Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Політологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Типологія політичного лідерства

Кожний політичний лідер має специфічні риси характеру, метод взаємодії з прихильниками та виборцями, засоби досягнення поставленої мети тощо. Виходячи з різних критеріїв, можна визначити деякі типи політичних лідерів.

Одним із перших, хто запропонував характеризувати політичних лідерів за відповідною типологію, був М. Вебер. Виходячи з трьох типів легітимного панування, він виділив три типи лідерства.

  • 1. Традиційне лідерство, що властиве традиційному правлінню. Воно передбачає віру підлеглих у те, що влада законна, оскільки вона існувала завжди. Влада правителя пов'язана з традиційними нормами, на які він посилається, організовуючи свою діяльність. Правитель, який зневажає традиції, може втратити і свою владу.
  • 2. Раціонально-легальне лідерство означає вибір політичного лідера через демократичні процедури і надання йому повноважень, за зловживання якими він несе відповідальність перед виборцями.
  • 3. Харизматичне лідерство (харизма - від грец. - божественний дар, благодать, милість, талант, властивий людині), за якого влада над іншими ґрунтується на вірі, що правитель має особливі магічні здібності. Люди вірять, що він призначений виконувати певну наперед визначену місію. Це зумовлює покірність підлеглих. І тут влада залежить від особистих якостей правителя, а не від безособового права. Підлеглі вірять, що харизматичний лідер принесе бажане, нове. Саме такими правителями М. Вебер вважав вождів революцій, досвідчених далекоглядних політичних діячів, релігійних лідерів.

Взагалі, феномен харизматичного лідерства був для Вебера найбільш цікавим, тому що він заснований на вірі, а не на якихось звичаях або настановах. Харизматична особа здійснювала владу в різних політичних системах: Юлій Цезар у Римській імперії, Наполеон у Франції, Гітлер у Німеччині, Муссоліні в Італії, Ленін у Росії, Мао у Китаї та ін. Якщо традиційні раціонально-легальні типи лідерів надають політичній системі стабільності, то харизматичний лідер здатний зруйнувати традиції та діючі закони, щоб встановити "новий порядок". Харизматична особа створює труднощі і при успадкуванні влади. В одних випадках вона сама призначає спадкоємця (як це нещодавно було у Північній Кореї). Якщо цього немає, то після смерті лідера різко загострюється боротьба за владу, вакантне місце заповнюється довго і важко.

Поширеною в політології є типологія політичного лідерства залежно від змістовного смислу стилю політичної діяльності лідерів. Поряд із харизматичним ця типологія передбачає виокремлення ще цезаристського, плутократичного, популістського і професійного типів політичного лідерства.

Цезаристський тип політичного лідерства характеризується зосередженням усієї повноти влади в руках лідера (як це було за правління Юлія Цезаря). Лідер цього типу має необмежену свободу прийняття рішень, широкі можливості для здійснення величезного впливу на оточення. Такий тил лідерства може бути виправданий в екстремальних умовах, але неприйнятний у демократичному суспільстві.

Плутократичний тип політичного лідерства ґрунтується на багатстві і представляє інтереси най заможніших суспільних верств (звідси і його назва: грец. - багатство і влада). Він також передбачає користування лідером усією повнотою влади. Притаманний усім етапам суспільно-історичного розвитку, але найбільш характерний для індустріального суспільства.

Популістський тип політичного лідерства ґрунтується на популізмі. У своєму першому значенні термін "популізм" (від лат. - народ) означав боротьбу за права та інтереси народу. Згодом противники популізму надали цьому терміну негативного значення: ним стали позначати діяльність, спрямовану на досягнення популярності в масах ціною необгрунтованих обіцянок, демагогічних гасел тощо. У сучасній політиці лідер-популіст - це діяч, який заграє з масами. У контексті теорії політичного лідерства лідер-популіст виступає як харизматичний лідер демагогічного толку. Для популістського типу характерні: ставка на прості політичні рішення, які ґрунтуються на низькій загальній культурі учасників політичного процесу; наголошення на значущості малих, але конкретних політичних справ, яке зводить всю політику до безлічі конкретних дрібниць; навішування ярликів політичним противникам; загравання з масами, роздавання необгрунтованих обіцянок; експлуатація політичних почуттів простих людей у власних інтересах тощо.

Ще один тип політичного лідерства з наведеного ряду - професійний. Це лідер-професіонал постіндустріального суспільства, повага і довіра до якого базується на його компетентності та особистій поведінці. Він органічно поєднує в собі високий інтелект, вольове устремління, розвинену здатність генерувати оригінальні свої і сприймати чужі ідеї, високу моральність. Такий лідер вміє визначати пріоритетні цілі, проводити науковий аналіз тих чи інших проблем та визначати способи їх вирішення. Іноді він використовує харизматичні риси для того, щоб привабливо викласти свої ідеї і плани, переконати оточення в їх перевагах та залучити його до реалізації цих ідей і планів. Лідер-професіонал не тільки покладається на свої здібності, а й охоче радиться з підлеглими, створюючи атмосферу співробітництва.

Сучасна політична наука пропонує різні критерії типології лідерства.

Г.Лассуелл запропонував типологію лідерства, пов'язану із стилем політики: лідерів-адміністраторів, агітаторів, теоретиків. Перші - це лідери, здатні приймати політичні рішення, готові до компромісів; другі - лідери харизматичного типу, схильні виступати перед публікою, завойовувати авторитет; треті-лідери, схильні розробляти програми, проекти, але не бажають займатися практичною політикою.

Р. Такер та В. Хагеман виділяють консервативний, революційний та реформаторський типи лідерів за їхнім ставленням до перспективи суспільного розвитку. Консервативний лідер у своїй діяльності спирається на традиційні настанови та норми, намагається зберегти давні цінності, адаптувати їх до нових умов, протидіє соціальним змінам; революційний - основні свої дії спрямовує на фундаментальні зміни відповідно до інших соціальних ідеалів чи до власних переконань, котрі грунтуються на абстрактних, здебільшого утопічних ідеологічних схемах, відкидаючи повністю існуючі цінності; реформаторський - вірить в ухвалену більшістю ідеальну модель суспільства, визначає відхилення від цієї моделі й намагається їх виправити, орієнтуючись при цьому на істотні зміни лише деяких із суспільних порядків зі збереженням основ суспільного ладу. Відповідно до орієнтації лідери використовують ті чи інші методи й засоби політичного керівництва.

Р. Такер пропонує ще поділ лідерів за мірою їхнього впливу на суспільство - на реальних і менеджерів. Перші - це лідери-герої, другі - ті, хто майже не впливає на перебіг подій у суспільстві. Дж. Берне розглядає дві категорії лідерів: перетворювачів та ділків. Лідери-перетворювачі діють в ім'я реалізації своїх глобальних ідей. Лідери-ділки, навпаки, діють "тут і негайно", концентруючи свою увагу на деталях, незважаючи на те, яким повинно стати суспільство в остаточному підсумку. Дж. Берне також пов'язує ці типи лідерів з наявною ситуацією і середовищем, де відбувається їхня діяльність.

Цікаву типологію політичного лідерства запропонував Є. Вятр. Вона грунтується на психологічних рисах і типах поведінки політичних лідерів:

  • - за ставленням до власної ідеології - лідера-ідеолога та лідера-прагматика;
  • - за ставленням до власних прихильників - лідер-харизматик і лідер-представник (перший формулює, другий виражає волю тих, хто за ним стоїть);
  • - заставлянням до противників -угодовці, що прагнуть до пом'якшення конфлікту і пошуку компромісних рішень, а також фанатики, які намагаються навмисно загострити конфлікт і знищити будь-що противника;
  • - за способом оцінки дійсності - відкритого лідера та лідера-догматика.

Є. Вятр слушно вважає, що ці чотири дихотомії "чистих" типів лідерів взаємно не пов'язані, тобто окремі типи виявляються в різних сполученнях.

У марксизмі лідерів поділяють на правлячих та опозиційних; буржуазних і пролетарських; кризових і рутинних; великих і малих.

Залежно від стилю керівництва і політичної системи, де діє лідер, вирізняють:

  • - диктаторський тип лідера, який прагне досягти своєї мети, спираючись на страх, покарання;
  • - демократичний тип лідера, що спирається не лише на свої якості та авторитет, а й підтримує дух співробітництва, співучасті в обговоренні питань;

автократичний тип лідера, котрий повинен мати високі професійні та особисті якості, аби перемагати опонентів.

Політичних лідерів поділяють за способом приходу до влади на: "лідерів мимоволі", "лідерів зверху", "лідерів на підставі відбору й довір'я", "політичних кар'єристів", "лідерів на віру", "лжелідерів" (Є. Тихомиров); та за стилем лідерства на "бюрократів-політиків", "флюгерів-політиків", "інфант-політиків", "авантюр-політиків" (Б. Курашвілі).

Відповідно до різних життєвих умов існують відповідні варіанти адаптивної спрямованості поведінки та діяльності лідерів, що забезпечує потрібні результати:

  • - непримиренно-войовничий тип (характерне втілення - внутрішні та міжпартійні свари, наприклад, між Леніним та Мартовим, Сталіним - Троцьким);
  • - брутальний тип (наприклад, папа Олександр VI, який спирався у політиці на підкуп, шантаж, обман тощо);
  • - тип "майстра, який доводить ситуацію до вибуху" (наприклад, Пурішкевич, який 19 листопада 1916р. своєю промовою у IV Державній думі підірвав віру в уряд);

стабілізуючий тип, який відіграє роль буфера, гаранта (наприклад, Хусейн перешкоджав розпаду Іраку на курдську, сунітську, шиїтську частини, примушуючи інші країни визнавати свою країну, що дозволяє їй здійснювати вплив на Аравійському півострові);

  • - тип "майстра влучати в ціль", тобто проведення такої тактики, коли у цілком кон'юнктурній політиці виокремлюють слабкі місця, тиск на які робить політичну техніку особливо результативною (наприклад, Гітлер, який завжди орієнтувався на експлуатацію популярних у народі уявлень, пов'язуючи це з поточним моментом);
  • - компрадорський тип, тобто той, хто бажає нещастя власному народу (наприклад, Смердяков-персонаж роману "Брати Карамазови" (1880) Ф. М. Достоєвського жалкував, що Наполеон не завоював Росію, буцімто розумна нація не підкорила дурну).

Для вітчизняної історії особливий інтерес має розподіл політичних лідерів на дві категорії: лідерів-фанатиків і лідерів-честолюбців. Лідерам-фанатикам притаманне честолюбство, але воно потрібне для досягнення певної вищої мети. їм необхідна влада для реалізації маніакальної ідеї. Лідери-фанатики з'являються тоді, коли висувають ідею, якої суспільство потребує і хоче в неї вірити. Свідомість таких лідерів підпорядковується ідеї спасіння та виживання людства, при цьому життя конкретної особи не має ніякої цінності.

Для лідера-честолюбця ідея є засобом захоплення влади. Він шукає ту ідею, спираючись на яку зможе перемогти. У цьому процесі він змінює свої переконання, заперечує сам собі. Особисте "Я" для нього вище за будь-які ідеали.

Викликає інтерес типологія політичних лідерів Маргарет Херманн, хоча сам підхід може бути використаний для характеристики лідерства взагалі. Згідно з цією типологією виділяються чотири основних типи лідерів:

  • - лідер-"прапороносець" - видатна людина, що має власне бачення дійсності, власний погляд на події та шляхи їх розвитку (В. Ленін, Л. Троцький, Мартін Лютер Кінг, А. Хомейні);
  • - лідер-"служитель" виступає у ролі виразника інтересів своїх прихильників, виборців, діє від їх імені - такі лідери схильні до популізму (Н. Назарбаев, Л. Кравчук, О. Мороз, Д. Буш, Ф. Міттеран та ін.);
  • - лідер-"торговець" схожий на продавця товару, який прагне умовити покупця купити товар. Цей тип лідера повинен переконати осіб, які "купують" його ідеї або плани, аби залучити людей до їх здійснення;
  • - лідер-"пожежний" швидко реагує на ті проблеми, що постають перед суспільством, відгукується на події і проблеми, діє відповідним чином.

На практиці більшість політичних лідерів вбирають риси всіх чотирьох типів у різних комбінаціях.

Досить цікавими є політико-психологічні роздуми російського політолога В. В. Ільїна щодо формування "політичних типів" у ході політичної участі. По-перше, він аргументує тезу про те, що визначеність політичних типів детермінується не фізіологічно, а, головним чином, екзистенційно і соціально, хоча вплив психосоматики на політичну участь у вигляді базових схильностей є реальним. По-друге, використовуючи відомий підхід І. Павловата комбінуючи особливості центральної нервової системи (темперамент) з акцентованими якостями особи, він здійснює таку класифікацію та персоналізацію:

  • - сангвінік - сильний, активний, "невгамовний" - політичний тип Петра І, В. І. Леніна, Л. Д. Троцького;
  • - флегматик - сильний, врівноважений, інертний - політичний тип імператорів Миколи І, Олександра III, гетьмана І. Мазепи;
  • -холерик - сильний, неврівноважений, рухливий - політичний тип Олександра II, гетьмана Б. Хмельницького, президента України Л. Кравчука;
  • -меланхолік-слабий, неврівноважений - політичний тип Петра П, Петра III, деякою мірою Миколи II.

Психічне у політичному В. В. Ільїн розуміє здебільшого як стійкі схильності, мотивації, автономні передумови змісту безпосередньої політичної самоактуалізації. Використовуючи сучасні психіко-політичні поняття, він виокремлює такі політичні типи:

  • - циклоїдний: імпульсивна діяльність, що інколи регулюється немотивованою, спонтанною зміною настроїв (М. Хрущов);
  • - гіпертимний: дещо невпорядкована діяльність на рівні біости-мульованої активності (А. Гітлер, Б. Єльцин);
  • - лабільний: ситуаційна мінливість темпераменту, політична діяльність на ентузіазмі захоплення новим (М. Горбачов, Б. Клінтон);
  • - астенічний: схильний до іпохондрії, пасивності, заниженої самооцінки (Іван V Олексійович, Людовик XIII);
  • - сенситивний: постійно відчуває деструктивний комплекс неповноцінності, боязливий (Вільгельм І, при якому Німеччиною фактично правив О. Бісмарк);
  • - психастенічний: відрізняється нерішучістю, помисливістю, недовірливістю (Єлизавета, боячись перевороту, постійно змінювала місце ночівлі);
  • - шизоїдний: товстошкірий самодур із атрофією співчуття та дефіцитом інтуїції в комунікації (Фрідріх Вільгельм І - так званий "фельдфебель на троні");
  • - епілептоїдний: з елементами роздратованості, агресивності, конфліктності (Павло І);
  • - параноїдальний: має тяжіння до домінування, підозрілості, образливості, стійких негативних афектів (И. Сталін, Іван IV Грозний);
  • - істероїдний: пихатий, удаваний, постійно приваблюючий до себе увагу, схильний до містицизму (Олександра Федорівна, дружина Миколи II. Г. Гебельс);
  • - дистимний: депресивний, у похмурих настроях (Ричард III);
  • - нестійкий: підвладний сильному впливу оточуючих, податливий (цар Федір Іоанович);
  • - конформний: не досить критичний, не самодостатній (Едуард V, Карл V, Генріх III, Л. Брежнєв);
  • - патологічний: фізично неповноцінний, із психічними розладами (Фрідріх Вільгельм IV, Георг III).

Проте слід враховувати, що так звані "чисті" типи в політиці зустрічаються дуже рідко, на практиці фігурують амальгамні типи, які ідентифікуються через сполучення форм. Нарешті, слід зазначити, що історичний досвід свідчить: навіть видатні політичні лідери не могли творити історію свавільно, якщо їх задуми суперечили суспільному розвиткові. Однак не можна і недооцінювати ролі суспільних лідерів: вони можуть значно впливати на хід подій. Особливо значною є роль лідера у переломні моменти історії, коли потрібно швидко прийняти рішення, правильно визначити конкретні завдання. Проте основне призначення лідера - викликати активність мас, подолати їх пасивність, залучити всіх членів суспільства до управління ним.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші