Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Входження України під протекторат Російської держави

Перша спроба переговорів з Росією відбулася наприкінці 1648 р. через єрусалимського патріарха Паїсія, який їхав через Київ до Москви. Контакти з російським царем підтримувались і протягом 1649 р. Зокрема, у березні прибуло з Москви в Україну перше офіційне посольство. Його очолив Г. Унковський. Метою було вивчення ситуації в країні. Посольство перебувало в Чигирині з 13 березня по 22 травня. Загалом за період із 1649 р. до початку 1654 р. в Україні побувало 13 посольств із Москви.

У квітні 1649 року до Москви вирушило перше українське посольство на чолі з чигиринським полковником Ф. Вишняком. І хоча Росія після недавньої тяжкої війни з Польщею займала вичікувальну позицію, переговори відбулися. Хмельницький вимагав військову допомогу проти польської експансії в обмін на те, що Україна прийме протекторат Росії. Після Зборівської угоди гетьман почав активніше домагатися російської підтримки. При цьому він наголошував на можливості навернути під протекторат Росії навіть кримського хана, який, за словами Хмельницького, неодноразово закликав його йти разом на Москву. Цю пропозицію українська сторона відхилила, однак гетьман дав зрозуміти, що в разі зволікання Москви вона не виключена.

У лютому 1651 року відбувся Земський собор, на якому російське православне духовенство і бояри погодилися взяти Богдана Хмельницького разом із Військом Запорозьким під протекторат Росії. Але фактичних кроків для реалізації цього рішення зроблено не було. Водночас тривали надзвичайно виснажливі для українського народу воєнні дії.

22 квітня 1653 року до Москви прибуло нове посольство від Хмельницького - К. Бурляй і С. Мужиловський. Вони передали повторне прохання козацького гетьмана виступити на захист України, прийняти її "під високу руку" і послати на допомогу військові сили.

Проте Москва розпочала дипломатичні переговори з Річчю Посполитою. 30 квітня до Варшави прибуло посольство у складі князя Б. Рєпніна-Оболенського, окольничого Б. Хитрого, дяка Посольського приказу А. Іванова. У листі до Яна Казимира пропонувалося повернутися до умов Зборівського договору, скасувати Берестейську церковну унію 1596 р., на що уряд Польської держави не погодився. Тоді посли заявили: "Государь о тех делах более терпеть не будет и о подобных неправдах велит писать в окрестные государства".

1 жовтня 1653 року царський уряд скликав Земський собор, на якому ухвалили рішення: "Гетмана Богдана Хмельницкого й все Войско Запорожское з городами и землями принять". 31 грудня московське посольство, очолене В. Бутурліним, приїхало до Переяслава для переговорів. 6 січня 1954 року туди прибули Хмельницький, який затримався через похорон сина Тимоша, та І. Виговський зі старшиною. 8 січня вранці відбулася таємна рада гетьмана з козацькою старшиною і полковниками. Вона визнала протекторат Росії, внесла поправки, що базувалися на демократичних засадах і звичаях козацтва. Того ж дня на міський майдан було скликано людей. Виступаючи, Хмельницький наголосив на необхідності для України визнати протекторат сильної держави - Росії. Учасники Переяславської ради підтримали гетьмана. Потім в Успенській соборній церкві Бутурлін, Хмельницький та козацька старшина мали скріпити прийняте рішення спільною присягою. Але московський посол відмовився присягати від імені царя, посилаючись на те, що самодержець не присягає своїм підданим. Спершу така заява дуже обурила Хмельницького, але потім він вирішив, що це звичайнісінька формальність і зважати на неї не варто. Гетьман і старшина поклялися на вірність царю. Щоправда, не присягнули Іван Богун, Іван Сірко та деякі інші.

Юридичний статус України в складі Росії було закріплено "Березневими статтями", відомими ще лід назвою "Статті Богдана Хмельницького". Згідно з цим документом, гетьмана і старшину повинна обирати рада; українська адміністрація і судоустрій не підлягатимуть Москві; залишиться давній поділ на стани: козацький, шляхетський, міщанський і духовний, кожний з яких зберігатиме свої права; козацьке військо становитиме 60 тис. осіб; Україна матиме право вести переговори з іншими державами. Українці ж визнавали за Росією право тримати в Києві воєводу із залогою. Царя належало повідомляти про обрання нового гетьмана, про закордонні посольства. Історик А. Яковлєв дійшов висновку, що проектом договору "гарантувалась повнота внутрішньої автономії держави й усувалось будь-яке втручання влади московського царя у внутрішні справи України".

21 березня 1654 року українські посли подали російському правителеві нову редакцію проекту договору, що містив уже 11 статей (замість 23). Проте його зміст не змінився за рахунок скорочення та об'єднання низки статей. 27 березня їх було підтверджено жалуваною грамотою царя. Однак царський уряд, що проводив політику жорсткої централізації Росії, одразу ж почав обмежувати автономію України, скасовувати права її населення, хоча за "Березневими статтями" Україна вважалася окремою державою.

Тим часом Польща знову виступила проти України. У березні 1654 року її військо вторглося на Поділля, Волинь і Брацлавщину. Тепер українському військові допомагала Росія, яка вже перебувала у стані війни з Польщею. До кінця 1654 р. поляки відступили. Взимку 1656 р. вони пішли на Умань уже за підтримки кримського хана, але в Охматівській битві зазнали поразки. Українські війська визволили Поділля і майже всю Східну Галичину. 19 вересня того ж року поблизу Городка поляків знову було переможено. Невдовзі проти Польщі виступила і Швеція. У серпні - жовтні 1656 року Росія і Польща уклали Віденське перемир'я.

У цей час Хмельницький займався утвердженням союзу зі Швецією, Семиграддям, Бранденбургом, Молдовою, Волощиною та Литвою проти Польщі та Криму. Так, уклавши 1656 р. українсько-трансільванський договір із семиградським князем Юрієм Ракоці та погодившись підтримати його кандидатуру на польський престол, гетьман домігся того, що Ракоці спільно зі шведськими військами здійснив похід на Польщу і навіть захопив Варшаву. Проте невдовзі поляки отримали допомогу від татар і австрійців. Семиградського князя було скинуто з престолу. Всі ці події остаточно підірвали здоров'я хворого Хмельницького і 6 серпня 1657 року він помер.

Отже, національно-визвольна війна 1648-1657 рр. започаткувала розбудову української державності, сприяла створенню військово-адміністративної системи. Водночас входження під протекторат Росії мало неоднозначні наслідки. З одного боку, це допомагало національному й культурному відродженню, оскільки припинився наступ уніатства й католицизму. З іншого - це не був рівноправний військовий союз, оскільки вже в "Березневих статтях" було значно обмежено економічні і політичні права гетьманського уряду. Невдовзі цар взагалі скасував автономію України. Українському народові було накинуто тяжке ярмо кріпацтва.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші