Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Контакти
 
Головна arrow Економіка arrow Економіка підприємства
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Формування політики управління запасами. Нормування оборотних коштів. Методи оцінки запасів

Потреба в нормуванні оборотних коштів (плануванні їх обсягу) виникає спочатку на етапі підготовки діяльності підприємства, коли необхідно визначитися з величиною грошових коштів, які мають бути авансовані у створення необхідних виробничих запасів. У подальшому в процесі звичайної діяльності за економічних умов, що постійно змінюються, постає потреба у перегляді попередньо затверджених нормативів, зокрема обсягу оборотного капіталу, який є необхідним на підприємстві для забезпечення його нормальної безперервної ефективної діяльності.

Нормування - це процес планування потреб підприємства в оборотних коштах, результатом якого має бути оптимальна сума капіталу, інвестованого у створення виробничих запасів та інших елементів оборотних коштів.

Залежно від практики планування, контролю та управління оборотні кошти можна поділити на нормовані та ненормовані. Традиційно в підручниках з "Економіки підприємства" до нормованих належать всі елементи оборотних коштів, які знаходяться у сфері виробництва, та залишки готової продукції на складі. Решта оборотних коштів не нормуються і називаються ненормованими. Проте слід зауважити, що в практичній діяльності на підприємстві виникає проблема в плануванні й таких елементів оборотних активів, як залишки грошових коштів на банківських рахунках і дебіторська заборгованість.

На початку діяльності підприємства необхідно визначити (пронормувати) всю величину оборотного капіталу - і того, що становитиме виробничий запас матеріальних ресурсів, і тієї частини, яка має залишатися на банківському рахунку з метою забезпечення можливості здійснення регулярних закупівель, поповнюючи виробничий запас протягом одного операційного циклу. Норматив оборотних коштів вказуватиме на величину необхідного оборотного капіталу, який не має відволікатися від основної діяльності підприємства. Пропорція, в якій оборотний капітал розподіляється між виробничими запасами і залишками грошей на банківському рахунку, залежить від економічної ситуації на ринку, умов постачання ресурсів на підприємстві тощо. Потреба в нормуванні залишків грошей на банківських рахунках виникає і потім, у процесі нормальної звичайної діяльності підприємства у зв'язку з необхідністю з певною періодичністю здійснювати закупівлю матеріальних ресурсів, своєчасно сплачувати заробітну плату, перераховувати податкові платежі тощо.

Основним елементом оборотних коштів, що має ретельно плануватися, є запаси підприємства. Було б добре, якби підприємство могло купувати лише ті ресурси, які йому необхідні для поточного споживання, і могло одержувати їх саме в той час, коли вони потрібні. Проте в практичній діяльності підприємства дуже складно забезпечити такий ступінь координації різних його підрозділів, щоб матеріальні ресурси надходили на підприємство в той самий момент, коли вони мають бути включені у виробничий процес, і щоб виробничий цикл було завершено саме тоді, коли готова продукція має бути відправлена замовнику. З цієї причини виникає необхідність у плануванні запасів сировини, матеріалів тощо (виробничих запасів) і запасу готової продукції.

Незважаючи на те, що утримання запасів призводить до виникнення витрат на їх зберігання та відволікає оборотний капітал від продуктивного використання, підприємства вдаються до утримання запасів з таких причин:

  • - задоволення попиту клієнтів;
  • - уникнення зупинки виробничих потужностей;
  • - отримання переваг від знижок при купівлі матеріальних ресурсів;
  • - страхування проти майбутнього підвищення цін;
  • - необхідність балансування між витратами на замовлення та зберігання запасів;
  • - непевність у постачанні;
  • - невизначеність попиту.

Політика управління запасами може стати знаряддям у конкурентній боротьбі. Управління рівнями запасів необхідне для встановлення довгострокової конкурентної переваги підприємства. Рівні запасів впливають на якість, ціни, надурочний час, здатність реагувати на потреби споживачів та загальну прибутковість підприємства. Мета політики управління запасами - це мінімізація пов'язаних із запасами витрат. У разі, якщо запаси придбані з зовнішніх джерел, такі витрати складаються з витрат на замовлення та витрат на зберігання запасів.

Мінімізація витрат на зберігання запасів сприяє замовленню малих партій, тим часом як мінімізація витрат на замовлення сприяє замовленню партій більших обсягів. Необхідність збалансування цих двох наборів витрат з метою мінімізувати сукупні витрати на зберігання та замовлення є однією з причин, чому підприємства зберігають запаси в умовах визначеного попиту на продукцію. Невизначеність попиту є іншою причиною зберігання запасів. Навіть якщо витрати на замовлення були б незначними, підприємства зберігали б запаси через витрати дефіциту. Якщо попит на продукцію більший, ніж очікувалося, то запаси можуть слугувати буфером, надаючи підприємствам можливість виконувати замовлення в строк з метою задоволення потреб клієнтів. Крім того, зберігають запаси і через невизначеність у постачанні (запізненні поставок, зриви тощо). Більші за оптимальні запаси можуть зберігатися у зв'язку з можливістю отримання знижок на матеріальні ресурси або уникнення підвищення цін.

В основу формування ефективної політики управління запасами має бути покладений принцип забезпечення мінімальних (оптимальних) "витрат на запаси", що призводить до вивільнення певної величини коштів підприємства з можливістю альтернативного їх використання і, як наслідок, зростання фінансових результатів і підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства. Таким чином загальний ефект від вивільнення капіталу можна оцінити як сума альтернативної вигоди й економії витрат на зберігання запасів.

Кожне конкретне підприємство, керуючись науковими принципами ефективної політики управління запасами, планує обсяг своїх запасів, виходячи із власних традицій постачання матеріальних ресурсів, договорів з постачальниками, потреб та вимог споживачів продукції тощо.

Підрозділ логістики має визначити величину партій сировини і матеріалів, а виробничий відділ - обсяги одночасно виробленої продукції (величину партії готової продукції). Запаси є свого роду буферами між закупівлею і власне виробництвом (виробничі запаси), між виробництвом і реалізацією - запаси готової продукції. Основною функцією управління виробничим процесом є забезпечення наявності готової продукції до того моменту, коли вона повинна бути поставлена замовнику.

Процедура планування потреби підприємства в оборотних коштах є індивідуальною для кожного суб'єкта господарювання. Будь-яке підприємство проводить політику управління запасами, базуючись на певній моделі управління запасами.

Науковій економічній думці відомі такі моделі управління запасами, як традиційна модель, система управління запасами "саме вчасно" та модель управління запасами на базі використання теорії обмежень. Слід творчо і виважено підходити до вибору моделей управління запасами для конкретного підприємства, виходячи з особливостей організації управління і технологічного процесу на підприємстві. Проте більшість підприємств використовують традиційний підхід (традиційну модель), враховуючи конкретну економічну ситуацію в країні, на ринку та практику господарювання попередніх періодів.

За умов традиційного підходу в процесі нормування оборотних коштів у запасах розраховують норму і норматив.

Норма обчислюється за кожним елементом нормованих оборотних коштів і вимірюється у днях, відсотках від обсягу продукції або інших величинах. Це залежить від того, норму яких елементів оборотних коштів визначають.

Норматив розраховується у вартісному вираженні й відображає вартість оптимальної кількості запасів, які мають бути на підприємстві. Величина нормативу оборотних коштів вказує на суму оборотного капіталу підприємства, яка відволікається з обороту на створення запасів.

Для визначення норми виробничих запасів (сировини, матеріалів тощо) розраховують норму транспортного, підготовчого, поточного, підготовчого і страхового запасів.

Норма транспортного запасу зумовлена тривалістю періоду між оплатою ресурсів та їх надходженням на підприємство.

Норма підготовчого запасу складається з часу, необхідного для приймання ресурсів, їх розвантаження, складування та підготовки до виробничого використання.

Норма поточного запасу визначається, виходячи з часу між двома черговими поставками матеріальних ресурсів на підприємство як половина цього інтервалу. При розрахунках поточного запасу слід враховувати умови поставки, величину оптимальної партії поставки тощо.

Величина поточного запасу на підприємстві є змінною протягом розрахункового періоду - максимальною в момент поставки ресурсів на підприємство і мінімальною - перед черговою поставкою. Для нормування обсягу поточного запасу використовують його середню величину (рис. 4.6).

Розподіл величини виробничого запасу матеріальних ресурсів підприємства за часом поставки

Рис. 4.6. Розподіл величини виробничого запасу матеріальних ресурсів підприємства за часом поставки

Норматив оборотних коштів для створення поточного запасу = Вартісне вираження середнього поточного запасу.

де В - добові витрати матеріальних ресурсів;

Т - середній інтервал поставки матеріальних ресурсів; Н - норма виробничого запасу.

Норма страхового (резервного) запасу створюється на випадок несвоєчасної поставки матеріальних ресурсів (може бути встановлена в межах 50 % норми поточного запасу).

Загальна норма виробничих запасів може визначатися як сума перелічених індивідуальних норм.

У галузях із сезонним характером виробництва розраховують норму сезонного запасу.

Норматив виробничих запасів = Н o В.

де Н - загальна норма запасу, днів;

В - середньодобові витрати ресурсів, які входять до складу виробничих запасів, грн.

Величина виробничого запасу, що має створюватися на підприємстві, залежить від складності його відновлення, порівняної близькості ринків, де робляться закупки, можливостей регулярної поставки, транспортних схем зв'язку з постачальниками матеріальних ресурсів, витрат на доставку і страхування, розміру партії ресурсів, витрат на зберігання, економічної ситуації на ринку та в країні. Усі ці обставини визначають мінімум того капіталу, який повинен бути у формі виробничих запасів та інших елементів оборотних коштів. Його величину визначають на основі тривалості того часу, на який має авансуватись капітал, а також розміру маси капіталу, що авансується за один раз. Підприємство не може собі дозволити зменшення виробничих запасів нижче певної межі мінімального запасу.

Основними чинниками, які беруться до уваги при визначенні норми виробничих запасів, є насамперед допустимий строк зберігання, наприклад, сировини, виходячи з її технологічних характеристик; місткість складських приміщень на підприємстві; черговість поставок сировини на підприємство відповідно до укладених договорів та дотримання принципів мінімізації витрат на зберігання та замовлення.

Приклад 4.3.

Квартальний план витрат сировини на підприємстві з безперервним технологічним циклом становить 90 тис. грн. Інтервал між двома черговими поставками - 3 доби. Виходячи з особливостей сировини, норма підготовчого запасу становить 1 добу. Обчисліть норматив оборотних коштів у виробничих запасах сировини на підприємстві.

Розв'язок

1) визначаємо загальну норму виробничого запасу сировини:

де Н - норма поточного запасу; Нпідг а - норма підготовчого запасу;

2) розраховуємо добові витрати сировини

В = 90 : 92 = 0,98 тис. грн; де 92 - кількість календарних днів у кварталі.

3) обчислюємо величину нормативу оборотних коштів у виробничих запасах сировини на підприємстві

Норматив = Н o В = 2,5 * 0,98 = 2,45 тис. грн.

Приклад 4.4.

Квартальна потреба підприємства в сировині становить 180 т. Ціна 1 т сировини - 500 грн. Витрати підприємства на обслуговування придбання однієї партії сировини (на розміщення замовлення, страхування, доставку) - 0,8 тис грн. Витрати на зберігання запасу сировини на підприємстві становлять 12 % середньої вартості запасу. Обчисліть оптимальний розмір партії сировини, що має надходити на підприємство.

Чим більша партія сировини, що купується, тим більшою є величина середньорічного запасу і тим суттєвіші витрати на його зберігання. У випадку, коли підприємство не витрачає коштів на розміщення замовлення на поставку ресурсів і доставку партії сировини, то економічно ефективно здійснювати закупівлю сировину дрібними партіями з метою мінімізації витрат на зберігання.

Проте в практичній діяльності підприємство має витрачати кошти, пов'язані з розміщенням замовлення, прийманням ресурсів тощо. Величина подібних витрат з обслуговування закупівель у розрахунку на одну партію, як правило, буває однаковою. Ці обставини стимулюють підприємство закуповувати ресурси якомога більшими партіями.

Пошук рішення завдань потребує мінімізувати квартальну суму витрат на обслуговування придбання ресурсів, які залежать від кількості поставок сировини; і витрат на зберігання, що пропорційні вартості запасу сировини на підприємстві. Оптимальним можна вважати такий розмір партії і таку кількість поставок протягом кварталу, які забезпечують мінімізацію цих витрат.

Розв'язок

  • 1) приймаємо за Q - розмір однієї партії поставки сировини;
  • 2) Р - 180 * 500 = 90 тис. грн - квартальне споживання сировини у вартісному вираженні (квартальний попит підприємства на сировину);
  • 3) 90 : Q - кількість поставок за квартал;
  • 4) 3 * (90 : Q ) - квартальні витрати на обслуговування придбання сировини, величина яких повинна бути мінімальною;
  • 5) (Q + 0): 2 = Q : 2 - середньоквартальна вартість поточного запасу сировини;
  • 6) 0,12 * (Q : 2) - витрати на зберігання запасу сировини, величина яких повинна бути мінімальною;
  • 7) за допомогою математичних методів необхідно мінімізувати сумарні витрати; на доставку та утримання запасів на підприємстві:

Заносимо дані в табл. 4.5.

Таблиця 4.5. Розрахунки оптимальної вартості запасів підприємства

Розрахунки оптимальної вартості запасів підприємства

Як свідчать дані табл. 4.5, оптимальною для цього підприємства є закупівля трьох партій на квартал. За цих умов середня вартість запасу сировини, що зберігається на підприємстві, становитиме 15 тис. грн, а сумарні витрати на придбання і зберігання запасів - 4,2 тис. грн на квартал.

Універсальна формула, за допомогою якої можна обчислювати оптимальну партію замовлення, така:

де Я -- розмір однієї партії поставки сировини (розмір замовлення);

Р - споживання сировини підприємством за період;

С - витрати на зберігання одиниці запасів протягом періоду;

В - витрати на замовлення.

На підприємствах з тривалим технологічним циклом здійснюється нормування незавершеного виробництва. Результатом процесу нормування незавершеного виробництва є норматив незавершеного виробництва, що вказує на величину капіталу, який перебуває ("заморожений") у виробничому процесі. Розмір нормативу залежить від характеру виробничого процесу, його технологічних та економічних особливостей (рис. 4.7).

Нарощування вартості незавершеного виробництва

Рис. 4.7. Нарощування вартості незавершеного виробництва

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві (Нн ) розраховується за формулою

де С - виробнича собівартість продукції, виробленої за певний період (місяць, рік, квартал), грн;

Д - кількість днів у періоді;

Т - тривалість виробничого циклу, дн.;

К - коефіцієнт наростання витрат, який характеризує співвідношення середньодобової вартості незавершеного виробництва та виробничої собівартості продукції і за умов рівномірного нарощування витрат протягом виробничого циклу, може визначатися за формулою

де Вп - первісні одноразові витрати (витрати сировини та матеріалів), зроблені на початку виробництва продукції;

Вр - решта витрат (витрати на заробітну плату, енергію тощо), які були здійснені до закінчення виробничого процесу (див. також рис. 4.7).

Приклад 4.5.

Тривалість виробничого циклу на підприємстві становить 20 діб. Добові витрати сировини і матеріалів на виробництво продукції - 1200 грн. Поточні витрати на оплату праці персоналу, витрати на споживання електричної енергії та ін., що виникають рівномірно в процесі виробництва протягом виробничого циклу, становлять 14 400 грн.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві становить

Як бачимо, за умов, що решта витрат на виробництво продукції зростають рівномірно протягом виробничого циклу, норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві відображатиме середній їх залишок.

ДеВп - відображає вартість незавершеного виробництва на момент початку виробничого процесу і складається з вартості переданих у виробництво матеріальних ресурсів;

С - характеризує вартість незавершеного виробництва, оціненого за виробничою собівартістю на момент закінчення виробничого циклу.

Нормування оборотних коштів у залишках готової продукції (НГП) здійснюється аналогічно нормуванню виробничих запасів

де Н - норма запасу готової продукції на складі, днів;

П - середньодобове виробництво продукції, оціненої за виробничою собівартістю, грн.

На величину дебіторської заборгованості впливають такі чинники, як ринкова кон'юнктура, масштаби господарської діяльності, наявна система розрахунків, платіжна дисципліна покупців, якість аналізу заборгованості і послідовність у використанні його результатів. Усі вони мають враховуватися при формуванні кредитної політики підприємства. У практиці для прогнозування величини дебіторської заборгованості необхідно здійснювати постійний моніторинг таких величин:

  • - суми дебіторської заборгованості;
  • - обсягу простроченої дебіторської заборгованості;
  • - виконання плану грошових надходжень;
  • - динаміки погашення дебіторської заборгованості;
  • - середнього періоду відстрочки платежів.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>