Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Правила користування
Контакти
 
Головна arrow РПС arrow Теорія економіки регіонів
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ — ЙОГО СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ

Загальна характеристика економічного потенціалу (ЕП), структура та методичні підходи до його оцінки

Потенціал (від лат. potencia — сила) у широкому значенні — це наявні засоби, запаси, джерела, які можуть бути мобілізовані, приведені в дію, використані для досягнення певної мети, здійснення плану, вирішення якого-небудь завдання.

Більш лаконічно потенціал можна визначити як "невикористані можливості". Формалізовано потенціал (П) ми пропонуємо подати таким чином:

Якщо Рр—>0, то

де — Рф.в. — ресурс фактично використаний; Рр — резерв. Схематично потенціал розглядаємо таким чином (рис. 4.1):

Схема потенціалу

Рис. 4.1. Схема потенціалу

Кожна територіальна соціально-економічна система — це поєднання виробничої, інвестиційно-будівельної, економічної, науково-технічної, соціальної, санітарно-гігієнічної і інших видів діяльності. Сталий розвиток усіх видів господарювання є основним джерелом наповнення як державного, так і місцевого бюджетів, а отже основою соціально-економічного розвитку як держави в цілому, так і регіону. Тільки вміле поєднання загальнодержавних та регіональних інтересів створює умови для ефективного використання природно-ресурсного та економічного потенціалу регіону, на що и спрямовує "Концепція державної регіональної політики", яка була затверджена Указом президента України від 25.05.2001 р.: "Головною метою державної регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів, підвищення рівня життя населення, забезпечення додержання державних соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання, а також поглиблення процесів ринкової трансформації на основі підвищення ефективності використання потенціалу регіонів..."

Економічний потенціал регіону — це сукупна здатність економіки регіону, її галузей, підприємств, господарств здійснювати виробничо-економічну діяльність, випускати високоякісну продукцію, товари, послуги, які задовольняють суспільні потреби, забезпечують розвиток виробництва і споживання. Виходячи з такого визначення, економічний потенціал регіону залежить від забезпеченості його природними ресурсами, засобами виробництва, трудоресурсним і науково-технічним потенціалом, накопиченим національним багатством, від рівня розвитку міжнародних зв'язків.

Економічний потенціал також може бути визначений сукупністю галузей господарства регіону, підприємств, установ, які виробляють промислову, сільськогосподарську, будівельну продукцію, надають різні послуги виробничого і невиробничого призначення. Цей принцип покладено в основу класифікації економічного потенціалу країни за сферою діяльності [26].

На протязі різних історичних етапів функціонування продуктивних сил поняття економічного потенціалу включало в себе різні набори складових, серед яких в останній час в обов'язковому порядку враховувались потенціал природних ресурсів, потенціал людських ресурсів та потенціал виробничих потужностей галузей суспільного виробництва. Загалом, економічний потенціал з традиційної точки зору характеризувався як сукупний ресурсний потенціал виробничо-економічної діяльності, як сукупна продуктивність природних, людських та матеріально-виробничих ресурсів. При цьому економічний потенціал обраховувався, як проста сума складових

ЕП = Ппр +Плр+ Пмвр (4.3),

де ЕП — економічний потенціал;

Ппр — потенціал природних ресурсів — продуктивність природних ресурсів;

Плр — потенціал людських ресурсів — сукупна здатність до праці людей — учасників виробництва;

Пмвр — потенціал галузей матеріального виробництва (промисловості та сільського господарства) й інфраструктури — їх здатність до виробництва товарів і послуг.

Таке трактування економічного потенціалу було притаманним для суспільно-виробничої формації т.з. "індустріального суспільства". При цьому однак, практично мало враховувалось багатоаспектна економічна діяльність в сфері нематеріального виробництва.

Сучасна економічна наука використовує розширене поняття економічного потенціалу, враховуючи, крім вказаного, додаткові аспекти: функціонування потенціалу наукової (інформаційно-технологічної) сфери. соціальної інфраструктури, ринкової інфраструктури, еколого-економічні, суспільно-географічні та суспільно-політичні фактори розвитку суспільства, і підприємницький хист.

На основі цього деякі вчені пропонують розширену структуру економічного потенціалу, який характеризується, як сукупна продуктивність всієї ресурсної бази суспільного виробництва потужність всіх продуктивних сил суспільства [20]:

де Ке — загальний коефіцієнт емерджентності сукупного ресурсного потенціалу, що враховує явище, за якою сукупна продуктивність елементів системи є вищою за просту суму окремих її елементів т.з. "принцип синергетики". Ке залежить від рівня комплексності використання елементів сукупного ресурсного потенціалу економічної діяльності;

£Прп — природно-ресурсний потенціал, сукупна максимальна продуктивність всіх компонентів (мінеральних, земельних, водних, лісових, мисливсько-рибальських (фауністичних) та рекреаційних) природних ресурсів у певних природних кліматичних умовах конкретної географічної території (регіону) функціонування продуктивних сил;

У^Плк — потенціал людського капіталу, сумарний людський капітал, сукупна максимальна продуктивність робочої сили всіх учасників суспільного виробництва у всіх сферах антропогенної діяльності — як в галузях суспільного матеріального виробництва, так і в інфраструктурній сфері, суспільно-політичному правлінні, домашньому господарстві тощо в певних суспільно-політичних умовах економічної діяльності;

У^Псв — потенціал суспільного виробництва (потенціал матеріально-виробничих, науково-інформаційних та інноваційно-інвестиційних ресурсів) — сукупна максимальна потужність щодо виробництва товарів і послуг всіх об'єктів господарювання суспільного виробництва, сукупна продуктивність галузей матеріального виробництва, виробничої інфраструктури та соціальної сфери (соціальної інфраструктури), ринкової інфраструктури і містить також у собі науковий (інформаційно-технологічний) потенціал суспільства;

ЕкП — екологічний потенціал території (регіону, країни, земної кулі тощо) — максимально можлива сукупна продуктивність всього комплексу продуктивних сил цієї території за умов дотримання самовідтворення природного середовища їх функціонування. Екологічний потенціал території відображає, таким чином не реальну, а певною мірою гіпотетичну ,умовну величину — екологічну "місткість" території щодо розвитку і розміщення продуктивних сил. Враховуючи значне економічне значення,екологічний потенціал часто рівноцінно замінюється поняттям "еколого-економічний потенціал".

Як видно із рівняння (4.4) економічний потенціал території завжди є величиною, меншою за потенціал екологічний, тобто у конкретно-історичних рамках існують певні природно-екологічні обмеження розвитку суспільного виробництва, що є фактором стримування зростання виробництва і збільшення демографічного навантаження на навколишнє середовище. При цьому будь-які спроби нарощення економічного потенціалу за межі потенціалу екологічного без запровадження певного комплексу природоохоронних та природовідновлюючих заходів (для відновлення екологічного потенціалу) будуть неефективними і призведуть до прискореного зменшення екологічного потенціалу території.

Економічний потенціал регіону може бути представлений у вигляді комплексу взаємопов'язаних потенціалів як складових структури економіки регіональної соціально-економічної системи (РСЕС). Найчастіше в якості критеріїв класифікації потенціалів використовують види економічних ресурсів, сфери діяльності, напрями використання (рис. 4.2).

Способи класифікації видів економічного потенціалу господарства

Рис. 4.2 Способи класифікації видів економічного потенціалу господарства

Природно-ресурсний потенціал характеризує природні багатства економіки регіону уже залучені в господарський оборот, а також доступні для освоєння при даних технологіях і соціально-економічних відносинах.

Виробничо-технологічний потенціал — сукупність засобів виробництва (будинків, споруджень, обладнання та устаткування), а також існуючих технологічних способів (технологій) їх використання в економічній діяльності.

Трудовий потенціал — трудові ресурси регіону або країни включаючи підприємницькі спроможності. Його обсяг і якість визначаються чисельністю активного працездатного населення та його освітнім і професійно-кваліфікаційним рівнем.

Науково-технічний потенціал — потенціал, який є в розпорядженні регіону або країни у галузі науково-дослідницьких та проектно-конструкторських розробок (НДПКР). Це — досягнення фундаментальної та прикладної науки, нові технології, дослідно-експериментальна база, а також науково-технічні та конструкторські кадри високої кваліфікації.

Внутрішньо-економічний потенціал — частина загального економічного потенціалу економіки регіону орієнтована на задоволення внутрішніх потреб регіонального виробництва та соціальної сфери.

Експортний потенціал — здатність економіки регіону виробляти продукцію, конкурентоспроможну на світових ринках, експортувати її в достатніх обсягах за світовими цінами.

Також економічний потенціал економіки регіону може бути визначений сукупністю галузей господарства, підприємств, установ, які виробляють промислову, сільськогосподарську, будівельну продукцію, надають різні послуги виробничого й невиробничого призначення тощо. Цей принцип покладений в основу класифікації економічного потенціалу регіону ознакою сфери діяльності.

Економічний потенціал конкретної економіки регіональної соціально-економічної системи (РСЕС) може характеризуватися з точки зору досягнутих результатів від використання наявних економічних ресурсів. Тобто економічний потенціал може розглядатися як узагальнена конкретно-історична характеристика рівня розвитку економіки буд-якого регіону.

Сучасні процеси регіонального розвитку об'єктивно свідчать про те, що вирішення складних завдань розвитку регіонів неможливе без комплексної оцінки їх економічного потенціалу. Це вимагає врахування великого обсягу інформації, зумовлює до збільшення інформаційних потоків. Ускладнення процесів взаємодії галузей господарської діяльності в регіонах повинно супроводжуватися широким використанням електронно-обчислювальних машин для створення необхідних банків даних. Такі банки даних дадуть змогу акумулювати в межах окремих адміністративних одиниць необхідну кількість якісних і кількісних параметрів розвитку економічного потенціалу регіону, відповідним чином їх обробляти, здійснювати аналіз і синтез і на їхній основі робити обґрунтовані висновки, оскільки економічні, соціальні, історичні, політичні, духовні, екологічні процеси на практиці тісно взаємозв'язані. Продумана комплексна аналітична інформація буде сприяти ефективному підходу для прогнозування розвитку ситуації в області (регіоні) під дією окремих конкретних чинників. На жаль, державна статистична служба ще не може з належною повнотою і глибиною оцінити сучасний стан і потенційні можливості регіону, бо це вимагає спеціальних розробок і комплексних досліджень.

У сучасній науковій літературі пропонується декілька методик і методологій кількісного і якісного визначення стану економічного потенціалу регіону. Так, за Стеченко Д. М. [36] стан соціально-економічного розвитку регіону проводиться за декількома основними напрямами:

  • — морфологічний аналіз регіону: географічне положення та географічна регіоналізація, поселенська карта регіону;
  • — аналіз виробничого потенціалу регіону: розвиток промисловості та АПК, транспорту, зв'язку, торгівлі та обслуговування, фінансової системи, республіканської, обласної та муніципальної власності, зовнішньоекономічних зв'язків;
  • — комплексний аналіз населення: соціально-демографічні характеристики, зайнятість, міжетнічні відносини, рівень життя, якість розвитку соціальної сфери, стан суспільної думки (установка, оцінка цінності та очікування населення);
  • — розробка комп'ютерної макромоделі економіки регіону: зведення в систему наявних даних економічного моніторингу, створення систем балансових рівнянь на основі розрахунку коефіцієнтів кореляції для регіону, що дають змогу постійно поповнювати оперативну базу даних і моделювати розвиток господарського комплексу;
  • - аналіз інформаційних процесів: характер зв'язків державних структур управління і населення регіону, якість інформування населення про діяльність регіональних і місцевих адміністрацій тощо.

Мошенець О.С. [26] при аналізі розвитку 27 регіонів України використав наступні показники:

  • — територія як ресурс для потенційного розвитку з певним поєднанням природних умов та природних ресурсів і особливостями геополітичного і економіко-географічного становища;
  • — населення як база формування трудового потенціалу та джерело інтелектуальних комунікацій;
  • — виробництво товарів народного споживання як характеристика виробничих можливостей регіону, що екстраполюється на стан споживчого ринку: грошові доходи населення, товарне покриття роздрібного товарообороту, ресурси для міжрегіонального обміну;
  • — обсяг інвестицій в основний капітал (капітальні вкладення), що відображають тенденції щодо оновлення основних засобів як матеріального фундаменту продуктивних сил;
  • — обсяг кредитів, наданих банками, як свідчення підприємницької діяльності.

Для оцінки рівня використання економічного потенціалу можна використати також деякі відносні показники, що характеризують окремі важливі параметри соціально-економічного потенціалу регіону. Виходячи з думки про те, що економічний потенціал регіону розвивається з метою поліпшення економічного добробуту людей, інтегральним показником розвитку може бути рівень людського розвитку. Основою такого показника є забезпеченість регіону людськими ресурсами, інтелектуальним потенціалом, а також розвиток соціальної інфраструктури і розвиненість інститутів соціального захисту [45]. За цим показником Україна в цілому займає 45-те місце у світі.

Рівень розвитку економічного потенціалу регіону пропонують визначати і за таким інтегральним показником, як індекс комфортності проживання, який характеризує умови проживання населення в регіоні. Він включає в себе індекс забезпеченості населення житлом, благоустрій житлового фонду, груповий індекс споживання комунальних послуг, індекс благоустрою території шляхами сполучення. Серед них особливе значення має такий показник, як рівень підприємницької діяльності, який дає можливість забезпечити необхідний інвестиційний потенціал.

На думку В. Павлова, інтегральним показником розвитку підприємницької діяльності в регіоні є: 1) індекс організації підприємництва; 2) індекс інвестиційної діяльності; 3) індекс результативності виробництва [14, 29]. Перший з них обчислюється на основі таких первинних показників, як кількість суб'єктів господарювання та кількість суб'єктів, що змінили форму власності. Другий — на основі обсягу інвестицій в основний капітал, приросту прямих іноземних інвестицій, величини банківських кредитів, введення в дію основних фондів. Третій — на основі індексу приросту промислової продукції, індексу приросту сільськогосподарської продукції, обсягу експорту продукції.

Держаним комітетом статистики розроблено методику та розраховано інтегральні показники, що характеризують рівень та соціально-економічні умови життя населення регіонів. Запропонована методика передбачає побудову інтегрального композиційного індексу, виходячи із 11 блоків показників (усього 25 показників), кожний з яких характеризує один із аспектів досягнутого рівня та тенденцій розвитку потенціалу населення регіону: 1) населення; 2) рівень життя; 3) соціальна сфера; 4) споживчий ринок товарів і послуг; 5) ринок праці; 6) промислове виробництво; 7) сільськогосподарське виробництво; 8) забезпеченість населення житлом; 9) забезпеченість населення засобами транспорту та зв'язку; 10) рівень злочинності; 11) стан довкілля.

Ідея оцінки соціально-економічного розвитку регіонів підпорядковується концепції сталого розвитку, згідно з якою основною метою економічної діяльності є не нарощування обсягів виробництва, а забезпечення високого рівня життя населення при належному захисті та збереженні навколишнього середовища. Однак, високі показники розвитку реального сектора в окремих регіонах ще не є запорукою високого рейтингу областей щодо інтегрального показника соціально-економічного розвитку регіонів. До такого ж приблизно висновку дійшла Д. М. Євдокимова. В проведеному нею позиціонуванні областей за рівнем соціального і економічного розвитку [12] сукупність показників визначена за такими критеріями: потужність, найбільш часта вживаність економістами-аналітиками, доступність, кількісна вимірність. Вони були поділені на такі групи: 1) економічні — агреговані макропоказники, обсяг продукції сільського господарства та промисловості на душу населення, зовнішньоекономічна діяльність, інституціональні перетворення; 2) соціальні — обсяг капіталовкладень у житлове будівництво, демографічна ситуація, торгівля та послуги (роздрібний товарообіг), зарплата та зайнятість, екологія та криміногенне ураження.

У деяких країнах економічні ради при президентах розраховують так званий потенційний ВНП, який показує виробничі можливості економіки країни, тобто сукупну здатність економіки країни до створення ВНП при повному використанні ресурсного потенціалу. Економічні результати відображаються в обсязі, структурі, якості та техніко-технологічному рівні вироблених товарів і послуг. Узагальненою характеристикою економічних результатів є ВВП, національний дохід, їхня структура та динаміка. Окрім того, в якості показників економічних результатів можуть виступати фізичні обсяги виробництва окремих видів товарів, визнаних на даному історичному етапі найважливішими, рівень життя населення тощо (табл. 4.1).

Таблиця 4.1. Окремі соціально-економічні показники розвитку економіки України*

Показники

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2010

2011

Валовий внутрішній продукт (у фактичних цінах), млн грн,

170070

204190

225 8 1 0

267344

345113

441452

537 6 67

1082569

131660С

у розрахунку на одну особу, грн.

3436

4195

4685

5591

7273

9372

11492

236 00

28806

Доходи населення, млн. грн.

128736

157996

185073

215672

274241

381404

479309

1101175

1251005

Індекс споживчих цін (до грудня попереднього року), відсотків

125,8

106,1

99,4

108,2

112,3

110,3

111,6

109,1

104,6

Обсяг реалізованої продукції промисловості (у фактичних цінах), млрд. грн

182,7

210,8

229,6

289,1

400,8

486,6

551,7

1065,2

1329,3

Природний приріст (+), скорочення (-) населення, в /00

373,0

369,5

364,2

356,8

334,0

355,9

297,7

— 4,4

— 3,5

*Примітка :Україна розглядається як регіон. (автор)

Однією із основних проблем економічної теорії є ефективність використання економічного потенціалу. Суть її полягає у визначенні шляхів і способів досягнення найбільшого задоволення суспільних потреб в умовах дефіциту та обмеженості ресурсів. Проблема ефективності суспільного виробництва має два аспекти — цільовий (задоволення потреб) і ресурсний (використання обмежених ресурсів). Цільова ефективність являє собою якісну характеристику суспільного виробництва з точки зору рівня розвитку і ступеня задоволення потреб суспільства. Ресурсна ефективність відображає раціональність організації суспільного виробництва, комбінації факторів виробництва, застосування наявних ресурсів. Цільовий і ресурсний аспекти ефективності тісно взаємопов'язані. Цільова ефективність змінюється прямо пропорційно ресурсній, а також обсягу якості використовуваних ресурсів. При підвищенні цільової ефективною і на основі зростання ефективності використання кожної одиниці наявних ресурсів говорять про інтенсивну форму функціонування економічного потенціалу регіональної соціально-економічної системи (РСЕС). Підвищення цільової ефективності за рахунок залучення в суспільне виробництво додаткових ресурсів називають екстенсивною формою функціонування потенціалу.

Для кількісної оцінки ефективності використання економічного потенціалу РСЕС застосовується система показників, що складається із двох підсистем: підсистеми показників цільової ефективності й підсистеми показників ресурсної ефективності (рис. 4.3).

Показники ефективності використання економічного потенціалу регіону

Рис.4.3. Показники ефективності використання економічного потенціалу регіону

До першої підсистеми відносяться показники економічних результатів суспільного виробництва у співставленій з чисельністю населення: ВВП, ВНД на душу населення, а також показники обсягу накопичених матеріальних цінностей на душу населення. У підсистему показників ресурсної ефективності входять співвідношення між величиною отриманих результатів і масою ресурсів (продуктивність праці, фондовіддача тощо).

Однак, найбільш універсальною характеристикою оцінювання ЕП залишається показник ВВП. Він визначає не тільки сучасний стан розвитку національної економіки але й особливості її галузей і територіальної структури, ефективність функціонування окремих її сфер, галузей і регіонів, ступінь залучення у світові інтеграційні процеси. Тому слід виділити фактори, що впливають на розмір і структуру ЕП регіону чи держави у цілому, його динаміку за кожний конкретний період часу:

  • - обсяг і доступність ресурсів;
  • - досягнутий рівень технічного розвитку, що визначає якість і продуктивність технічної бази економіки;
  • - нагромаджений потенціал в області прикладних і фундаментальних наукових досліджень;
  • - професійний рівень підготовки кадрів, що характеризує якість трудових ресурсів регіону (чи країни).

У результаті сукупної дії цих факторів у складі ЕП регіону формується трудоресурсний, природно-ресурсний, науково-технічний, інформаційний, виробничо-технологічний, торгово-експортний та інші потенціали господарської системи регіонів. Кожний з цих потенціалів має свої особливості і закономірності розвитку, свої якісні та кількісні характеристики.

Професор Школа І.М. в системі пріоритетів регіону виділяє зовнішньоекономічну та торговельну діяльність і підкреслює невикористані можливості на прикладі Чернівецької області для розміщення і розвитку вільних економічних зон, створення та розвитку міжнародних транспортних коридорів, зон безмитної торгівлі, консигнаційних складів [10]. Ми також приєднуємося до думки, що системно-діагностичний аналіз розвитку регіону, орієнтований на виділення "точок зростання" та ієрархій проблем росту, дає можливість виявити роль окремих галузей в комплексному розвитку регіону.

При аналізі провідних галузей можна виділити два підходи:

  • - виявлення суперечностей, "вузьких місць", потенційно проблемних чинників;
  • - визначення сильних сторін, джерел стабільності, позитивних нововведень, точок росту ефективності.

У регіональній економічній політиці на сучасному етапі трансформації економіки пріоритетним напрямком стає орієнтування на відновлення використання існуючих виробничих можливостей всіх галузей діяльності. Проаналізувавши всі підходи до оцінки соціально-економічного розвитку регіону, можна зазначити, що в них фігурують показники, які безпосередньо пов'язані з розвитком торгівлі. Це свідчить про те, що особливу значущість в системі сталого соціально-економічного розвитку регіону має задоволення потреб та інтересів населення, адже вони виступають рушіями дій та вчинків людей, формуючи систему економічних відносин. Торгівля є умовою розвитку економіки, її двигуном [10]. Саме ця сфера економічної діяльності забезпечує можливість суспільного визнання виробленого товару і його вартості, замикає кругооборот капіталу та забезпечує його зростання. Торгівля є головним ресурсним потенціалом для функціонування економіки регіону, об'єднуючою ланкою між виробником матеріальних благ та замовником, споживачем результатів діяльності економічної системи. Тому економічний потенціал регіону, рівень життя людей можуть визначатися рівнем розвитку торгівлі, її здатністю здійснювати економічну діяльність, задовольняти запити населення.

Розвиток товарно-грошових відносин при поєднані інтересів господарюючих суб'єктів на певній території дозволяє повною мірою використати весь потенціал горизонтальних зв'язків, поєднати окремі галузі виробництва з потребами різних суспільних груп. Споживчий ринок тісно пов'язаний з обсягом виробництва в області товарної продукції, достатньої для формування балансів товарів народного споживання; економічно вигідними внутрішніми та міжрегіональними зв'язками, що забезпечують товарами широкого вжитку. Місткість ринків споживачів товарів безпосередньо залежить від платоспроможного попиту населення та рівня розвитку невиробничої сфери в регіоні. Коли задовольняється народногосподарська потреба і попит населення на товари і послуги, торгівля сприяє зайнятості і росту доходів, то забезпечується комплексний розвиток економічного потенціалу регіону. Але що б не робилося для соціального захисту населення (індексація доходів, компенсаційні виплати у зв'язку із зростанням цін, виплата допомоги при виході на пенсію і з інших причин, зберігання заробітної плати робітникам, які проходять підготовку та перепідготовку і підвищення кваліфікації), кінцева реалізація цих заходів залежить від повнокровного розвитку торгівлі, наявності необхідної кількості й асортименту товарів, повсякденної можливості їх придбання в обмін на доходи і видані соціальні дотації. Ефективно діючі ринки ресурсів, продуктів та їхня інфраструктура є необхідною умовою забезпечення високого рівня соціально-економічного розвитку регіону. Найважливішим інститутом в цьому напрямку є ринок споживчих товарів. Його розвиток визначається надійною інфраструктурою. Вона включає: матеріально-технічну базу оптової і роздрібної торгівлі; базу вивчення попиту та інформаційно-комерційне забезпечення учасників ринкових відносин, кредитно-розрахункові структури.

Переорієнтація регіонального економічного розвитку на засади найбільш повного використання територіальних ресурсів і економічного потенціалу зумовлюють необхідність визначення сильних сторін розвитку потенціалу торгівлі в регіоні. Останніми на сучасному етапі є наявність в регіоні наступних ресурсів і можливостей. По-перше, вигідне транспортно-економічне розташування. По-друге, умови для створення міжнародних транспортних коридорів, зон безмитної торгівлі, консигнаційних складів тощо. По-третє, зрушення щодо впровадження сучасних інформаційних технологій в усіх сферах економіки. По-четверте, незважаючи на дуже значний "відплив умів", збереглася значна частина свого інтелектуального капіталу, який готує широка освітня інфраструктура, що дає можливість удосконалювати роботу на споживчому ринку. По-п'яте, за роки "реформи" значна кількість населення набула досвіду у сфері підприємництва. Стан економіки в Україні сприяв розвитку індивідуальної ініціативи, щоправда, її треба спрямовувати в правове русло, в напрямку законоповаги. По-шосте, у частини населення, хоча й дуже невеликої, нагромаджено певний достаток. Потрібно примусити його працювати на господарство регіону, не вдаючись до насильницького вилучення.

Певний інтерес становить проблема використання наявних факторів у межах регіону, яка б виключала їхню альтернативну присутність в інших регіонах, що пов'язане зі створенням відповідних умов господарювання в межах певної території. Метою праці не є кількісний і якісний аналізи факторного потенціалу регіону, але на деякі обмеження, що прямо чи опосередковано впливають на розвиток торгівлі, слід звернути увагу.

Регіональні фактори розвитку економічного потенціалу й активізації економічного зростання за своєю природою мають загальносуспільне значення, оскільки є чинниками розвитку всіх галузей в регіоні, в тому числі і торгівлі. Сама торгівля, як галузь господарської діяльності, може сприяти розвитку і раціональному використанню економічного потенціалу регіону. Механізм функціонування торгівлі в регіоні має будуватися з урахуванням того, що регіони є частиною загальнодержавного економічного простору. А ринкова кон'юнктура в регіоні конкретизує процес просторових відносин і надає чіткої територіальної визначеності поняттю "регіон".

Однією з головних ознак економічного потенціалу є істотна обмеженість вихідних можливостей розвитку. Проблеми обмеженості прямо чи опосередковано проявляються і на діяльності торгівлі в регіоні.

Перш за все просторова (площина) обмеженість, тому що регіон — це завжди конкретна територія, певної величини і геополітичного положення. Обмеженість цих ресурсів проявляється досить яскраво і визначає формування поведінки учасників всіх економічних відносин.

З вище сказаного випливає структурна обмеженість, яка визначається передусім особливостями організації виробництва на території. Виробничі та інфраструктурні об'єкти переважно зосереджені в обласному центрі, що є своєрідним "центром тяжіння" (від 3/4 до 4/5 промислового потенціалу області).

Структурна обмеженість, яка визначається також специфікою процесів відтворення на підприємствах, внутрішньо-регіональним балансом виробництва та споживання, специфікою формування регіонального бюджету і розподілу централізованих коштів.

У сучасних умовах багато підприємств, що виробляли товари народного споживання і були зорієнтовані на привізну сировину (текстильні, трикотажні фабрики, взуттєва фабрика, олійно-жировий комбінат та ін.), не працюють на повну потужність або змушені перепрофільовуватися. Це стосується і до підприємств ВПК, які були зорієнтовані на кваліфіковані кадри і в умовах трансформації економіки також не працюють. Тому поряд із позитивними наслідками процеси структурної перебудови в умовах трансформації мали і негативні:

  • - різке зменшення виробництва товарів народного споживання;
  • - збільшення безробіття в традиційних галузях і зростання зайнятості на неорганізованих ринках;
  • - зменшення рівня доходів і, відповідно, платоспроможного попиту;
  • - міграції робочої сили, в тому числі за кордон.

Причому рівень офіційної статистики кожного з вищезазначених процесів є в декілька разів нижчим від реального стану речей. Все це є слабкою стороною потенційної діяльності торгівлі і не могло не відобразитися на її розвитку, тому що регіональний ринок може функціонувати передусім за наявності ефективного промислового і сільськогосподарського виробництва і сфери побутового обслуговування з обсягом товарної продукції (послуг), достатнім для участі у формуванні внутрішньорайонних і міжрайонних балансів товарів народного споживання. Це, звичайно, не означає, що промисловість і сільське господарство регіону повинні повністю забезпечувати свої потреби товарами певного асортименту, але їхня частка у формуванні ринку має бути вагомою.

При цьому перевага товарам місцевого виробництва має віддаватись з міркувань не "місцевого патріотизму", а економічної доцільності. Це зробить торгівля на основі цін, попиту та пропозиції. Все вищевикладене доводить необхідність вивчення стану розвитку торгівлі в регіоні, тенденції її розвитку та визначення умов, за яких вона буде оптимальною, як одного з пріоритетних напрямів оцінки економічного потенціалу регіону.

Таким чином, для реальної оцінки економічного потенціалу регіону ми вважаємо за доцільне включити в це комплексне поняття наступні показники та виділити конкретні пріоритети:

де Х1 — комплексний показник забезпеченості регіону природними ресурсами, Х2 — комплексний показник забезпеченості регіону трудовими ресурсами, Х3 — комплексний показник наявних виробничо-технологічних потужностей, Х4 — комплексний показник науково-технічного потенціалу регіону, Х5 — інформаційний потенціал (фонд) регіону, Х6 — торгово-експортний показник регіону, Х7 — комплексний показник забезпеченості охорони довкілля (екологічний потенціал регіону).

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>