Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки. Політична економія. Мікроекономіка. Макроекономіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ЛОГІЧНО-ТЕЗОВИЙ ВИКЛАД ПИТАНЬ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ"

Зародження і розвиток політичної економії

Економічна думка виникла одночасно з появою людини [1]. Поштовхом до формування економічної науки, політичної економії як самостійної науки стало зародження капіталізму, формування національних ринків, становлення в усіх структурах суспільного життя капіталістичних відносин. Термін "політична економія" ввів до наукового лексикону французький економіст Антуан де Монкретьєн, який у 1615 р. опублікував працю "Закони суспільного господарства (Трактат політичної економії)", де йшлося про закони розвитку суспільного господарства.

Капіталістичні відносини в пору їх зародження одержали найбільший розвиток у торгівлі. Відповідно, і перший напрям політичної економії - меркантилізм (від італійського слова "мерканте" - торговець, купець) - виходив з того, що торгівля є джерелом багатства. З усіх видів діяльності пріоритет надавався праці, зайнятій у торгівлі, перш за все в міжнародній, оскільки вона сприяла нагромадженню багатства, яке ототожнювалось тоді з грошима, золотом.

У міру проникнення капіталу у сферу виробництва формувалася класична політична економія. Перші її представники - фізіократи на чолі з Франсуа Кене - перенесли питання про походження суспільного багатства зі сфери обігу у сферу виробництва, обмежившись лише сільським господарством, вважаючи, що багатство створюється лише в цій галузі [2, с.426].

Найвищого розвитку класична політекономія досягла в працях видатних англійських економістів Адама Сміта і Давида Рікардо. Основним об'єктом дослідження цих економістів було виробництво як таке, незалежно від галузевих особливостей, а також розподіл благ. Вони висунули й обґрунтували систему понять і категорій, що являють собою наукове відображення багатьох економічних процесів [3].

У середині XIX ст. у політичній економії сформувався пролетарський напрям, який розробив її основоположник Карл Маркс (18181883). Марксизм висунув положення, що предметом політекономії є виробничі відносини людей у їх взаємозв'язку з продуктивними силами. У рамках марксистської політекономії було розроблено вчення про суспільно-економічні формації, закономірності їх розвитку та зміни. Марксистська політекономія поглибила вчення про трудову теорію вартості, а також розробила теорію додаткової вартості [4].

У другій половині XIX ст. було сформульовано теорію граничної корисності - маржиналізму, в становленні якої видатна роль належить австрійській школі, а саме вченим К Менгеру і Є. Бем-Баверку. Тоді ж виникла й американська школа граничної продуктивності на чолі з її основоположником Дж. Кларком. Велике значення для розвитку політекономії мали праці видатного англійського економіста А. Маршалла ("Принципи економічної науки", 1890 р.) Його праця започаткувала новий напрям у політекономії - неокласичний.

Цей напрям є однією зі складових частин сучасної політекономії. Елементом неокласичної політекономії є кейнсіанство, фундатором якого став видатний англійський економіст Дж. Кейнс ("Загальна теорія зайнятості, процента і грошей ", 1936 р.).

У другій половині XX ст. неокласичну політекономію успішно розробляє видатний американський економіст, лауреат Нобелівської премії П. Самуельсон. У його визначенні нова політекономічна школа трактується як "неокласичний синтез". Принципи неокласичного синтезу ґрунтовно викладені в підручниках, які мають назву "Економіко" або "Економіка". Представники економікс предметом дослідження вважають "проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини"[5].

Одним з напрямів політекономії є інституціоналізм, який склався наприкінці XIX - на початку XX ст. у різних модифікаціях. Прихильники інституціоналізму основою розвитку економіки суспільства вважають соціальні інститути. Сучасні інституціоналісти (У. Мітчел, Дж. Гелбрейт, Р. Коуз) критикують неокласичні теорії, вони виступають за реформування капіталізму.

З другої половини 70-х рр. на передові позиції в політичній економії виступила монетаристська школа. Монетарне™ підтримали гасло "Назад до Сміта", що означало відмову від методів активного державного втручання в економіку. Глава монетаристів М. Фрідмен доводить, що "грошові імпульси", грошова емісія є головними регуляторами, які впливають на господарське життя.

На початку XXI ст. в Україні видано ряд підручників, навчальних посібників з політичної економії, які поєднують у собі найважливіші здобутки неокласичного, марксистського та інституціонального напрямів і шкіл у політекономії [6].

Примітки

1. Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Першими економічними узагальненнями, які дійшли до нас, є написи на єгипетських пірамідах, звід законів царя Хаммурапі у Вавилонії. У них деталізовані податкова система, громадські роботи, різноманітні штрафи та ін. Економічні погляди того часу, як правило, були окремими складовими більш широких за своїм суспільним змістом творів, трактатів. Погляди мислителів античного світу, рабовласницького та феодального періодів історії стосувалися різних аспектів економічного життя: форм та джерел розвитку суспільства; ролі різних сфер суспільства; ролі грошей, початкових форм грошового обігу та первинних форма капіталу; справедливості і сенсу економічної діяльності тощо. В економічній думні того часу погляди різнилися в питаннях ставлення до натурального та грошового господарства.

Перша спроба теоретично осмислити і більш-менш системно викласти економічні проблеми була здійснена Арістотелем (384-322 pp. до не), який чітко виділив І систематизував дві форми - "економіка" і "хрематистика"- Піл першою він розумів багатство як сукупність корисних речей, а під другою - багатство як нагромадження грошей. За цим розмежуванням стояло узагальнення особливостей натурального і грошового господарства, а також виділення Арістотелем двох наук, серед яких лише хрематистика займалася дослідженням руху багатства у грошовій формі.

  • 2. Франсуа Кене не був професійним економістом. Виключно завдяки своїм природним здібностям здобув професію лікаря (до 11 років не знав грамоти). Захоплювався проблемами, що далеко виходили за межі медицини. Спочатку зацікавився філософською наукою, а потім - політичною економією: .людський організм і суспільство; кровообіг або обмін речовин у людському тілі і обіг продуктів у суспільстві. В 1756 р. у віці 62 років він дає згоду взяти участь у підготовці "Енциклопедії". яку видавали Дідро та д'Аламбер. У ній і були надруковані основні економічні твори (статті) Ф.Кене: "Населення" (1756), "Фермери". "Зерно". "Податки" (1757), "Економічна таблиця" (1768) та ін. (Юхименко П.Л.. Леоненко П.М. Історія економічних учень: Навч. посіб. - К.: Звання-Прес. 2000.- 514 с).
  • 3. Основна праля А.Сміта - "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776). Вона чотири рази перевидавалася за життя А.Сміта. У 2001 році за фінансової та експертної підтримки міжнародного фонду "Відродження" в рамках спільної програми з центром розвитку видавничої справи Інституту відкритого суспільства - Будапешт праля А.Сміта перекладена і видана українською мовою в Україні (Адам Сміт. Добробут напій. Дослідження про природ}- та причини добробут}' напій. - Port-Royal: Київ. 2001. - 593 с).

Основна праця Д. Рікардо: "Засади політичної економії і оподаткування" (1817).

  • 4. Основні праці К.Маркса: "До критики політичної економії" (1855); "Капітал" - перший том (1867). Другий і третій томи "Капіталу" К.Марксу завершити не вдалося. їх підготовку до друку взяв на себе Ф Енгельс. Другий том вийшов з друку в 1885 р. і третій у 1894 р.
  • 5. Макконнелл К. Р.. Брю Ст. Я. Экономикс: Принципы, проблемы и политика I Пер. с англ. -В 2 т.-М., 1992. -Т..Ї.- С. 18.
  • 6. Політична економія: Навч. посібник І К.Т. Кривенко, B.C. Савчук. O.O. Беляев та ін.; За ред. д-ра екон. наук. проф. К.Т. Кривенка. - К.: КНЕУ. 2001. - 508 с; Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В Д. Базилевича. - К.Знання-Прес, 2001. - 581 с. та ін.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші