Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Вікова психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ПЕРІОД НЕМОВЛЯТИ (від народження до 1-го року)

Криза новонародженості

Акт народження дитини супроводжується сильним стресом як для матері, так і для новонародженого. Проходячи через родові шляхи, дитина відчуває сильну гіпоксію і здавлювання голови. її організм відповідає на це значним викидом у кров гормонів стресу: дуже активних і сильних біохімічних речовин - адреналіну і норадреналіну. Рівень їх у крові новонародженого вищий, ніж у дорослого в стані сильного емоційного напруження. Вважають, що велика доза цих гормонів сприяє встановленню прив'язаності між матір'ю і дитиною та забезпечує активність новонародженого.

Після того як дитина з'явилася на світ, її нервова система глибоко вражена тим, що відбулося, що стало підставою для осмислення цього факту в термінах психологічної травми народження.

А. Шопенгауер вважав народження песимістичним актом, оскільки страждання переважає на початку існування. І. Кант тлумачив крик новонародженого як протест людського духу проти ув'язнення в "ланцюги чутливості".

Новонародженість як критичний період. Розвиток дитини починається критичним актом народження і наступним за ним критичним періодом, який носить назву новонародженості. Психоаналітики вважають кризу першою травмою, яку переживає дитина, і вона настільки сильна, що все наступне життя людини проходить під знаком цієї травми. Навряд чи можна з цим погодитися, якщо врахувати, що у новонародженої дитини ще відсутнє психічне життя, і крик новонародженого є переходом до нової форми дихання. Акт народження у певному сенсі є переходом від паразитарного типу існування до форми індивідуального життя. Це перехід від темряви до світла, від тепла до холоду, від одного типу харчування до іншого. Починають діяти інші види фізіологічної регуляції поведінки, численні фізіологічні системи починають функціонувати заново.

Криза новонародженості - проміжний період між внутрішньоутробним і позаутробним способом життя. Процес народження - тяжкий, переломний момент у житті дитини. Народжуючись, дитина потрапляє в зовсім інші умови: холод, яскраве світло, повітряне середовище, яке вимагає іншого типу дихання, необхідність зміни типу харчування. Якби поряд з новонародженим не було дорослої людини, то ця істота через кілька годин повинна була б загинути.

Пристосуватися до нових умов життя дитині допомагають спадково закріплені механізми - безумовні рефлекси. Дитина народжується з певною готовністю нервової системи пристосовувати організм до зовнішніх умов. Так, відразу після народження включаються рефлекси, що забезпечують роботу основних систем організму (дихання, кровообігу). В перші дні можна також відзначити таке: сильне подразнення шкіри (укол, наприклад) викликає захисне обсмикування, мелькання якогось предмета перед обличчям - зажмурювання, а різке збільшення яскравості світла - звуження зіниць тощо. Ці реакції - захисні рефлекси. Крім захисних, у новонароджених можна виявити реакції, спрямовані на контакт з подразником. Це орієнтувальні рефлекси. Спостереження свідчать про те, що вже в період від першого до третього дня сильне джерело світла викликає поворот голови: в дитячій кімнаті полового будинку в сонячний день голови більшості новонароджених, як соняшники, повернуті в бік світла. Доведено також, що уже в перші дні новонародженим властиво стежити за джерелом світла, яке повільно переміщується. Легко викликаються і орієнтовно-харчові рефлекси. Дотик до кутиків губ, до щік викликає у голодної дитини реакцію пошуку: вона повертає голову в бік подразника, відкриває рот. Крім перелічених, у дитини виявляється ще кілька вроджених реакцій: ссальний рефлекс - дитина відразу ж починає ссати вкладений їй до рота предмет; хватальний рефлекс - дотик до долоні викликає реакцію схоплювання; рефлекс відштовхування (повзання) - при дотику до підошви ніг і деякі інші рефлекси.

Таким чином, дитина озброєна певною кількістю безумовних рефлексів, які виявляються в найперші дні після народження. За останні роки вчені довели, що деякі рефлекторні реакції виявляються ще до народження. Так, уже через вісімнадцять тижнів у плода утворюється ссальний рефлекс. Більшість вроджених реакцій необхідні дитині для життя. Вони допомагають їй пристосуватися до нових умов існування. Завдяки цим рефлексам для новонародженого стає можливим новий тип дихання і харчування. Якщо до народження плід розвивається за рахунок організму матері (через стінки судин плаценти - дитячого місця - з крові матері у кров зародка надходять поживні речовини і кисень), то після народження організм дитини переходить до легеневого дихання і так званого орального харчування (через рот і шлунково-кишковий тракт). Це пристосування відбувається рефлекторно. Після того як легені наповнюються повітрям, ціла система м'язів включається в ритмічні дихальні рухи. Дихання здійснюється легко і вільно. Харчування відбувається за допомогою ссального рефлексу. Вроджені дії, включені до ссального рефлексу, на перших порах ще погано узгоджені між собою: дитина при ссанні захлинається, задихається, у неї швидко виснажуються сили. Вся її активність спрямована на ссання заради насичення. Дуже велике значення має також установлення рефлекторного автоматизму терморегуляції; організм дитини вже краще пристосовується до температурних перепадів.

Новонародженість - єдиний період у житті людини, коли можна спостерігати у чистому вигляді прояв вроджених, інстинктивних форм поведінки, спрямованих на задоволення органічних потреб (у кисні, їжі, теплі). Однак, органічні потреби не можуть скласти основу психічного розвитку - вони тільки забезпечують виживання немовляти. В дитини, на відміну від дитинчат тварин, наявні безумовні рефлекси не забезпечують появи людських форм поведінки, водночас як складний набір безумовних рефлексів дитинчат тварин дозволяє скластися дорослому індивіду з активними захисними, мисливськими, материнськими та іншими реакціями, необхідними для нормального існування. Як свідчать дослідження, в порівняно невеликому наборі вроджених реакцій дитини на зовнішні подразники є багато рефлексів, на основі яких нічого не розвивається. Це - атавістичні рефлекси, спадковість, одержані дитиною від тваринних предків. Такими є рефлекси чіпляння і повзання. Рухи, пов'язані з цими рефлексами, в подальшому згасають. Рефлекс чіпляння полягає в тому, що ручка стискається в кулак у відповідь на подразнення долоні. Рухи дитини, необхідні для її психічного розвитку, для розвитку здатності взаємодіяти із зовнішнім світом. Вони формуються не на основі цього рефлексу чіпляння, а на основі чіпляння, яке виникає при подразненні пальців. Хапальний рефлекс згасає раніше, ніж починає складатися чіпляння. Рефлекс повзання при опорі на підошви також не є вихідним для розвитку самостійного пересування у просторі. Спостереження показують, що справжнє повзання починається не з відштовхування ніжками, а з рухів рук: дитина тягнеться до предмету, який привертає її увагу, "переступає" руками і просувається вперед. Чіпляння і повзання починають формуватися не в період новонародженості, а значно пізніше - при взаємодії дитини з дорослим, який спонукає і тренує ці дії. Таким чином, дитина набагато менше "озброєна" вродженими формами поведінки, ніж дитинча тварини. В дитини всі людські форми поведінки ще повинні скластися.

Дитина найбільш безпомічна в момент свого народження. У неї відсутня єдина усталена форма поведінки. В ході антропогенезу практично зникли всі інстинктивні функціональні системи. На момент народження у дитини не існує жодного раніше сформованого поведінкового акту. Все складається в ході життєдіяльності. У цьому й полягає біологічна сутність безпомічності. Втрата інстинктивних форм поведінки відбувалася протягом сотень тисяч років, вона - надзвичайне благо, яке розширило можливості розвитку. Дж. Брунер зазначав, що еволюція приматів ґрунтується на відборі в напрямку все більш відмінного патерну незрілості, завдяки саме такому напрямку відбору стала можливою більш гнучка адаптація нашого виду.

Для розв'язання питання про сутність і значення безпомічності слід розглянути концепцію П.Я. Гальперіна. Він указує на існування психологічних наслідків антропогенезу. Насамперед, це відмирання інстинктів. У тварин біологічні потреби пов'язані з інстанцією специфічної чутливості. Напруження потреби викликає активний стан інстанції специфічної чутливості до об'єкта, що задовольняє цю потребу. В зовнішньому середовищі існують предмети, специфічні властивості яких слугують безумовним подразником цієї специфічної чутливості. Цей подразник викликає відповідну реакцію. Головне в інстинкті - визначене відношення до зовнішнього середовища. Тварина не може "вискочити" з цієї ситуації. Інстинкт, на думку П.Я. Гальперіна, - це така форма відношення тварини до навколишнього середовища, яка несумісна з суспільною організацією спільного життя людей. У ході антропогенезу між людиною і її природним середовищем вклинюється система суспільних відносин (прийоми суспільного впливу, ідеологія) і через це відбувається систематичне гальмування інстинктивного відношення до предметів, що задовольняють потреби. В результаті потреби втрачають свій біологічний характер і стають органічними; предмети, що задовольняють потребу, перестають бути безумовними подразниками. Те, що буде предметом, який задовольнятиме потребу, залежить від виховання у певному середовищі. Органічні потреби не детермінують ні об'єкта, ні форми поведінки, водночас як біологічні потреби визначають тип життя. Органічні потреби не зумовлюють його, все залежить від виховання, як потреба задовольняється, якими способами, виробленими в суспільстві, диктується. Для розуміння природи людини, вважає П.Я. Гальперін, важливо те, що у дитини не існує біологічної визначеності поведінки.

Таким чином, тривалість дитинства залежить не від стану біологічної незрілості, а від того, які вимоги ставить до дитини суспільство.

Цікаві пояснення питанню про роль незрілості людини даються з позиції зоології. Швейцарський зоолог А. Портман середи птахів і ссавців виділяв дві групи: зрілонароджених і незрілонароджених. Прикладом незрілонароджених є співочі птахи, гризуни (миші, білки), хижаки (собаки, кішки). Вони народжуються із закритими очима і закритим слуховим проходом й не можуть самостійно пересуватися. Вони ростуть у гнізді чи печері і там одержують їжу від своїх батьків. Зрілонароджені: качки, гуси, великий рогатий скот, антилопи і коні. Уже через кілька годин після народження вони можуть самостійно рухатися, мають органи зору та слуху, які добре функціонують. Дитинча людини А.Портман називає "вторинно незрілонародженим". Хоча воно і народжується з розвиненими органами чуття, у нього вторинно розвинувся подовжений період безпомічності. На думку А.Портмана, це має значення для визрівання типово людських здібностей. Людське дитинча називають таким, що зберігає рефлекс Робінзона, який залишився від мавп, матері яких мали шерсть, і дитинча повинне було хапатися й утримуватися на руках матері. Це атавізм, який відмирає дуже швидко. Спостерігаючи за новонародженим, можна побачити, що навіть ссанню дитина вчиться. Правда у дитини є вроджені рефлекси (наприклад, вже згаданий рефлекс Робінзона, "велосипедні рухи" та ін.). Однак, вони не слугують основою для формування людських форм поведінки. Вони повинні відмерти, щоб сформувався акт хапання чи ходьба.

Таким чином, період новонародженості характеризується радикальними змінами умов життя, помноженими на безпомічність дитини. Це могло б стати причиною загибелі дитини, якби не складалася особлива соціальна ситуація її розвитку. Це ситуація об'єктивно необхідних стосунків між дитиною і дорослою людиною. Всі умови життя дитини відразу ж соціально опосередковані. Однак, соціальна ситуація розвитку повинна встановитися. Психологічна єдність дитини і матері з'явиться пізніше: та єдність, яка існує з самого початку, ініціюється тільки матір'ю.

У цей період дитина 80% часу спить, 20% - знаходиться у бадьорому стані, хоча цей стан носить напівдрімотний характер. Рухи новонародженого ще не можна назвати рухами у власному сенсі слова, це радше фізіологічні відправлення рухових органів. Поведінка, у власному розумінні слова, ще відсутня. Поведінка новонародженого - це рух, пов'язаний з виділенням якогось елемента з навколишнього життя. Вона має дві частини: орієнтувальну і виконавчу. Без орієнтування немає поведінки. Перший об'єкт, який дитина виділяє з навколишньої дійсності, - людське обличчя.

Для психічного життя новонародженого характерні два головних моменти - переважання нерозчленованих переживань та відсутність виокремлення себе з середовища. Особливістю психічного життя новонародженого є те, що в перший місяць життя для нього не існує ні хтось, ні щось; всі подразники і все оточуюче він переживає тільки як суб'єктивні стани. Чуттєве й емоційне (відчуття і переживання) в ньому неподільно злиті; дитина не виділяє себе з середовища, не відділяє від матері.

Новонароджений майже нічим не цікавиться, тому не має сенсу йому купувати і показувати іграшки. У перші тижні його взагалі не цікавлять жодні сторони зовнішнього середовища. Єдине, що його турбує, - відсутність дискомфорту, а в цей стан він потрапляє досить часто: перед і після годування, перед і після зміни мокрих пелюшок, від шуму, від раптової зміни положення. Він постійно прагне повернутися у стан сонливості, і тільки з 2-го місяця буде активно шукати зовнішніх впливів.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші