Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Фрайбурзька школа

Сформувалася навколо Вальтера Ойкена (1891 1950) - завідувача кафедри політичної економії Фрайбурзького університету, автора таких праць, як "Критичні нотатки з проблем грошей у Німеччині" (1923), "Міжнародна валютна проблема" (1925), "Зміна структури господарства і криза капіталізму" (1932), "Теоретичні дослідження капіталу" (1934), "Основи національної економії" (1940). У 1937 р. В. Ойкен разом з професорами кафедри Ф. Бьомом, Г. Гроссманом-Дьортом і Л. Мікшем розпочав публікацію наукових праць під назвою "Лад економіки".

На початку дослідницької діяльності В. Ойкен використовував найважливіші положення історичної школи Німеччини щодо принципів класифікації національних господарств, критеріїв визначення стадій історичного та економічного розвитку. Поступово він дійшов висновку, що економічна історія людства не має раціонального пояснення, не існує історичних закономірностей і тенденцій, розвиток має ймовірний характер. Вчений заперечував суспільно-економічні формації, поняття "соціалізм" і "капіталізм". На його думку, економічна система є сукупністю реалізованих на практиці господарських форм, в яких відбувається щоденний конкретний економічний процес. Економічний процес - це створення справедливого господарського порядку, який визначається як певний історичний механізм, сукупність форм, в яких здійснюється управління економічним процесом. Ефективність системи регулювання економіки залежить від здатності суспільства контролювати політичну та економічну владу, формувати свободу і порядок без впливу кланових і монополістичних інтересів олігархів. Ці ідеї лягли в основу теорії господарських порядків, складовою якої стали концепція про ідеальних типів економічних систем та концепція ладу конкуренції"

Вчений виокремлює та характеризує два ідеальних (чистих) типи господарських систем: централізовано керовану, або примусову економіку, та мінове господарство, або ринкову економіку вільної конкуренції.

У централізовано керованому господарстві (простому та централізовано-адміністративному) всі рішення здійснюються центральною адміністрацією, людина або суб'єкт господарювання не мають прав і впливу. Це суперечить принципу вільного вибору, загрожує порушенням рівноваги, інфляцією, хронічним дефіцитом і поступовою саморуйнацією економіки. Ринкове (мінове) господарство, засноване на принципах індивідуалізму, свободи вибору, вільної конкуренції та приватної власності, є природною основою економічного ладу.

Критеріями розмежування ідеальних типів економічних систем є механізм координації взаємодії господарських одиниць - ринковий або адміністративний - та процес ухвалення економічних рішень - добровільний або примусовий. Важливою ознакою класифікації В. Ойкен називає особливості генезису економічного ладу - природно зростаючого чи законодавчо встановленого. Перший устрій формується еволюційно, у процесі історичного розвитку; другий виникає в результаті свідомих економіко-політичних рішень. Більшість з відомих історії економічних устроїв суспільства належать до природно зростаючих. Водночас тип господарства залежить від вибору самого народу, тому якщо постає проблема вибору, держава повинна зорієнтувати народ, допомогти у створенні соціальних інститутів, наприклад створити ринок, якщо його немає.

На думку В. Ойкена, ідеальний господарський порядок не повинен збігатися з ідеальними типами господарства, він має бути поєднанням їх переваг. У реальній економіці є велика кількість господарських порядків, кожен з яких має індивідуальні ознаки та організаційну структуру. Завдання держави і політиків - встановлення необхідного країні господарського порядку. Відомі три способи регулювання господарського порядку: центральними державними органами, впливовими групами, шляхом конкуренції. Останній спосіб вчений вважав найсправедливішим.

В. Ойкен проголошує ідею свідомого створення конкурентного ринкового устрою (концепція ладу конкуренції). Конкуренція е домінантною формою ринку в умовах конкурентного економічного порядку. Він вважав, що причиною кризових явищ ("Великої депресії" 1929-1933 рр.) є порушення конкуренції та монополізації ринку, пасивність держави, що руйнує дію ринкових регуляторів виробництва. Завдання держави полягає у запобіганні й обмеженні економічної монопольної влади на основі умови регламентації меж державного втручання в економіку. Інституціональне регулювання є найкращим анти циклічним заходом.

У таблиці 1.3 охарактеризовано модель конкурентного ладу В. Ойкена, що охоплює: наріжні принципи теорії, конституювальні принципи політики та регулювальні принципи політики, які регламентують вплив державних інституцій на умови й результати господарських процесів та стимулюють конкуренцію.

Фундатором французької школи неолібералізму є Жак Леон Рюеф (1896-1979). Основна праця, в якій вчений виклав вихідні положення своєї концепції, - "Від природничих до соціальних наук" (1922). Ж.Л. Рюеф був прихильником економічної аксіоматики. Предмет економічної теорії вчений вбачав у вивченні поведінки суб'єктів господарювання у процесі створення суспільного багатства. Він вважав, що економічна наука, як і будь-яка природнича, має керуватися небагатьма вихідними постулатами - законами, принципами, аксіомами з їх точним формулюванням. У 20- 30-х роках він виступав як прихильник ортодоксального класичного лібералізму і будь-яке втручання держави в економіку називав "джерелом усіх мерзот нашого часу". Однак у 1938 р. на Паризькій конференції неолібералів висловився за "допустиму інтервенцію держави в економіку" в інтересах вільного ринкового механізму. Вчений почав послідовно розвивати свою концепцію оптимального поєднання лібералізму і дирижизму як рівноправної політики підтримки "соціального порядку". Саме синтез цих двох рівноправних начал - лібералізму і дирижизму - характеризує сутнісний напрям подальшого розвитку французької (паризької) школи неолібералізму.

У повоєнний період почав наукову діяльність Моріс Фелікс Шарль Алле (1911-2005), майбутній Нобелівський лауреат 1988 р. за економічні дослідження теорії ринків та ефективного використання ресурсів. Його вважають одним із засновників французької неоліберальної школи. У своїй першій економічній праці "Дослідження економічної науки. Частина перша. Чиста економічна теорія" (1941) М.Ф.Ш. Алле дав обґрунтування фундаментальних положень: 1) у ринковій економіці кожен стан рівноваги є одночасно

Таблиця 1.3. Основні положення теорії конкурентного ринкового ладу В. Ойкена

Основні положення

Наріжні принципи теорії

Конституювальні принципи політики

Регулювальні принципи політики

o Індивідуальна свобода - дотримання ідеалів свободи і гідності людини на основі приватної власності та господарської незалежності економічних суб'єктів

  • o Недоторканність приватної власності.
  • o Відкритість ринків для підвищення рівня конкуренції та запобігання політиці протекціонізму

o Антимонопольна політика - контроль за монополіями з метою припинення анти конкурентних дій, регулювання діяльності монополій в галузях, де їх наявність є неминучою

  • o Сильна держава, яка не втручається у господарські процеси, а лише створює необхідні правові умови для їх безперешкодного руху. Економічний лад не є раз і назавжди установленим: це "законодавчо встановлений лад" для виникнення, підтримки і подальшого розвитку якого необхідна сильна держава.
  • o Системність в економічній політиці, що має враховувати концепцію економічного розвитку, орієнтуватися на ієрархію політичних цілей, щоб не перетворитися на "політику експериментів", тобто подолання проблем, причиною яких є постійне втручання держави
  • o Монетарна стабільність (грошового обігу і національної валюти).
  • o Свобода і захист господарських угод.
  • o Свобода дій підприємця та його відповідальність.
  • o Відповідальність за ухвалені економічні рішення.
  • o Сталість економічної політики
  • o Політика в галузі доходів - перерозподіл доходів, коригування ринкового механізму розподілу доходів без обмеження прагнення підприємців до інвестування.
  • o Соціальна політика
  • - забезпечення мінімальної заробітної плати, регулювання робочого часу, регламентація праці жінок і дітей.
  • o Екологічна політика
  • - захист природних ресурсів від хижацького використання, боротьба із забрудненням довкілля

станом оптимуму (максимальної ефективності); 2) кожен стан максимальної ефективності є одночасно й станом рівноваги. Продовжуючи традиції Л. Вальраса і В. Парето, вчений зробив більш точне математичне формулювання ринкової рівноваги і соціального оптимуму, визначив загальні умови досягнення ринкової рівноваги.

М.Ф.Ш. Алле доводить, що ринкова конкурентна організація - найбільш доцільний спосіб забезпечення економічної ефективності, а отже, суспільного прогресу та успішного вирішення соціальних завдань. Однак для підтримання мирних і стабільних умов життя у суспільстві потрібен пошук соціального компромісу. Вчений аргументує, що ефективна організація вільного ринку має бути забезпечена відповідною інституційною організацією суспільства. Так, держава в суспільстві, побудованому на ринкових засадах, відіграє активну роль: є гарантом збереження приватної власності, жорстко контролює грошово-кредитну сферу, здійснює антициклічне регулювання шляхом договірного планування, забезпечує розвиток соціальної сфери. Ідеал М.Ф.Ш. Алле - так зване конкурентне планування, яке поєднує державне планування економіки з конкуренцією приватних підприємств.

Засновником лондонської школи неолібералізму є Лайонел Чарльз Роббінс (1898-1984). У 1932 р. він опублікував працю "Трактат про природу і значення економічної науки", в якому дав визначення економіки як науки про людську поведінку в системі зв'язків між цілями і способами їх досягнення за допомогою обмежених ресурсів, що мають альтернативне застосування. Як відомо, саме це, неокласичне, трактування предмета економічної науки на сьогодні вважається найбільш вдалим.

Л.Ч. Роббінс сформулював низку фундаментальних постулатів, аксіом, які, на його думку, є настільки очевидними, що не потребують практичної перевірки. До них належать:

  • а) положення про рідкісність благ - настільки важливе, що є предметом економічної науки;
  • б) теза про необхідність ранжирувати свої переваги, яка проголошується основним постулатом теорії вартості;
  • в) визнання того, що факторів виробництва існує більше ніж один, є головним постулатом теорії виробництва;
  • г) найважливішим постулатом теорії динаміки є те, що не відомо, які блага стануть рідкісними у майбутньому.

Усі інші твердження економічної науки, за Л.Ч. Роббінсом, природним шляхом дедуктивно виводяться з набору названих постулатів. Ця концепція отримала назву апріоризму і послужила основою побудови теоретичних концепцій неолібералів.

Засновники новоавстрійської школи - Людвіг фон Мізес (1891-1973) та Фрідріх Август фон Хайєк (1899-1992) - у 20-30-х роках XX ст. представляли групу ортодоксальних лібералів неокласичного напряму економічної думки, були найпослідовнішими захисниками економічного лібералізму і вільного підприємництва. Л. Мізес і Ф.А. Хайєк започаткували основи австрійського лібералізму. У 70-90-х роках XX ст. новоавстрійська школа перетворилася на провідну школу економічного неолібералізму.

Основна проблематика досліджень новоавстрійської школи у 1920-1930-х роках - теорії грошового обігу, захист ринкової економічної системи і критика соціалізму. Особливістю методологічних засад було поєднання ідей лібералізму класичної політичної економії, суб'єктивно-психологічних підходів австрійської школи граничної корисності й англійської неокласичної теорії.

Л. Мізес у 1920-1930-х роках досліджував проблеми грошового обігу: роль і функції грошей у ринковому господарстві, проблеми золотого стандарту та інфляції, співвідношення заробітної плати і податків (праця "Теорія грошей і засобів обігу"). Зокрема, зазначав, що кількісна теорія грошей не враховує безготівкові розрахунки (обсяг поточних рахунків у банках), які виконують функції грошей і впливають на рівень цін.

У статті "Господарський розрахунок у соціалістичній економіці" (1920), монографіях "Соціалізм"(1922), "Соціалізм: економічний і соціологічний аналіз" (1936) учений започаткував критику соціалізму в наукових дослідженнях. Аналізуючи механізм функціонування трьох економічних систем - суто ринкового господарства, "зіпсованого ринку" і неринкової (соціалістичної) економіки, він виокремив такі принципові положення:

  • o приватна власність є необхідною умовою цивілізації та матеріального добробуту, раціональної економічної діяльності, що забезпечує оптимальне використання ресурсів і суверенітет споживачів;
  • o неринкова, або соціалістична система логічно і практично не можлива, оскільки не може забезпечити раціональний розвиток економіки;
  • o планове регулювання економіки виключає ринкові принципи ціноутворення і призводить до неможливості ефективного використання та цінової характеристики ресурсів. Соціалізм - це система запланованого хаосу;
  • o соціалізм породжує бюрократію і господарську безініціативність, гальмує технічний прогрес, виховує особу, яка відстоює старе і бореться з новим.

Наукову спадщину Ф.А. Хайєка - учня і послідовника Л. Мізеса, становлять такі праці: "Ціни і виробництво" (1931), "Монетарна теорія і торговий цикл" (1933), "Монетарний націоналізм і міжнародна стабільність" (1937), "Прибуток, процент та інвестиції" (1939), "Чиста теорія капіталу" (1941).

У працях 1930-х років Ф.А. Хайєк доводив ефективність ринкової економіки та ліберальної економічної політики, займався питаннями грошового обігу. Стверджував, що механізм цін є важливою характеристикою ринкової економіки як засіб комунікації (передачі інформації) виробника і споживача лише за умов вільної конкуренції, тому адміністративний контроль за цінами не потрібний. Стабільність грошової маси можливо забезпечити шляхом скасування урядової монополії на емісію грошей і заміни її конкуренцією приватних емітентів. Необхідно враховувати факт нерівномірного розподілу грошової маси в економіці.

Вчений обґрунтував власну теорію торговельного циклу. На його думку, є рівноважна структура утворення капіталу. У період економічного підйому (як це було у другій половині 20-х років XX ст.) під впливом кредитної експансії відбулося надмірне заощадження, яке зумовило збільшення запасів капіталу понад необхідні розміри. Це перенагромадження капіталу порівняно з добровільними заощадженнями призводить до кризового стану економіки.

Концепція Ф.А. Хайєка випередила монетаристське пояснення "Великої депресії", зроблене пізніше М. Фрідменом. Ф.А. Хайєк також заперечував тезу Дж.М. Кейнса, що причиною кризи є недостатній сукупний попит, стверджував, що чинником кризи є перекоси у відносних цінах. Ці перекоси виникли у зв'язку з непередбаченими змінами пропозиції грошей, що спричинило дисбаланс попиту і пропозиції на ринку робочої сили у масштабах усієї економіки. Виправити цю невідповідність і повернути систему до стану рівноваги може тільки ринковий механізм, а експансіоністська й інтервенціоністська політика уряду є непотрібною та непродуктивною.

Важливим внеском Ф.А. Хайєка в економічну науку є аналіз впливу на поведінку фірми тривалості періоду перетворення сировини в готовий продукт, зроблений у праці "Чиста теорія капіталу". Він доводив, що зниження рівня процентної ставки (або підвищення продуктивності нових інвестицій) збільшує період виробництва продукції. Підвищення процентної ставки примушує фірми зменшувати проміжні стадії виробництва і випускати менш складні продукти. На сьогодні ці висновки є важливою складовою теорії і практики економічного аналізу й фінансового менеджменту.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші