Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія західних політичних вчень
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Політична доктрина націонал-соціалізму в Німеччині

Серед багатьох теоретиків націонал-соціалізму найбільший вплив на саму концепцію та рух мали, без сумніву, А. Гітлер та А. Розенберг.

Адольф Гітлер (1889–1945) народився ум. Бранау в Австрії. Ходив до технічної школи у Лінці, згодом працював у Відні художником. Як доброволець брав участь у Першій світовій війні, був поранений і двічі нагороджений медалями. Поразка Німеччини глибоко його вразила. Він не міг з нею погодитись і звинувачував у всьому "внутрішніх зрадників". Після війни вступив до Німецької робітничої партії, яку пізніше очолив і перетворив у 1922 р. на Націонал-соціалістичну німецьку робітничу партію. Після невдалого путчу в Мюнхені у 1923 р. його засудили до 5 років, хоча пробув у в'язниці лише 9 місяців. За цей час Гітлер написав працю "Моя боротьба" ("Mem Kampf'), яка стала програмним документом націонал-соціалізму. В 1933 р. його призначили канцлером, а у 1934 р. став главою держави і надав собі титул "фюрер" ("вождь").

Державу А. Гітлер сприймав як біологічний організм, який підпорядковується законам природи, вкорінений у землю і охоплений певними природними кордонами. Держава має бути народною, охороняти оригінальні, найцінніші расові елементи, притаманні німецькому народу. Водночас національна держава має бути расовою, турбуватися про расову чистоту своїх громадян. Нову національну та расову державу А. Гітлер розглядав не як самодостатню мету, а як засіб дотримання расової чистоти та відновлення величі німецького народу.

Він запропонував власну конструкцію соціальної структури німецького суспільства: громадяни, піддані та іноземці. Народження в межах німецької держави було підставою лише для підданства. Право на громадянство як найвищу цінність мали лише німці, які відповідали расовим вимогам. Громадянина розглядали як "пана в німецькій державі", "цвіт нації", "чинника її величі". Він отримував право брати участь у політичному житті, обіймати державні та громадські посади. Натомість підданий був позбавлений активного та пасивного виборчого права, в його документах мало бути зазначено, до якої раси і національності він належить. Підданий лише "проживав на території держави" і заробляв собі на хліб. Іноземцями вважалися ті, котрі були підданими іншої держави.

Гітлер не визнавав попередньої держави Веймарської республіки, критикував її інститути за слабкість. З погляду політичного устрою він прагнув запровадити в державі ієрархічний режим, який передбачав на чолі влади фюрера/вождя. Всі державні інститути мали б лише дорадчі функції, вони не могли приймати жодних рішень, оскільки це право належало тільки вождю: "Ми маємо перенести в сферу державного життя... головний принцип:...влада кожного вождя зверху до низу і відповідальність перед вождем знизу догори. ...Починаючи від громади і закінчуючи головними керівними інститутами держави, ніде не буде представницьких інститутів, які б що-небудь вирішували згідно з засадами більшості. Будуть лише дорадчі інститути, які допомагатимуть обраному вождю розставляти людей на відповідні посади".*41 Отже, влада вождя мала бути повною і беззаперечною. У здійсненні влади вождь мав опиратися лише на одну партію, яка була покликана формувати у нації націонал-соціалістичний світогляд, виховувати нових людей. Решта партій були заборонені.

*41: {Гитлер А. Моя борьба / А. Гитлер. – X.: Світовид, 2003. – С. 451.}

У праці Гітлер приділяв значну увагу історії, вважаючи, що її творять не маси, а видатні люди. До них він відносив: Карла Великого, деяких німецьких імператорів, Рудольфа фон Габсбурга, Фрідріха Великого, окремих Пап, Петра Великого, Наполеона, Отто фон Бісмарка та Вільгельма І. Для нього історія – це сума війн кожного проти кожного. В ній не має місця гуманності та жалю, оскільки в природі та в людському суспільстві діє "залізний закон логіки" постійного відбору, що відбувається не на життя, а на смерть. У цій боротьбі сильніший завжди перемагає слабшого і забезпечує собі "право на життя".

Історія була для Гітлера історією расової боротьби. Він був переконаний, що сильні не мають права з'єднуватися зі слабшими, а повинні панувати над ними. Расою панів уважав арійців, відповідно якість арійців залежала від якості їхньої крові, тому змішування рас трактував як злочин перед нацією. У своїх історичних уявленнях Гітлер сповідував біологічний антисемітизм. Оцінюючи євреїв, він приписував їм усі можливі негативні риси, покладав на них вину за більшість суспільних проблем, з якими зіткнулася Німеччина, обґрунтовував їхню відповідальність за поразку Німеччини у Першій світовій війні, тому вони мали бути знищені. Подібна доля очікувала також циган і слов'ян.

Історія держави завершується тоді, коли народ припиняє боротьбу і так виступає проти законів природи. Перенаселення, боротьба та війни є тими чинниками, які безпосередньо впливають на долю народу. Гітлер використав концепцію Т. Малтуса про співвідношення зростання народонаселення і темпів виробництва продуктів харчування*42 щодо оцінки перспектив розвитку німецького народу. Він вваясав, що перенаселення Німеччини необхідне для того, щоби стимулювати народ до боротьби за розширення життєвого простору внаслідок підкорення собі інших народів. Війна визнавалась як необхідний засіб побудови Третього Рейху, тобто імперії, коли Німеччина за рахунок розширення/приєднання територій отримає потрібний для свого розвитку життєвий простір.

*42: {Малтус Томас Роберт (1766–1834) у праці "Дослід про закон народонаселення" стверджував, що зростання народонаселення відбувається в геометричній прогресії, а виробництво продуктів харчування – в арифметичній. Унаслідок цього зростання кількості населення завжди випереджатиме продукування харчів. Щоб уникнути нестачі продуктів харчування, голоду та зубожіння, треба запровадити контроль за народжуваністю.}

У своїй праці А. Гітлер значну увагу приділив питанням виховання молоді, особливо хлопців, намагався визначити межі "раціонального" з погляду цілей національного відродження виховання. Його оцінка ролі жінки поєднувала елементи патріархальності та маскулінізму, позаяк він заявляв, що "німецькі дівчата є лише підданими і права громадянства можуть отримати лише після заміжжя. Але жінки, які живуть з власної праці, в певних випадках можуть отримувати громадянство і незалежно від заміжжя"*43.

*43: {Гитлер А. Моя борьба / А. Гитлер. – X.: Світовид, 2003. – С. 442.}

Альфред Розенберг (1893–1946) народився у м. Ревелі (Таллін) у родині балтійських німців, студіював архітектуру в Ризі та вчився на інженера в Москві. Не підтримав Жовтневої революції, отож у 1918 р. змушений був виїхати до Мюнхена, де займався журналістикою. Після вступу до Націонал-соціалістичної партії був директором багатьох партійних видань. Під час перебування А. Гітлера у в'язниці, після Мюнхенського путчу, тимчасово виконував функції голови партії. У 1930 р. видав книгу "Міф двадцятого століття". З 1934 р. відповідав за виховання членів усіх нацистських структур. З 1941 р. був міністром східних (окупованих) територій, де проводив політику "германізації". Його стратили згідно з вироком Нюрнберзького трибуналу.

Розенберга вважають головним нацистським спеціалістом і творцем расистської теорії. Окремі дослідники припускають, що саме Розенберг ознайомив Гітлера з теоретичними засадами расизму, оскільки він на момент їхнього знайомства мав низку книг/публікацій расистського і відверто антисемітського характеру. В книзі "Міф двадцятого століття" він зазначав, що історія і завдання майбутнього вже не визначаються протистоянням класів або церковних догматів, а характеризуються боротьбою між "кров'ю і кров'ю", расою і расою, народом і народом. На його думку, лише три речі – кров, раса і народ становлять сутність історичного розвитку, є вищою цінністю. Расу він трактував як різновид душі, вона є цінністю сама по собі. Головним завданням XX ст. вважав творення "нового міфу життя", "нового типу людини". Зміст міфу А. Розенберга був простим. Згідно з ним на півночі існував доісторичний центр, в якому жила творча нордійська раса. Вона створила велику культуру та розіслала по всьому світу своїх дітей – моряків і воїнів. Ці міграції сприяли колонізації світу шляхом підкорення інших народів і рас. Міграції призвели до змішування нордійської раси з іншими, що значно послабило її якісні характеристики.

Розенберг запропонував своєрідну драбину – рейтинг рас. На найнижчому рівні він помістив негрів, євреїв та інші семітські народи. Трохи вище мали бути слов'яни. На самій горі розташована "раса панів" – нордійська раса, або арійці. До них належали німці, народи Скандинавії, народи країн Балтії та Британських Островів. Німців він трактував як расу надлюдей, "дітей Бога", і вони мали очолювати цю ієрархію.

Згідно з Розенбергом раса вирізнялася не лише біологічними властивостями. Велике значення також мали духовні характеристи-' ки, зокрема кожній расі притаманний індивідуальний "расовий дух". Расовий дух охоплював сукупність расових характеристик, які виявлялися в цивілізаційному внеску певної раси: культурі, мистецтві, науці, а також у державному устрої. Виразниками расового духу мали бути історичні особистості. З-поміж німців, на його думку, найвидатнішими постатями, представниками арійського духу, були І. Кант та Р. Вагнер. Головною складовою "духу раси" була воля, тобто сформована сила, здатна нав'язати певну форму державної організації.

Волю А. Розенберг розглядав як головний чинник формування нової німецької держави. Серед інструментів творення він також вирізняв націонал-соціалістичну партію, яка мала бути ієрархічно побудована за зразком католицької церкви і покликана оновити народ. Саме народ мав висунути зі своїх надр вождя, який не нагадував традиційного короля або ідеального героя. З одного боку, він повинен бути "примітивним королем", подібним до простого народу, а з іншого – "втілювати геройський міф".

На базі вождя і партії, яка його підтримує, мала утворитися нова держава – органічне та ієрархічне об'єднання, що визначає кожному його відповідне місце. Держава мала бути одночасно національною і соціалістичною, позаяк соціалізм не можна було відокремити від націоналізму. Розенберг розглядав державу не як самостійну мету, а як засіб для збереження німецького народу. В цьому випадку держава мала бути одним з багатьох засобів, разом із церквою, правом, мистецтвом тощо. Він вважав, що держави змінюються, набувають чинності нові закони, а народ залишається стабільним.

Оцінку націонал-соціалізму дала історія, науковці та суспільна думка. В концентрованому вигляді аналіз ідеології, руху та режиму здійснив міжнародний судовий процес над колишніми керівниками гітлерівської Німеччини, відомий під назвою "Нюрнберзький процес" (існує інша назва – "Суд історії"), який відбувався з 20 листопада 1945 р. до 1 жовтня 1946 р. Усі дії нацизму Міжнародний трибунал кваліфікував як:

  • – злочини проти миру (планування, підготовка, розв'язування або ведення агресивної війни або війни всупереч міжнародним договорам);
  • – військові злочини (порушення законів або звичаїв війни; знущання або спрямування в рабство цивільного населення; вбивства та мордування військовополонених; пограбування державної, громадської та приватної власності; руйнація та привласнення культурних цінностей; безглузда руйнація міст і сіл; германізація окупованих територій тощо);
  • – злочини проти людства (переслідування, репресії та винищення ворогів нацистського уряду; ув'язнення людей без судового процесу, переслідування, приниження, тортури, фізичне знищення).

У кінцевому вироку нацизм було засуджено як людиноненависницьку ідеологію та практику.

Незважаючи на осуд фашизму, після Другої світової війни в багатьох країнах утворилися організації, які кваліфікували як неофашистські, або неонацистські. На відміну від класичного націонал-соціалізму, неонацизм, хоча і визнавав роль Гітлера, відкидав низку характеристик/дій гітлерівської Німеччини; заперечувався арійський расизм, натомість наголошувалося на вищості європейських народів; роль і значення фюрера/вождя пропагувалися значно менше; заперечення демократії було обмеженим, багато організацій визнавали позитивні властивості демократії, зокрема політичний плюралізм і виборчу демократію; активно виступали проти іммігрантів, гомосексуалізму. Найбільший резонанс отримала діяльність неонацистських угруповань/об'єднань у ФРН, особливо в східній частині, Сполученому Королівстві; відбувається активізація неонацистських угруповань у Росії.

У науковій літературі, як і в політичній практиці, немає одностайності щодо однозначного віднесення до неонацистських/ неофашистських утворень багатьох існуючих політичних партій. Суперечки точаться щодо Народного фронту в Франції під керівництвом Ж.-М. Лe Пена, Партії свободи Йорга Ґайдера в Австрії, Республіканської партії в Німеччині, Британської народної партії (BNP), Соціального руху в Італії (MSI-AN) та інших європейських партій*44.

*44: {Детальний аналіз феномена "нових правих партій" див.: Романюк А. С. Порівняльний аналіз політичних інститутів країн Західної Європи / А. С. Романюк. – Л.: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2007. – С. 340–353.}

Запитання для самоконтролю

  • 1. Які суспільно-політичні й історичні передумови формування політичної доктрини фашизму та націонал-соціалізму?
  • 2. У чому полягав антираціоналізм політичних доктрин фашизму та націонал-соціалізму?
  • 3. Яку роль відігравав націоналізм у політичних доктринах фашизму та націонал-соціалізму?
  • 4. Яка роль належала концепції боротьби й війни у політичних доктринах фашизму та націонал-соціалізму?
  • 5. Яку роль відігравав вождизм та елітаризм у політичних доктринах фашизму та націонал-соціалізму?
  • 6. Які особливості були притаманні політичним доктринам фашизму та націонал-соціалізму?
  • 7. Охарактеризуйте політичні погляди Дж. Джентіле.
  • 8. Охарактеризуйте політичні погляди А. Гітлера.
  • 9. Охарактеризуйте політичні погляди А. Розенберга.
  • 10. Дайте політичну оцінку націонал-соціалізму.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші