Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Зміна колоніальної політики метрополій

У XIX ст. торговельно-грабіжницькі методи, що застосовували в колоніях Ост-Індські компанії (англійська — в 1600—1858 рр., нідерландська — в 1602—1798 рр., французька — в 1664—1770 і 1785—1793 рр. тощо), замінили економічними. Головну роль тепер відігравали великі промисловці, а не торгові компанії. Відповідно змінилося становище й у світовій торгівлі. Значення колоніальних товарів зменшилося, але збільшилась потреба у продовольстві, сировині, фарбниках, будівельному лісі, вовні, бавовні, тобто в товарах, особливо необхідних для розвитку європейської промисловості. Це привело до зміни характеру відносин колоній і метрополій. Зросла потреба в експорті товарів у колонії.

У цей період колонії стали аграрно сировинними придатками метрополій, постачальниками дешевої сировини і допоміжних матеріалів для промисловості, продовольства для населення міст. У країни-колонії з метрополій ввозили за високими цінами готові тканини, металовироби, напівфабрикати та ін. Наприклад, у 1870 р. до структури індійського експорту входили 36 % бавовни-сирцю, 21 — опіуму, 12 — зернових, 4 % — джуту та ін. Бавовняні тканини становили лише 2 %, вироби із джуту — 0,6 % експорту Індії. Водночас імпорт країни на 45 % складався із бавовняних тканин, 8 — пряжі, 13 — металовиробів (восьмигайкові рейки для залізниць) і тільки 2 % — машин, переважно для обробки сировини. Зрозуміло, що 85 % товарів завозили в Індію з метрополії.

Розвиток промисловості в колоніях

Важливе значення в експлуатації колоній мали монополії країн-метрополій, які захоплювали найважливіші галузі економіки колоній і залежних країн, підтримували диспаритет цін в експорті -імпорті. При цьому свідомо обмежувався розвиток власної промисловості колоній та підтримувалися феодальні й патріархальні пережитки. У колоніях велику роль відігравала ручна праця, хоча приплив іноземного капіталу сприяв створенню певної кількості механізованих підприємств. Наприклад, у 1854 р. у Калькутті почала діяти перша індійська джутова фабрика, а через два роки в Бомбеї відкрили перший бавовняний завод, заснований купцем-індійцем.

Значення Індії (найбільша колонія Великої Британії) для англійської економіки збільшувалося в міру втрати останньою промислової гегемонії. Приплив англійського капіталу у другій половині XIX ст., переважно у будівництво залізниць і розробку корисних копалин, пришвидшив розвиток ринку в Індії. Зростали великі міста — Бомбей, Калькутта; збільшувалась кількість національних промислових підприємств. Організація посередницьких кредитних установ (наприклад, англійських керівних агентств) зумовила появу перших індійських банків. У першій третині XX ст. почалася промислова революція. Визначальним в економці та промисловості було виникнення фабрик і заводів, національної буржуазії. На початку Першої світової війни зросла чисельність підприємців з індійців, у 1913 р. у країні функціонувало 18 великих індійських банків.

Метрополії з метою ефективнішого використання ресурсів колоній, зменшення обсягів перевезень споруджували тут підприємства з первинного обробітку сировини і виробництва окремих видів товарів: з очищення і пресування бавовнику, джуту, з виробництва фарбників, залізних виробів, будівельних матеріалів, цукру, сухофруктів, опіуму, рому, кокосової та соєвої олії, деяких видів продовольства (рису, пшениці, солонини), обробітку шкіри, цінних порід дерева, міді, срібла та ін.

Освоєння глибинних територій колоній спричинило розширення будівництва залізниць. За допомогою них підприємці монополій значно збільшували вивезення сировини з таких районів. Разом із тим вони сприяли формуванню єдиного внутрішнього ринку в колоніях і залежних країнах. Тут швидкими темпами відбувалися розвиток товарно-грошових відносин (застосування пароплавів та паровозів прискорило обіг товарів і капіталів), криза феодальних порядків.

Унаслідок припливу промислових товарів з метрополій і свободи торгівлі сімейні та напівсімейні общини, замкнуті, ізольовані від світу, котрі займалися домашньою промисловістю, сільським ремеслом та своєрідною комбінацією ручного ткацтва, ручного прядіння і ручного способу обробітку землі, почали руйнуватися.

У світовий ринок, а через нього й у виробництво товарів входили нові території. Наприклад, у 70-ті роки активно завойовували глибинні африканські території, здійснювали боротьбу за новий поділ Африки між європейськими колонізаторами (Велика Британія, Франція, Німеччина, Бельгія). Континент виявився дуже багатим на природні ресурси — золото, алмази, кольорові метали, нафту, вугілля, яких не вистачало промисловості європейських країн, що зростала. У 1896 р. Велика Британія й Німеччина підписали договір про розподіл сфер впливу в Східній Африці. У 1897-му, після Фашодського інциденту, було остаточно розмежовано інтереси Великої Британії та Франції в Африці. Бельгія стала власником великої території в басейні річки Конго.

Отже, монополії неоднозначно впливали на колоніальні країни. З одного боку, колонії та залежні країни проривали коло ізольованості й приєднувались до світового розвитку капіталізму. Ввезення капіталу до відсталих країн сприяло становленню ринку, їх включенню до механізму єдиного світового господарства. Цей процес мав об'єктивний характер і робив менш помітною відмінність у розвитку між індустріальною цивілізацією Заходу і відсталими африканськими та азіатськими країнами. Адже в процесі їх входження у світовий ринок змінювався характер національного виробництва, розширювався загальний обсяг виробництва і випуск продукції, видозмінювалися трудові навички населення, що впливало і на зміну способу життя. З часом у цих державах створилася промислова і ринкова інфраструктура у вигляді банків, залізниць, портів. З'явилися національні підготовлені кадри, сформувалися ознаки демократичного суспільства.

З іншого боку, вони були більш залежними від промислово розвинених країн. У світовому господарстві утвердився поділ праці між метрополіями і колоніями. Капітали вкладали насамперед у галузі, потрібні країнам-метрополіям: добувну промисловість, залізничне будівництво та сільське господарство. Колонізатори орієнтували економіку залежних країн на виробництво відповідних товарів. Аграрному секторові економіки нав'язували систему монокультури, тобто змушували переважно вирощувати один вид сільськогосподарської продукції.

Внаслідок такої політики Індія спеціалізувалась на виробництві та вивезенні бавовни, тютюну, цукру, джуту. Єгипет постачав тільки бавовну, Бразилія — каучук і каву, Австралія та Нова Зеландія — вовну, Бірма — рис, Конго — каучук, Китай — чай, шовк-сирець та ін.

Слід звернути увагу і на своєрідність еволюції державного сектору колоній у результаті формування на їх території ринкових відносин. В Індії з її традиційно незначною роллю бюрократичної державності так і не створили державний сектор за допомогою колоніального капіталу. У XX ст. тут активно діяли сектори приватновласницького підприємництва і традиційний. У східних країнах, де існували більш або менш незалежні держави, значно зміцнів державний сектор після здобуття незалежності у другій половині XX ст.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші