Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Економічна теорія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Зайнятість населення - важлива складова системи соціального захисту

У країнах з ринковою економікою соціальна захищеність працездатних осіб насамперед пов'язана з наявністю умов для використання праці як головного джерела доходів для забезпечення нормального рівня життя. Це досягається тоді, коли людина має можливість використати свою працю для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб, тобто тоді, коли вона зайнята. Через трансформаційну кризу в Україні, яка послабила соціальну захищеність населення, проблема зайнятості посідає одне з провідних місць у діяльності державних органів влади.

Зайнятість розкриває один із найважливіших аспектів соціально-економічного життя людини, пов'язаний із задоволенням її потреб у сфері праці. Разом із тим, трудова зайнятість населення країни забезпечує виробництво ВВП як економічну основу життя суспільства. Зайнятість має також соціальний характер, бо відображає потреби людей не лише в одержанні доходу, а й у самореалізації через суспільно корисну діяльність. Зайнятість є надзвичайно важливим явищем суспільного життя. Воно багатогранне, включає раціональне використання праці, рівень доходів, достатній для гідного рівня життя людини, яка працює, задоволення потреб економіки в робочій силі, а у працівників - потреби в набутті і підтриманні кваліфікації та соціальну підтримку у разі втрати роботи.

Зайнятість як соціально-економічне явище базується на певних принципах. Це, по-перше, виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона обов'язкової, примусової праці (крім випадків, спеціально визначених законодавством). Цей принцип передбачає право людини працювати чи не працювати, а якщо працювати, то там і стільки, де і скільки їй це потрібно. Сфера найманої праці стає однією з рівноправних сфер суспільно корисної діяльності. По-друге, принципом зайнятості є створення державою умов для реалізації права громадян на працю, захист від безробіття, на допомогу з працевлаштування і матеріальну підтримку в разі втрати роботи.

Складність та багатогранність зайнятості населення проявляється насамперед у наявності її різних форм. За способом участі працівника в суспільній праці розрізняють зайнятість за наймом і самозайнятість (підприємництво). Формальну і неформальну зайнятість виділяють залежно від легітимності працевлаштування. За ступенем охоплення економічно активного населення розрізняють повну і неповну зайнятість. Виділяють також продуктивну, раціональну та ефективну зайнятість. Певною мірою ці форми зайнятості населення пов'язані як із соціальним захистом окремої особи, так і з рівнем соціальної захищеності тих громадян, які потрапили у скрутну життєву ситуацію та нездатні власними зусиллями забезпечити собі достатній рівень життя.

Найбільші можливості для соціального захисту забезпечує повна зайнятість. її зміст у командній і ринковій системах різний. В командній системі повна зайнятість означала забезпечення всього населення робочими місцями і зводилась до досягнення балансу між останніми і трудовими ресурсами на високому рівні відповідності. Однак практика функціонування командної системи показала, що така повна зайнятість населення не забезпечувала високих темпів економічного розвитку і не сприяла таким важливим сторонам життєдіяльності суспільства, як стан здоров'я, сімейне виховання та ін.

У ринковій економіці поняття повної зайнятості населення є іншим. Під ним розуміють такий стан національної економіки, коли всі, хто бажає працювати за домінуючого рівня заробітної плати, мають змогу це зробити. Повна зайнятість не включає так зване природне безробіття, яке пов'язане з особистими бажаннями людей тимчасово не працювати або спричинене структурними змінами в економіці, що вимагають перекваліфікації людей, які втрачають у зв'язку з цим роботу. За повної зайнятості пропозиція робочої сили покривається попитом на неї шляхом створення таких матеріально-технічних і соціально-економічних умов, щоб кожен, хто бажає працювати, мав можливість брати участь у суспільному виробництві. Як така повна зайнятість тісно пов'язана з ефективною зайнятістю, яка означає такий розподіл трудових ресурсів у територіальному та галузевому розрізах, за сферами прикладання праці та видами діяльності, який дає змогу в кожний даний момент одержувати найбільший приріст матеріальних і духовних благ і передбачає ефективне використання в трудовому процесі кожної зайнятої особи. Ефективність зайнятості визначається таким її рівнем і структурою, які відповідають, з одного боку, потребам виробництва в кількості та якості робочої сили, а з іншого - потребам трудоактивного населення у кількості робочих місць з необхідними параметрами (технічна озброєність, характер і зміст праці, санітарно-гігієнічні умови тощо). В такій ситуації розв'язуються два завдання. По-перше, створюється достатня кількість робочих місць, а по-друге - роботодавці отримують необхідну кількість робочої сили.

Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення, оскільки визначає економічний потенціал суспільства, рівень і якість життя осіб, які працюють, а також можливості соціальної захищеності тих громадян, які її потребують. Така зайнятість є не тільки соціальною гарантією, а й спрямована на створення матеріальних і нематеріальних благ. Тому вона повинна бути продуктивною, тобто економічно доцільною, вигідною, такою, що означає перевищення економічних вигод, отриманих у результаті такої зайнятості, порівняно з витратами на її організацію. Продуктивна зайнятість з точки зору окремого працівника означає отримання трудового доходу більшого, ніж мінімально необхідно для відтворення робочої сили.

У процесі переходу командної економіки на ринкові принципи функціонування відбувається також трансформація радянської системи зайнятості населення до ринкової моделі. Вона здійснюється під впливом сукупності факторів, що чинять на неї суперечливий вплив. Такі ринкові перетворення, як розвиток підприємництва, нові форми і види зайнятості, трудова мобільність, позитивно впливають на зайнятість. Тоді як тінізація економіки, різка диференціація доходів гальмують впровадження ринкових форм зайнятості. Неоднозначно позначається на трансформації системи зайнятості і такий фактор, як відкритість економіки. Сприяючи створенню спільних підприємств і залученню прямих іноземних інвестицій, відкритість економіки формує і нову зайнятість. Водночас активно скорочуються робочі місця, насамперед ті, що потребують кваліфікованої праці, зростає еміграція кваліфікованих працівників. Державне регулювання сприяло демократизації зайнятості, оскільки були створені значні трудові права і свободи, зокрема право вільно обирати зайнятість, її форму, місце роботи, займатися підприємництвом і організовувати власну справу, вільно їздити по світу з метою заробітку, можливості працювати на декількох роботах та ін. У той же час негативні ознаки державного регулювання породили і такі наслідки у соціально-трудовій сфері, як зниження трудових доходів, різке посилення податкового тиску, критичне зменшення соціальних гарантій, скорочення фінансування соціальної сфери, негативно позначились на формуванні ринкових форм зайнятості населення.

У результаті такого суперечливого впливу різних факторів на трансформацію зайнятості населення старі її форми були суттєво зруйновані, тоді як адекватні розвиненій ринковій системі форми зайнятості не були створені належним чином. Виникли форми зайнятості, характерні для перехідної економіки, такі як негарантована, неповна, вторинна та незареєстрована, або тіньова, зайнятість. Особливого поширення в Україні набули три останні форми. Неповна зайнятість виявляється як нестача робочих місць для всіх, хто бажає працювати, а також як вимушена зайнятість неповний робочий час. Наслідки неповної зайнятості неоднозначні. З одного боку, вона веде до зменшення доходів працівників з неповною зайнятістю. З іншого - неповна зайнятість дозволяє зменшити безробіття, даючи можливість одержання певного доходу, а також уберігати працівників від декваліфікації, що відбувається при безробітті. Вимушена неповна зайнятість населення в Україні породжена кризовими явищами в економіці. Вона найчастіше проявляється у вигляді вимушених адміністративних відпусток та в трудовій діяльності у режимі неповного робочого часу. Значного поширення ця форма зайнятості набула в 1990-х роках. Для її законодавчого регулювання було прийнято Закон "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", який набув чинності 1 січня 2001 р. З початком економічного зростання розмір вимушеної неповної зайнятості суттєво скоротився. Але криза 2008 р. знову його значно збільшила. Характерним для цієї форми зайнятості в Україні є те, що особи, які опинились у становищі неповної зайнятості, не звільняються з роботи за власною ініціативою, а йдуть у неоплачувані відпустки, втрачаючи право на одержання допомоги по безробіттю.

З неповною зайнятістю пов'язана і така форма, як вторинна зайнятість, тобто робота у декількох місцях. Така форма зайнятості забезпечує можливість вищих заробітків, підвищує шанси збереження роботи навіть в умовах скорочення обсягів виробництва і дає змогу шукати крашу роботу без втрати статусу зайнятого. В Україні основна частина осіб, що мають вторинну зайнятість, є незареєстрованими. Переважну їх більшість становлять самозайняті особи та члени сім'ї, які працюють без оплати. Ця форма зайнятості характерна переважно для особистого підсобного господарства.

Суттєвого поширення набула в Україні, як і в інших країнах перехідної економіки, незареєстрована, або нелегальна, зайнятість. Гі найхарактерніша ознака полягає в тому, що така зайнятість не регламентується укладанням трудового договору, не враховується державною статистикою, нерідко має кримінальний характер. Така зайнятість неоднозначно впливає на соціальний захист населення. Позитив її в тому, що вона забезпечує зайнятість значної частини працездатних осіб, створюючи умови для певного рівня життя. Сприяє вона і збереженню людського потенціалу. Водночас така зайнятість є нестабільною, вона не дає права на соціальне забезпечення, робота відбувається в шкідливих умовах, рівень її оплати, як правило, занижений. Це породжує у працівників такої форми зайнятості деформації свідомості і соціальний песимізм.

За своїми наслідками тіньова зайнятість приводить до збагачення незначної частки людей за рахунок обкрадання всього суспільства через ненадходження коштів до державного і місцевого бюджетів. Це свідчить про нагальну необхідність розроблення заходів щодо унеможливлення такої форми зайнятості населення.

Зайнятість населення тісно пов'язана з безробіттям. Останнє є неминучим супутником ринкової економічної системи, яке не може бути ліквідоване навіть за умов ідеального управління економікою. В Україні безробіття виникло одночасно з процесом ринкової трансформації економіки. Особливості безробіття в Україні пов'язані, з одного боку, із спадщиною командної системи господарювання, а з іншого - з тривалою і гострою трансформаційною кризою. Специфічним виявом безробіття є велика частка людей, які працюють у режимі неповної зайнятості, тривалий час перебувають у неоплачуваних відпустках або не отримують протягом значного періоду заробітної плати. Тому загальний рівень офіційно зареєстрованого безробіття був значно нижчим від рівня, визначеного згідно з методологією Міжнародної організації праці. Це пов'язано з наявністю прихованого безробіття, причина виникнення якого полягає у низькій ціні робочої сили. Водночас постійно збільшувалася тривалість безробіття та зростання у складі безробітних чисельності осіб, які не мають роботи тривалий період часу. Економічні зрушення, що почалися в Україні з 2000 р., привели до суттєвого скорочення рівня безробіття, наближення його офіційно зареєстрованого рівня до того, який фіксується за методологією Міжнародної організації праці. Однак криза, 2008 року перервала цю позитивну тенденцію, зумовила наростання безробіття високими темпами, як у зареєстрованій, так і прихованій формах.

Демократизація та початок формування ринкових форм зайнятості стало основним досягненням у період ринкової трансформації зайнятості. В той же час проявилися і такі негативні наслідки, як суттєве недовикористання трудового потенціалу, критичне зменшення соціальних гарантій, різке падіння рівня життя значної частини населення, надмірна диференціація доходів, високий рівень безробіття і велика еміграція робочої сили з України.

Створення нової системи зайнятості та її подальше удосконалення потребує і відповідної державної політики. Це система заходів,

Основні принципи державної політики зайнятості

Схема 26.1. Основні принципи державної політики зайнятості

що здійснюється державними і соціальними інститутами і спрямована на забезпечення оптимального функціонування сфери соціально-трудових відносин. Головною її метою є створення умов для повної, продуктивної і ефективної зайнятості населення. Вона поширюється на всі фази відтворення робочої сили. Державна політика зайнятості в Україні формується і здійснюється відповідно до засад Конвенції Міжнародної організації праці "Про сприяння зайнятості та захист від безробіття" і законів України "Про зайнятість населення" та "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". Змістом зайнятості є сукупність дій та заходів загальнодержавних і регіональних установ, спрямованих на зближення структури і пропозиції робочої сили та попиту на неї, тобто на досягнення відповідності між ними. Ці заходи та дії прямо чи опосередковано впливають на параметри функціонування ринку праці.

Державна політика зайнятості базується на таких принципах (див. схему 26.1).

Державним органом, що забезпечує реалізацію політики зайнятості, є Державна служба зайнятості. Вона створювалась в Україні виходячи із загальних її завдань, визначених Конвенцією № 88 Міжнародної організації праці. Відповідно до цих завдань виділені такі основні функції служби зайнятості: посередництво у працевлаштуванні, накопичення інформації про стан ринку праці, виплата допомоги по безробіттю. Нині Державна служба зайнятості - це розгалужена структура, до складу якої входять державні, обласні та районні центри зайнятості, яких налічується 663 одиниці. З 2003 року вона стала 92-м членом Світової асоціації суспільних служб зайнятості.

Заходи пасивної форми державної політики зайнятості

Схема 26.2. Заходи пасивної форми державної політики зайнятості

Політика зайнятості населення тісно пов'язана з його соціальним захистом. Вона спрямована на людину, створення необхідних умов для продуктивної зайнятості працівників, розв'язання проблем, які при цьому виникають, та співпрацю із соціальними партнерами на ринку праці. Виділяють дві форми політики зайнятості населення - пасивну і активну. Перша форма включає заходи, спрямовані на зменшення негативних соціально-економічних наслідків безробіття, передусім на підтримку доходів (див. схему 26.2).

Ця форма політики важлива, особливо в умовах кризового стану економіки, що зумовлює значні розміри безробіття. Але більш важливою для перспектив формування ринкової системи зайнятості і соціального захисту населення є активна форма політики зайнятості. Це сукупність соціально-економічних, адміністративно-організаційних та правових заходів, спрямованих на скорочення безробіття, формування ринкових форм зайнятості. Вона зорієнтована на ті процеси на національному ринку праці, що спричиняють незайнятість населення, і здійснення заходів для підвищення попиту на робочу силу, підвищення її конкурентоспроможності, забезпечення якісної відповідності між робочою силою і робочими місцями, залучення безробітних та незайнятих до активної праці. Активна політика зайнятості включає заходи, що збільшують попит на робочу силу та стимулюють розвиток самозайнятості і малого підприємництва. Особливе місце серед цієї групи посідають заходи щодо працевлаштування.

Основне місце серед заходів щодо працевлаштування належить створенню нових робочих місць та працевлаштуванню соціально вразливих верств населення, насамперед молоді. Створення нових робочих місць повинно відбуватись у тісному взаємозв'язку із структурною перебудовою економіки. Збільшення кількості робочих місць має бути орієнтоване на інноваційний розвиток економіки. Необхідно створювати нові робочі місця з такими характеристиками, що забезпечують високу продуктивність праці, а отже, і вищі доходи. Перевага повинна надаватись тим галузям, в яких забезпечуються конкурентні переваги економіки України, тобто її національні інтереси. Такий підхід передбачає виданий у 2005 р. Указ Президента України "Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості населення та ринку праці в Україні".

У сучасних умовах дедалі більшої актуальності набуває проблема працевлаштування молоді. Показник безробіття в цій соціальній групі перевищує його середній рівень. Причинами є, з одного боку, високі запити з боку молоді до рівня заробітної плати і умов праці, а з іншого - у відсутності достатнього рівня її кваліфікації. До того ж, більшість роботодавців віддають перевагу досвідченим фахівцям, не бажаючи витрачати час і кошти на фахову підготовку студента або випускника. Усунути названі причини покликаний прийнятий у 2004 р. Закон "Про забезпечення молоді, яка отримала вишу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю". Дотація надається роботодавцю в разі прийняття на роботу за направленням Державної служби зайнятості молоді, якій надається перше робоче місце строком на два роки. Кошти на дотацію асигнує Державний бюджет України. Рівень дотації визначається розміром основної і додаткової оплати випускникам. Закон набрав чинності 2006 р. Однак радикальних змін у сфері зайнятості молоді на відбулося. Головна причина - рівень пропонованої заробітної плати не відповідає запитам молодих людей. Це свідчить про необхідність удосконалення державної політики зайнятості. При цьому необхідно виходити з того, що критерієм повинно бути не просто зменшення безробіття, а визначення його оптимального рівня. Слід враховувати і ту обставину, що значна частина безробітних не може влаштуватися на роботу не тому, що в країні дефіцит робочих місць, а через такі фактори, як недосконалість системи підготовки робочої сили, низька мобільність населення і, головне, низький рівень заробітної плати.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші