Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow РПС arrow Регіональна економіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Вплив організаційно-економічних факторів на розвиток виробничої сфери

Розвиток виробничої сфери України та на території окремих регіонів регулюється з допомогою організаційних (прямих) та економічних (непрямих) методів.

До організаційних (прямих) методів впливу належить, прийняття законів, указів, постанов та забезпечення їх виконання усіма об'єктами та суб'єктами господарської діяльності, усіма громадянами України; розробка та впровадження планів та програм у здійсненні техніко-технологічних та соціально-економічних перетворень на території окремих регіонів та на підприємствах різних галузей народного господарства, регулювання, таким чином, розвитку продуктивних сил; розробка та доведення до виконавців державних завдань та замовлень на виготовлення певної продукції, в тому числі товарів народного вжитку, продукції для галузей легкої та переробної промисловості тощо. До організаційних методів належить встановлення та контроль за виконанням норм надходжень коштів до державного, регіонального та місцевих бюджетів та контроль за здійсненням витрат з цих бюджетів; кадрові зміни, формування та впровадження кадрової політики в органах державного та регіонального управління тощо.

До економічних (непрямих) методів впливу, що базуються на використанні об'єктивних економічних законів, створюють умови для взаємодії учасників соціально-економічних процесів та самоорганізації економічних систем непрямим чином, належать створення умов для повної економічної самостійності підприємств в здійсненні господарсько-економічної діяльності; використання цін та тарифів з врахуванням можливостей державного впливу на їх рівень; використання фінансово-розрахункової та фінансово-кредитної системи для стабілізації економіки. Фінансово-кредитна система має передбачати надання цільової фінансової допомоги в переорієнтації виробництва в напрямку наукомісткої і конкурентоздатної продукції, збільшення випуску товарів народного вжитку, діяльність банківської системи, спрямованої на акумуляцію тимчасово вільних коштів підприємств, організацій, фізичних осіб, перетворення цих коштів в діючий капітал, використовуючи його для надання кредитів діючим підприємствам; податкова система, діяльність якої спрямовується на забезпечення надходжень у державний бюджет достатньої кількості коштів, а також стимулювання розвитку підприємництва, здійснення структурних перетворень. Податкова система має передбачати впровадження диференційованих податкових ставок для різних галузей промислового виробництва з метою створення умов для пільгового оподаткування особливо необхідних стратегічно важливих виробництв для стимулювання їх розвитку; економічне стимулювання праці як метод економічного впливу.

Розглядаючи регіональні особливості економічного розвитку неможливо уникнути розгляду питання стосовно впливу трансформації економічних відносин у зв'язку з впровадженням приватизації. Починаючи з 1991 р. в економічному розвитку України склалися негативні тенденції, пов'язані із зміною форм власності на засоби виробництва, приватизацією. Це надто складні економічні зміни, які порушили багаторічно тривалі зв'язки, на перших етапах впровадження привели до негативних результатів.

В умовах планово-директивної економіки певний структурний виробничий потенціал держави був зорієнтований, головним чином, на виробництво продукції технічного та військового призначення. Виробництво такої продукції пов'язано із значними втратами матеріально-технічних, природних, енергетичних та трудових ресурсів. Одночасно, недостатня увага приділялась розвитку галузей виробництва, що забезпечують потреби людей, що перешкоджало вирішенню актуальних соціально-економічних завдань, не створювало можливостей для зростання матеріального забезпечення людей, покращення їх побутових умов. На часі стало необхідним формування нових економічних відносин, кардинальна структурна перебудова промислового комплексу на території окремих регіонів та держави в цілому.

Наступив період кардинальних змін у структурі та формах власності, організації управління виробництвом, у відносинах у сфері виробництва, розподілу і споживання. Приватизація — це відчуження майна, що перебувало у загальнодержавній і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб. До об'єктів, що підлягають приватизації, належать майно підприємств, цехів, дільниць та інших підрозділів; незавершене будівництво; частки (паї, акції), що належать державі у майні господарських товариств. При проведенні приватизації враховувалось, що в Україні існує дві принципово різні форми власності: державна (в т. ч. комунальна) і приватна (особиста). Сутність сучасних економічних перетворень полягала в наданні економічної свободи підприємствам різних форм власності проводити усвідомлену комерційно-господарську діяльність і добиватися високих економічних результатів.

Роздержавлення і приватизація створює умови не тільки для економічної свободи Діяльності підприємств, але й для політичної і соціальної самостійності, для формування суспільства нового змісту. В результаті приватизації працівники підприємств стають володарями власності, яку використовують в процесі праці. Це формує в них господарське ставлення до використання цієї власності, зацікавленість в ефективному використанні власних засобів виробництва.

Оскільки державна власність належала всім громадянам України, то для перерозподілу державної власності між усіма громадянами був застосований механізм, сутність якого полягає в наступному:

  • • здійснюється видача кожному громадянину приватизаційного сертифіката, який засвідчує його право на одержання частки державної власності;
  • • перетворюються більшість великих та середніх підприємств державної власності на акціонерні товариства;
  • • забезпечується обмін приватизаційних сертифікатів громадян на акції цих акціонерних товариств.

Акція — цінний папір, що засвідчує право власності громадянина на певну частину у статутному фонді (капіталі) підприємства (акціонерного товариства). Акціонерне товариство — підприємство, статутний фонд якого формується за рахунок випуску (емісії) та продажу акцій, розподіляється на частини між багатьма власниками акцій акціонерами. Таким чином, частка кожного з акціонерів пропорційна кількості придбаних ним акцій.

Характерною ознакою приватизації була відсутність достатнього національного капіталу, ринкових інституцій, зокрема фондового ринку, та довіри населення до інституту приватної власності взагалі. В таких умовах приватизацію можна було здійснити лише як штучний процес. Не була сформульована науково обгрунтована концепція приватизації, а у схоластичній, декларативній формі запозичено спершу чеську модель, а пізніше — російську, разом з їх організаційними недоліками, методологічними і методичними помилками.

До негативних результатів привів варіант сертифікатної приватизації, який спочатку був схвально сприйнятий населенням як соціально справедливий і такий, що вирішує стартові умови для участі у приватизації всіх громадян. В дійсності в процесі розповсюдження та використання сертифікатів не враховані ні економічне, ні соціальне становище людей: вік людини, фізичний стан і можливості виконувати певну роботу, стаж роботи, зайнятість у виробничій чи соціальній сфері, місце проживання (чи то великий промисловий центр, чи то мале чи середнього розміру місто, чи то село), географічне розташування і проживання людей тощо. В реальному житті "рівні можливості" не можуть існувати і бути ефективно реалізованими.

Приватизація державних підприємств не розглядалася як складний еволюційний процес. При здійсненні приватизації не враховані реальні економічні умови країни (кризовий стан економіки, втручання державних органів влади у процеси ціноутворення, розрив господарських зв'язків, дефіцит паливних та матеріальних ресурсів, існування неефективної податкової системи, недосконалої фінансово-розрахункової системи, негативний стан науки тощо), так і складність соціальних умов. Приватизація здійснювалася революційним наскоком, впровадженням методу "шокової терапії" з надією, що вона приведе до негайного поліпшення економічного становища.

Необхідно зазначити, що жодна країна з розвинутою ринковою економікою не проводила приватизацію в таких масштабах і такими темпами, як Україна. На приватизацію в Японії, наприклад, затрачено 10 років. Приватизація у Великобританії здійснювалася поступово, за 12 років приватизовано лише половина державного сектора у промисловості.

В Україні застосування метода "шокової терапії" супроводжувалося спадом виробництва, зростанням безробіття, зниженням життєвого рівня абсолютної більшості населення. Зміни форм власності привели до скорочення випуску усіх видів промислової продукції, в тому числі товарів народного споживання. Зменшувалися обсяги інвестицій в будівництво об'єктів промислового призначення, а також об'єктів соціальної сфери: житлових будинків, шкіл, лікарень тощо. Для привласнення народного добра, основних засобів виробництва, підприємств різних галузей економіки була використана цінова нестабільність. Після впровадження так званої "лібералізації" цін було здійснено відчуження державних органів влади від процесів державного контролю за цінами, а це означало, що були створені сприятливі умови для застосування договірних та вільних цін, за рівнем значно вищим порівняно з існуючими.

Варто було б заздалегідь вивчити та врахувати досвід європейських країн. Так, в Угорщині під час приватизації виробництво промислової продукції зменшилось в 2 рази, безробіття зросло на 20%. В Польщі та Чехословаччині за перший рік приватизації промислове виробництво скоротилось на 21—25 %, безробіття зросло на 15-16%.

Сама собою приватизація не означає автоматичного створення конкурентного середовища, яке є неодмінною умовою ефективної ринкової економіки. Становище цивілізованої конкуренції потребує тривалого часу для здійснення структурної перебудови економіки, демонополізування виробництва, створення правової бази для здійснення державного управління економічним розвитком.

Приватизація державних підприємств супроводжувалась зростанням негативних соціальних процесів у суспільстві, розповсюдженням соціальної напруги. На приватних підприємствах підвищується рівень експлуатації працівників, не завжди гарантується мінімальний рівень заробітної плати, обмежується тривалість відпусток, не забезпечується належний рівень охорони праці тощо. Існують випадки зневажливого відношення приватних підприємств до використання природних ресурсів. При розподілі фонду нагромаджень в першу чергу задовольняються поточні інтереси, значна частина коштів спрямовується на заробітну плату, зневажаються процеси розбудови і удосконалення виробництва.

Досвід останніх років проведення приватизації свідчить, що вона не отримала належного суспільного схвалення, а її реалізація не мала соціально орієнтованої спрямованості, не була законодавчо й організаційно підготовленою, не мала достатнього методологічного фундаменту.

Основними негативними наслідками приватизації стали:

  • • розпорошеність колишньої державної власності серед дрібних акціонерів, які неспроможні впливати на управління виробництвом і розподіл прибутку;
  • • практично повне всевладдя управлінського корпусу приватизованих підприємств щодо розпорядження активами цих підприємств з метою особистого збагачення;
  • • відсутність відповідальності за знищення виробництва;
  • • втрата працівниками основних соціальних гарантій і прав, передусім права на власність та працю.

Результатом масової приватизації стала поява в державі більш як 19 мільйонів акціонерів. Більшість із них стали акціонерами фіктивними і не мають жодних прав.

Перебудова виробництва на регіональному рівні, що триває протягом останніх років, має стихійний характер змін у сфері виробництва, відмічається втрата контролю з боку державних органів влади, що дестабілізує економічні процеси, породжує спад виробництва, дефіцит окремих видів ресурсів і товарів вітчизняного виробництва, зростання безробіття.

Впровадження нових структурних змін у виробництві на регіональному рівні вимагає впровадження нових підходів до системи організації управління промисловим виробництвом на державному та регіональному рівнях, які давали б позитивний результат і відчутний ефект від здійснення заходів економічного, правового і адміністративного змісту.

Для активізації процесів структурної перебудови економіки на регіональному рівні необхідно впровадження заходів такого змісту.

  • 1. Структурна перебудова промислового виробництва на регіональному рівні має здійснюватися на основі загальнодержавної моделі економічного розвитку з врахуванням природно-кліматичних, економічних та соціальних особливостей кожного регіону. На регіональному рівні повинні бути визначені пріоритетні галузі паливно-енергетичного, машинобудівельного, приладобудівельного комплексів для використання продукції цих комплексів для техніко-технологічного переоснащення та оновлення промисловості усього народного господарства. Принципове значення має використання досягнень науки, впровадження передових технологій світового рівня. Розвиток перспективних, економічно обґрунтованих галузей регіональної економіки має здійснюватися при активній державній підтримці.
  • 2. Ґрунтовний аналіз ефективності промислового виробництва, виявлення неефективних та збиткових підприємств, їх перепрофілювання чи ліквідація. Зміна напрямів виробничої діяльності, надання можливостей для розвитку малого та середнього підприємництва має здійснюватися з врахуванням умов ринку, формування ринкового середовища нового змісту, своєчасному виявленню попиту на ту чи іншу продукцію.
  • 3. Орієнтація виробництва на задоволення соціальних потреб населення, реалізація в кожному регіоні конкретних програм, які передбачають насичення ринку товарами народного споживання, задоволення попиту на товари за їх асортиментом, кількістю, якістю. Особлива увага має приділятися розширенню потужності для виробництва продовольчих товарів та товарів непродовольчих, культурно-побутового та господарського призначення підприємствами легкої промисловості, машинобудування, електротехнічної, хімічної, нафтохімічної промисловості тощо. До складених таким чином програм повинен входити перелік конкретних видів виробів, випуск яких можна забезпечити на основі використання сировини і матеріалів регіону, повного завантаження існуючих виробничих потужностей, залучення вибільних у процесі реструктуризації непотрібних виробництв, створення сприятливих умов для розвитку нових виробничих структур. В регіональній програмі необхідно передбачити вивчення попиту на товари, виробництво яких налагодити на даній території неефективно або неможливо. Програма має розроблятися на різні терміни її реалізації, орієнтуватися на різні групи населення та різні групи товарів споживання.
  • 4. При здійсненні структурних перетворень необхідним стає ресурсне забезпечення виробництва на рівні регіону, виявлення наявних природних, матеріально-технічних, трудових, інвестиційних, фінансових ресурсів, виявлення джерел їх формування та можливостей використання для розвитку окремих галузей економіки. Особлива увага має бути спрямована на забезпечення ресурсами та висококваліфікованим персоналом розвитку наукомістких виробництв. Важливе значення має впровадження ресурсозберігаючих технологій, використання вторинної сировини, відходів виробництва, створення виробничих комплексів на певній території із замкнутим і безвідходним виробництвом.
  • 5. Ефективне використання організаційних (прямих) та економічних (непрямих) методів державного та регіонального регулювання економічного розвитку.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші