Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Запорозька Січ. Подальший розвиток козацтва

У середині XVI ст. козацтво згуртувалося у військову організацію, щоб захищати себе від татар і феодалів. Так виникла Запорозька Січ - одна з перших республік у Європі, заснована на острові Мала Хортиця Дмитром (Байдою) Вишневецьким у 1553-1554 pp.

Дмитро (Байда) Іванович Вишневецький

(8 листопада (?) 1516 (1517) - 1563)

Шляхтич волинський, магнат, князь роду Корибутовичів з династії Гедиміновичів. Власник маєтків у містечку Вишнівець Кременецького повіту.

Дмитро Вишневецький народився в 1517 році в місті Вишнівці (імовірно 8 листопада і був старшим з чотирьох синів Івана Михайловича Вишневенького від його першої дружини Анастасії Семенівни з родини Олізарів. Один дід Дмитра - Михайло, був відомий своєю боротьбою проти татар, другий був сербським деспотом (верховний правитель, наділений необмеженою владою). У1548 -1549 роках під головуванням Бернарда Претвича, Вишневецький брав участь у походах на Очаків - форпост Османської імперії. У1551 р. Сигізмунд II Август призначив Вишневецького старостою міст-фортець Черкас та Канева. Він планував створення політичного союзу польсько-литовської держави та Москви для організації відсічі турецько-кримської агресії. Основою його плану було закладення фортеці на Низу Дніпра і широке використання козацтва, яке вже тоді перетворилося на значну військову силу. Незважаючи на попередження Сигізмунда II, Дмитро Вишневецький у 1553 році на власні кошти розпочав будівництво фортеці на острові Мала Хортиця. Ця фортеця мала стати форпостом у боротьбі з татарською агресією.

Улітку 1553 році Вишневецький несподівано залишив Малу Хортицю і з усім своїм військом відправився до Стамбула, де служив султанові Сулейману І півроку. Мотиви цього вчинку незрозумілі. Після повернення з Туреччини, Вишневецький одержав вже формальне доручення тримати оборону проти татар у збудованій ним фортеці. Проте він і надалі міг розраховувати лише на власні сили. Будівництво Хортицької фортеці він завершив, мобілізувавши козаків і селян Канівського та Черкаського старосте.

Прагнучи об'єднання всіх анти татарських сил, Вишневецький налагодив стосунки з московським царем Іваном IV Грозним. Він звернувся з проханням дати грошей на будівництво кам'яної фортеці, крім цього була необхідна допомога бойовими за

Дмитро (Байда) Вишневецький

Рис. 3.3 Дмитро (Байда) Вишневецький

собами та людьми. Іван IV охоче пішов назустріч планам Вишневенького, і навесні 1556 р. московський уряд організував похід проти Криму на чолі з дяком Ржевським. До московського війська приєдналися близько 300 козаків. Московсько-козацьке військо пішло під Аслам-город (або Іслам-Кермен, тобто твердиня ісламу, поблизу теперішньої Каховки), та Очаків. Похід тривав до початку літа і був успішним, ці міста були здобуті. Восени того ж 1556 р. козаки Вишневенького знову напали на Аслам-город, уже власними силами. Замок був здобутий, гармати з нього були перевезені до Хортицької фортеці. Девлет-Прей спочатку спробував домовитись з Вишневецьким, запрошуючи його до себе на службу. Згоди він не одержав і в січні 1557 р. зібрав всю орду і зробив спробу захопити хортішьку фортецю. Облога тривала 24 дні, після чого татари з великими втратами відступили. Вишневенький сповістив Сигізмунда II про свою перемогу і запевнив його, що татари не зможуть нападати на Україну, доки стоїть його фортеця. Тим часом, улітку 1557 р, Девлет-Прей зібрався з новими силами у похід на дніпровський замок. Фортецю на острові було взято у повну блокаду, і після тривалої облоги Вишневецький змушений був її залишити через нестачу провіанту. Козаки невеликими групами прокрались крізь турецько-татарські заслони і подалися вгору Дніпром до Черкас. Покинута фортеця була зруйнована.

Після втрати фортеці Вишневецький лишився і без власних ресурсів, і без підтримки держави. Тепер він прийняв запрошення царя наприкінці 1557 р. Пізніше Вишневецький перейшов на службу до Московського царя (пізніше відійшов від нього), ще довго турбував кримчаків. У 1561 р. він остаточно пориває з царем і вертається до Польщі. У1563 р. ще не зовсім дорослий Дмитро здійснив похід до Молдавії. Частина боярства, невдоволена своїм керівником, запросила Вишневецького до себе на господарство. Вишневенький охоче погодився і швидко вибрався у похід з невеликими силами. Через зраду одного з претендентів на владу, козаки були розгромлені, частина їх і сам Вишневецький потрапили у полон. Усіх полонених було відправлено до Стамбула. За наказом султана Вишневецького і двох його товаришів було страчено, рядових козаків відправлено на галери.

На Січ приходили втікачі не лише з України, а й із Молдавії, Польщі, Росії та Білорусії, причому різних станів. Приходили сюди і представники князівського роду. На початку XVI ст. Запорожжя стає осередком козацьких "уходів". Вони виникають як перед порогами на р. Орель, так і за порогами біля островів Аргачина, Базавлука, Томаківки та ін.. "Уходництво" переростає у постійну колонізацію дикого поля і степи покриваються укріпленими городками та зимівниками, так званими засіками, центром яких стає велика фортеця, своєрідна козацька столиця - Січ. Січ була центром діяльності, управління військовими та господарськими справами, резиденцією всіх головних старшин, котрі очолювали козацтво. На протязі свого двохсотрічного існування запорожці змінили 8 січей: Хортицьку, Базавлуцьку, Томаківську, Микитинську, Чортомлицьку, Олешківську, Кам'янську й Нову, або Підпільненську.

Запорозька Січ (Maпa Дана Береста)

Рис. 3.5 Запорозька Січ (Maпa Дана Береста)

Дуже образно і яскраво зображені устрій та військово-адміністративна організація Запорозької Січі у Миколи Аркаса. "Закладали козаки свою столицю і ставили кріпость, котра звалася "кіш" або "січ", - пише Аркас, - посеред табору на майдані ставили церкву, а навкруги - куріні. по котрих жили козаки-земляки, що приходили з усіх кутків України,., так, були курені: Полтавський, Батуринський, Канівський, Переяславський, Уманський, Корсунський, Стеблівський та інші. Кожен курінь обирав собі отамана, котрий звався "курінний". Усією громадою товариство на разі вибирало військову "старшину". Попереду всього - "кошового отамана". Вибирали його на один год, але як він був до вподоби козакам, то його заставляли і надалі; на війні і у походах він був найстарший начальник. Окрім кошового на раді вибирали осавула, писаря й суддю. На Січі порядки були на зразок лицарських орденів у Західній Європі, і себе запорожці іменували "лицарським товариством".

Всього на Січі налічувалось 38 куренів. Кожен курінь крім військової мав і господарську організацію-арсенал, ремісницькі майстерні, торговельні лавки, свої риболовецькі місця. За межами Січі землі Війська Запорозького

Організаційна структура Війська Запорозького

Рис. 3.6 Організаційна структура Війська Запорозького

поділялися на паланки, тобто фортеці і райони, що їм підлягали. Важко сказати, коли зародилися паланки, але на початку XVIІ1 ст. їх було п'ять, а пізніше -вісім. Паланки займали велику територію уздовж Дніпра та його притоків.

Запорозька Січ мала чітку організацію. Усе козацтво поділялося на полки по 500 -1000 осіб у кожному, якими командували виборні полковники. Полки складалися з сотень на чолі з сотниками, кілька сотень утворювали курені, якими керували отамани. Чисельність запорозького війська, була не сталою.

В 1594 р. запорожці в листі до австрійського імператора писали, що кількість їх війська сягає 6 тисяч... не рахуючи хуторян, що живуть на кордонах. Д. Яворницький наводить такі дані: в 1534 р. всіх козаків налічувалось 2 тис, 1594 р. - налічувалось 3 тис. в 1675 р. кошовий отаман Сірко зібрав 20 тис. запорожців. Основна маса запорожців, звичайно, проживала за межами Січі та займалася господарством зі своїми сім'ями і збиралася на Січ за виняткових обставин - вибори старшини чи підготовка до військового походу. На заклик старшини з усіх паланок, з найвіддаленіших річок та віток сходилися козаки. Був на Січі і флот з великих човнів "чайок" або "байдаків". У 20-х рр. XVII ст. кількість кораблів перевищувала 100-150 одиниць, кожний з них вміщував 50-70 осіб. На озброєнні запорозьке військо мало рушниці, пістолі, різноманітну холодну зброю, невеликі гармати - фальконети, незначну кількість важких гармат. Переважала піхота, кінноти було мало.

Карта морських і сухопутних походів запорозьких козаків

Рис. 3.7 Карта морських і сухопутних походів запорозьких козаків

Крім Січового козацтва було ще й міське та реєстрове. Багато козаків проживало у порубіжних містах. Зокрема, населення Канева у 1600 р. складало понад 1300 козаків з родинами. Як і січовики, міські козаки ігнорували урядову владу, визнаючи лише своїх старшин. Розуміючи марність будь-яких спроб підпорядкувати далеку й непокірну Січ, польський уряд, проте, сподівався залучити до себе на службу міське козацтво чи принаймні певну його частину.

У1524 р. Сигізмунд І запропонував створити для захисту південних кордонів держави наймане військо з запорозьких козаків. У1572 р. коронний гетьман Ю. Язловецький за наказом короля Сигізмунда II Августа набрав на державну службу загін з 300 козаків. Вони вносились в спеціальні списки "реєстри", звідси пішла їхня назва - реєстрові козаки. Реєстр у Речі Посполитій мав значення своєрідного соціального стану. Реєстрове військо розташовувалось на окремій території і мало самоврядування. їм встановлювали платню по 2,5 золотих на сукно і жупан, звільняли від податків, надавали переважне право користування землею, промислами, ведення торгівлі. Одним із основних привілеїв реєстровців було те, що вони не підлягали юрисдикції місцевої влади або старост, а за свої провини відповідали лише перед реєстровим або королівським судом. Польський уряд розраховував через реєстровців встановити свою владу над усім козацтвом і приборкати Запорозьку Січ, але його сподівання були марними.

Озброєння і флот: а)козацький віз, б) гармати, в) вогнепальна зброя та захалявний ніж, г)козацька чайка, д) холодна зброя та порохова натруска

Рис. 3.8 Озброєння і флот: а)козацький віз, б) гармати, в) вогнепальна зброя та захалявний ніж, г)козацька чайка, д) холодна зброя та порохова натруска

Навпаки, той елемент організації і дисципліни, що його внесли в козацьку масу своїми реєстрами поляки, відіграв неабияку роль у створенні професійного козацького війська періоду визвольної війни. Польський уряд побоювався різкого збільшення кількості реєстру і в разі будь-яких укладень зменшував або навіть скасовував його. Нам відомо, що у 1578 р. за наказом польського короля Стефана Баторія реєстр збільшився лише до 600 чоловік. Чисельний склад реєстрового війська змінювався від обставин війни та вимог повсталих козаків. До 1589 р. реєстрових козаків налічувалося 3 тис. Так, наприклад, у 1617 р. в реєстрі налічувалося тисяча козаків. У1618 р. під час походу польського війська на Москву, до реєстру було вже записано 10600 козаків.

З утворенням реєстру козаками офіційно визнавалися лише ті, хто був у нього вписаний. Переважна більшість ставала нелегальною масою, якій постійно загрожувало закріпачення. Тому між реєстровими козаками і запорожцями існували великі розбіжності, стосунки між ними нерідко досягали крайнього напруження. Проте ці відмінності не перешкоджали синам заможних козаків реєстровців йти на Січ у пошуках долі або вступати до реєстрових тим січовикам, що спромоглися нажити собі багатства. На думку Ореста Субтельного, на початок XVII ст. існувало три чітко не розмежованих категорії козаків: заможні реєстрові козаки, які пішли на службу до уряду; запорожці, що жили поза межами Речі Посполитої, та величезна більшість козацтва, яка мешкала у прикордонних містах, вела козацький спосіб життя, але не мала офіційно визнаного статусу.

Організаційна структура підрозділі Січі

Рис. 3.9 Організаційна структура підрозділі Січі

На чолі усього війська козацького стояв виборний гетьман, який офіційно називався старшим (з часів Б. Хмельницького). Самою Січчю відав кошовий отаман.

Функції вищого законодавчого органу виконувала загальна козацька рада (коло). Справи вирішувала більшість, без формального голосування. Виконавчу владу репрезентували кошовий отаман і старшина. Характерною рисою формування Коша була виборність. Загальна козацька рада, збираючись двічі на рік: 1січіня і 1 жовтня, обирала старшину, затверджувала плани походів, вирішувала міжнародні питання, питання розподілу земель тоніо. З часом була сформована козацька адміністрація: військовий суддя, військовий отаман, військовий писар, хорунжий, гармаш, полковник, осавула та інші. Контролювала їхню дійсність загальна козацька рада. Запорозька Січ мала свої клейноди.

Клейноди Січі

Рис.3.10 Клейноди Січі

Досить своєрідною на Запорозькій Січі була правова система. Тут найважливішу роль відігравало власне козацьке право, що являло собою сукупність правових звичаїв, які сформувались у сфері козацьких суспільних стосунків. Це право було неписаним, оскільки на думку козаків, будь-які писані закони так чи інакше обмежать їхню волю. Це неписане козацьке право фіксувало стосунки, які склалися на Січі, затверджувало військово-адміністративну організацію, порядок землекористування, кваліфікувало види злочинів і покарань.

Запорозька Січ: а) козацький табір, б) гетьман, полковник, козак,
в) бунчук і хорогва, г) реєстровий козак, д) Рада Січі

Рис. 3.11 Запорозька Січ: а) козацький табір, б) гетьман, полковник, козак,

в) бунчук і хорогва, г) реєстровий козак, д) Рада Січі

Запорожжя мало і свою територію, яка називалася "землями Війська Запорозького". Територія Запорожжя постійно змінювалась, кордони переносились.

Запорозька Січ навіть після смерті свого засновника продовжувала процвітати. Кожен християнин чоловічої статі незалежно від свого соціального стану міг прийти до цього острова-фортеці з його непримітними куренями з дерева та очерету й приєднатися до козацького братства. Міг він при бажанні й покинути Січ. Жінок і дітей на Січ не приймали, оскільки вважали, що в степу вони будуть зайвими. Відмовляючись визнати авторитет будь-якого правителя, запорожці здійснювали самоврядування згідно з тими звичаями та традиціями, що формувалися протягом поколінь.

Для Січі, що лежала на торгових шляхах між Річчю Посполитою та Чорноморським узбережжям, важливу роль відігравала також торгівля. Попри засади братерства та рівності, якими керувалися запорожці, між козацькою старійшиною й рядовими козаками поступово виникли соціально-економічні відмінності та напруженість, які час від часу виливались у заворушення.

Отже, Запорозька Січ мала своєрідну форму державності з ознаками демократичної республіки. М.Костомаров назвав Січ "християнською козацькою республікою" і з цим не можна не погодитись тому, що Війську Запорозькому Низовому справді були притаманні риси демократичної республіки: формальна рівність між усіма козаками (право користування землею та іншими угіддями, брати участь у радах та ін.), відсутність кріпацтва і феодальної власності на землю. Одним із об'єднуючих чинників було переплетіння волелюбних і релігійних настроїв козацтва. Захист православної віри слугував потужною ідеологічною основою життя Запорожжя. Між православ'ям і козацтвом існував глибинний зв'язок, і тому Запорозьку Січ називають "християнською козацькою республікою". З XV ст. у Січі існувала своя православна церква Покрови Пресвятої Богородиці діви Марії. Взагалі у межах Війська Запорозького Низового існувало понад 60 церков. Це свідчить про прихильність козаків до релігії.

Суспільно-політичній організації козацтва були притаманні значні риси демократизму. Але демократизм Січі - це класична охлократія (влада натовпу), небезпечна для зміцнення ідей державності. В .Литвин. В. Мордвінцевта А. Слюсаренко цю суперечливу систему влади й підлеглості називають агресивною без елітною демократією. Вони наголошують, що, маючи основні ознаки державності, Запорозька Січ все ж була лише своєрідною перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою і професійною общиною.

Запорозька Січ мала велике значення для майбутньої долі України, а саме вона була прикладом вмілого поєднання демократизму громадських взаємин з соціальною диференціацією, що існувала в тогочасному суспільстві. Ідеї волі і рівності, що панували серед запорожців, не в спромозі були зламати ні литовські статути, ні польське кріпосницьке законодавство. Велике значення має державотворчий напрям козацької організації. За висловом М. Костомарова вона була справжньою "християнською козацькою республікою". Січ, як прообраз майбутньої української держави підтримувала дипломатичні стосунки з сусідніми державами: Росією, Польщею, Кримським ханством, Туреччиною, Швецією, Венецією, Австрією.

. Запорозьке козацтво було надзвичайно організованою і дисциплінованою військовою силою, однією із кращих армій свого часу - прообразом збройних сил держави. Запорозьке козацтво стало провідною силою народу в боротьбі за соціальне і національне визволення.

За умов польсько-шляхетського панування козацька держава не набула остаточної довершеності та досконалості, вона весь час перебувала у боротьбі з центральною владою. Однак за різних обставин і умов простежувалось прагнення до незалежності. Саме внутрішній устрій Запорозької Січі став зародком Української козацько-гетьманської держави. Вона буде збудована з часом Богданом Хмельницьким у ході визвольної війни 1648 - 1654 рр.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші