Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія політичних та економічних вчень
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Політико-правові вчення західноєвропейського просвітництва

Просвітництво - політична ідеологія, філософія і культура періоду утвердження буржуазних відносин. Просвітництво виникло у XVII ст. в Англії і було пов'язане з творчістю Дж. Локка. Потім поширилося у Франції (XVIII ст.), де знайшло відгук у творчості Ш. Монтеск'є, К. Гельвеція, П. Гольбаха, Вольтера. Воно пропагувало ідеї буржуазної демократії, суспільного прогресу, рівності, праці на благо суспільства, свободи особистості, республіканського державного устрою.

Характерною особливістю державно-правової думки доби Просвітництва є поєднання теорії з практикою. Це стало можливим із поширенням практики прийняття конституцій у державах, перших спроб кодифікації права, утворення нових буржуазних держав. Саме в цей час відбувалося цілеспрямоване державотворення, визначалися форми державного правління, устрою, сфери компетенції органів влади, структури політичної системи тощо. На відміну від доби Відродження, просвітницькі концепції по-іншому тлумачили ідеї суспільного договору і природного права.

  • 1. Якщо в теоріях XVI-XVII ст. природне право досліджувалося переважно під кутом зору потреби утвердження однакових для всіх людей прав, виходячи з того, що всі люди, розумні істоти, то в теоріях XVIII ст. природне право тлумачилося вже як діяльність держави відповідно до правового закону для досягнення мети суспільного договору - свободи і справедливості.
  • 2. У договірних теоріях XVI-XVII ст. основоположною концепцією було вивчення держави як своєрідної угоди між правителями (суверенами) і їхніми підданими (народом), за якими визнаються взаємні права і обов'язки. Основою договірних теорій XVIII ст. було визнання того, що розумна угода між урядом і народом - це не розмежування прав і обов'язків між підданими і правителями, а прийняття правових законів держави, які регулюють відносини між людьми. Концепцію суспільного договору було зорієнтовано на встановлення розумних меж втручання держави у приватне життя індивіда і суспільства в цілому.

Найвищого рівня розвитку Просвітництво досягло у Франції напередодні Великої французької революції. Згодом воно поширилося у Німеччині, Іспанії, Італії, серед слов'янських народів, відіграло значну роль у формуванні політико-правових концепцій країн Європи і Америки.

Помітною фігурою французького Просвітництва, одним з авторів нової політико-правової ідеології був Вольтер (1694-1778). Його погляди щодо держави і права, викладені у працях "Філософські листи", "Досвід загальної історії про звичаї і дух народів", зводяться до таких ідей:

- по-перше, це ідея рівності людей. Мислитель був переконаний, що соціальною основою нерівності є неосвіченість, якій сприяє католицька церква. Він виражав інтереси великої буржуазії, а тому не опікувався проблемами простого народу, вважаючи, що біднота не повинна мати політичних прав.

Мислитель визнавав рівність людей як біологічних істот, але заперечував рівність соціальну. Він відстоював ідею юридичної рівності в суспільстві, яка передбачала формальну рівність усіх перед законом і можливості набуття всіма людьми однакового статусу громадянина. Але і тут Вольтер проголошував юридичну рівність лише у сфері приватного права, заперечуючи можливість її реалізації у сфері права публічного;

  • - по-друге, це ідея свободи, під якою Вольтер розумів не свободу суспільства в цілому, а свободу індивіда. її основою є свобода слова, віросповідання, підприємництва та свобода праці;
  • - по-третє, це ідея влади. Вольтер як прибічник сильної державної влади розглядав її як засіб захисту від "зазіхань черні" (народу) на власність. У цьому чітко проглядається апологетика філософом інтересів власника. Однак він надавав перевагу не формам управління державою, а принципам реалізації влади, які б забезпечували свободу, законність, право власності;
  • - по-четверте, Вольтер створив оригінальну концепцію "освіченого абсолютизму". Мислитель переконує, що інститут абсолютної монархії ще не вичерпав своїх можливостей. Він перебуває у кризі, подолати яку можна за умови правління державою високоосвічених, високоморальних монархів. Теорія "освіченого абсолютизму" не залишилася "наукою для науки". Вона поширилася у європейських країнах і слугувала ідеологією для так званих революцій зверху - проведення реформ з ліквідації застарілих феодальних інститутів, які не руйнували засад абсолютизму. Ініціаторами і виконавцями цих реформ були монархи, які, спираючись на популярні просвітницькі ідеї, подавали абсолютистське самодержавне правління у своїх країнах як "союз філософів і монархів".

Деталізованішою була державно-правова концепція видатного юриста і політичного діяча Франції Шарля-Луї Монтеск'є (1689-1755), яку він виклав у творах "Перські листи", "Роздуми про причини величі і занепаду римлян", "Про дух законів".

Основні його концепції:

1. На відміну від середньовічних філософів, Ш.Монтеск'є пов'язував виникнення держави з об'єктивними процесами розвитку суспільства. На його думку, держава виникає тоді, коли утверджуються приватна власність, розподіл багатств, коли індивіди намагаються привласнити чуже багатство, що призводить до антагонізму у суспільстві. Окремі особи в суспільстві починають відчувати свою силу і прагнуть обернути благо суспільства на свою користь. У цьому кореняться причини ворожнечі між окремими особами, війн у суспільстві між народами.

У додержавному суспільстві панувала природна свобода індивіда, що забезпечувалася не силою примусу, а звичаями і традиціями. З переходом до держави така природна свобода втрачається і відновлюється у новій якості виключно за допомогою законів.

При цьому природна свобода неминуче набуває політичного характеру, перебуваючи у постійному зв'язку з правом. Ш.Монтеск'є був переконаний, що майбутнє держави пов'язане з політичною свободою, яка забезпечується поділом влади. На підставі цього твердження він дає визначення держави: держава - це суспільство, в якому діє закон.

Не протиставляючи суспільство і державу, не виділяючи державу в окрему інституцію Ш. Монтеск'є вважає, що найважливішим засобом державної організації суспільства і підтримання порядку в ньому повинно бути державне законодавство.

  • 2. Як і Вольтер, Ш. Монтеск'є був прихильником теорії природного права, він вважав, що у світі все відбувається відповідно до природної закономірності. Люди як розумні істоти можуть самі видавати закони. Але в них є закони, створені не людським розумом, тобто природні закони. До основних природних законів він відносив:
    • а) прагнення людей жити в мирі з такими, як вони самі;
    • б)потяг однієї людини до іншої (любов, дружба, товариство);
    • в)прагнення людини добувати собі їжу;
    • г) колективізм людей, їх намагання жити в суспільстві.

Такі природні закони, на думку філософа, є взірцем абсолютної справедливості. Справедливість історично і логічно передує закону. Намагаючись вирішити дилему "право" і "закон", Ш. Монтеск'є вводить у свою теорію "дух законів". Право він розглядає як загальнолюдську цінність. Його метою є свобода, рівність, безпека і щастя всіх людей. Але як тільки люди об'єднуються в суспільство, між ними закінчується рівність і починається ворожнеча. Жити у постійному антагонізмі і протистоянні люди не можуть, а тому встановлюють закони як правила поведінки (позитивні закони). У просвітницькому дусі Ш. Монтеск'є вважає, що "людський розум править народами", але пов'язує дію закону не лише з самим розумом, а й з певними природними і географічними факторами:

■ помірний клімат сприяв формуванню таких рис, як хоробрість, войовничість, волелюбність;

■ теплі умови життя породжують людей ледачих, покірних, розбещених;

■ родючий ґрунт спонукає людей до постійного його обробітку, а тому люди передають право на управління ними одній особі. Там частіше панує монархічна (або деспотична) форма правління;

■ на неродючих землях частіше встановлюється народне, республіканське правління.

Виходячи з таких міркувань законодавець створює закони не довільно, а з урахуванням природних умов, в яких історично сформувався народ. У цьому і полягає дія "духу законів".

  • 3. Основоположною тезою теорії Ш. Монтеск'є є визнання свободи людини-громадянина. Для неї найбільшу небезпеку становить державна влада, а особливо ті умови, що породжують можливість зловживати нею. Свобода людини в державі - це політична свобода. Свобода, міркує філософ, є право робити те, що дозволено законами.
  • 4. Об'єднана в державі сила окремих людей є владою. Вона може належати одній особі або кільком людям. Форму правління Ш. Монтеск'є визначав на підставі того, скільки людей перебуває при владі: це може бути республіка, монархія або деспотія.

За республіканської форми правління влада належить всьому народові або певній кількості сімейств.

Монархія - правління одноособово, на основі закону править монарх.

За деспотії управління державою здійснює теж одна особа, але у своїх діях вона керується не законом, а власним вередуванням.

Аналізуючи названі форми правління, Ш. Монтеск'є віддавав перевагу монархії, яка функціонує на основі закону.

Республіку й обмежену законами конституційну монархію Ш. Монтеск'є вважав поміркованими формами правління. Але політичну свободу в них можна реалізувати тільки за відсутності зловживання владою.

5. Наріжним каменем учення про державу і право Ш. Монтеск'є є його теорія поділу влади. На думку філософа, зловживання владою можна виключити лише в тому випадку, коли влада в державі побудована за принципом поділу на законодавчу, виконавчу і судову.

Мислителі попередніх століть вважали, що поділ влади своєрідно врівноважує суспільні й економічні інтереси певних верств населення. Таке розмежування влади було противагою крайній централізації, нагадувало про те, що жодний політичний організм не працюватиме злагоджено, якщо не базуватиметься на взаємоповазі і чесній взаємодії його складових.

На відміну від цих поглядів, Ш. Монтеск'є вперше в історії державно-правової думки поділ державної влади пов'язував із конституцією держави. Тим самим він обгрунтував ідею правління не людей, а правління законів, тобто ідею конституційного правління. Відповідно до неї суверен повинен додержуватися не лише природних, а й позитивних законів у державі.

Поділ влади Ш. Монтеск'є об'єднав у систему правових стримувань і противаг, підкреслюючи, що поділ влади забезпечить верховенство закону. Це було новим у доктрині поділу влади. Саме за умови поділу її на законодавчу, судову і виконавчу можливий державний лад, за якого людина додержуватиметься того, що велить закон, і не робитиме того, чого закон не дозволяє.

Концепцію суспільного договору як першооснову об'єднання людей у громадянське суспільство та державу демократичного типу розробив французький мислитель і письменник Жан-Жак Руссо (1712-1778). Державно-правові погляди він виклав у творах "Про суспільний договір" і "Міркування про походження і основи нерівності між людьми".

На відміну від інших просвітителів, Ж.-Ж. Руссо не апелював до розуму, а ставив на перше місце добру волю, почуття, емоції та пошану. Жан-Жак Руссо розглядав проблему соціальної нерівності, у якій він вбачав джерело і розум. Ці ідеї у книзі "Міркування про походження і основи нерівності між людьми" (1755) Руссо пов'язував виникнення експлуатації з появою приватної власності, яка зруйнувала первісну общину "золотого віку". Він закликав зруйнувати "старий порядок", відкидав політичний деспотизм. Руссо вважав, що усі соціальні привілеї знаті грунтуються на несправедливому розподілі власності та закликав до народного повстання.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші