Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow РПС arrow Регіональна економіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Трудові ресурси регіону, зайнятість населення

Трудові ресурси — сукупність здатних до праці людей, становлять основний елемент продуктивних сил суспільства, характеризуються потенційною масою живої праці, що в даний період є в наявності у держави, визначають сучасний стан та перспективний розвиток економіки держави. Відрізняють соціальну та економічну сутність трудових ресурсів.

Соціальну сутність трудових ресурсів становлять люди, зайняті в конкретних виробничих умовах. Економічна сутність визначається робочим часом, необхідним для суспільно корисної праці.

Для оцінки стану трудових ресурсів певного регіону використовують кількісні та якісні показники демографічного, економічного та соціального змісту. Демографічні показники характеризують стан трудових ресурсів в залежності від відтворення населення, враховують такі характеристики як стать, вік, розселення, шлюбність, міграція та ін.

Економічні показники відображають залежність стану трудових ресурсів від розвитку виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, стан конкурентоздатної продукції тощо і відображають загальну кількість населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, формування, розподіл та використання працездатного населення у різних галузях виробничої діяльності, на підприємствах різних форм власності.

Соціальні показники характеризують трудові ресурси з позицій впливу на їх формування соціального стану суспільства, за рівнем освіти, професійної підготовки, плинності, пов'язаної із забезпеченням соціальних потреб.

Вказані показники використовують для оцінки стану трудових ресурсів, а також кількості безробітних — нового прошарку населення, який з'явився у суспільстві в результаті впровадження ринкових відносин.

Стан трудових ресурсів визначають показниками "кількість зайнятого населення" — кількість людей у працездатному віці, а також коефіцієнт зайнятості (в %). Працездатний вік чоловіків становить 44 роки (від 16 до 59 років включно), для жінок — 39 (від 16 до 55 включно). Крім того, враховується кількість працездатних людей (працездатного населення) поза межами працездатного віку — кількість осіб чоловічої та жіночої статі пенсійного віку.

До населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, віднесені особи працездатного віку і старші та підлітки, які протягом року були постійно зайняті економічною діяльністю: працювали за наймом на умовах повного (неповного) робочого дня (тижня), роботодавці, самостійно забезпечували себе роботою, включаючи підприємців, безкоштовно працюючих членів їх сімей, служителів релігійних культів та інших.

У кількості зайнятого населення не враховуються: учні працездатного віку, які навчаються з відривом від виробництва, військові строкової служби та жінки, які перебувають у відпустці з вагітності, пологів та догляду за дитиною до досягнення нею віку згідно з чинним законодавством, а також іноземні громадяни.

До населення, зайнятого в галузях економіки, відносять робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій; робітників і службовців у працездатному віці та членів їх сімей зайнятих в особистому підсобному сільському господарстві; особи, зайняті у спільних, приватних підприємствах, міжнародних організаціях, фермерських господарствах.

При вивченні структури трудових ресурсів за віком виділяють такі основні групи:

молодь (від 16 до 25 років);

  • • особи віком від 25 до 40 років;
  • • особи перед пенсійного віку (чоловіки 55-59 років, жінки 50-54 роки);
  • • особи пенсійного віку (чоловіки 60 років і більше, жінки 55 років і більше).

Вивчаючи вікову структуру трудових ресурсів виділяють загальні закономірності у їх використанні такого змісту:

Люди, що зайняті навчанням, одержують професійну підготовку, приймають участь у військовій службі, включаються в суспільне виробництво після 25 років. Тому найвища трудова активність населення спостерігається у людей віком 25-40 років.

У людей старших 50 років трудова активність, як правило, зменшується. Однак ця категорія людей може активно використовуватись в суспільному виробництві і являє собою значний резерв у загальних обсягах трудових ресурсів регіону.

Особливу групу становлять пенсіонери, які продовжують працювати у народному господарстві. Ці люди можуть раціонально використовуватися в галузях соціально-побутової інфраструктури.

Вивчаючи структуру трудових ресурсів за сферою діяльності, звертають увагу на співвідношення між чоловіками і жінками, які зайняті в суспільному виробництві. Використання чоловіків і жінок може бути різним в залежності від характеру виробництва, розміщення підприємств та інших факторів. Особливу увагу приділяють зайнятості людей на фізично важких і шкідливих для здоров'я роботах.

Об'єктивною характеристикою трудових ресурсів, показником інтелектуального потенціалу суспільства служить рівень професійної освіти. Структура трудових ресурсів в цьому напрямку безпосередньо залежить від впливу територіальних і галузевих факторів.

Чисельність трудового населення кожного регіону постійно змінюється. З одного боку відбувається збільшення чисельності трудових ресурсів за рахунок вступу молодих людей в працездатний вік, залучення до праці незайнятих людей, що проживають на даній території, а також людей, які переселились з інших регіонів. Одночасно можливе скорочення трудового населення за рахунок тієї частини населення, що стає непрацездатною, людей, що виходять на пенсію.

Для характеристики тенденцій у зміні стану трудових ресурсів на території окремих регіонів України в табл. 2.5 наведена кількість зайнятого населення за період з 1995 р. по 2002 р.

Таблиця 2.5.

Кількість зайнятого населення по регіонах (млн. чол.)

Регіони

1995 р.

2002 р.

2002 р. у %до 1995 р.

Поліський

3,86

3,44

89,1

Подільський

3,73

3,29

88,2

Степовий

5,67

5,28

93,1

Карпатський

2,92

2,60

89,0

Донбаський

5,21

4,36

83,7

Крим

1,03

1,00

97,0

м. Київ

1,30

1,41

108,4

Усього по Україні

23,72

21,38

90,1

Наведені дані свідчать, що в цілому по Україні кількість зайнятого населення зменшується. Збільшення кількості зайнятого населення відмічено тільки в м. Києві (на 8,4%) та практично не змінюється в Криму. На території інших регіонів спостерігається зменшення кількості зайнятого населення з різною інтенсивністю в залежності від місцевих особливостей впровадження нових ринкових відносин. На території Степового регіону зменшення склало 6,9 % при практичній стабільності зайнятого населення в Одеській та Миколаївській областях, на території Донбаського регіону кількість зайнятого населення зменшилось на 16,3%, особливо в Луганській області — в 2 рази та Донецькій — на 18 %.

На формування кількісного складу трудового населення регіону негативно впливають такі фактори, як зменшення природного приросту населення, погіршення демографічної ситуації в сільській місцевості, зниження народжуваності, зростання смертності, міграція населення із сіл в міста в результаті впливу урбанізації, труднощі, що виникли у суспільстві в результаті формування нових економічних відносин, створення ринкового середовища. Змінився сучасний стан використання трудових ресурсів. На використання трудових ресурсів постійно впливають процеси приватизації державних підприємств, створення нових умов для розвитку підприємств різних форм власності та видів діяльності. В процесі змін, що відбулися у суспільних відносинах, стався перерозподіл трудових ресурсів між виробничою та невиробничою сферами, перерозподіл між галузями народного господарства та підприємствами різних форм господарювання. Змінюється професійний рівень працівників під впливом вимог нових більш досконалих технологічних процесів, підвищується ефективність використання кваліфікованої праці. Формується ринок праці — важливий елемент ринкового середовища.

Поряд з позитивним впливом ринкових перетворень та процесу приватизації у суспільстві проявились негативні сторони. В результаті приватизації підприємств, розриву старих господарських зв'язків між підприємствами, зупинилася велика кількість підприємств, звільнилася значна кількість працюючих, з'явилась армія безробітних. Люди опинилися на ринку праці не підготовлені до нових умов існування, змушені змінювати свою професію, шукати нових місць роботи, забезпечувати своє життя та життя своїх сімей. Всі ці процеси негативно вплинули на життєвий рівень людей. Ринкове середовище змінює соціальне уявлення про зайнятість, замість існуючих раніше вимог до повної зайнятості, впроваджується уявлення про зайнятість населення, відповідно до розвитку виробництва, потреб суспільства.

Безробітними, згідно Закону України "Про зайнятість населення", визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших непередбачених чинним законодавством доходів, через відсутність належної роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

Для оцінки стану незайнятості населення використовують такі показники:

  • • очікувана кількість безробітних;
  • • кількість незайнятих осіб, які звернулись з питань працевлаштування у звітному періоді, чол., в тому числі: вивільнених з галузей народного господарства, звільнених з причин плинності кадрів, випускники навчальних закладів, раніше зайнятих у домашньому господарстві, інших категорій незайнятого працездатного населення;
  • • кількість незайнятого населення, яку передбачається зайняти, в тому числі працевлаштувати в галузях господарства, направити на навчання і підвищення кваліфікації, направити на громадські роботи;
  • • кількість незайнятого населення, для працевлаштування якого необхідно створити нові робочі місця;
  • • витрати на реалізацію заходів по сприянню зайнятості і соціальному захисту від безробіття, в тому числі для: створення нових робочих місць, перепідготовки вивільнюваних працівників, оплата праці громадян, яких направляють на громадські роботи, виплати допомоги по безробіттю.

Тенденція у зміні кількості безробітного населення за методологією Міжнародної організації праці (МОП) по регіонах, а також рівень безробіття, що наведені в табл. 2.6, свідчить про наявність деяких позитивних зрушень, зменшення кількості безробітних.

Наведені в табл. 2.6 дані свідчать про наявність значної кількості людей в Україні (2,3-2,7 млн.), які не мають роботи. По окремим регіонам кількість безробітних за три роки практично не змінилася. За методологією Міжнародної організації праці (МОП) рівень безробіття в Україні становить 10-12%, проте реальне безробіття з врахуванням прихованого (вимушені відпустки без збереження заробітної плати з ініціативи адміністрації або праця протягом неповного робочого дня (тижня) та інше) дорівнює 26-32 відсоткам офіційно зайнятої в економіці робочої сили.

Складне становище склалося з працевлаштуванням шахтарів, жителів малих міст з моногалузевою промисловістю, вивільнених працівників в сільському господарстві.

Таблиця 2.6.

Кількість безробітного населення (у віці 15-70років) за методологією МОП по регіонах

Регіони

2000 р.

2001 р.

2002 р.

тис. осіб

Коефіцієнт безробіття,

%

тис. осіб

Коефіцієнт безробіття,

%

тис. осіб

Коефіцієнт безробіття,

%

Поліський

462

12

448

13

441

12

Подільський

395

12

379

12

331

11

Степовий

706

14

587

12

521

10

Карпатський

375

13

382

14

356

13

Донбаський

552

11

565

12

511

11

Крим

103

9

75

7

67

5.6

м. Київ

116

9

83

6

84

6,1

Усього по Україні

2708

12

2517

11

2301

10,1

Проблема безробіття дедалі більше набирає чітко вираженого регіонального характеру, посилює у суспільстві соціальну напругу. Про стан безробіття в окремих областях (в 2002 р.) свідчать дані, наведені в табл. 2.7.

Таблиця 2.7

Кількість безробітного населення за методологією МОЛ в 2002р. (у віці 15-70 років)

Кількість безробітного населення за методологією МОЛ в 2002р.

Найбільша кількість безробітного населення сконцентровано на території Степового регіону (521,2 тис. осіб), особливо в Дніпропетровській (146,9 тис. осіб), Одеській (92 тис. осіб), Запорізькій (86,3 тис. осіб) областей та Донбаського регіону (510,9 тис. осіб), в тому числі в Донецькій (218,3 тис. осіб), Харківській (155,6 тис. осіб) та Луганській (137 тис. осіб) областях. Проте, використовуючи показник-коефіцієнт безробіття можна зробити висновок відносно високого рівня безробіття також в інших областях. При загальному рівні безробіття на території України в 2002 р. в 10,1% найбільше значення вказаного коефіцієнта відмічено в Карпатському регіоні (13,3%), в тому числі в Чернівецькій (16%), Львівській (12,8%), Івано-Франківській (12,5%) областях, в Поліському регіоні (12,1 %), особливо в Сумській (13,7%), Рівненській (13,3%), Житомирській (13,3%) областях.

В умовах, коли безробіття стало важливою соціальною проблемою, має здійснюватися державний вплив, державне регулювання складних суспільних соціальних процесів, щоб забезпечити захист людей від стихії ринку, не допустити руйнування інтелектуального надбання, зберегти науково-технічний потенціал, науку, культуру, мистецтво.

Світовий досвід свідчить про наявність активного та пасивного впливу на рівень зайнятості населення.

Активні заходи включають стимулювання виробництва у всіх галузях економіки, створення належних умов для розвитку малого та середнього бізнесу, формування ринку праці, що дозволяє створити нові робочі місця та залучити в це виробництво вільну робочу силу.

До пасивних заходів належать грошова допомога безробітним, підвищення мінімального розміру заробітної плати, покращення соціальних умов для населення.

У створенні ринку праці, зниженні соціальної напруги в період формування нових економічних відносин важливу позитивну роль мають відігравати працівники органів регіонального управління та місцевого самоврядування, керівники підприємств, а також профспілки, що представляють інтереси людей.

В державі створена система соціального захисту населення. Створена державна служба працевлаштування, яка виконує декілька

функцій: здійснює реєстрацію громадян, які шукають роботу, розподіляє робочі місця, забезпечує консультацією безробітних, виплачує допомогу з безробіття та організовує перепідготовку робітників.

В обласних центрах зайнятості спрямовують свою діяльність на виконання таких завдань:

  • • працевлаштування;
  • • організація професійного навчання;
  • • перепідготовка;
  • • здійснення контролю за виконанням підприємствами і організаціями законодавства про зайнятість.

В кожній області розробляють програми зайнятості населення, що базуються на прогнозних розрахунках ринку праці, сприяють підвищенню рівня зайнятості. В програмах передбачають заходи, що спрямовані на:

  • • стабілізацію сфери прикладання праці, зменшення прихованого безробіття;
  • • створення додаткових робочих місць;
  • • самозайнятість та підприємницьку діяльність, працевлаштування населення, що проживає в сільській місцевості, а також жінок, інвалідів, молоді;
  • • здійснення профорієнтаційної роботи, перепідготовку фахівців, підвищення кваліфікації працюючих.

Для активної підтримки ринку праці, навчання кадрів для роботи в різних сферах трудової діяльності, для сприяння працевлаштуванню населення виділяються необхідні кошти із державного бюджету.

Позитивний досвід організації працевлаштування накопичений, наприклад, в м. Рівне. Місцева влада розглядає центр зайнятості як основну структуру, яка має координувати дії влади, установ, що здійснюють підготовку кадрів. Значна увага приділена працевлаштуванню молоді. Тут налаштовують молодих людей на корисну працю, на вибір такої професії, яка користується попитом на ринку праці, одночасно викорінюючи в молодих людей споживацьке ставлення до життя. Людина, яка опинилася без роботи, може отримати консультації щодо наявних вакансій, може з'ясувати, в яких професіях є потреба на ринку праці. Центром зайнятості розповсюджується багато корисної інформації для безробітних.

Для ефективного вирішення проблем зайнятості та безробіття на ринку праці необхідно:

  • • при формуванні загальнодержавних, галузевих та регіональних програм економічного та соціального розвитку, реалізації програм структурної перебудови економіки, інвестиційних, приватизаційних програм та програм реструктуризації підприємств передбачати здійснення заходів щодо ефективного вирішення проблем зайнятості працівників;
  • • визначати галузеві та регіональні пріоритети створення нових та підвищення ефективності використання наявних робочих місць, введення виробничих потужностей та об'єктів соціальної сфери;
  • • передбачати залучення та ефективне використання капітальних вкладень, внутрішніх і зовнішніх інвестицій та інших фінансових надходжень для створення нових робочих місць, розширення зайнятості населення;
  • • вжити заходів щодо посилення стимулювання роботодавців до створення додаткових робочих місць. Під час проведення конкурсів на розміщення державних замовлень надавати перевагу підприємствам з переважною чисельністю працюючих інвалідів з метою їх соціального захисту, стабілізації виробництва та збереження робочих місць для інвалідів;
  • • посилити розвиток малого та середньою підприємництва, передусім у регіонах з критичною ситуацією на ринку праці, особливо в населених пунктах з монофункціональною структурою виробництва;

визначити обсяги професійно-кваліфікаційної підготовки фахівців і кваліфікованих робітників у навчальних закладах відповідно до потреб галузей економіки;

посилити контроль за ефективністю використання робочої сили на підприємствах, розвитком системи професійного навчання кадрів на виробництві, реалізацією роботодавцем відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати тощо.

Вирішення соціальної проблеми зайнятості та безробіття повинно здійснюватися в умовах посилення координуючої та регулюючої функції в діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, пов'язаної з розробленням та реалізацією заходів щодо ефективного використання трудових ресурсів.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші