Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Україна в Європі і світі
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Засади, пріоритети і засоби зовнішньої політики України

Засади, відповідно до котрих Україна формує зовнішньополітичний курс, ґрунтуються на дотриманні загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, Статуту ООН, Гельсінського Заключного акта, Паризької хартії для нової Європи й інших документів ОБСЄ. У міжнародному праві принципи мирного співіснування, поважання загальнолюдських цінностей, активної співпраці на міжнародній арені є визначальними. Вони передбачають на взаємній основі: суверенну рівність і поважання суверенітету; територіальну цілісність та непорушність кордонів; невтручання у внутрішні справи; дотримання й виконання міжнародних договорів, зобов'язань; урегулювання міжнародних спорів і конфліктів тільки мирними, політичними засобами.

Серед зовнішньополітичних цілей, що за багатьма параметрами збігаються із завданнями національної безпеки, виокремлюються: утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів; входження національного господарства до світової економічної системи для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном; створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з нормами міжнародного права; поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

Основними пріоритетами для зовнішньої політики нашої держави є:

  • - забезпечення її належної ролі у формуванні сучасної архітектури європейської та регіональної безпеки;
  • - зміцнення міжнародних гарантій безпеки України, послаблення залежності від тиску окремих держав та їхніх угруповань;
  • - ефективне використання міжнародних і національних засобів для захисту життя та інтересів українських громадян за кордоном;
  • - прагнення у відносинах з ключовими міжнародними партнерами проводити ефективну, прагматичну, збалансовану зовнішню політику, ґрунтовану на відстоюванні власних національних інтересів та невтручанні у суперечності між ними;
  • - введення України в процес світового економічного розвитку, оскільки в процесі глобалізації виявилась майже абсолютна закономірність: жодна країна не здатна досягти серйозного економічного піднесення добробуту населення без зростаючого залучення у світову економіку;
  • - прагнення до оволодівання передовими технологіями, котрі забезпечують сумісність із найсучаснішими засобами інформації, зв'язку і транспорту;
  • - участь у європейській інтеграції, що є головним пріоритетом зовнішньополітичної діяльності держави, адже така стратегія істотно впливає на весь спектр зовнішньополітичних пріоритетів, у тому числі й формування нової моделі національної безпеки.

Розвиваючи принципові положення, визначені Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., Зверненням до парламентів і народів світу від 5 грудня 1991 р., Постановою про ратифікацію Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 10 грудня 1991 р. і Заявою Верховної Ради України з приводу укладення Україною Угоди про Співдружність Незалежних Держав від 20 грудня 1991 р., Заявою про без'ядерний статус України від 24 жовтня 1991 р. і Постановою про додаткові заходи щодо забезпечення набуття Україною без'ядерного статусу від 9 квітня 1992 р., а також іншими документами, ухваленими Верховною Радою України, суворо дотримуючись загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, Українська держава реалізує зовнішню політику на таких засадах:

  • 1. Здійснювати відкриту зовнішню політику та прагнути до співробітництва з усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав.
  • 2. Розбудовувати українські двосторонні й багатосторонні відносини з іншими державами та міжнародними організаціями на основі принципів добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи.
  • 3. Не ворогувати з жодною державою.
  • 4. Засуджувати війну як знаряддя національної політики, додержуватися принципу незастосування сили та загрози силою і прагнути до розв'язання будь-яких міжнародних спорів винятково мирними засобами.
  • 5. Не ставити територіальних претензій до сусідніх держав і не визнавати жодних територіальних претензій до себе.
  • 6. Неухильно дотримуватися міжнародних стандартів прав людини, забезпечувати права національних меншин, котрі проживають на території України, і вживати належних заходів до збереження національної самобутності зарубіжних українців згідно з нормами міжнародного права.
  • 7. У сучасних умовах додержуватися прав людини, що є не лише внутрішньою справою окремих держав.
  • 8. Дотримуватися принципу неподільності міжнародного миру та міжнародної безпеки і вважати: загроза національній безпеці будь-якої держави становить загрозу загальній безпеці й миру в усьому світі. У зовнішній політиці вона обстоює підхід: "Безпека для себе - через безпеку для всіх".
  • 9. Керуватися принципом примату права в зовнішній політиці, визнаючи пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.
  • 10. Беззастережно дотримуватися принципу сумлінного виконання всіх своїх міжнародних зобов'язань і вважати у належний спосіб ратифіковані договори частиною внутрішнього права.
  • 11. У зовнішній політиці застосовувати фундаментальні загальнолюдські цінності, засуджувати практику подвійних стандартів у міждержавних взаєминах.
  • 12. Виступати проти присутності збройних сил інших держав на українській території, а також проти розміщення іноземних військ на територіях інших держав без їх чітко висловленої згоди, крім випадків застосування міжнародних санкцій відповідно до Статуту ООН.
  • 13. Здійснювати, згідно з міжнародним правом, неозброєні примусові санкційні заходи у випадках міжнародних правопорушень, котрі завдають Україні шкоди.
  • 14. Застосовувати свої Збройні сили у випадках актів збройної агресії проти України та інших збройних зазіхань на її територіальну цілісність та недоторканність Державного кордону або на виконання своїх міжнародних зобов'язань.
  • 15. Вважати себе, нарівні з усіма інтими колишніми радянськими республіками, правонаступницею Союзу PCP і не визнавати будь-яких переваг і винятків з цього принципу для жодної з дер-жав-правонаступниць без оформленої у належний спосіб згоди всіх цих держав.

Україна розвиває широке співробітництво з іншими державами, у тому числі й військово-політичне, з метою підвищення довіри й передбачуваності відносин, взаєморозуміння і партнерства, вдосконалення наявних у межах ООН механізмів глобальної безпеки. У зв'язку з ліквідацією протистояння блоків пріоритетного значення набуло створення загальноєвропейської структури безпеки із залученням універсальних і регіональних світових організацій. Причому Україна, як вагома та невід'ємна принципова компонента міжнародної безпеки, бере активну участь у розбудові й зміцненні загальноєвропейської структури безпеки.

Визначальну місію у забезпеченні зовнішніх відносин держави виконують державні конституційні установи та посадові особи: вищий законодавчий орган, обраний громадянами; глава держави - одноосібний або колегіальний; уряд і його глава (прем'єр-міністр), міністр закордонних справ. У державах із республіканською формою правління основним органом, що забезпечує зовнішньополітичний курс держави, є вищий законодавчий орган влади (парламент). Саме він розв'язує питання війни і миру, територіальних змін, ратифікації міжнародних угод, визначає витрати на зовнішньополітичну діяльність. До повноважень Верховної Ради України, згідно з Конституцією України, належать: визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики; затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, скерування підрозділів Збройних сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; надання у встановлений законом термін згоди на обов'язковість міжнародних договорів України. Питаннями зовнішньої політики у Верховній Раді України опікується безпосередньо Комітет у закордонних справах.

Президент України є гарантом її державного суверенітету, територіальної цілісності, дотримання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина. Як глава держави він має широкі повноваження у сфері зовнішньої політики. Конституція України містить перелік конкретних повноважень Президента України в галузі здійснення дипломатичної діяльності та реалізації зовнішніх відносин. Отже, Президент: звертається з посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє та зовнішнє становище України; представляє державу на міжнародній арені, очолює зовнішньополітичну діяльність держави, веде переговори й укладає міжнародні договори України; приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі та відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни і приймає рішення про використання Збройних сил України у випадку збройної агресії проти України; присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги тощо. Глава держави може також мати безпосередні контакти з главами інших держав, листуватися з ними, брати участь у переговорах чи оформляти домовленості зі зовнішньополітичних питань, не потребуючи для цього спеціальних повноважень.

Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України. Глава уряду в межах усіх повноважень також представляє державу в зовнішніх відносинах і сам щоденно й оперативно діє у цій галузі. Він може брати участь у засіданнях Генеральної Асамблеї ООН та інших організаціях. Уряд і його глава не лише розробляють загалом основні напрями зовнішньої політики і вносять відповідні пропозиції на розгляд парламенту та глави держави, а й самі організовують та контролюють процес виконання прийнятих із цих питань рішень.

Уряд безпосередньо керує зовнішньополітичними діями та дипломатичною службою держави через Міністерство закордонних справ України, керівникові якого дає прямі доручення і контролює їх виконання. Міністр закордонних справ, згідно зі своїми повноваженнями і функціями, здійснює повсякденну оперативну діяльність у галузі зовнішніх відносин держави без спеціальних на кожен випадок повноважень. Міністр закордонних справ може представляти свою державу та уряд на засіданнях Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки ООН тощо.

Поточними справами зовнішньої політики безпосередньо займається Міністерство закордонних справ України. Воно захищає інтереси держави та її громадян за кордоном, подає на розгляд главі держави й уряду документи зовнішньої політики, направляє директиви, дає вказівки дипломатичним представництвам і консульським установам своєї країни за кордоном, спрямовує та контролює їхню діяльність.

Отже, сутність зовнішньої політики України на сучасному етапі полягає в її здатності відстоювати національні інтереси і гарантувати міжнародну безпеку. Поняття "національні інтереси" в об'єктивному значенні - це сукупність умов, котрі забезпечують вигідний геополітичний статус держави, національну безпеку, суспільну стабільність, рівень та якість життя громадян, а в суб'єктивному - ідеологічні інтерпретації зовнішньополітичного курсу держави залежно від політичного режиму і міжнародного порядку. Міжнародна безпека передбачає створення ефективних механізмів розв'язання глобальних і регіональних конфліктів, забезпечення оптимального балансу сил на міжнародній арені.

Важливе значення для досягнення засад і цілей зовнішньої політики мають засоби її здійснення. Залежно від сфер суспільного життя вони поділяються на політичні, економічні й ідеологічні. Найбагатоманітніші політичні засоби. Вони охоплюють передусім сферу дипломатичних відносин - від традиційних форм дипломати (посольства, консульства) до дипломатії на рівні глав держав. Ці засоби використовують у формі переговорів, зустрічей, участі в міжнародних організаціях і под.

Особливу групу політичних засобів зовнішньої політики становлять воєнні, основними з яких є війна і воєнний тиск. Форми воєнного тиску - маневри, навчання, паради, публічні демонстрації нових видів зброї, концентрація військ у прикордонних районах, провокації на кордоні, участь у миротворчих операціях під егідою міжнародних організацій та ін.

Тривалий час найвагомішим засобом досягнення державою зовнішньополітичних цілей вважалась війна. Розрізняють війни справедливі, або правомірні, й несправедливі, неправомірні. До перших належать індивідуальна чи колективна самооборона проти агресії та національно-визвольні війни за здійснення права на самовизначення, до других - агресія і колоніальні війни. Статут ООН визнає правомірність використання воєнної сили у двох випадках: 1) з метою самооборони від збройного нападу на державу; 2) за рішенням Ради Безпеки ООН як примусові збройні санкції проти агресора. Несправедливі, неправомірні війни кваліфікують міжнародним злочином, що тягне за собою міжнародну відповідальність держави-агресора і кримінальну відповідальність осіб, визнаних воєнними злочинцями.

Проте за будь-яких умов кожна, навіть наймиролюбніша, держава прагне підтримувати на належному рівні свою обороноздатність, усебічно зміцнювати її, в тому числі внаслідок укладання воєнних союзів чи відвернення загроз проголошенням позаблоковості або нейтралітету. Сила армії, її чисельність, озброєння, підготовленість особового складу, його морально-психологічний стан та інші показники воєнного потенціалу держави були й залишаються вагомими чинниками її зовнішньої політики і міжнародного престижу. Держави, неспроможні захиститися від агресії, ставлять під загрозу свій суверенітет, отже, і саме існування.

Економічні засоби зовнішньої політики означають використання економічного потенціалу держави для впливу на економіку й політику інших держав. Економічний потенціал - особливо важливий засіб зовнішньої політику, оскільки в кінцевому підсумку саме він визначає позицію держави на міжнародній арені. Держава з потужним економічним потенціалом має впливові позиції у світі. До економічного потенціалу держави належать її промисловість, сировинні ресурси, стан робочої сили тощо. Вагомим економічним засобом зовнішньої політики є зовнішня торгівля, яка, з одного боку, сприяє збільшенню економічного потенціалу держави, а з іншого - дає змогу впливати на політику інших держав через світові ціни, встановлення режиму найбільшого сприяння чи введення ембарго і под.

До ідеологічних, або інформаційно-пропагандистських, засобів зовнішньої політики належать різноманітні форми й засоби пропаганди, інформації, культурної політики, котрі держава використовує у відносинах з іншими державами, передусім з метою формування позитивного зовнішнього іміджу і міжнародного престижу цієї держави. Тому в зарубіжних країнах відкриваються культурні центри, влаштовуються різноманітні виставки, презентації та ін.

Отже, зовнішня політика та використання різних засобів її здійснення навіть у демократичних країнах належить до найменш контрольованих рядовими громадянами сфер діяльності держави. І не лише через закритість діяльності окремих її складових, наприклад, збройних сил і спецслужб. Прийняття більшості зовнішньополітичних рішень, найважливіші кадрові призначення у цій сфері в державі зосереджує одна особа - глава держави або прем'єр-міністр.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші