Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екогеографія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Шляхи подолання енергетичної кризи

Сталий розвиток суспільства можливий лише в умовах енергозбереження, тобто розробки систем, що ефективніше використовують енергію, забезпечують такий самий або навіть вищий рівень транспортних послуг, освітлення, опалення тощо за менших енерговитрат. І тут немає жодних суперечностей із законами термодинаміки. Нині 60—80 % спожитої енергії не перетворюється в корисну працю, а втрачається у вигляді тепла. Сутність енергозбереження полягає в зменшенні цих збитків. Можливості енергозбереження широко використовуються у світі. Це, наприклад, зменшення витрат автомобільного пального; упровадження нових технологій у виробничий процес та ін. Розроблені, але поки що мало використовуються такі основні напрями енергозбереження:

  • — поліпшення термоізоляції приміщень, у зв'язку з чим зменшаться енерговитрати на опалення та охолодження;
  • — заміна традиційних електричних ламп флуоресцентними. У перших коефіцієнт корисної дії (ККД) становить 5 %, а 95 % витрачається у вигляді тепла, у других — майже 95 %;
  • — когенерація. Електрику звичайно виробляють на електростанціях, де 60—70 % енергії палива витрачається у вигляді тепла, тому на опалення використовується додаткове паливо.

Когенерація — це розміщення електрогенератора разом із його джерелом енергії безпосередньо у кожній будівлі. Якщо при цьому використовувати тепло, яке виділяється під час отримання електрики, для опалення та гарячого водопостачання, можна заощаджувати до ЗО % і більше палива. Когенерація енергозбережна та екологічно безпечна.

Зважаючи на світову тенденцію до значного подорожчання енергоносіїв, ефективне застосування власних та імпортованих енергоресурсів є вкрай необхідним. Промисловість і житлово-комунальне господарство (ЖКГ) в Україні енергоємні. ЖКГ щороку споживає 10 млрд. кВт · год електроенергії і майже 8 млрд. м3 природного газу. В собівартості таких послуг, як тепло-, водопостачання та водовідведення собівартість енергоресурсів становить 60—70 %. В Україні працюють 10,5 тис. теплових котлів, ККД яких не перевищує 50—70 %. Сучасний стандарт ККД для теплового котла сягає 90—95 %. Заміна старих котлів дасть змогу скоротити витрати природного газу в ЖКГ на 15—30%.

Як відомо, за ініціативи Ради національної безпеки та оборони України (РНБОУ), розглядається можливість створення Національного агентства з енергозбереження, завдання якого полягають у формуванні, веденні моніторингу реалізації державної політики в енергозбереженні, включаючи систему як стимулів, так і контролю щодо ефективного використання енергоресурсів на основі оптимального балансу як адміністративних, так і економічних методів.

Експерти переконані, що для ефективної роботи цього агентства потрібно його створити у формі загальноукраїнської державної компанії, яка мала б змогу не лише впроваджувати у життя енергозберігаючі технології за бюджетні кошти, а й самостійно заробляти гроші на енергозбереженні. Прибуток такої компанії — це револьверні кошти, що знову спрямовуються на програми енергозбереження. На найвищому рівні також розглянуто проект енергетичної стратегії України до 2030 р. Цей документ має реформувати паливно-енергетичний комплекс, зробити його високоефективним та економічним.

Отже, використання викопного палива та ядерної енергії суперечить принципу сталого розвитку, оскільки ці ресурси невідновні, а їх використання забруднює довкілля. Рух до сталого розвитку суспільства потребує повільної ліквідації залежності від викопного палива. Тому другим шляхом щодо подолання сучасної енергетичної кризи є перехід до використання альтернативних (нетрадиційних) джерел енергії. Альтернатива (від франц. alternative, від лат. alter — один із двох) — це потреба вибору однієї з двох або декількох можливостей, що взаємовиключаються. Альтернативними джерелами енергії називають такі матеріальні засоби її виробництва, які можуть протиставлятися основним, котрі на сьогодні використовуються як противага або заміна. У Закон України "Про альтернативні джерела енергії" від 20 лютого 2003 р. № 555-IV альтернативні джерела енергії визначаються так: "Це поновлювані джерела, до яких належать енергія сонячного випромінювання, вітру, морів, річок, біомаси, теплоти Землі та вторинні енергетичні ресурси, що існують постійно або виникають періодично у довкіллі". Тобто до складу альтернативної енергетики входять такі види: геліоенергетика, змішана, біо-, вітро-, гідро-, геотермо-, космічна енергетика, енергетика вторинного використання викидного тепла (рис. 5.1).

Види альтернативної енергетики

Рис. 5.1. Види альтернативної енергетики

Із 2000 р. споживання природного газу в Україні щороку збільшується на 1 млрд м3, а за підсумками 2005 p., може зрости на 2 млрд м3. На сьогодні Україна займає дев'яте місце у світі з використання блакитного палива. Тому важливою є потреба зменшення споживання природного газу в промисловості й житлово-комунальному господарстві. Нині пошук альтернативних енергоносіїв як ніколи актуальний. Теоретичні поклади шахтного метану на українських вугільних копальнях становлять 3 трлн м3. Деякі газові свердловини на вугільних родовищах можуть дати 6 млн м3газу на добу. Проте у зв'язку зі складністю його промислового видобування і дорогим обладнанням, яке в Україні не виробляється, проблема видобутку шахтного метану — це, насамперед, технологічна проблема, що потребує значних інвестицій.

Супутній газ нафтових родовищ в Україні не використовується. Це той самий газ, який спалюють у факелах біля місця видобування. За хімічними властивостями він здебільшого їдкий і агресивний, тому його важко зберігати, переробляти у конденсат і транспортувати до споживачів. За оцінками експертів, в Україні згорає у факелах в еквіваленті теплотворності до тонни сирої нафти понад 30 млн т некондиційного супутнього горючого газу. Якщо цю кількість помножити на вартість тонни нафти, то лише на українських родовищах у трубу щороку "вилітає" майже 11 млрд дол. США. Звичайно, варто враховувати, що некондиційний газ значно дешевший ніж нафта. Проте навіть якщо він удвічі дешевший, щорічні втрати в обсязі 5 млрд дол. США — це занадто. Якщо опанувати спеціальні технології, цей газ можна переробляти, транспортувати й за допомогою нього обігрівати будівлі взимку. При цьому видобувні компанії отримуватимуть значний прибуток.

Проблемам використання нетрадиційних, відновлюваних і позабалансових джерел енергії (НВДЕ) значну увагу в Україні почали приділяти лише після проголошення незалежності, тоді як у розвинених країнах ці питання вирішували вже з середини 70-х років XX ст., коли почались активні науково-технічні розробки та поступове впровадження технологій на основі НВДЕ.

Розвиток НВДЕ зумовлений такими чинниками:

  • — під впливом енергетичних криз, що охопили розвинені капіталістичні країни в 70-х роках XX ст., було зроблено песимістичні прогнози стосовно можливостей використання традиційних видів палива в довгостроковій перспективі та значного зростання цін на традиційні види органічного палива навіть у короткостроковій перспективі. У зв'язку з цим почались активні роботи зі створення альтернативних технологій виробництва електро- й теплоенергії, насамперед, на базі відновлюваних джерел енергії: вітру, біомаси та відходів, геліо- та геотермальної енергії;
  • — водночас проблеми забруднення навколишнього середовища хвилювали широкі верстви населення, насамперед, в індустріально розвинених демократичних країнах. Це забезпечило значну економічну підтримку розвиткові екологічно чистих технологій виробництва електроенергії як на рівні управління державою, так і на рівні місцевої влади, з огляду на політичні міркування щодо підтримки громадянами на виборах у відповідні органи влади;
  • — із середини 80-х років XX ст. визначили особливу небезпеку продовження неконтрольованого збільшення викидів газів, що спричинюють парниковий ефект: СО2, СН4, N2О, СхНу , NОх та деяких інших. Зростання цих викидів, як свідчать проведені в багатьох країнах світу дослідження, може зумовити екологічну катастрофу. Тому нині багато держав взяли на себе зобов'язання (Кіотський протокол) щодо обмеження викидів таких газів, що буде важко забезпечити без широкого впровадження відновлюваних джерел енергії;
  • — розв'язання соціально-економічних проблем шляхом створення нових ринків високотехнологічного обладнання, робочих місць тощо.

На початковому етапі впровадження технологій виробництва енергії на базі НВДЕ здійснювалося за допомогою політики значної підтримки нетрадиційної та відновлюваної енергетики в розвинених країнах світу, адже з огляду на економічну ефективність, вони значно поступалися традиційним технологіям виробництва паливно-енергетичних ресурсів, а істотна частка технологій використання НВДЕ і на сьогодні є неконкурентоспроможною стосовно традиційних технологій, незважаючи на суттєве поліпшення їх техніко-економічних показників. А втім, для деяких технологій використання НВДЕ зумовлюється екологічними чинниками, а не виробництвом паливно-енергетичних ресурсів: виробництво біогазу з каналізаційних стоків, відходів тваринництва і птахівництва, спалювання відходів та утилізація метану зі звалищ побутових твердих відходів тощо, а деякі технології використання НВДЕ можуть лише доповнювати традиційну енергетику, що, насамперед, стосується використання енергії вітру, оскільки потужність вітроелектростанцій слід майже на 100 % резервувати традиційними електростанціями з метою забезпечення надійності електропостачання і нормативної якості електричної енергії.

За часів входження України до СРСР низькі ціни на традиційні енергоресурси, їх великі запаси та практичне нехтування екологічними проблемами спричинювали брак інтересу до розвитку НВДЕ. Після проголошення незалежності ситуація а енергозабезпеченням у країні принципово змінилася, тому впровадження НВДЕ розглядалося як один із заходів щодо зменшення енергетичної залежності України від імпорту енергоресурсів. Більше уваги приділялося також екологічній ситуації в державі.

Плани розвитку НВДЕ у країні конкретизовано та деталізовано в розробленій на виконання Указу Президента України "Програмі державної підтримки розвитку нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії, малої гідро- і теплоенергетики" від 2 квітня 1997 р. № 285, яку було схвалено постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1997 р. № 1505 як складову Національної енергетичної програми України. Але в умовах складної економічної ситуації та потреби чималих інвестицій на розвиток технологій використання НВДЕ реалізувати ці плани у повному обсязі не вдалося, і як результат — за 1997— 2001 pp. програму НВДЕ виконали всього на 26 %.

Разом із тим значно менші ціни на електро- і теплоенергію в Україні, порівняно з розвиненими країнами світу, де використання НВДЕ набуло найбільших масштабів, об'єктивно стримують розвиток їх використання. Тому, незважаючи на істотний потенціал основних видів відновлюваних джерел енергії, їх практичне використання на сьогодні становить лише незначну частину в паливно-енергетичному балансі України.

Отже, розглянемо альтернативні, або нетрадиційні, та відновлювані джерела енергії. Одним з таких джерел є енергія Сонця. Сонячна енергія — це кінетична енергія випромінювання (в основному світла), що утворюється в результаті термоядерних реакцій у надрах Сонця. Оскільки її запаси майже невичерпні (вчені підрахували, що Сонце "світитиме" ще кілька мільярдів років), вона належить до відтворюваних енергоресурсів.

У природних екосистемах лише невелика кількість (менше 1 %) сонячної енергії поглинається хлорофілом, який міститься у листові рослин та використовується для фотосинтезу, тобто утворення органічної речовини з вуглекислого газу та води. Сонячну енергію потрібно використовувати так, щоб її вартість була мінімальною або взагалі дорівнювала нулю. У міру удосконалення технологій та у зв'язку з подорожчанням традиційних енергоресурсів ця енергія знаходитиме нові сфери застосування. Розсіяність сонячної енергії — головна перешкода для її використання. Лише 3,5 % сонячної енергії, що потрапляє на Землю, може забезпечити всі енергетичні потреби людства на необмежений час.

Сонце — це найпотужніше джерело екологічно чистої енергії. На кожен квадратний метр поверхні земної атмосфери потрапляє 1300 Вт сонячної енергії. Інтенсивність сонячного випромінювання, яке досягає Землі, залежить від кількох факторів, передусім, від географічної широти місцевості. Найбільша вона на екваторі (до 2300кВт/м2 на рік), а на широті України (45°) становить майже 1000 кВт/м2 на рік.

Оцінювання геліоенергетичних ресурсів здійснюється на основі багаторічних спостережень за властивостями сонячної радіації. Важливими показниками є тривалість сонячного сяйва та хмарність, оскільки переривчатість у процесі потрапляння сонячної радіації (у зв'язку з чим втрачається значна частина енергії) негативно впливає на роботу геліоустановок. Оцінювання потенціалу сонячної енергії включає дані про середній розподіл прямої, розсіяної та сумарної радіації; ці показники відображають загальні закономірності надходження сонячної енергії.

Доцільність використання сонячної енергії у будь-якому районі визначається мінливістю місячних сум сумарної радіації. Найменша мінливість сумарної радіації в Україні спостерігається на Південному березі Криму, де зростання повторюваності ясних днів забезпечує більшу стійкість сонячної енергії. Також досить стійкими показниками потенціалу сонячної енергії характеризуються райони Причорноморської та Приазовської низовин, Донецької й Придніпровської височин, Закарпатської низовини. Отже, Південний берег Криму найліпше забезпечений ресурсами сонячної енергії.

Нині е такі напрями використання сонячної енергії:

  • — одержання електричної енергії;
  • — отримання побутового тепла;
  • — одержання високотемпературного тепла в промисловості й на транспорті.

Найбільших успіхів досягнуто в установках так званої малої енергетики. З метою отримання електроенергії використовують декілька методів. Найперспективнішим вважається метод безпосереднього перетворення випромінювання на електричну енергію за допомогою сонячних батарей. Електроенергію також можна одержувати за допомогою генераторів, які використовують теплову дію сонячних променів (паротурбінні, термоіонні, термоелектричні). Однією з таких станцій є сонячна електростанція (СЕС), побудована в Криму біля Керчі.

Це станція баштового зразка: у центрі кола діаметром 500 м встановлено 70-метрову башту з парогенератором на верхівці, її оточують 1600 геліостатів — рухомих дзеркал площею 5x5 м, які спрямовують сонячні промені на парогенератор, нагрівають у ньому воду і перетворюють її на пару з температурою 300 °С. Пара рухає турбіну з генератором. Потужність станції становить 1200 кВт. Станція експериментальна. За деякими розрахунками, побудовані за таким принципом СЕС можуть мати потужність до 100 тис. кВт. Висота башти такої станції при цьому повинна сягати 200—300 м.

В ясний день геліоустановки можуть використовувати майже всю сонячну радіацію, за винятком ранкових та вечірніх годин, коли її потужність надто мала. Тривалість сонячного сяйва зумовлюється мінливістю хмарності. Наприклад, вона змінюється за рік від 1794 годин (Харків) до 2470 (Сімферополь). Значення середньої тривалості сонячного сяйва за день з квітня до вересня змінюються в межах України від 6 до 11 годин*57. Звичайно, безперервна тривалість сонячного сяйва забезпечує найменші витрати енергії на розігрівання геліоустановки. Якщо вона перевищує шість годин, то забезпечує рентабельну роботу геліоустановок. Максимальна повторюваність безперервної тривалості сонячного сяйва понад шість годин у квітні — вересні спостерігається на Південному березі Криму (44—48%).

*57: {Клімат України / За ред. В.М. Ліпінського, В.А. Дячука, В.М. Бабіченко. – К.: Вид-во Раєвського, 2003. – С. 270. }

Світлове випромінювання можна вловлювати та використовувати безпосередньо, коли воно досягає Землі, — це безпосереднє використання сонячної енергії. Крім того, сонячна енергія забезпечує кругообіг води, циркуляцію повітря та накопичення органічної речовини в біосфері. Застосування цих енергоресурсів є, по суті, непрямим (опосередкованим) використанням сонячної енергії. Згідно з офіційними даними, якісно спроектований будинок з сонячною опалювальною системою дає змогу економити до 75 % витрат на паливо практично у будь-яких кліматичних умовах. Те саме можна сказати і про гаряче водопостачання. У середньому в домашньому господарстві на нагрівання води витрачається від третини до половини всієї споживаної енергії.

Сонячна енергія може використовуватися також з метою одержання побутового тепла (якщо потрібні джерела тепла 100—150 °С) — опалювання житлових приміщень. Розроблено проекти сонячних будинків, які вже реалізовано в деяких країнах (США, Туркменістан, Узбекистан). Тут застосовується сонячне проміння, що потрапляє на дах і стіни споруди, вкриті спеціальними колекторами тепла, де нагрівається вода до 95 °С. Для зберігання тепла, зокрема, на зимовий період, ніч та хмарні дні частина тепла відводиться у спеціальні резервуари, розміщені в підвальних приміщеннях та заповнені щебенем, А тепло, акумульоване щебенем, використовується тоді, коли в ньому виникає потреба. Влітку сонячна система такого будинку може застосовуватись і для охолодження приміщень (кондиціювання повітря). З цією метою колектори вдень відключаються, а вночі працюють, охолоджуючи щебінь у резервуарах нічним прохолодним повітрям. Потім, протягом жаркого дня, охолоджений щебінь "забирає" тепло з приміщень. Для України ця тема є дуже актуальною, особливо для південних регіонів, де влітку спекотно, а взимку бракує палива.

У таких регіонах сонячна енергія також може використовуватися для приготування їжі, сушіння зерна та фруктів, опріснення води, піднімання води з глибоких колодязів та ін. Уже розроблено досить зручні пристрої для таких потреб, наприклад, параболічні дзеркала діаметром майже 1,5 м. У фокусі такого дзеркала чайник із трьома літрами води закипає за 10 хвилин.

За використанням сонячної енергії на одну особу перше місце у світі займає Кіпр, де 90 % будинків та готелів оснащені сонячними водонагрівачами. В Ізраїлі сонячна енергія забезпечує 65 % гарячого водопостачання. Таку енергію можна перетворювати в електричну; для цього застосовують або фотоелектричні перетворювачі, або роблять це шляхом нагрівання води до температури кипіння з одержанням пари, що спричинює дію турбогенераторів. У Японії у 1998 р. встановлено майже 7000 дахових ("roof-top") сонячних систем. У кінці 1998 р. німецький уряд ухвалив рішення про зведення 100 тис. сонячних дахів у країні. Італія також приєдналася до цієї ініціативи з метою будівництва 10 тис. сонячних дахів.

Для промислових цілей з сонячної енергії можна одержувати високотемпературне тепло (до 3800 °С) у печах. Такі печі працюють у Франції та Узбекистані. Діють вони за тим самим принципом, що й СЕС із парогенератором: система геліостатів спрямовує сонячні промені на велике параболічне дзеркало, в фокусі якого розміщуються проби металів, сплавів або мінералів для плавлення. Порівняно зі звичайними печами сонячні мають низку переваг: розплавлена речовина не взаємодіє з паливом або плавильним тиглем, плавку можна здійснювати в будь-якій атмосфері, така піч не забруднює навколишнє середовище.

Сонячна енергія може використовуватися і на транспорті: для енергоживлення автомобілів, невеликих суден і навіть літаків. З площі кількох квадратних метрів (дах мікроавтобуса) можна отримати енергію для живлення акумуляторів, що рухають машину. У 1982 р. на автомобілі з сонячними батареями на даху без жодної краплі бензину перетнули Австралію із заходу на схід, подолавши за два місяці відстань майже 4 тис. км із середньою швидкістю ЗО км/год. На сонячному літаку здійснили переліт через Ла-Манш.

Головним недоліком сонячної енергії є те, що для цих перетворювальних установок потрібні великі площі, розташовані недалеко (в середньому 80 км) від споживача, адже втрати під час передачі електроенергії можуть бути надто великими. Отже, єдина економічно обґрунтована альтернатива — це сонячна енергетика, яка використовує різноманітні джерела енергії, одержаної від Сонця: гідро- та вітроенергія, деревина чи пряме сонячне проміння. Як свідчать тенденції енергокористування з 1990 до 1998 р., перехід до сонячно-водневої енергетики вже розпочався (табл. 5.1).

Таблиця 5.1. Тенденції світового енергокористування за джерелами,

1990—1998 рр.*58

*58: {Стан світу 2000: Доповідь Інституту всесвітнього спостереження про прогрес до сталого суспільства. — К.: Інтелсфера, 2000. — С. 18.}

Джерело енергії Річний приріст, %
Вітрова енергія 22
Сонячна енергія 16
Геотермальна енергія 4
Гідроенергія (1990—1997 pp.) 2
Нафта 2
Природний газ 2
Ядерна енергія 1
Вугілля 0

Середньорічна кількість сумарної сонячної радіації на 1 м2 поверхні на території України коливається від 1070 кВт · год у північній частині країни — до 1400 кВт · год, у Криму — ще більше. Загальний річний потенціал сонячної енергії України становить майже 720 ПВт · год; технічний потенціал у середньому — тільки 0,48 % від загального, а доцільно-економічний — 0,16 % від технічного. Таким чином, реальною є річна утилізація майже 54 ТВт · год сонячної енергії*59.

*59: {Відновлювана енергетика в Україні // Новини енергетики. — К.: Всеукр. енергетичний комітет Всесвітньої енергетичної ради, 2003. — №9. —С. 11.}

Основні показники розвитку сонячної енергетики в період до 2030 р. подано в табл. 5.2.

Термін ефективної експлуатації геліоенергетичного обладнання в південних областях України становить сім місяців (з квітня до жовтеня), а в північних — п'ять (з травня до вересня). В Україні перетворення сонячної енергії в електричну слід спрямовувати, насамперед, на використання фотоелектричних пристроїв. Наявність значних запасів сировини, промислової та науково-технічної бази для виготовлення фотоелектричних пристроїв може не тільки забезпечити потреби вітчизняного споживача, а й понад дві третини виробленої продукції спрямувати на експорт.

Отже, основним показником потенціалу сонячної енергії для будь-якого регіону України є кількість прямої та сумарної радіації за період оптимального використання сонячної радіації, тобто квітень-вересень. Тому найдоцільнішим вважається розміщення геліоустановок на Південному березі Криму, а також Причорноморській, Приазовській та Закарпатській низовинах. Зменшення сонячної радіації у зв'язку з похмурими днями в Українських Карпатах свідчить про недоцільність розташування там систем сонячного теплопостачання. З метою забезпечення потреби в енергії протягом року (а не лише у квітні-вересні) слід комплексно використовувати геліо- та вітро-енергоустановки.


Таблиця 5.2. Основні показники розвитку сонячної енергетики в період до 2030 р.

Показник Сценарій Одиниця вимірювання 2010 2015 2020 2025 2030
Встановлена

електрична

потужність
Песимістичний МВт 1 2 11 80 200
Базовий МВт 1 4 44 150 350
Оптимістичний МВт 2 27 97 210 570
Виробництво електроенергії Песимістичний млн кВт • год 1 4 26 196 490
Базовий млн кВт • год 3 10 108 368 858
Оптимістичний млн кВт • год 5 66 238 515 1397
Виробництво теплоенергії Песимістичний млн Гкал 0,152 0,516 1,319 2,745 5,040
Базовий млн Гкал 0,228 0,775 1,978 4,118 7,559
Оптимістичний млн Гкал 0,253 0,861 2,198 4,575 8,399

Вітроенергетика — один із важливих напрямів, який вже набув в Україні істотного розвитку відповідно до Національної енергетичної програми, в якій передбачено перспективи використання нетрадиційних видів енергії до 2010 р. Енергія вітру — це вітротурбіни, що об'єднуються в так звані вітростанції. Вартість спорудження цих установок становить усього 1,25 дол. США в перерахунку на ват, а для АБС та ТЕС, які працюють на вугіллі, — відповідно 5 та 3 дол. США. Сумарна оцінка потужності стійких вітрів у нижніх шарах атмосфери становить 5000 ГВт*60. Нині вітроенергетичні установки діють майже у 95 країнах світу. Наприклад, Данія одержує 8 % електроенергії від вітру; найпівнічніша земля Німеччини — Шлезвіг-Голдштейн — 11; Наварра, промислова провінція на півночі Іспанії, — 20 %. Серед країн, що розвиваються, передує Індія з її 900 МВт встановленої потужності.

*60: {Акимова ТА., Хаскин В.В. Экология. — М.: ЮНИТИ, 2002. — С. 275.

}

Світові запаси вітроенергії дуже великі. Наприклад, Китай, багатий на вітроенергію, міг би подвоїти виробництво електроенергії лише за допомогою власне вітру. Міністерство енергетики США в реєстрі вітрових ресурсів зазначає, що три штати — Північна Дакота, Південна Дакота і Техас — мають досить великі запаси вітроенергії, придатної для використання, щоб забезпечити всю національну потребу в електроенергії. Україна також має потужні ресурси вітрової енергії річний технічний вітроенергетичний потенціал оцінюється в 30 ТВт • год. Але технічно досяжним і доцільним є використання 15—19 % природного річного обсягу енергії вітру.

Вітрову енергію вже використовували наші попередники. За даними статистики, в дореволюційній Росії налічувалося майже 30 тис. вітряків. Цю установку застосовували майже в кожному українському селі, проте парова машина, а потім двигун внутрішнього згорання витіснили її. Звичайно, можливості використання цього виду енергії в різних місцях Землі неоднакові. Для нормальної роботи вітрових двигунів швидкість вітру не має бути меншою 4—5 м/с у середньому за рік, а краще, коли вона становить 6—8 м/с Для таких установок шкідливі надто великі швидкості вітру (урагани), що можуть їх зруйнувати. Найсприятливішими регіонами, в яких можна використовувати вітрову енергію, є узбережжя морів й океанів, степи, тундра, гірські райони.

Розподіл вітру на території України зумовлюється циркуляцією атмосфери та особливостями рельєфу. На властивості вітрової енергії впливають такі форми рельєфу:

  • — вузька меридіонально витягнута долина, навколо якої розташовані підвищення до 10 м над її рівнем. Це переважно долини річок у південно-західній і західній частинах України;
  • — горбиста місцевість, невеликі долини рівнинних або гірських річок, підвищення навколо яких не перевищують 40 м (Правобережжя та Передкарпаття);
  • — степова рівнина, широкі долини річок з пологими схилами (південні та центральні області України та рівнинна частина Криму);
  • — невеликі вододільні плато (Донецька і Придніпровська височини);
  • — круті навітряні схили значних підвищень, вододільні плато великих рік — долини Дніпра і Дністра;
  • — високі плато та широкі вододіли, гірські перевали (Українські Карпати і Кримські гори).

Основними показниками для розрахунку потенціалу вітрової енергії є середня і максимальна швидкості вітру, за яких може працювати генератор вітроенергоустановки, а також мінімальна швидкість вітру, за якої може працювати вітродвигун. Значний вітровий потенціал характерний для Донецької височини, Причорномор'я та Приазов'я, а також Південного берегу Криму, де середня швидкість вітру досягає в окремих місяцях 7,2—7,6 м/с*61. Отже, Україна має досить великий кліматичний потенціал вітрової енергії, що забезпечує продуктивну роботу не лише автономних вітроустановок, а й потужних вітроелектростанцій.

*61: { Клімат України /За ред. В.М, Ліпінського, В.А. Дячука, В.М. Бабіченко. — К.: Вид-во Раєвського, 2003. — С. 275.

}

Піонером будівництва вітрових електростанцій (ВЕС) у нашій країні був видатний український вчений, один із основоположників космонавтики, Ю. Кондратюк. Споруджена ним ще у 1931 р. поблизу Севастополя ВЕС потужністю 100 кВт забезпечувала струмом міську мережу понад 10 років. Нині в Європі та США серійно випускаються невеликі ВЕС потужністю від 1,5 до 100 кВт. Особливо актуальним використання енергії вітру в Україні є для Криму. Якщо побудувати ВЕС на кримських яйлах від Керчі до Севастополя, то Крим може стати експортером електроенергії, адже ці ділянки — зони стійких і досить сильних вітрів.

На сьогодні, як відомо, збільшується потреба виявлення найперспективніших місць використання вітрової енергії. Тому можна зробити такі висновки:

  • — найвищий вітроенергетичний потенціал мають узбережжя Чорного та Азовського морів, Південний берег Криму, вершини Українських Карпат та Кримських гір. У цих районах умови вітровикористання є оптимальними протягом усього року, тому можливе розміщення як потужних ВЕС, так і автономних вітроенергоустановок;
  • — високий потенціал вітрової енергії властивий для Донецької височини, Причорноморської та Приазовської низовин. Тут протягом року формуються сприятливі умови для вітровикористання й ефективної роботи потужних ВЕС та автономних вітроенергоустановок;
  • — достатній вітроенергетичний потенціал мають Придніпровська та Подільська височини, де умови вітровикористання досить сприятливі, особливо в холодний період року;
  • — невисокий вітроенергетичний потенціал і нерівномірний його розподіл протягом року характерний для Поліської та Придніпровської низовин, тому тут доцільно будувати тихохідні вітроенергоустановки з підвищеною рентабельністю в холодну пору року;
  • — низький вітроенергетичний потенціал властивий для Передкарпаття, Закарпаття та вузьких захищених долин Українських Карпат і Кримських гір, де умови вітровикористання несприятливі.

Отже, в Україні велика кількість територій з вітропотенціалом, що забезпечує значно вищий рівень коефіцієнта використання номінальної потужності (КВНП) вітрових електроустановок (ВЕУ). У Міжнародному науково-технічному центрі (МНТЦ) вітроенергетики НАН України проведено цикл робіт, у результаті яких обрано перспективні площадки для будівництва ВЕС (табл. 5.3).


Таблиця 5.3. Прогнозні значення КВНП ВЕУ на деяких перспективних

площадках України*62

*62: {Відновлювана енергетика в Україні // Новини енергетики. — К.: Всеукр. енергетичний комітет Всесвітньої енергетичної ради, 2003. — № 9. — С. 23.}

№ з/п Перспективна площадка КВНП
1 Тарханкутська (західний Крим) 0,40
2 Чорноморська (північний Крим) 0,40
3 Чаганська (північ Керченського півострова) 0,39
4 Кінбурнська (Миколаївська область) 0,37

Україну можна вважати лідером із розвитку вітроенергетики серед держав Східної Європи та СНД. Загальна потужність ВЕС — понад 45 МВт. Згідно з проектом Енергетичної стратегії України у 2010 р. потужність вітрових електростанцій має становити 0,25—0,6 млн кВт · год, у 2030 p. — 2—3,35 млн кВт · год. Китай вважав за потрібне встановити понад 150 тис. вітрогенераторів малої потужності (200 Вт) у важкодоступних районах, куди прокладати енергомережі нераціонально. Деякі місцевості в Данії, Німеччині та Іспанії отримують 10—15 % електроенергії з вітрогенераторів. Сучасні вітроустановки провідних німецьких виробників мають значну потужність — від 3000 кВт до 4,5 МВт. В Україні налагоджено серійне виробництво вітрогенераторів потужністю 100 кВт, до серійного виробництва готуються потужніші вітчизняні генератори — на 600 і 1000 кВт.

Реалізація державних національних програм у галузі вітроенергетики на 2010 р. передбачає загальне річне виробництво електроенергії на вітроелектростанціях та автономних вітроустановках близько 5,71 ТВт • год, що дасть змогу забезпечити майже 2,5 % загальнорічного електроспоживання в Україні*63. Прийнятою постановою Кабінету Міністрів України "Комплексна програма будівництва вітрових електричних станцій в Україні до 2010 р." від 3 лютого 1997 р. № 137 нормативно закріплено потребу прискореного розвитку вітроенергетики в Україні. Отже, виконавчі органи держави визнали доцільність спорудження нових потужностей, що генерують екологічно чисту електроенергію на базі технології перетворення енергії вітру.

*63: {Відновлювана енергетика в Україні // Новини енергетики. — К.: Всеукр. енергетичний комітет Всесвітньої енергетичної ради, 2003. — № 9. — С. 27.}

Тарифна політика щодо вітроенергетики полягає у встановленні тарифу, який відображав би не тільки енергетичну складову продукції ВЕС, а й екологічну як невід'ємний елемент якості електроенергії. Такий тариф, який у світовій практиці називається "зеленим", має формуватися на основі визначення собівартості виробництва екологічно чистої електроенергії на тих електростанціях, що в найближчому майбутньому становитимуть основу української енергетики.

З метою сприяння освоєнню вітчизняного виробництва вітроенергетичних установок та обладнання для вітроенергетики, яке відповідає новітнім досягненням у цій галузі, передбачається активна участь органів державного управління в отриманні ліцензій та необхідних інвестицій для освоєння їх виробництва. Динаміка розвитку потужностей ВЕС в Україні на період до 2030 р. подана у табл. 5.4.

Загальний обсяг інвестицій на розвиток ВЕС у період до 2030 р. становить: для оптимістичного сценарію — майже 2,5 млрд дол. США, для базового — 2 млрд, а для песимістичного — 1,5 млрд дол. США.


Таблиця 5.4. Розвиток вітроенергетики в Україні

Показник Сценарій Одиниця вимірювання 2010 2015 2020 2025 2030
Встановлена

Потужність ВЕС
Песимістичний ГВт 0,25 0,5 0,9 1,4 2,0
Базовий ГВт 0,6 1,12 1,65 2,2 2,8
Оптимістичний ГВт 0,6 1,2 1,85 2,55 3,35
Виробництво електроенергії Песимістичний млрд кВт • год 0,26 0,66 1,58 2,7 4,38
Базовий млрд кВт • год 0,63 1,48 2,89 4,24 6,13
Оптимістичний млрд кВт • год 0,63 1,58 3,24 4,91 7,34

Визначення собівартості електроенергії ВЕС здійснюється таким чином (рис 5.2), У розрахунку, поданому на блок-схемі, прийнято нормативи, загальновживані у світовій практиці, а саме:

  • — вартість основних фондів ВЕС складається із вартості ВЕУ + вартість інших капітальних витрат (будівельно-монтажні роботи, вартість АСУ ВЕС тощо). Ці витрати завершують обчислення капітальних витрат і становлять за нормативом 30 % від вартості обладнання;
  • — норматив річних експлуатаційних витрат має дорівнювати 2 % від вартості основаних фондів. Ці витрати повністю завершують розрахунок витрат на виробництво електроенергії ВЕС.

Блок-схема і приклад розрахунку собівартості елек¬троенергії ВЕС

Рис. 5.2. Блок-схема і приклад розрахунку собівартості електроенергії ВЕС*64

*64: {Методичні основи формування "зелених" тарифів на електричну енергію вітрових електричних станцій. – К., 2003. – С. 6. }

Встановлено, що всі показники ефективності інвестиційного проекту будівництва ВЕС, і, зокрема, собівартість електроенергії, найбільше залежать від коефіцієнта використання номінальної потужності (КВНП) ВЕУ. Відповідну залежність для ВЕУ моделей USW56-100 і Т600-48 зображено на рис. 5.3.

Залежність собівартості електроенергії ВЕС від КВНП

Рис. 5.3. Залежність собівартості електроенергії ВЕС від КВНП*65

*65: {Методичні основи формування "зелених" тарифів на електричну енергію вітрових електричних станцій. – К., 2003. – С. 7.}

З рис. 5.3 випливає, що на перспективних площадках із великим вітропотенціалом собівартість електроенергії буде такою:

  • — для ВЕУ моделі USW56-100 середня (за весь термін реалізації проекту) собівартість виробленої електроенергії, за умови досягнення КВНП рівня 0,15, не перевищує 2,5 цента/кВт · год (13,4 коп/кВт · год);
  • — для ВЕУ моделі Т600-48 середня (за весь термін реалізації проекту) собівартість виробленої електроенергії, за умови досягнення КВНП рівня 0,30, не перевищує 1,7 цента/кВт · год (9 коп/кВт · год).

Поточна вартість електроенергії діючих ТЕС України не може бути мірою коректного зіставлення із вартістю електроенергії новозбудованих ВЕС у зв'язку з такими основними причинами:

  • — основні фонди в тепловій енергетиці України значною мірою або повністю непридатні, тому інвестиційна складова в поточних цінах на електроенергію суттєво нижча, ніж того потребує нормальний розвиток енергосистеми країни;
  • — продукція сучасних теплових електростанцій України не е зіставленою з продукцією ВЕС унаслідок суттєво різних рівнів екологічної чистоти.

У процесі визначення "зеленого" тарифу на електроенергію ВЕС враховано необхідність витрати коштів на утримання певного резерву потужності ТЕС з метою забезпечення покриття коливань виробітку електроенергії ВЕС, пов'язаних зі стохастичною сутністю вітру як енергетичного ресурсу. З економічного погляду вітротехнологія є найдешевшим способом вироблення електроенергії. Основне капіталовкладення — це виробництво і монтаж генератора, потім справа за вітром. Як вже зазначалося, Україна має значний вітроенергетичний потенціал. Учені НАН України створили вітроенергетичний атлас держави, який дає змогу обирати найліпші місця для будівництва вітроелектростанцій.

Енергія води (гідроенергія) також перетворена енергією Сонця. Спадаюча вода здавна використовувалася з метою обертання лопатних коліс та турбін. Нині гідроенергія займає перше місце серед відновлюваних природних ресурсів. Для роботи ГЕС на ріках створені водосховища, часто навіть каскади водосховищ (див. підрозділ "Водні ресурси"). Гідроенергетичний потенціал усіх річок світу оцінюється у 2900 ГВт. На сьогодні фактично використовується менше 1000 ГВт для виробітку гідроелектроенергії. У світі діють десятки тисяч ГЕС загальною енергетичною потужністю 660 ГВт.

У Франції та Німеччині частка виробництва електроенергії з альтернативних джерел становить 8 %. В Україні цей показник без урахування виробництва електроенергії на каскаді дніпровських ГЕС (3—4 % ) не перевищує 0,4 %. Також в Україні у законсервованому або демонтованому стані перебуває майже тисяча малих гідроелектростанцій. У часи промислового гігантизму використовувати енергію малої води вважалося недоцільним. Але все змінюється, потреба в малих ГЕС збільшується з кожним днем.

Нині ГЕС у структурі енергогенеруючого потенціалу України не перевищують 8,8% (сезонно у 2—2,5 рази менше), що характеризує вкрай неоптимальну структуру генеруючих потужностей. Гідроенергетичні потужності України складаються з Дніпровського (3940 МВт) та Дністровського (744 МВт) каскадів і діючих малих ГЕС (100 МВт). Експлуатується Київська ГАЕС потужністю 236 МВт. Після багаторічної експлуатації (30—55 років) обладнання Дніпровського каскаду перебуває в зношеному стані, морально застаріло, тому потребує реконструкції та заміни. У 1996—2002 pp. проведено перший етап реконструкції Дніпровських ГЕС, що охоплює майже 20 % потрібного обсягу робіт. Середнє багаторічне виробництво електроенергії до 2030 р. зросте з 10 до 19,3 ТВт · год. З метою забезпечення виконання запланованих заходів необхідно 22,3 млрд грн інвестицій.

Україна має потужні ресурси гідроенергії малих рік; загальний гідроенергетичний потенціал малих рік становить близько 12,5 ТВт · год на рік, що дорівнює майже 28 % загального гідропотенціалу всіх річок України. Доцільно економічний потенціал малої гідроенергетики становить у середньому 30 %, або 3,75 ТВт · год на рік. Верхня межа потужності обладнання для малої гідроенергетики, згідно з міжнародною класифікацією, дорівнює ЗО МВт. Технічний гідроенергетичний потенціал малих річок становить 0,7 млн кВт (6,4 млрд кВт - год), або 30 % від загального технічного потенціалу всіх рік України (21,5 млрд кВт · год). Економічний гідропотенціал малих річок України оцінений в 1,3—1,6 млрд кВт · год. Малі ГЕС можуть бути потужною основою енергозабезпечення всіх регіонів Західної України, а для деяких районів Закарпатської та Чернівецької областей — джерелом повного самоенергозабезпечення.

Отже, кінцевою стратегічною метою розвитку гідроенергетики є повне освоєння економічно та екологічно обґрунтованого гідроенергетичного потенціалу України. Масштаби і темпи, що очікуються під час розвитку гідроенергетики, потребують створення структури, яка взяла б на себе загальне керівництво.

Енергія біомаси. Щодо біомаси (тобто органіки, яка утворилася шляхом фотосинтезу), то її можна спалювати, а також перетворювати на метан (природний газ) або спирт і використовувати як паливо.

Окрім рослинного матеріалу, одержувати енергію можна й з різноманітних твердих і рідких відходів, що утворюються у великих кількостях в процесі життєдіяльності людей. Це побутові відходи, каналізаційні стоки міст, стоки та відходи виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, багато органічних залишків після лісозаготівель і переробки деревини тощо. Нині вже є технологи, що дають змогу отримувати з цих органічних залишків енергію.

Найпростіше рішення — спалювання органічних відходів на спеціальних заводах, що забезпечує одержання побутового тепла. Щоправда, цей процес у 10 разів дорожчий, ніж на ТЕЦ, проте головним завданням тут є не отримання тепла, а охорона навколишнього середовища. Але ж існують шляхи здешевлення цього процесу: виробництво на таких заводах не лише тепла, а й електроенергії (такий досвід вже має Японія). Недолік технологій полягає в тому, що під час спалювання сміття утворюються нові відходи — тверді й газоподібні. Потрібні спеціальні фільтри, а це ще більше робить дорожчим процес.

Є інший метод переробки органічних відходів, що має багато переваг, — біотехнологічний з використанням метанобактерій. Ці мікроорганізми активно розвиваються в будь-яких органічних залишках, а в результаті процесів їхньої життєдіяльності утворюється біогаз — суміш метану (70 %) і вуглекислого газу (30 %). Теплоємність біогазу досить велика: 1 м3 утворює стільки тепла, скільки 600—800 г антрациту. Тонна органічних решток (гній, сміття та ін.) дає до 500 м8 біогазу. Хоча цей процес відбувається повільно, але безсумнівною його перевагою є те, що понад 80 % енергії, яка міститься у стічних водах або відходах, виводиться у вигляді горючого газу. Насправді замість вироблення електроенергії доцільніше використовувати біомасу для вироблення тепла. Тобто реальний потенціал з погляду електроенергетики ще менший. Трапляються випадки, коли застосування біогазу може бути економічно привабливим (навіщо тягнути газопровід до віддаленого хутора, якщо його може забезпечити газом місцева свиноферма?). Однак біомаса не задовольняє навіть сьогоднішніх потреб України в електроенергії, не кажучи про їх збільшення у майбутньому.

Технологія отримання біогазу проста: гноєм, сміттям, соломою, листом заповнюють бетонні місткості або колодязі будь-якої величини. Вони мають бути щільно закриті, щоб туди не потрапляв кисень. Газ, утворений у процесі бродіння, відводять у приймальні пристрої або безпосередньо в газову плиту. Такі установки діють в Китаї (здебільшого, у сільській місцевості), багато їх також в Індії. Найперші біогазові установки створили в Індії у 1990 р., пізніше — у Німеччині, Англії, США. У колишньому СРСР перші біореактори були розроблені в Латвії 1949 р., потім — у Грузії. В Україні перший біореактор створили в Запоріжжі 1959 р.

Упровадження технологій виробництва паливного етаноли та біодизельного палива. Україна має значний потенціал для впровадження технологій виробництва паливного етанолу та біодизельного палива з рапсу та сої. Обсяги використання етанолу визначатимуться внутрішніми його потребами як антидетонаційної добавки до бензинів, доцільністю використання безпосередньо як моторного палива в автотракторній техніці та обсягами можливого експорту. Виробництво біодизельного палива з ріпаку та сої в перспективі зумовлюватиметься його конкурентоспроможністю стосовно традиційних видів палива, оскільки на сьогодні воно дорожче ніж традиційне дизельне пальне, а його використання у розвинених країнах спричинюється значно меншим негативним впливом на навколишнє середовище. З метою отримання біодизельного палива можна використовувати також соняшникову й кукурудзяну олії, але найчастіше застосовують ріпакову, адже собівартість виробництва зерна ріпаку, порівняно з іншими олійними культурами, найнижча.

Біопаливо на основі рослинної олії ще у 1853 р. винайшли англійці. Наприкінці XIX ст. відомий німецький інженер і конструктор Рудольф Дизель розробив двигун, що працював на такому паливі. Тоді біопаливо було набагато дорожчим, НІЖ звичайне дизельне паливо, яке одержували з нафти. У зв'язку з цим воно не набуло широкого використання, і про нього навіть забули на тривалий час, а використання дизельних двигунів перевели на дешевше пальне, що дістали шляхом перегонки сирої нафти.

І тільки наприкінці XX ст. знову виник інтерес до біопалива та розпочалися інтенсивні розробки нових технологій його отримання. Використання в багатьох розвинених країнах біодизельного палива зумовлюється, окрім зменшення кількості нафти у надрах Землі, його значно меншим негативним впливом на середовище. Наприклад, у продуктах згорання біопалива на 8—10 % менше окису вуглецю, майже на 50 % менше сажі й значно менше сірки, ніж у звичайного дизпалива. У разі попадання біодизельного палива у воду чи ґрунт воно практично повністю розпадається протягом 25—30 днів, у той час як 1 кг мінеральних нафтопродуктів може забруднити майже 1 млн питної води, знищивши у ній всю флору й фауну.

З метою впровадження технологій виробництва паливного етанолу передбачається, головним чином, відповідна реконструкція спиртових заводів, що забезпечить мінімальний обсяг необхідних інвестицій. Виробництво біодизельного палива планується, насамперед, на невеликих установках для забезпечення потреб транспорту власне сільськогосподарських підприємств — виробників сої чи рапсу, а також на експорт. Для створення демонстраційних проектів з переробки рослинної олії на моторне паливо в найближчі 3—5 років можуть застосовуватися розроблені в Україні технології та обладнання.

У зв'язку з потребою створення відповідного парку автотракторної техніки для безпосереднього використання етанолу та біодизельного палива з метою широкого використання їх як моторного палива, в найближчі 10—15 років вони використовуватимуться переважно як добавки до традиційних видів палива. У подальшій перспективі передбачається їх використання як повноцінних видів моторного палива за суттєвого зростання обсягів використання, чому має сприяти підвищення вартості традиційних палив, екологічних потреб, зростання урожайності та насиченість внутрішнього й зовнішніх ринків продукцією агропромислового комплексу країни.

Найсприятливіші агроекологічні умови для вирощування озимого та ярового ріпаку в Україні на Поліссі та у Лісостепу. Поряд із традиційним регіоном, де вирощують ріпак, — Західна Україна — найперспективнішими вважаються Чернігівська, Сумська, Полтавська і Черкаська області, в яких за останні роки спостерігається стрімке збільшення (у 20—25 разів) валових зборів озимого ріпаку. Щоб бути конкурентоспроможним на ринку нафтопродуктів, вартість біодизельного пального має бути хоча б на 5—10 % меншою, порівняно з традиційним дизпаливом. В умовах України ринкова вартість ріпаку не дає змоги поки що це здійснити. Тому деякі господарства планують самостійно вирощувати ріпак та отримувати з нього олію. При цьому відходи від переробки сировини можна використовувати для годівлі тварин або як добриво, а гліцерин — у фармакології.

Обсяги використання паливного етанолу та біодизельного палива за сценаріями впровадження НВДВ наведено в табл. 5.5. Згідно з Проектом енергетичної стратегії України на період до 2080 p., загальний обсяг інвестицій для забезпечення відповідних обсягів виробництва цих моторних палив становить: для оптимістичного сценарію — майже 0,13 млрд дол. США, базового — майже 0,1 млрд, а для песимістичного — 0,08 млрд дол. США.

Таблиця 5.5. Заміщення моторних палив паливним етанолом і біодизельним

паливом, млн т умовного палива (у. п.)

Показник Сценарій 2010 2015 2020 2025 2030
Обсяги заміщення моторних палив Песимістичний 0,104 0,255 0,546 1,092 1,638
Базовий 0,131 0,357 0,819 1,502 2,184
Оптимістичний 0,163 0,446 1,065 1,952 3,058

Отже, на потреби транспорту в Україні щороку витрачається бензину 12 млн т і дизельного пального, виробленого з нафти, — 15. Проект Енергетичної стратегії передбачає суттєве збільшення обсягів використання альтернативних джерел виробництва моторного пального. Планується, що обсяги виробництва паливного етанолу (який може заміщати бензин) і біодизельного пального, виготовленого з олії сої та рапсу, становитимуть 100—160 тис. т у 2010 р. та 1,6—3,1 млн т — у 2030 р. За допомогою розвинутої спиртової промисловості виробництво моторного етанолу в Україні має великі перспективи. Етанол сумісний із бензином, ККД двигуна під час його використання збільшується на 5 %, а шкідливі викиди в атмосферу зменшуються на третину. Нині лідером виробництва етанолу з цукрової тростини є Бразилія — 12 млрд л, або 10 млн т щороку. Україна — велика аграрна держава, тому виробництво етанолу і біодизелю має стати тут пріоритетом. З 1 га плантації ріпаку отримують у середньому 1 т біодизелю. Зважаючи на сучасні ціни на пальне, вирощування ріпаку економічно обґрунтоване і рентабельне.

Ресурси відновлюваної паливної біомаси становлять в Україні майже 115—120 млн т щороку. Ці ресурси, за умови їх повного використання, дали б змогу замістити на третину обсяги традиційного палива. Наприклад, такі види палива, як солома або очерет, ігноруються і вважаються вторинними. Кожного року після збирання зернових на величезних площах спалюють солому, що формально заборонено з екологічних міркувань, проте аграрії не зважають на це. Тим часом сільгоспвиробники можуть заробляти на соломі гроші, але попиту на неї немає. Так само не використовується як паливо й очерет, якого є тисячі тонн у лиманах і затоках Дніпра, Десни, Південного Бугу, Дунаю, на озерах, болотах і ставках. Справді, в системах індивідуального опалення солома й очерет як паливо не дуже практичні: вони потребують чимало місця для складування, тюки громіздкі при транспортуванні. Однак ці недоліки є малозначущими у процесі енергетичного спалювання дешевої соломи в комунальних енергетичних системах малих і середніх міст та містечок, де кожного опалювального сезону здебільшого населення замерзає у зв'язку з браком коштів на закупівлю достатньої кількості енергетичного вугілля, мазуту або газу.

Кілька вітчизняних підприємств (у Рівному та Житомирі) освоїли серійне виробництво високоефективних промислових опалювальних котлів, паливом для яких є солома та інші органічні горючі матеріали (наприклад, відходи деревообробної й паперової промисловостей). Проте в Україні на ці котли немає попиту, натомість їх із задоволенням купують німецькі, австрійські, іспанські й французькі енергетичні та комунальні фірми, адже це вигідно — заробляти гроші на відходах. В Україні щороку втрачається або спалюється 5 млн т надлишкової соломи. З т соломи під час згорання за теплотворними характеристиками замінює 1 тис. м3 природного газу. При цьому 1 т соломи коштує 30—40 грн, а 1 тис. м3газу — 250—300 грн, передбачається, що газ коштуватиме значно більше. Економічний ефект від використання відновлювальної паливної біомаси очевидний. Особливо вигідно встановлювати такі котли у райцентрах і містах обласного значення, що безпосередньо розташовані поблизу джерел відновлювальної горючої біомаси. Лише шляхом спалювання в теплових котлах надлишкової соломи в Україні можна зменшити щорічне споживання природного газу в комунальному господарстві на 1,4—1,6 млн м3. Резерви для енергозбереження та використання альтернативних джерел енергії в Україні величезні, але їх потрібно якнайшвидше освоїти.

За оцінками співробітників Інституту технічної теплофізики НАН України, загальний потенціал біомаси, доступний для енергетичного використання в Україні, становить 17,6 млн т у. п. (оптимістичний прогноз), за ймовірним прогнозом — 10,6 млн т у. п. В обох випадках основну частину потенціалу становлять відходи сільського господарства (солома, стебла тощо). Одна з головних відмінностей між прогнозами полягає в оцінюванні потенціалу соломи. Згідно з ймовірним підходом, тільки 20 % усієї кількості соломи може використовуватися для енергетичних цілей. Крім того, тут не враховувався потенціал палива з твердих побутових відходів і біогаз, отриманий зі стічних вод. Частка біоенергетики від загального споживання первинних енергоносіїв в окремих країнах така: у США — 3,2 %, в Данії — 8, Австрії — 11, Швеції — 19, Фінляндії — 21%.

У Проекті Енергетичної стратегії України на період до 2030 р. визначено перспективи розвитку застосування відходів біомаси в енергетичних цілях з урахуванням таких чинників:

  • — відходи біомаси є значним нетрадиційним джерелом, за допомогою якого поповнюється паливна база України. Загальні річні обсяги таких відходів в Україні на сьогодні оцінюються у 120 млн т, що еквівалентно 22 млн т у. п. Технічно доступні для використання в енергетиці ресурси біомаси оцінюються в 14 млн т у. п. на рік. Відродження і подальший розвиток вітчизняної економіки зумовить подальше збільшення обсягів відходів біомаси;
  • — промислове освоєння відходів біомаси — це складна проблема, пов'язана з незначним питомим вмістом енергії, просторовою розосередженістю, сезонністю, нестабільністю фізико-хімічних властивостей та обсягів можливого їх використання тощо;
  • — наявність великої кількості технологій використання відходів біомаси — безпосереднє спалювання, перетворення на горючі гази (біогаз і генераторний газ), технології отримання спирту, харчових добавок та добрив, що ускладнює прогнозування обсягів і напрямів їх використання;
  • — передбачення економічної ситуації в країні на найближчі 10—15 років робить малоймовірною можливість значної державної підтримки реалізації проектів із використання відходів біомаси в енергетичних цілях, а власні ресурси підприємств і місцевих бюджетів спрямовуватимуться на відновлення та збільшення виробництва основної продукції, поліпшення її якості та конкурентоспроможності, упровадження заходів з енергозбереження, розв'язання більш нагальних соціальних проблем;
  • — упровадження технологій застосування відходів біомаси з енергетичною метою є одним із напрямів оптимізації процесів утилізації цих відходів і не може розглядатися безпосередньо як створення енергетичних потужностей у країні. Таке упровадження дає змогу в багатьох випадках лише зменшити витрати на утилізацію відходів та/або одержати додатковий екологічний ефект.

Зважаючи на перелічені чинники, з'ясуємо рівні розвитку та використання окремих видів відходів біомаси в Україні на період до 2030 р.

Утилізація побутових твердих відходів (ПТВ) з отриманням енергетичного ефекту передбачає їх спалювання з виробництвом електричної та теплової енергії на сміттєспалювальних заводах і одержання з полігонів їх складування горючого газу (ГГ), що може використовуватись як моторне паливо або для виробництва переважно електричної енергії. Теплова енергія, яку отримують у процесах виробництва електроенергії на основі ГГ, з огляду на відсутність, як правило, інших споживачів тепла в районі таких полігонів, застосовуватиметься з метою інтенсифікації процесів одержання ГГ та на власні потреби полігонів, а саме для опалення службових приміщень, гарячого водопостачання тощо. Як джерело інвестицій передбачаються платежі за утилізацію ПТВ і кошти місцевих бюджетів.

У Проекті енергетичної стратегії України на період до 2030 р. зазначено, що з огляду на прогнози розвитку економіки країни розраховувати на появу умов для будівництва сміттєспалювальних заводів та облаштування полігонів із системами збору ГГ в Україні можна не раніше, ніж у 2010—2015 pp. Це пояснюється потребою значних капіталовкладень, суттєвого збільшення рівнів платежів за утилізацію ПТВ, налагодження виробництва й освоєння відповідних технологій тощо. Тому широке освоєння цих технологій можливе після 2010—2015 pp. Насамперед передбачається створення потужних сміттєспалювальних заводів (60—70 т ПТВ на годину) у великих містах України та облаштування найбільших полігонів складування ПТВ системами збору ГГ.

Прогнози заміщення органічного палива шляхом використання енергетичного потенціалу ПТВ в Україні наведено в табл. 5.6. Загальний обсяг інвестицій з метою забезпечення залучення до паливно-енергетичного балансу країни цього виду НВДБ без урахування витрат на облаштування звалищ для отримання ГГ становить для оптимістичного сценарію майже 2,3 млрд дол. США, базового — 1,75 млрд дол. США, а для песимістичного — 1,1 млрд дол. США.

Утилізація відходів деревини та виробництва сільськогосподарських культур (надлишок соломи злаків, стебла і качани кукурудзи, стебла і кошики соняшника, костриця луб'яних культур) із отриманням енергетичного ефекту можлива за технологіями їх безпосереднього спалювання в енергетичних установках та шляхом конверсії на горючі гази (біогаз та генераторний газ) з подальшим використанням як моторного, так і котельно-пічного палива.

Таблиця 5.6. Заміщення органічного палива шляхом енергетичного

Використання ПТВ, тис. т у. п.

Показник Сценарій 2010 2015 2020 2025 2030
Обсяги заміщення органічного палива, у тому числі: Песимістичний 26 92 295 520 0,738
Базовий 52 420 626 858 1164
Оптимістичний 113 579 853 1312 1669
Спалювання на ССЗ Песимістичний 26 92 275 432 550
Базовий 52 419 576 693 811
Оптимістичний 111 576 707 850 929
Утилізація ГГ зі звалищ Песимістичний 0 1 20 88 188
Базовий 0 2 50 165 353
Оптимістичний 2 4 147 461 740

Оскільки технології безпосереднього спалювання цих відходів з отриманням теплоти в Україні відпрацьовано, для них випускається вітчизняне обладнання і вони є економічно доцільними з огляду на широке впровадження, тоді як технології їх конверсії в біогаз та генераторний газ потребують вирішення низки питань з метою забезпечення — уточнення техніко-економічних показників відповідних технологій, економічної ефективності використання цих газів для виробництва електроенергії та/або теплоти і як моторного палива. Тому в найближчі 10—15 років передбачається широке впровадження технологій безпосереднього спалювання цих відходів. У цей період необхідно відпрацювати технології конверсії цих відходів у газ та реалізувати пілотні проекти за фінансової підтримки органів центральної та місцевої влади. За отримання позитивного результату передбачається упровадження таких технологій у 2015—2030 pp.

Промислове впровадження технологій утилізації цих відходів з отриманням енергетичного ефекту планується за рахунок коштів відповідних підприємств — прибуток, амортизаційні відрахування, кредити.

Прогнозування заміщення органічного палива шляхом використання енергетичного потенціалу цих відходів в Україні наведено в табл. 5.7. Загальний обсяг інвестицій для забезпечення залучення до паливно-енергетичного балансу країни цього виду НВДЕ, без урахування витрат на отримання біогазу та генераторного газу, становить для оптимістичного сценарію майже 0,75 млрд дол. США, базового — 0,66 млрд і для песимістичного — 0,42 млрд дол. США.

Таблиця 5.7. Заміщення органічного палива шляхом енергетичного

використання відходів деревини та виробництва

сільськогосподарських культур, млн т у. п.

Показник Сценарій 2010 2015 2020 2025 2030
Обсяги заміщення органічного палива Песимістичний 1,182 1,460 1,825 2,281 3,193
Базовий 1,434 2,555 3,066 3,679 4,231
Оптимістичний 1,774 2,798 3,358 4,029 4,714

Утилізація каналізаційних стоків населених пунктів України з отриманням енергетичного ефекту передбачає виробництво біогазу з використанням технології анаеробного шумування (зброджування) та подальшим його застосуванням як моторного палива, для виробництва електроенергії та/або теплової енергії.

У найближчі 3—5 років за підтримки загальнодержавного і місцевих бюджетів, грантів екологічних фондів і кредитів міжнародних фінансових організацій планується проводити роботи щодо визначення найефективніших технологій утилізації каналізаційних стоків та їх енергетичного використання, налагодити виробництво відповідного обладнання для широкого їх запровадження в наступний період, в якому головним джерелом інвестицій передбачаються платежі за утилізацію ПТВ і кошти місцевих бюджетів.

Очікується, що у 2020—2025 рр. майже всі каналізаційні стоки утилізуватимуться із застосуванням таких технологій.

Прогнозування заміщення органічного палива шляхом використання енергетичного потенціалу каналізаційних стоків (КС) в Україні наведено в табл. 5.8.

Таблиця 5.8. Заміщення органічного палива шляхом енергетичного

використання біогазу з КС, тис. т у. п.

Показник Сценарій 2010 2015 2020 2025 2030
Обсяги заміщення органічного палива Песимістичний 17 171 456 798 855
Базовий 20 198 528 924 990
Оптимістичний 22 216 576 1008 1080

Згідно з Проектом енергетичної стратегії України на період до 2030 p., загальний обсяг інвестицій для забезпечення залучення до паливно-енергетичного балансу країни цього виду НВДБ, без урахування витрат на створення інфраструктури для його отримання, становить для оптимістичного сценарію майже 0,48 млрд дол. США, базового — 0,37 млрд, а для песимістичного — 0,26 млрд дол. США.

Утилізація стоків тваринницьких ферм і птахофабрик (СТФП) з отриманням енергетичного ефекту полягає у виробництві біогазу з використанням технології анаеробного шумування (зброджування) та подальшим його застосуванням з метою виробництва електроенергії та/або теплоенергії.

Оскільки впровадження таких технологій буде економічно виправданим під час значного збільшення вимог до утилізації та використання СТФП, а також у зв'язку з потребою визначення найефективніших технологій отримання та застосування біогазу для різних видів тварин і птиці, на великих фермах і птахофабриках в умовах України, налагодження в країні виробництва відповідного обладнання, передбачається, що в найближчі 5—10 років головна увага приділятиметься питанням освоєння цих технологій.

Широке запровадження цих технологій планується в період 2010—2020 рр., передусім, на великих фермах і птахофабриках, із подальшим їх впровадженням на середніх і невеликих. Для великих ферм і птахофабрик передбачається, насамперед, упровадження установок комбінованого виробництва теплової та електричної енергії на основі газових двигунів, дизель-генераторів і газових турбін. Для малих ферм і птахофабрик планується впровадження технологій переважно безпосереднього спалювання біогазу з метою отримання тепла для опалення та приготування їжі тощо.

У процесі оцінювання можливості заміщення біогазом інших видів органічного палива за різними сценаріями використання СТФП (табл. 5.9) враховано, що його значні обсяги використовуватимуться безпосередньо для обігрівання метантенків*66. Широке впровадження технологій утилізації СТФП з отриманням енергетичного ефекту передбачається за рахунок коштів відповідних підприємств і фермерських господарств — прибуток, амортизаційні відрахування, кредити.

*66: {Метантенк – резервуар для знешкодження за допомогою бактерій та інших мікроорганізмів (без доступу повітря) осадів, що виділяються у відстійниках при очищенні стічних вод.}

Таблиця 5.9. Заміщення органічного палива шляхом енергетичного

використання біогазу, отриманого під час утилізації СТФП,

тис. т у. п.

Показник Сценарій 2010 2015 2020 2025 2030
Обсяги заміщення органічного палива Песимістичний 7 37 224 448 523
Базовий 22 112 669 1338 1561
Оптимістичний 39 195 1167 2335 2724

Згідно з Проектом енергетичної стратегії України на період до 2030 p., загальний обсяг інвестицій для забезпечення залучення до паливно-енергетичного балансу країни біогазу, отриманого під час утилізації СТВФ, без урахування витрат на створення інфраструктури для його отримання, становить: для оптимістичного сценарію — близько 1 млрд дол. США, базового — 0,47 млрд, а для песимістичного — 13 млрд дол. США.

Шляхом утилізації всіх видів біомаси з отриманням енергетичного ефекту за песимістичним сценарієм планується заміщення органічного палива в обсягах майже 5,3 млн ту. п., за базовим — близько 8, а за оптимістичним — близько 10,2 млн т у. п., за загальних обсягів інвестицій у період до 2030 р. для оптимістичного сценарію — майже 4,5 млрд дол. США, базового — 3,25 млрд, а для песимістичного — 1,9 млрд дол. США.

До невичерпних джерел енергії належать також геотермальна енергія, енергія припливів та відливів, енергія морських хвиль.

Геотермальна енергія (або енергія внутрішнього тепла Землі) — це тепло земних надр, що вже давно використовується в Каліфорнії, Мексиці та Японії, на Філіппінах. Загалом геотермальна енергія Землі оцінюється потужністю майже 32 тис. ГВт. її значні виходи на поверхню локалізовані в районах вулканічної діяльності, де концентрація підземного тепла дуже велика. Якщо комплекс гірських порід, які мають пористість і проникність, виявиться біля приповерхневого магматичного тіла, котре ввійшло в континентальну кору, то виникає підземний резервуар пари та води, нагрітих магмою. Гаряча вода і пара, що є в порах порід, утворюють так звані геотермальні басейни. Якщо у такому басейні містяться проникні гірські породи, то гаряча вода і пара можуть виводитися на поверхню через бурові свердловини та використовуватися з метою приведення в дію електричних турбін. Оскільки пара придатніша для енергогенеруючих турбін, то донині освоюються тільки ті геотермальні басейни, в яких є пара. Вони застосовуються в Ісландії, Італії, Індонезії, Росії, США та Новій Зеландії; в майбутньому планується освоєння низки інших басейнів.

У деяких районах геотермальні гарячі води вже використовуються з метою обігрівання будинків, плавальних басейнів та теплиць, але, хоча кількість прикладів такого застосування швидко збільшується, вони все-таки мають невелике значення порівняно з виробництвом електроенергії. У холодній Ісландії в оранжереях, які обігріваються термальними водами, вирощують навіть банани, а столиця країни — Рейк'явік — протягом останніх 40—50 років повністю опалюється підземним теплом. У США (штат Нью-Мексіко) працює інша термальна електростанція. Тут на глибині 4 км скельні породи нагріваються до температури 185 °С. Вода, що закачується насосами через свердловину, нагрівається і вже у вигляді пари при температурі 150 °С повертається на поверхню, де обертає турбіни електростанції, за допомогою чого селище з 200-тисячним населенням отримує електроенергію, а відпрацьована гаряча вода подається в систему центрального опалення.

На жаль, конвективный тепловий потік через центри вулканізму на суші малий (майже 0,3 · 1012Вт). За даними експертів геологічної служби СІЛА, світові запаси геотермальної енергії на глибині до 3 км становлять приблизно 8 · 1019 Дж. Це надто мала кількість. Тому геотермальна енергія, подібно до енергії припливів, матиме лише місцеве значення та не відіграє великої ролі в глобальному масштабі. Однак геотермальні води ефективно використовуються в сільському господарстві. Наприклад, на Північному Кавказі собівартість тепличних овочів, вирощених на геотермальних водах, у 1,5 рази дешевша, ніж там, де парники обігріваються за допомогою котелень, що працюють на мазуті. Нафтовики часто знаходять тут термальні води, котрі потрапляють із свердловини замість нафти.

Україна має значні ресурси геотермальної енергії, загальний потенціал яких у програмі державної підтримки розвитку нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії та малої гідро- і теплоенергетики оцінюється у 438 ТВт · год на рік, що еквівалентно запасам палива в обсязі 50 · 106 т умовного палива*67. Геотермальні ресурси України складаються, насамперед, із термальних вод і тепла нагрітих сухих гірських порід. Окрім цього, перспективними для використання у промислових масштабах є ресурси нагрітих підземних вод, що виводяться з нафтою і газом діючими свердловинами нафтогазових родовищ. Нині найпоширенішим і придатним для технічного використання джерелом геотермальної енергії в Україні є геотермальні води.

*67: {Відтворювальна енергетика в Україні // Новини енергетики. – К.: Всеукр. енергетичний комітет Всесвітньої енергетичної ради, 2003. - №9. – С 32. }

На сьогодні в Україні немає жодної установки на зразок термальної електростанцій, проте перспективними зонами для застосування геотермальної енергії вважаються Карпати, Закарпаття і Крим. Під час перетворення геотермальної енергії виникає проблема відпрацьованих підземних вод. Як правило, вони сильно мінералізовані, й тому їх не можна спускати в ріки. З деяких таких "розсолів" добувають йод, бром, літій, цезій, стронцій, рубідій і ще деякі елементи. Відпрацьовані води знов закачують у підземні горизонти з метою повторного використання тепла Землі.

У Проекті енергетичної стратегії України на період до 2030 р. та у подальшій перспективі зазначено, що на помірних глибинах, доступних для сучасної техніки, на більшості території України існують перспективні умови для використання глибинної теплоти Землі. Перспективними районами її використання насамперед є Крим, Закарпаття, Прикарпаття, Чернігівська, Донецька, Полтавська, Харківська, Луганська, Херсонська, Запорізька, Львівська, Івано-Франківська області (рис. 3.7).

Прогнозні потенційні обсяги виробництва теплової енергії на основі використання геотермальної енергії наведено в табл. 5.10. Обсяг інвестицій у період до 2030 р. для забезпечення відповідних обсягів розвитку геотермальної енергетики становить: для оптимістичного сценарію — майже 0,97 млрд дол. США, базового — 0,6 млрд, для песимістичного — 0,39 млрд дол. США.


Таблиця 5.10. Розвиток геотермальної енергетики в Україні, млн Гкал

Показник Сценарій 2010 2015 2020 2025 2030
Виробництво

теплової

енергії
Песимістичний 0,114 0,286 0,643 1,644 3,217
Базовий 0,186 0,615 1,330 2,759 4,904
Оптимістичний 0,357 1,072 2,216 4,504 7,935

Стосовно енергії морів та океанів, то у Світовому океані міститься велетенський енергетичний потенціал. Це, по-перше, сонячна енергія, поглинута океанською водою, що виявляється в енергії морських течій, хвиль, прибою, різниці температур різних шарів морської води і, по-друге, енергія тяжіння Місяця та Сонця, що спричинює морські припливи та відпливи. Використовується цей величезний і екологічно чистий потенціал украй мало.

У припливах та відпливах, що змінюють один одного двічі на день, також є величезна енергія. Найпростіша така енергетична установка — це будівля греблі з турбінами вздовж гирла морської затоки, але це може зумовити істотну деградацію навколишнього природного середовища. Розроблені й уже діють електростанції, що використовують енергію морських припливів. Вигідні вони в тих ділянках узбережжя Світового океану, де припливи бувають найвищими. До таких ділянок належать: канадська затока Фанді (висота припливу становить 17 м), протока Ла-Манш (15 м), Пенжинська затока Охотського моря (13 м) та ін. На узбережжі Чорного моря висота припливів дуже незначна. Нині споруджено і працює кілька припливних електростанцій: у гирлі р. Ране на узбережжі Ла-Маншу (Франція) потужністю 240 тис. кВт, Кислогубська в Польській затоці (Росія) потужністю 400 кВт тощо.

Щодо використання енергії морських хвиль, то вихід енергії у сучасних хвильових генераторів з урахуванням витрат на їх спорудження та експлуатацію дорівнює нулю або взагалі від'ємний. Одну з перших електростанцій, що застосовує енергію морських хвиль, побудували ще у 1970 р. біля норвезького м. Берґена. Вона має потужність 350 кВт і забезпечує енергією селище зі 100 будинків. Можливості створення потужніших хвильових станцій досліджують учені з Великої Британії, США та Японії. Всі типи морських хвильових електростанцій, які споруджуються та діють на сьогодні, створені за єдиним принципом: у спеціальному буї-поплавку під дією хвилі коливається рівень води, що спричинює до стискання в ньому повітря, яке рухає турбіну. В експериментальних електростанціях навіть невеликі хвилі висотою 35 см примушують турбіну збільшувати швидкість понад 2 тис. обертів за хвилину.

В океані іноді досить близько розташовані шари води з різною температурою. Найбільша різниця температури (до 20— 22 °С) в тропічній зоні Світового океану. На цьому ґрунтується принцип одержання електроенергії. У спеціальний теплообмінник закачується насосами холодна глибинна вода та нагріта сонцем поверхнева. Робочий агент (фреон), як у домашньому холодильнику, почергово випаровується та переходить у рідкий стан у різних частинах теплообмінника. Пара фреону рухає турбіну генератора. Нині така установка потужністю 100 кВт діє на тихоокеанському острові Науру, забезпечуючи енергетичні потреби його населення. Якщо ефективність використання енергії різниці температур становитиме 1 %, то і в цьому разі потенціал термальної енергії океану перевищить потенціал усіх паливних корисних копалин*68.

*68: {Скиннер Б. Хватит ли человечеству земных ресурсов? — М.: Мир, 1989. — С. 187.}

Робота всіх згаданих вище електростанцій не спричинює забруднення навколишнього середовища, зокрема й теплового, оскільки вони лише перетворюють акумульовану в хвилях, припливах енергію Сонця, Місяця тощо. Отже, основною перевагою використання відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) є їхня невичерпність та екологічна чистота, що сприяє поліпшенню екологічного стану і не зумовлює зміну енергетичного балансу планети. Так, країни Європейського Союзу планують збільшити частину ВДЕ до 2010 р. з б до 10—12 %. Дослідження, проведені за ініціативи ООН, свідчать, що частка ВДБ у світовому балансі споживання первинних енергоресурсів (ПЕР) у 2050 р. становитиме майже 50 %*69.

*69: {Відтворювальна енергетика в Україні // Новини енергетики. – К.: Всеукр. енергетичний комітет Всесвітньої енергетичної ради, 2003. - №9. – С 36.}

Перспективні регіони України


Отже, для України внаслідок значного зменшення власних традиційних паливно-енергетичних ресурсів потрібно вирішити важливе стратегічне завдання щодо підвищення ефективності виробництва, перетворення та використання усіх видів енергії. Головними напрямами розвитку сучасної енергетики України є розробка та впровадження високоефективних енергозберігаючих технологій у традиційній енергетиці, широке використання альтернативних, у тому числі нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії.

Відновлювану енергетику в Україні визнали на державному рівні й підтримали в низці державних програм, основною метою яких є побудова стабільної енергетичної бази. Науково-технічний рівень промисловості країни за відповідного фінансового та законодавчого забезпечення придатний для реалізації передбачених перспектив у розвитку відновлюваних джерел енергії (табл. 5.11).

Таблиця 5.11. Перспективні напрями та рівні заміщення традиційних ПЕР шляхомо своєння ВДЕ в Україні до 2030 р.*70

*70: {Відтворювальна енергетика в Україні // Новини енергетики. – К.: Всеукр. енергетичний комітет Всесвітньої енергетичної ради, 2003. - №9. – С 37.}

Напрями Обсяги заміщення ПЕР за рахунок ВДБ за роками, тис. т у. п. за рік
Освоєння ВДЕ 2001 2005 2010 2015 2020 2025 2030
Вітроенергетика 14,4 1 58 591 2 751 4 289 6 378 8 901
Сонячна

енергетика
2,44 14,6 50,5 145,1 328,0 590,06 927,6
Гідроенергетика 3857 3 817 4 065 4128 4 565 4 911 5143
Біоенергетика 988,0 1267 2 662 4 474 6 318 7 880 9 215
Геотермальна енергетика 7,5 110,0 262,0 1983 3 733 5 459 7 000
Загальні обсяги 4 869,34 5 366,6 7 630,5 13 481,1 19 233,0 25 219,0 31 186,6

Результати розрахунків свідчать про те, що енергетична база щороку може збільшувати обсяги економії традиційних паливно-енергетичних ресурсів за рахунок використання ВДЕ. Застосування останніх в Україні може забезпечити досягнення частки ВДЕ в загальному енергозабезпеченні таким чином: на 2005 р. — 2,7 % (5,4 млн т у. п.); 2010 p. — 3,8 % (7,6 млн т у. п.); 2020 р. — 9,6% (19,2 млн т у. п.); 2030 р. — 15,5% (31 млн т у. п.) порівняно з сучасними обсягами річного енергоспоживання в Україні (200 млн т у. п.). Отже, у 2030 р., за умови створення сприятливих умов для розвитку ВДЕ, можна досягти використання 15—16 % загальнорічного технічно досяжного енергетичного потенціалу відновлюваних джерел енергії.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші