Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія нових незалежних держав
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Політичні реформи

Найголовнішими були політичні реформи. Перша, схвалена у 2000 р., створювала сім федеральних округів, які виступали проміжними і водночас з'єднуючими ланками між центром і 89 регіонами Росії, що існували на той момент, коли В. Путін зайняв посаду президента (до початку 2008 р. до складу Російської Федерації входили 21 республіка, 1 автономна область і 10 автономних округів, 6 країв, 49 областей і 2 міста федерального значення — Москва і Санкт-Петербург. З 1 січня 2008 р. припинили існування Усть-Ординський Бурятський автономний округ (його об'єднали з Іркутською областю), азі березня — Агінський Бурятський АО — разом із Читинською областю він утворив Забайкальський край. Таким чином, у 2008 р. нараховують 83 суб'єкти: 21 республіка, 9 країв, 46 областей, 4 автономних округи, 1 автономна область — Єврейська і 2 міста федерального підпорядкування). Федеральні округи — Центральний, Північно-Західний, Північнокавказький, Приволзький, Уральський, Сибірський, Далекосхідний — за своїми кордонами збігалися з військовими округами. П'ятеро із семи повноважних представників президента у федеральних округах були генералами. Ідея полягала у тому, щоб приборкати "феодальну вольницю" у регіонах, привести дії та постанови їхніх влад у відповідність до загально федерального законодавства і політики. У боротьбі за реальну владу між губернаторами і повноважними представниками, яких також почали називати "генерал-губернаторами", чаша терезів все частіше схилялася на бік останніх.

Варто підкреслити, що наявність у РФ такої великої кількості адміністративно-територіальних одиниць із власними представницькими і законодавчими органами е серйозною передумовою для відцентрових тенденцій. У "мирний час" подібні утворення самі по собі не здатні серйозно розхитати цілісність держави. Однак у випадку значної економічної чи політичної кризи або сепаратистських хвилювань одночасно в декількох точках імперії, суб'єкти федерації мають шанси здобути самостійність. Аби застрахуватися від такого, В. Путін і здійснив зазначені перетворення, що значно обмежили самостійність суб'єктів федерації.

Друга політична реформа 2000 р. — реорганізація Ради Федерації, верхньої палати Федеральних Зборів також серйозно зменшила статус регіональних лідерів. Губернатори і голови регіональних законодавчих зборів, які були за статусом і членами верхньої палати ("сенаторами"), згідно з реформою, втратили місця у Раді Федерації. Замість них ці місця посіли рядові призначенці регіональних виконавчих і законодавчих органів. В результаті зменшилися можливості впливу як регіональних лідерів на центральну владу, так і політичне значення самих регіонів. Аби підсолодити гірку пігулку, президент створив для регіональних губернаторів Державну раду — дорадчий орган, що мав давати стратегічні рекомендації для розробки нової законодавчої бази.

Політичні реформи 2001 р.

Серед політичних реформ 2001 р. важливе значення мав новий федеральний закон про політичні партії, який змінив багатопартійну систему Росії, обмежив можливості створення нових партій і за,суттю вигнав з політичного життя дрібні партії. Закон посилив контрольні функції держави на виборах і побічно сприяв посиленню позицій партії влади — "Єдиної Росії". Вона була тріумфатором на виборах до Державної Думи як наприкінці 2003-го, так і наприкінці 2007 р. На останніх виборах прохідний бар'єр для партій було піднято до 7 % голосів усіх виборців. До парламенту йшли 11 партій, пройшли лише 4: "Єдина Росія" — 64,3 % голосів виборців (315 місць у Думі),

Комуністична партія 11,5 (57 місць), Ліберально-демократична партія — 8,14 (40 місць), "Справедлива Росія" — 7,7 % (38 місць). Тобто "Єдина Росія" може самостійно проводити будь-які рішення. Інші партії, які пройшли до парламенту, навіть об'єднавшись, не можуть стати їй на заваді. Політична опозиція і багатопартійність впали в стан глибокої кризи.

Від самого початку перебування В. Путіна при владі позначилася така тенденція: важливі посади займали колишні або діючі військові. Якщо за часів Б. Єльцина особи з військовою освітою у владних структурах становили 6,7 %, то за правління В. Путіна цей відсоток досяг 26,6, а у вищому керівництві країни — 58,3 %. Така ситуація посилює авторитаризм, оскільки військове середовище не приймає демократичний стиль керівництва.

Важливою політичною реформою В. Путіна були нововведення кінця 2004 р. Протягом серпня — вересня того року було скоєно декілька терористичних актів, зокрема вибухи пасажирських літаків, підірваних жінками-смертницями, вибухи у московському метро, вибухи на зупинках міського транспорту і висадження у повітря військових транспортів і машин. 1 вересня 32 бойовики Ш. Басаєва з терористичної організації "Ісламський батальйон шахидів Ріядус-Саліхїйн" захопили школу № 1 у місті Беслані у Північній Осетії. Заручниками стали понад тисячу осіб. Нападники вимагали: вивести російські війська з Чечні та звільнити з в'язниць бойовиків, затриманих за напад на Інгушетію влітку 2004 р. Під час штурму захопленої терористами школи загинуло понад 330 осіб, із них 160 дітей.

Після серії терористичних актів у серпні — на початку вересня 2004 р. президент Росії заявив про потребу серйозних змін у державній владі з метою ефективної протидії терористичній війні. Реформа передбачала три принципові заходи:

  • 1) обрання губернаторів не на основі волевиявлення усіх виборців, як було раніше, а шляхом голосування законодавчих зборів території за кандидатурою, запропонованою президентом Росії;
  • 2) запровадження пропорційної системи виборів до Державної Думи за партійними списками замість колишньої змішаної системи;
  • 3) надання кожному губернаторові першого заступника — офіцера внутрішніх військ, у якого є необхідні для швидкого й ефективного реагування на всі акти тероризму сили і засоби усіх відомств, що розміщені на відповідній території.

В результаті усіх політичних реформ В. Путіна рядових виборців позбавили права обирати верхню палату Федеральних зборів, губернаторів, незалежних депутатів до Державної Думи. Все це погано суміщається із принципами сучасної демократії, тому в Росії з'явився термін "керована демократія". Захисники такої демократії наголошують на тому, що попередній демократизм призвів до приватизації влади групками бізнесменів і чиновників, які безсоромно користувалися нею заради збагачення і державного свавілля, ігноруючи інтереси більшості. Демократична Росія виявилася корумпованою, альтернативою їй могла бути саме така система, коли глава держави регулює зміст демократії в інтересах суспільства в цілому. Слід звернути увагу на те, що суспільство в цілому, стомившись від безладу єльцинських часів, радо прийняло путінський режим, не виявивши ніякого заперечення здійсненим реформам.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші