Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Релігієзнавство
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Протестантизм

  • 1. Протестантизм як історичний феномен.
  • 2. Історія протестантизму: етапи зародження та розвитку.
  • 3. Теологія протестантизму.

Протестантизм як історичний феномен

Протестантизм - один із трьох, поряд з католицизмом та православ'ям, напрямів християнства, що представляє собою сукупність численних самостійних церков і деномінацій, пов'язаних з Реформацією - широким антикатолицьким рухом XVI ст. в Європі. Два століття інтенсивних хрестових походів (ХІ-ХШ ст.) показали безперспективність насильницького поширення ідей християнства та підірвали довіру широких мас до папства як інституту, який їх організовував. Три століття інквізиції (XIII-XV ст.) розкрили світу недосконалість церковної системи католицизму. На початку епохи Відродження католицька церква зазнала тяжких випробувань: симонія, крайня аморальність багатьох римських первосвящеників, зловживання індульгенціями тощо. Сприяли реформації у Німеччині і зміцнення соціально-економічних умов бюргерства, і поява університетів на базі шкіл при монастирях (Париж, Болонья, Оксфорд тощо), і необхідність ведення богослужіння національними мовами та поява книгодрукарства. Міцною духовною основою були ідеї німецьких містиків ХШ- XIV ст., які шукали безпосереднього єднання з Богом, сутність якого - Любов, поза церковною ієрархією. Вони впливали на погляди багатьох європейських богословів. Протестанти - це загальна назва християнських громад, які утворилися в результаті проповідей Мартіна Лютера, Ульріха Цвінглі і Жана Кальвіна.

Назва "протестантизм" - історична випадковість. Слово "протестант" (від лат. protestans, род. відм. protestantis - привселюдно доводити) вперше було використане на рейхстазі в Шпеєрі (1529 р.) для позначення учасників, що підписали Protestatio - документ, в якому відкрито висловлювалася незгода з рішенням рейхстагу заборонити ряд реформ в межах церкви. Ранніми формами протестантизму були лютеранство, цвінгліянство і кальвінізм, унітаріанство і соціанство, анабаптизм і менонітство, англіканство. Надалі виникає ряд течій, відомих як неопротестантизм: баптисти, методисти, квакери, адвентисти, п'ятидесятники, мормони, або "святі останніх днів", армія порятунку, християнська наука і багато інших. Іноді класифікують дві гілки протестантизму як явище відокремлення деномінацій від католицької та православної церков.

Формування більшості цих течій проходило під знаком "релігійного відродження" (ривайвелізму), повернення до ідеалів раннього християнства, тому самі протестанти називають себе "євангельськими церквами", підкреслюючи, що вони повертаються до основ євангельської віри.

Найпоширенішим у Німеччині є лютеранство. У Швейцарії головним представником протестантизму стала реформатська церква (результат проповідей Ульріха Цвінглі та Жана Кальвіна). Їх віровчення поширилося у формі пресвітеріанства. На противагу цьому протестантизм в Англії не був справою реформаторів: від початку англіканська община нерозривно пов'язана з політичними планами правлячої еліти. Четверта форма протестантизму, більш радикальна, пов' язана з анабаптистами, які наполягали на суворому дотриманні новозаповітних заповідей, тому в них вбачають духовних попередників менонитів і, як вважають деякі ре-лігієзнавці, баптистів.

На сьогодні протестантизм набув найбільшого поширення в Скандинавських країнах, США, Німеччині, Великобританії, Нідерландах, Канаді, Швейцарії. Світовим центром його вважаються США, де знаходяться керівні органи баптистів, адвентистів та інших протестантських церков і деномінацій. Для сучасного протестантизму характерне прагнення до інтеграції, що знайшло вираження у створенні в 1948 році. Всесвітньої ради церков, міцному екуменістському русі. Загальна кількість прихильників протестантизму у різних джерелах коливається від 325 до 470 млн. Такі великі розбіжності у цифрах виникають через розмитість самого поняття "протестантизм". Нові релігійні угрупування протестантського спрямування виникають і так само зникають. У процесі імплантації ортодоксальних форм протестантизму на різні національні ґрунти часто утворюються нові форми, які важко класифікувати як протестантизм. Цьому сприяють і різні назви тих самих конфесій у різних частинах світу, і розмитість догматичних та організаційних меж багатьох з них. Крім того, у різних країнах релігієзнавці по-різному класифікують самі релігійні організації: наприклад, у германомов-них країнах протестантами називають тільки лютеран, а - "реформатською церквою" тощо. На сьогодні лютеранство - найбільша протестантська деномінація в світі.

Деякі релігійні течії історично передували Реформації, проте зазвичай їх прийнято відносити до протестантських. Це вальден-си, які з'явилися в XII ст. у Франції та гусити (XV ст., Чехія) - перша християнська церква, що не визнала Папи Римського.

За сто років з початку Реформації від католицької церкви відійшло близько 90 мільйонів віруючих, утворилися десятки нових християнських конфесій. Виступаючи проти необмеженої влади Папи Римського, протестанти взагалі відмовилися від визнання будь-якого церковного ієрархічного авторитету. Відкида-ючи католицьке вчення про дієвість таїнств через досконалість дії, вони зовсім відмовилися від деяких таїнств, а за іншими залишили алегоричне або нагадуюче значення. Початок процесу Реформації поклали загальновідомі 95 тез Лютера. Спочатку він виступив тільки проти індульгенцій, потім вже сама логіка боротьби привела його до заперечення інших основ католицького вчення. Лютер вперше переклав на німецьку мову Священне Писання. Основні положення цього вчення:

  • o Священне Писання - єдине джерело віри. Відкидається авторитет Церкви, Священного Переказу, постанов Соборів.
  • o Людину виправдовує перед Богом тільки віра, а не добрі справи. Заперечується діяльна участь людини у власному порятунку.
  • o Церква є невидимим співтовариством святих.
  • o Заперечується боговстановлена ієрархія. У лютеран є єпископи і пресвітери, але вони визнаються тільки як адміністративно-вчительські голови громад, а не як спадкоємці особливих благодатних дарів чи повноважень, які існують з часів апостольських.
  • o Таїнства не є провідниками божественної благодаті, а існують тільки як знаки для зміцнення віри. Визнаються лише два таїнства - водохрещення й євхаристія.
  • o Заперечується вшанування та звернення до святих, вшанування ікон, мощів, молитви за померлих.
  • o Не мають значення для порятунку і, отже, не потрібні посади, аскетичні подвиги, чернецтво.

Якими б багатоманітними не були ортодоксальні протестантські течії, їх символи віри зазвичай містять три загальних для всіх фундаментальних принципи. Протестанти визнають: 1) найвищий авторитет Біблії, 2) виправдання тільки вірою, 3) всезагальне священство віруючих. Найбільш раннє офіціальне формулювання протестантського віровчення міститься в Аугсбурзкому сповіданні. Інші авторитетні документи ортодоксального історичного протестантизму - це Сповідання віри вальденсів 1120 року, Гейдельберзький катехізис 1563 року, Лондонське баптистське віросповідання 1689 року, Московське баптистське віросповідання 1928 року за редакцією баптистського пастора Н. Одинцова тощо.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші