Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія політичних та економічних вчень
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ПОЛІТИКО-ЕКОНОМІЧНІ ВЧЕННЯ ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Економічні та політичні погляди ідеологів країн середньовічного Сходу

Предметом дослідження економічних процесів епохи середньовіччя виступає становлення та розвиток феодального устрою. Мислення середньовічної людини мало теологічний характер. Середньовічні трактати містять численні господарські поради, різноманітні практичні рекомендації, але занадто мало теоретичних узагальнень і спроб осмислення суті економічних процесів та явищ. Основними джерелами суспільної думки середньовічного суспільства є юридичні кодекси і церковні пам'ятки. Економічні погляди цієї епохи мають досить широкий діапазон: від законності володіння землею та соціального поділу суспільства до проблем товарно-грошових відносин.

Особливості формування економічних та політичних поглядів в епоху середньовіччя

  • 1. Панівною силою економічної системи залишалась сільська община, яка модифікувалась у форми державного феодалізму.
  • 2. Зберігалась державна власність на землю.
  • 3. В центрі уваги залишались питання державного управління, оподаткування, методи поповнення державної казни, розвиток сільськогосподарського виробництва.
  • 4. Вплив на розвиток економічної та політичної думки Близького Сходу виявив іслам, а на життєдіяльність західних суспільств - християнство.
  • 5. Характерною ознакою Середньовічної епохи була постійна суперечка між церквою і світською владою з приводу першості у суспільстві.

Політико-правова та економічна думка країн середньовічного Сходу визначалася тогочасними проблемами.

Економічні трактати середньовічного Китаю стали продовженням традицій, які склалися в економічних ідеях давнини. Типовими виразниками економічних знань були реформатори Фань Чжуньянь (982- 1052), Лі Гоу (1009-1059), Оуян Сю (1007-1072), Су Ші (1036- 1101), Ван Аньші (1021-1086), вчені Е. Ші, Шень Ко (1031-1101), мислителі XVII ст. Хуан Цзунсі, Гу Яньу, Ван Чуань-Шань та ін. Яскравим прикладом цього є праця Лі Гоу (1009-1059) "План збагачення держави, план посилення армії, план заспокоєння народу" (XI ст.). За планом Лі Гоу основним інструментом збагачення держави є фінанси, а джерелом багатства - землеробство; для стабілізації сільськогосподарського виробництва необхідно залучати "бродячий люд", заборонити захоплення земель і перехід селян у ремісники; метою державного регулювання економіки є забезпечення економічної рівноваги при державному контролі ринку та цін; споживання здійснюється відповідно до рангів людей.

Ідеї регулювання економіки продовжував розвивати Ван Аньші (1021-1086), який виклав проект реформ під назвою "Новий закон". Основними ідеями проекту були: стимулювання праці селян через заміну натурального податку грошовим; захист селян від гніту лихварів шляхом надання їм кредиту під заставу майна і 20 % річних; створення державних управлінь торгівлі.

Економічні та політико-правові погляди арабських філософів базувались на вченнях Корану (610-632). У проповідях Мухаммеда пропагується божественна природа соціальної та майнової нерівності в суспільстві; освячується інститут приватної власності; засуджується скупість, марнотратство, розкіш, нагромадження скарбів та грошей; торговий прибуток визнається нормальним явищем, а позичковий відсоток - "породженням сатани".

Головною заповіддю для мусульман є визнання того, що немає іншого Бога крім Аллаха, а Мухаммед - його пророк. Відступництво від віри почало визнаватися найбільшим злочином і каралось смертю, поняття гріха стало ототожнюватися з поняттям злочину.

Нова система релігійних і морально-правових уявлень швидко поширилася. Мединська община прибічників Мухаммеда стала центром об'єднання Аравії, своєрідною теократичною державою.

Згодом в ісламі сформувалось кілька течій, основні серед них - суннізм та шиїзм. Прибічники суннізму до рівня Священного писання, крім Корану, відносять Сунну - мусульманські перекази про життя Мухаммеда, а також тлумачення ісламу - яка складається з хасидів. Шиїти не визнають суннітських халіфів, вважають законними послідовниками і тлумачами ісламу лише династію 12 імамів - Алідів (Алі та його прямих нащадків від шлюбу з дочкою Мухаммеда - Фатимою).

Ісламом стверджується ідея, що вчення Корану є незмінним, завершеним, а його положення імперативним.

Значна частина приписів Корану має водночас моральний і правовий аспекти, багато з них є нормами, на яких має будуватися життя людини, суспільства і держави.

За корисливі злочини і, особливо, посягання на власність Коран передбачає жорсткі санкції у вигляді фізичних покарань.

Важливим державотворчим аспектом Корану є принципи безумовного підкорення владі, яка вважається такою, що йде від Бога, він дарує її тому, кому бажає. Причому влада не обов'язково поділяється на світську й духовну, а розуміється ісламом як засіб для здійснення морально-правових приписів Корану.

Представниками Арабського середньовіччя є арабський історик і філософ Ібн Хальдун (Абу Заїд Абу ар-Рахман ібн Мухаммед аль Хад-рамі, 1332-1406) та його "соціальна фізика", а також Авіцена (Абу Алі Хусейн ібн абдаллах ібн Хасан ібн Алі ібн Сіна, 1331-1406).

Змальовуючи схему еволюції суспільства в "Книзі повчальних прикладів", Ібн Хальдун розмежовує категорії необхідної і додаткової праці, необхідного і додаткового продукту. Виключне значення має його тлумачення двоїстої природи товару - споживної вартості і вартості, при цьому вартість тлумачить як затрати людської праці. Коливання цін на товари Ібн Хальдун пояснює попитом та пропозицією, а торговий прибуток - різницею купівельної та продажної ціни. Ціна - грошовий вираз вартості, але ціна може включати податки і різні побори, що збільшують її. Ібн Хальдун запропонував свою періодизацію історії, а саме: 1) дикість; 2) життя у сільській місцевості; 3) виникнення міст. Він відстоював необхідність запровадження в обіг повноцінних грошей.

Мислитель розрізняв категорії "суспільство" і "держава", з'ясовував закономірності їх взаємозв'язку та розвитку. Сучасні мислителю держави він поділяє на три типи залежно від природи правління. Серед них природна монархія, політична монархія, халіфат.

Природна монархія в уяві Ібн Хальдуна постає деспотичною державою, правителі якої задля задоволення своїх інтересів застосовують силові методи управління.

Наступна форма держави - політична монархія - є більш поміркованою, такою, що проводить виваженішу політику, але вона не зовсім відповідає інтересам населення, оскільки це здійснюється з відривом від релігії, яку воно сповідує.

Найбільш вдалою державою, на думку мислителя, є халіфат, коли земний порядок забезпечується на основі віри, стабільність мусульманської общини підтримує "свій" правитель, який стоїть на чолі її.

Призначенням політичної організації суспільства Ібн Хальдун вважав захист власності виробників на засоби та продукти праці. Він гостро критикував форми державної політики, що завдають шкоди власності підданих (високі податки, конфіскації, торговельні монополії). Він був першим мислителем, який спробував створити наукову філософію історії.

У своїх працях "Книга зцілення" та "Трактат про економіку" Ібн Сіна основою існування суспільства вважав ремесла, які поділяв на: розумні (політика і управління); ремесла високого мистецтва (література, астрономія, медицина); художні ремесла (образотворче мистецтво, музика). Ібн Сіна "сконструював" модель ідеальної утопічної держави, в якій всі працюють, отримують рівномірні блага, зникають політичні суперечності, війни, ворожнеча.

"Першим філософом арабів", вважався Аль-Фарабі (870-950), який свої державницькі і правові погляди виклав у трактатах "Про погляди жителів доброчесного міста", "Афоризми державного діяча" тощо. У зазначених працях "Аристотель Сходу", як його назвали сучасники, значну увагу приділяв дослідженню сутності влади, завданням і метою якої є створення умов для щастя і злагоди.

Піддаючи аналізу державні утворення, Аль-Фарабі поділяв їх на доброчесні, неосвічені та колективні. Мислитель робив спробу викласти проекти ідеальної держави. У такій державі всі повинні бути високоморальними, дбати один про одного і разом досягти щастя. Населення ідеальної держави мислитель поділяв на кілька верств, серед яких виділяв мудрих та інших достойних осіб; "людей релігії"; людей мистецтва, писарів; лікарів, астрологів та інших фахівців, військових; багатих людей, землеробів, скотарів, купців та ін.

Близькими до нього були погляди Ібн-Рушда (Аверроеса) (1126- 1198). Він був переконаний, що умовою покращення життя людей є знання та відсторонення від влади "людей релігії". Ібн-Рушд започаткував напрям у західноєвропейській середньовічній філософії - аверроїзм - вчення про вічність матерії і руху, яке заперечує акт одночасного божественного творіння, визнаючи Бога не як творця, а як першопричину всього сущого. Згідно з вчення аверроїзму все земне життя, включаючи державу і право, підпорядковане природній необхідності.

В Індії великий вплив на економічні уявлення мала сільська громада (община), влада якої позначалася навіть на поведінці торговців. Економічні погляди ґрунтувались на релігійних традиціях. "Теорією" внутрішньогромадських відносин були соціальні норми, пов'язані з функціонуванням кастової системи. Кастовий поділ господарської діяльності сприяв негативному ставленню до фізичної праці. Індійська традиція відображена у коментарях надхарма-шастри, з яких найвідомішими є коментарі Куллукі на "Мана-вадхармашастру" і Віджнянашвари Апа-рарки на "Яджнявал-к'ясмріті". Від давнини залишилось розуміння єдності державного господарства, яким керує цар. Головним вважалося те, як спонукати платника податку до активного господарювання і скільки брати з нього податку, щоб забезпечити всім належний добробут. Обов'язок правителя полягав у нагромадженні грошей. У державну скарбницю він мав віддавати 1/4 своїх доходів, визнавалась можливість конфіскації частини майна вельмож для поповнення державної скарбниці. Заохочувалось у Індії лихварство, яким займались і заможні мусульмани.

Економічна думка середньовічної Японії пов'язана з фіскальною політикою держави, яка втручалася в розподіл землі, селянських наділів, освоєння громадських земель. Про економічний стан Японії та її економічну політику можна довідатися з пам'ятних нотаток із 12 статей Мійосі Кійоюкі (847-918), де автор обґрунтовує необхідність надільної системи. Для нього причиною зла є те, що "землі переходять у чужі руки, багаті родини примножують свої володіння, дбають тільки про свою вигоду. Цим завдається шкода державі".

У контексті захисту землеробства розвивалася економічна думка Японії у наступні століття. Тривале нехтування купецько-торговельною діяльністю, товарно-грошовими відносинами поступово змінювалось. У пізньому середньовіччі виникла школа економічної думки купців, тобто напряму "вчення серця" (сінгаку), засновником якого був Ісіда Байтам (1685-1744). Рівність усіх перед грошима - це вихідна теза цієї течії, де поєдналися буддизм, синтоїзм і конфуціанство.

Економічна думка в Османській імперії формувалась на стику впливів мусульманського Сходу і християнського Заходу. Османські правителі намагалися бути справедливими не тільки щодо оподаткування селян, але й у формуванні ринкових цін, а також у регулюванні лихварського відсотка. Економічна думка знайшла відображення в посланнях Мустафи Кочібея султану Мураду IV (1630) і султану Ібрагіму І (1640), у трактаті Кятіба Челебі (1609-1658) "Керівництво з виправлення помилок".

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші