Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Економічна теорія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Економічна роль держави у ринковій економіці

Роль держави у ринковій економіці на різних етапах її розвитку була неоднаковою. Майже до середини XX ст. панувала думка про те, що держава не повинна втручатися у саморегулюючу економіку. Цю позицію обґрунтувала класична політична економія, за якою функція держави зводилась до ролі нічного сторожа, який підтримує загальний порядок і оберігає спокій громадян. Такий підхід виникав на тій підставі, що ринкова економіка розглядалась як урівноважена і гармонійна. Забезпечення рівноваги здійснюється через механізм саморегулювання, що включає попит, пропозицію, ціну та конкуренцію. Втручання держави, на думку класиків політичної економії, лише заважало б його дії, порушувало б нормальний хід економіки.

Але вже перша третина XX ст. засвідчила хибність такого трактування ролі держави. Посилення процесів концентрації виробництва, розгортання науково-технічного прогресу, зростання згуртованості найманих робітників через професійні спілки і посилення їх боротьби за свої права, виникнення СРСР з його командно-адміністративною системою - усе це призвело до поглиблення суперечностей ринкової економіки і зумовило обґрунтування економічної теорії, яка б відповідала новим умовам функціонування ринкової економіки. Велику роль у становленні такої економічної теорії відігравала економічна криза 1929-1933 рр., що охопила майже весь світ (західні економісти назвали її "великою депресією"). Основи теорії, що відповідають новому етапу розвитку ринкової економіки, започаткував Джон Кейнс. Саме він одним із перших зрозумів, що ринкова економіка за нових умов не зможе нормально функціонувати без активного втручання держави у соціально-економічні процеси. Основи свого вчення про нову роль держави Д. Кейнс виклав у книзі "Загальна теорія зайнятості, процента та грошей", яка побачила світ у 1936 р. У ній було обґрунтовано необхідність втручання держави в економіку, показано його мету та викладено засоби її досягнення. Д. Кейнс зазначав, що розширення функції уряду у зв'язку із завданням координації схильності до споживання та спонукання до інвестування є єдиним можливим засобом уникнути руйнування ринкової економіки та умовою успішного функціонування особистої ініціативи. Розглянемо, чим зумовлена потреба втручання держави в економіку, в чому її суть та якими є методи її реалізації.

Необхідність і суть державного регулювання ринкової економіки

Потреба в перегляді позицій класичної економічної теорії щодо ролі держави у ринковій економіці повною мірою проявилась після економічної кризи 1929-1933 рр. Вона показала, що економіка навіть найбагатших країн неспроможна задовольнити деякі важливі суспільні потреби. Через масові банкрутства банків значна частина людей втратила свої збереження, а отже, і засоби для існування. Масово розорялися фермери, бо знижені ціни на їх продукцію не дозволяли їм компенсувати витрати виробництва. Різке падіння обсягів виробництва зумовило масове безробіття. Істотно знизився життєвий рівень переважної більшості членів суспільства. Практика наочно показала, що ринковий механізм саморегулювання економіки виявився неспроможним забезпечити нормальне її функціонування. Виникла нагальна необхідність втручання держави в економічне життя суспільства, регулювання нею ринкових процесів. А це поставило перед економічною наукою завдання обгрунтувати нову її роль у тих умовах, що склались після так званої "великої депресії".

Які ж конкретно причини привели до зміни ролі держави в економіці, а саме - до відмови від позиції "нічного сторожа" і переходу до активного регулювання економіки? Більшість економістів ці причини пов'язують з так званими ринковими невдачами або фіаско ринку. Під ними розуміють неспроможність ринкової системи саморегулювання розв'язувати певні проблеми соціально-економічного розвитку, без чого неможливе нормальне функціонування суспільства. Розглянемо їх.

По-перше, причиною регулювання державою ринкової економіки є така ринкова невдача, як неефективність конкуренції, тобто неспроможність ринкового механізму саморегулювання забезпечити вільну конкуренцію і обмежити діяльність монополій. Щоб ринкова економіка саморегулювалась, або, як зазначав А. Сміт, щоб працювала "невидима рука", повинна існувати конкуренція. Однак практика показала, що в процесі свого функціонування вона породжує свою протилежність або антипод - монополію. Конкуренція усуває з ринку неефективних виробників, що приводить до зменшення їх кількості. Водночас відбувається збільшення розмірів тих підприємств, що виграють конкурентну боротьбу, або процес концентрації виробництва. Утворюються підприємства-гіганти, що за своєю потужністю перевищують можливості багатьох дрібних підприємств. Такі підприємства, які пропонують все більший обсяг виробництва продукції, починають встановлювати на ринку свою економічну силу, що проявляється у їх здатності впливати на ринкову кон'юнктуру, насамперед, на рівень ціни. В результаті складається ситуація, за якої конкуренція стає неефективною, що приводить до збоїв у механізмі саморегулювання ринкової економіки.

Унаслідок розвитку ринкової економіки в розвинутих країнах з такою економікою вже на початку XX ст. на зміну вільній конкуренції почали приходити монополії. В міру монополізації виробництва здатність механізму саморегулювання ефективно розподіляти ресурси почала суттєво знижуватись, оскільки виробники товарів і постачальники все менше підпорядковувались волі споживачів, покупців, а принципи "невидимої руки" почали втрачати свою силу, бо монополії досягали своїх інтересів шляхом маніпулювання цінами і нехтуванням інтересів споживачів. На ринку починають домінувати великі виробники, що ставить під загрозу ринкову рівновагу, робить ринки нерелевантними, тобто такими, на яких відсутня дієва конкуренція. Концентрація влади в руках великих виробників дає їм можливість пригнічувати конкурентів. Ця тенденція посилюється за рахунок зловживань великих підприємств свободою укладення договорів, формування ними різного роду монопольних об'єднань для усунення конкуренції. Панівні позиції в економіці починають відігравати такі монопольні об'єднання, як картелі, синдикати та трести. За таких умов підтримання ринкової рівноваги, забезпечення нормального функціонування економіки без регулюючого впливу держави стало практично неможливим. Держава перетворилася на ту силу, яка певною мірою здійснювала нейтралізацію руйнівного впливу на ринок з боку монополій.

Другою причиною втручання держави в процеси розвитку стала ринкова невдача, що полягає в нездатності ринку забезпечити задоволення так званих суспільних благ або товарів колективного споживання. Ринковий механізм орієнтує на задоволення індивідуальних запитів, тобто на виробництво приватних благ, які, будучи спожиті однією особою, не можуть одночасно бути спожитими іншими. Такі товари мають властивість, яку економісти називають властивістю суперництва. Для них характерна платність, тобто можливість придбання блага тим, хто здатний його купити, подільність як можливість купувати їх різними кількостями та вилученість зі споживання тих споживачів, хто не хоче або не може оплатити товар. Однак є блага, що цієї властивості не мають. Це блага, які не можуть бути надані одній особі без надання їх у розпорядження всіх інших осіб. Крім того, є блага, які, будучи наданими одній особі, без додаткових затрат можуть бути наданими іншим особам. Такі товари називаються суспільними благами, або благами колективного споживання. Вони характеризуються відсутністю суперництва, коли благо може споживатися однією особою без обмеження споживання іншими особами (приклад користування освітленням вулиці), або неможливістю виключення, коли споживачі не можуть бути виключені із сфери споживання через те, що фінансують виготовлення чи утримання блага (прикладом є національна оборона).

Такими властивостями суспільних благ обумовлюються два наслідки. По-перше, за відсутності суперництва при споживанні немає підстав брати плату за отримання блага, бо користування ним не вимагає затрати додаткових суспільних ресурсів. Якщо говорити мовою теорії прав власності, то виключення та реалізація визнання права власності в цьому випадку буде неефективним, бо вимагатиме значних додаткових затрат. По-друге, виробництво суспільних благ потребує певних затрат, що зумовлює необхідність їх покриття, без чого зникає мотив виробництва таких благ. Відсутність можливості виключення означає, що нікого із споживачів неможливо переконати в необхідності заплатити за це суспільне благо, тобто неможливо визначити право власності і Його визнання. Жоден споживач з економічною раціональною поведінкою не буде платити за благо, яке неможливо виключити із сфери споживання. В такій ситуації жоден приватний виробник не буде виробляти суспільні блага, оскільки ніхто не буде компенсувати Йому його витрати. Ринок або взагалі не пропонуватиме таких благ, або пропонуватиме невелику їх кількість, що приведе до неможливості задоволення потреби у таких благах. Щоб задовольнити такі потреби, держава або здійснює виробництво суспільних благ за рахунок своїх ресурсів, або замовляє виготовлення таких благ приватним виробникам. В обох випадках держава здійснює економічну діяльність, виступає її суб'єктом, усуваючи ринкову невдачу.

Третьою ринковою невдачею, що зумовлює державне регулювання ринкової економіки, є так звані зовнішні ефекти, або екстерналії. Ринковий механізм ефективно функціонує тоді, коли ціна товару дорівнює суспільним витратам його виробництва, а цінність для покупця співпадає з вигідністю цього товару для суспільства. Але не завжди витрати виробництва і вигоди споживання знаходять повне відображення у ринкових цінах. Нерідко виникають ситуації, коли дії виробників та споживачів впливають на третіх осіб, тобто тих, хто не є учасником угоди.

Розглянемо такий приклад. Хімічна фірма, виробляючи продукцію, скидає відходи у озеро. При визначенні ціни вона бере до уваги лише ті витрати, що необхідні для виробництва. Але вони будуть заниженими, оскільки не враховується негативний вплив скидання відходів діяльності фірми у озеро. В результаті скидання цих відходів стан води в озері погіршується, що призводить до втрат користувачів цієї води, адже вони вимушені нести додаткові затрати на її очищення. Користувачі води і є тими третіми особами, які відшкодовують збитки, бо фактично фірма переклала на них частину своїх витрат з виробництва товарів. Виникає так званий зовнішній ефект. Якби фірма здійснила затрати з недопущення забруднення води, вона повинна була б ці затрати врахувати при визначенні ціни, яка б за інших рівних умов підвищувалася б. Заниження ціни за рахунок зовнішніх ефектів дає неправильний сигнал для використання ресурсів. Оскільки виробники не відшкодовують усіх витрат із захисту від породжуваних ними зовнішніх ефектів, вони надміру будуть займатися такими видами діяльності, а значить, ресурси будуть використовуватись неефективно. Ринок нездатний усунути цю неефективність.

Отже, зовнішні ефекти - це прямі наслідки економічної діяльності певних суб'єктів, які не враховуються їх винуватцем і не означають жодних прав третіх осіб на компенсацію. Вони є, по суті, дефектами в системі прав власності, притаманним економіці. В такій ситуації ринок втрачає можливість оптимального розміщення ресурсів, бо вплив, який зовнішні фактори чинять на третіх осіб, не входить у приватні розрахунки витрат виробника і вигод споживача. Усунути зовнішні ефекти можна лише за допомогою такої сили, якою є держава. Це і зумовлює втручання останньої в економічні процеси, виконання нею економічних функцій.

Потреба втручання держави в економічну діяльність зумовлена й існуванням так званих неповних ринків. Це ринки, на яких не забезпечується певний товар чи послуга навіть за умови, коли ціна пропозиції нижча від тієї, яку можуть заплатити споживачі таких благ. Найчастіше такі ринки зустрічаються у таких сферах економіки, як страхування та кредитування. Приватні ринки часто не пропонують страхування від багатьох видів ризику, з якими доводиться мати справу індивідам. Прикладами можуть бути ризики вкладників коштів у банку. При банкрутстві банків вони втрачають свої кошти. Тому держава бере на себе цей вид страхування. Банки виплачують державному страховику певні внески, за рахунок яких і здійснюється страхування вкладів фізичних осіб у банку.

Неповні ринки характерні і для сфери кредитування. В цій сфері є ринки, де попит на позики або зовсім не задовольняється, або задовольняється неповно. Одним із таких ринків є ринок позик для навчання студентам. Приватні банки такі позики або не надають, або надають рідко і на невигідних для позичальників умовах. Щоб задовольнити попит на позики для навчання, держава створює спеціальні програми кредитування. Так, і в Україні декілька років тому було розроблено таку програму. На жаль, ситуація така, що повністю задовольнити попит на позики для освіти в Україні ще неможливо.

Необхідність державного регулювання ринкової економіки зумовлена і тим, що ринковий механізм саморегулювання економіки на певному етапі її розвитку не може забезпечити повну зайнятість і стабільний рівень цін. Функціонування ринкової економіки показало, що її розвиток здійснюється циклічно, тобто періоди збільшення виробництва продукції чергуються з його спадом. Періодично ринкове господарство переживає економічні кризи, що супроводжуються такими явищами, як банкрутство, безробіття, загальний спад виробництва. Руйнівний вплив криз на економіку та соціальне життя суспільства набагато зріс в умовах посилення концентрації виробництва і посилення його монополізму. Економічні кризи довели, що в дійсності не існує передбачувана класиками в механізмі саморегулювання автоматична тенденція до повної зайнятості. Тому, на думку Кейнса і його послідовників, необхідна діяльність держави, що спрямована на максимально можливе стримування коливань економічної ефективності, а отже, і підтримання зайнятості на якомога вищому рівні. Потреба такого регулювання зумовлена і тією обставиною, що ринкова економіка не забезпечує автоматичного підтримання стабільності цін, оскільки в ринкових економіках нерідко спостерігається постійне підвищення цін, що проявляється у такому явищі, як інфляція.

Зміна ролі держави в економіці в умовах високого рівня концентрації та монополії виробництва зумовлена і тим, що ринковий механізм не може забезпечити розв'язання таких соціальних проблем, як бідність, житло та охорона здоров'я. Практика ринкової економіки навіть найбагатших країн світу свідчить, що однією з найважливіших проблем суспільства з ринковою економікою є проблема бідності. Значна частина населення навіть найбагатших країн потерпає від бідності. І не тому, що бідні - це люди, які не можуть працювати. Ринкова економіка функціонує таким чином, що породжує і поглиблює диференціацію доходів її суб'єктів. Тому навіть серед тих, хто займається економічною діяльністю, утворюються прошарки людей, доходи яких не дають змоги задовольнити їх найсуттєвіші життєві потреби. Крім того, є люди, які через незалежні від них об'єктивні причини не здатні до економічної діяльності, а отже, і отримання доходів від неї. Ринковий механізм грунтується на таких принципах, що не може забезпечувати доходами цю категорію людей. Тому без втручання держави у сферу розподілу і перерозподілу доходів неможливо забезпечити задоволення навіть найелементарніших потреб цієї категорії людей.

Ринкові відносини не можуть забезпечити і розв'язання таких соціальних проблем, як забезпечення житлом і охорона здоров'я. Кількість бездомних людей, як свідчить статистика, зростає навіть у найбагатших країнах. Така ж ситуація і з забезпеченням медичними послугами. Той, хто не має достатніх доходів для оплати таких послуг, по суті, позбавлений можливості підтримання свого здоров'я. Оскільки з розвитком суспільства ці проблеми загострюються, то держава вимушена брати на себе функцію якщо не розв'язання проблем, що неможливо, то здійснення заходів із зниження їх гостроти. А виконувати цю функцію держава може лише шляхом втручання в економічну діяльність суб'єктів ринку, здійснюючи перерозподіл їх доходів. Причому цю функцію держава повинна реалізовувати незалежно від наявності фіаско ринку: тоді, коли ринок є релевантним, тобто ефективно використовує наявні ресурси.

Таким чином, функціонування ринкової економіки показує, що на певному етапі виникають обставини, що зумовлюють діяльність держави з регулювання економіки. Це, з одного боку, ринкові невдачі, що приводять до неефективного використання ресурсів, а з іншого - соціально небажаний розподіл доходів, що породжує соціальні суперечності, хоча б часткове розв'язання яких без втручання держави неможливе.

Державне регулювання економіки - це вплив держави на діяльність суб'єктів господарювання та кон'юнктуру ринку з метою забезпечення нормальних умов для функціонування ринкового механізму, розв'язання екологічних та соціальних проблем. Це форма цілеспрямованого впливу держави на функціонуючу економічну систему з метою забезпечення або підтримання певних процесів, змін економічних явищ та їх зв'язків. Практика державного регулювання ринкової економіки виробила і його критерії та межі.

Важливим критерієм регулювання ринкової економіки державою є забезпечення свободи і вигоди обміну як для покупця та продавця, так і для третіх осіб. Цей принцип насамперед стосується регулювання зовнішніх ефектів, або екстерналій. Так, власники нафтопереробних заводів і власники бензозаправних станцій завжди домовляться між собою як покупці і продавці. Але держава повинна встановити такі норми укладання угод між ними, щоб не постраждала економічна обстановка, тобто треті особи, що пов'язані з користуванням довкілля.

Другим критерієм державного регулювання економіки є повна інформація про кон'юнктуру ринку, про всі товари, їх якість та ціни.

Така інформація потрібна покупцю для вільного вибору товару. Необхідна вона і виробнику, бо дозволяє орієнтуватися при виборі напрямів своєї діяльності.

Третім критерієм державного регулювання є поєднання ринку і справедливості. Ринкові відносини формально створюють для всіх членів суспільства рівні можливості. Однак, оскільки люди за своїми здібностями нерівні, то перевагу одержують ті, хто здатний працювати, у кого для цього є відповідні здібності. Водночас є певна частина членів суспільства, які з об'єктивних причин не можуть займатися економічною діяльністю, а отже, отримувати блага для задоволення своїх потреб. Тому регулююча роль держави повинна полягати в захисті тих, хто з об'єктивних причин не може забезпечити свої потреби самостійно, а для тих, хто може це робити, держава має створити сприятливі умови з метою реалізації ними своїх здібностей. В цьому і проявляється принцип поєднання ринку і справедливості.

Активний вплив держави на ринкову економіку почався після світової економічної кризи 1929-і933 рр. Відтоді суттєво розширились межі державного регулювання ринкової економіки, удосконалився (і цей процес триває) його механізм. Визначились і сфери регулюючої ролі держави в економіці. По-перше, держава стала суб'єктом економічної діяльності, започаткувавши державний сектор економіки. Практично в усіх країнах світу є державні підприємства, які й формують державний сектор. За оцінками спеціалістів, частка державного капіталу у розвинутих країнах ринкової економіки становить 25-30% сукупного капіталу. Його обсяг визначається, з одного боку, часткою продукції, виробленої такими підприємствами, у валовому внутрішньому продукті, а з іншого - часткою тих, хто працює на таких підприємствах у загальній кількості зайнятих в економіці. Крім того, держава суттєво впливає на формування виробничих рішень податками та субсидіями, змінюючи поведінку приватних фірм.

По-друге, сферою впливу держави на економіку є купівля товарів та послуг державою за рахунок державного бюджету. Загальною тенденцією є зростання видатків держави на закупівлю товарів і послуг як в абсолютному вираженні, так і щодо валового внутрішнього продукту. Частка таких витрат у сучасних умовах у США досягає 40%, в Італії, Німеччині, Франції - 55-60%.

Третьою сферою регулюючої ролі держави в економіці є перерозподіл первинних доходів, отримуваних суб'єктами економічної діяльності. Він здійснюється, з одного боку, через оподаткування, що приводить до формування державного бюджету, а з іншого, через виплати конкретним групам осіб для підвищення їх споживчих можливостей (такі виплати називаються трансфертними і включають виплати на соціальне забезпечення та страхування). Четвертим напрямом регулюючої ролі держави в економіці є формування законодавчої бази економічної діяльності, зокрема і для усунення причин порушень у роботі ринкового механізму саморегулювання.

Отже, в сучасній економіці здійснюється взаємодія ринкового механізму саморегулювання, що базується на економічній свободі суб'єктів ринку, та державного регулювання економіки, заснованому на впливі держави на економічні процеси. Останній проявляється через правові акти, що закріплюють ринкові відносини, широке використання договірних відносин, фінансування розвитку державного сектора, науки, освіти, охорони здоров'я, соціальний захист населення.

Регулююча роль держави у ринковій економіці визнається практично всіма школами сучасної економічної теорії. Однак щодо меж регулювання одностайності немає. Можна виділити два підходи: кейнсіанський і неоліберальний. За кейнсіанським підходом ринковий механізм не в змозі забезпечити стабільність економічного розвитку. Головна причина полягає в тому, що попит відстає від пропозиції, оскільки переважає так звана схильність до збереження, що призводить до скорочення споживання, а отже, і надвиробництва. Тому держава повинна здійснювати акції, спрямовані на збільшення платоспроможного попиту, і цим стимулювати зростання виробництва. Неоліберальний підхід полягає в тому, що втручання держави в економіку повинно бути обмеженим і відбуватися лише в тих сферах, де ринковий механізм нездатний до саморегулювання. Такими сферами є насамперед грошово-кредитна та фінансова. Всі інші галузі ефективніше будуть саморегулюватись без втручання держави.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші