Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Розвиток підприємництва та специфікація прав

Загальновідомо, що саме інституціональне середовище — формальні та неформальні правила поведінки і взаємодії, а з погляду підприємництва — сукупність формальних і неформальних меж, які структуризують діяльність підприємців, є фундаментальною ланкою ринкових трансформацій. Потенціальному розвитку конкурентних бізнесових ринків і використанню їх переваг під час інституціональних змін може перешкодити невідповідність інституціонального середовища, успадкована від попередніх командно-адміністративних економік, ринково орієнтованим інститутам. В Україні не тільки не відбулися прогресивні інституціональні зміни, а навпаки — економіка все більше деградувала і стала схожою на економіку рентного типу.

Якщо врахувати докази українських економістів (В. Геєць, Ю. Пахомов, А. Чухно, А. Гриценко, В. Лагутін, І. Бочан, Р. Пустовійт та ін.), які звертають увагу на інституціональні умови, що призвели до бюрократичних бар'єрів, корупції чиновників, застосування насилля у підприємницькій сфері, ухилення від сплати податків і криміналізації бізнесу, варто погодитись із твердженням провідних неоінституціоналістів про роль інститутів як визначального фактора довготермінового функціонування економіки. Не менш важливими фактами на користь такого висновку є результати реформ в інституціональному середовищі, зокрема в підприємницькому, країн Центральної та Східної Європи і країн Балтії, які забезпечили економічне зростання. Така ситуація сприяє поліпшенню добробуту більшості населення.

Поряд з іншими причинами трансформаційної кризи в Україні, наприклад: руйнацією інвестиційного процесу, застарілістю основних фондів, низькою якістю роботи, відсутністю стимулів до технологічного прогресу, потребою здійснення ринкової структуризації виробництва, порушенням виробничих зв'язків, змінами у структурі зовнішньої торгівлі, важливого значення набувають чинники інституціонального характеру. До них зокрема належать: відволікання ресурсів із традиційних сфер інвестування у створення нових інститутів і витрати, пов'язані з перерозподілом перехідної ренти, що є водночас важливими показниками рівня дієздатності до ефективного реформування економіки країни. Останній вважають визначальним для остаточного виходу із трансформаційної (системної) кризи.

У трансформаційний період розвитку країні не вдалося запобігти інституціональним пасткам і ефективно забезпечити процес переорієнтації на соціально-ринкову економіку. У процесі соціалістичного розвитку були наявні "подвійна економіка" і "подвійна мораль суспільства", коли офіційна економіка функціонувала разом із неформальною і нехтування законами та моральними правилами де-юре засуджували, але де-факто вважали нормальним суспільним явищем. Тому на відміну від громадян західних країн значна частина українців тривалий період очікували від країни стабільного соціального забезпечення, яке оцінювали в часи соціалізму дуже високо.

Унаслідок дії інституціональних пасток і неефективності структур та інститутів економічної влади спостерігається неефективний розподіл витрат і вигід в економічній системі.

  • 1. На поведінку власника впливає низка чинників, що зумовило заниження витрат неефективного використання активів підприємства:
    • - стан фондових ринків: неефективність діяльності підприємства не відображається у зниженні курсової вартості акцій і, відповідно, не передбачає фінансових витрат для акціонерів;
    • - стан ринку корпоративного контролю: немає загрози втрати контролю над підприємством у результаті скуповування акцій під час падіння їх вартості;
    • - недосконалість процедури банкрутства: втрата контролю більше залежить від відносин домінуючих акціонерів і органів державної влади, ніж від результатів діяльності підприємства;
    • — обмеженість конкуренції на внутрішньому ринку.
  • 2. На поведінку власника впливають чинники, які зумовили завищення витрат ефективної діяльності:
    • — невизначеність і брак гарантій прав власності, що спричинює невмотивований перерозподіл власності внаслідок банкрутства і збільшення трансакційних витрат у взаємодії державних органів;
    • — дискримінація та порушення прав акціонерів з боку менеджерів (відсутність досконалого корпоративного законодавства, недостатній захист від свавілля найманих менеджерів);
    • — високі трансакційні витрати, пов'язані з організацією управління і подоланням опортуністичної поведінки персоналу;
    • — трансакційні витрати інвестиційної й інноваційної діяльності;
    • — недостатня захищеність прав виробника (торгова марка, захист від фальсифікації, охорона прав на продукцію);
    • — трансакційні витрати, необхідні для захисту прав власності.

Отже, відсутність ефективного соціального контролю (тобто сили, що змушує ефективно використовувати активи) над власником, а також надлишок приватної економічної влади є наслідками "провалів мотивації" власника.

Досвід трансформаційної кризи свідчить про те, що країни, які швидко розв'язали інституціональні проблеми, досягли належного рівня забезпечення своїх громадян навіть порівняно з розвинутими країнами Західної Європи. Звідси вони трансформують інституціональне середовище у загальне макросередовище і поряд із соціальними та технологічними сегментами звертають увагу на такі, як:

  • — економічний, що концентрується на властивих ознаках і напрямах розвитку, в яких функціонують економічні суб'єкти і підприємці, а його головними кількісними характеристиками є ВВП, показники інфляції, безробіття, середньостатистична заробітна плата та ін.;
  • — політичний, котрий визначає організацію законотворчої діяльності, політичні та виборні процеси і всі аспекти взаємозв'язків між підприємцями, політичною елітою й урядом.

Як підсумковий чинник при цьому визначають регуляторну і фіскальну політику стосовно бізнесу, порядок отримання ліцензій, дозволів.

Щоб ліквідувати бідність більшості населення за порівняно високого ВВП ва одну особу, важливо досягти високого рівня справедливості розподілу багатства в країні. В Україні офіційний коефіцієнт Джині, починаючи з 1993 р., збільшився в 1,5 разу і становить 0,359 (0 — абсолютна справедливість, 1 — абсолютна несправедливість), що характеризує досить нерівномірний розподіл доходів. Для порівняння: в країнах Центральної Європи він дорівнює 0,260.

З періоду здобуття незалежності та початку трансформаційних перетворень процес стратифікації призвів до поляризації суспільства: 5—6 % багатих, а решта — збідніле населення. Питання створення нового середнього класу — гаранта суспільної стабільності — актуальне і нині. За міжнародними критеріями до бідних належать люди, в яких реальний дохід не перевищує 1 дол. США в день. Для розвинених країн, де і доходи, і вартість життя є вищими, цей показник становить 14,5 дол. США у день, а для східноєвропейських — 4 дол. В Україні більшість громадян мають дохід значно менший, майже 40 % населення перебуває нижче цієї межі.

Коефіцієнт Джині не враховує привілеї та тіньові доходи економічних суб'єктів. Наявність значного тіньового сектору в країні (понад 50%) обумовлює визнання значущості теорії інституціонального аналізу в плані дослідження трансформації економіки країни та її підприємницького середовища. З досвіду України можна зазначити такий факт: якщо навіть є значна законодавча база в країні, це не означає, що підприємці дотримуватимуться формальних правил. Такий висновок підтверджує функціонування протягом тривалого періоду тіньової економіки. Щоправда, цього не уникли і високорозвинені країни. Наприклад, нелегальний сектор економіки США у 2003 р. становив —- 9%, Канади, Франції, Німеччини — 15—16, Італії — 28 %. Такий стан свідчить про те, що, коли немає інституціонального середовища, яке сприяє бізнесу і мінімізує трансакційні витрати, підприємці у будь-якій країні реагуватимуть однаково й ухилятимуться від виконання формальних правил, схиляючись до вигідних неофіційних угод. Рівень тіньового сектору економіки є відображенням обернено пропорційного рівня досконалості інституціонального середовища для розвитку підприємництва.

Розглянемо головні причини такої ситуації в бізнесі і викривлення формальних норм в інституціональному середовищі України.

1. Надзвичайна податкова завантаженість. Хоча вважають, що країна належить до держав із ліберальним податковим режимом, проте слід враховувати і неформальні податки: хабарі податківцям та іншим працівникам контролюючих структур, плата за компенсацію ПДВ (20—40 % від поверненої суми), репресивні дії податкової служби або надання пільгового режиму підприємцям залежно від неформальних відносин за принципом "свій — чужий".

На відміну від розвинутих країн, які мають значні податки, Україна рухається так званим класичним шляхом: зменшує податки з метою стимулювання економіки та її виходу з тіні. Так само діяла у 2004 р. Словаччина. Зниження податку на прибуток підприємств і податку на доходи фізичних осіб сприяли зростанню кількості перенесення транснаціональними компаніями своїх виробничих потужностей, переважно в галузі машинобудування, з Азії та Німеччини.

2. Проблема асиметричної інформації, що є важливою складовою трансакційних витрат. Визнання обмежених можливостей отримання й аналізу повної інформації для прийняття оптимального рішення призводить до того, що підприємці не спроможні передбачити всі можливі ситуації як ex ante, так і ех post.

У ситуації України, коли один або невелика група учасників ринку володіють інформацією, необхідною для ухвалення бізнес-рішень стосовно покупок, інвестицій, укладання угод, а інші ринкові гравці, наприклад, враховуючи опозиційне становлення до владних структур, не мають доступу до таких даних, це спричинює криміналізацію ринку і переважання неформальних відносин над формальними нормами. У результаті такого становища економічні агенти ринку перебувають у нерівних умовах, оскільки отримати об'єктивну інформацію для іншої сторони стає неможливим. Про це свідчить інституціональний процес, коли корупція зумовлює появу нової корупції, а діяльність державних службовців у більшості випадків визначається обслуговуванням інтересів політико-фінансових груп.

3. Недосконалість політико-економічного сектору. Саме цей фактор зумовлює те, що прийняті економічні рішення безпосередньо пов'язані з бізнес-інтересами тих, для кого це вигідно. Така ситуація ускладнює дієвість інституціональних контрактів зі сприяння соціально-економічного розвитку країни і підвищення добробуту більшості українців, а не окремих груп впливу. Прикладом може бути приватизація в Україні. На всіх рівнях гілок влади розуміють, що важливою умовою прозорості й ефективності функціонування ринку приватизації є чітка специфікація прав власності, що дає змогу прийняти найбільш ефективні та оптимальні рішення і мінімізує трансакційні витрати. Проте на практиці спостерігається протилежна тенденція — "розмивання" прав власності: коли вони точно не встановлені, потрапляють під різні обмеження і незадовільно захищені для більшості учасників приватизаційного і фондового ринків, що підвищує і так уже значні трансакційні витрати. Тому майже всі процеси приватизації привабливого об'єкта в Україні завершуються позовами до суду і блокуванням приватизаційного процесу. Значною перешкодою для участі багатьох іноземних та українських інвесторів у приватизаційних процесах є додаткові умови. Внаслідок першої специфікації прав власності сформувалися могутні фінансово-промислові групи, а держава у зв'язку з її недосконалістю втрачає мільярди доларів. Наприклад, приватизація "Криворіжсталі" у 2004 р. або перші приватизаційні торги щодо Одеського припортового заводу (2009 р.).

Зміни у правах власності впливають і на розподіл, і на суспільне відтворення. Особливо це стосується державного майна, коли після приватизації використання активів дає можливість небагатьом отримати багатство і політичну владу. Оскільки немає демократичних процедур, незалежно від часу (початок чи завершення процесу) угоди відносно прав власності в державі укладають ті, хто має владу, і будь-які зміни у цих правах здійснюватимуться швидше за все у напрямі їх інтересів. Таке розуміння приватизаційно-політичних торгів пояснює причини відхилення інституту прав власності в Україні від ідеальної системи ринку досконалої конкуренції. Ускладнення проблем з приватизацією державної власності за наявності складових ринкової економіки зумовлює інертний, повільний розвиток, що спричинює відсталість і бідність.

Рівень проблем, що виникли у підприємницькому інституціональному середовищі, можна визначити, враховуючи деякі рейтинги. Найбільш вдалими і взаємодоповнювальними є такі три рейтинги.

1. Агреговані фактори конкурентоспроможності: відкритість і прозорість економіки; політика і роль держави; розвиток фінансової системи; ефективність виробничої та соціальної інфраструктури; ступінь інноваційності технологічного розвитку; рівень кваліфікації й ефективності праці; розвиненість судової системи та інших правових інститутів, що визначають характер політики держави (від ліберальної до адміністративно-командної); рівень розвитку малих підприємств і міра їх підтримки. Звернемо увагу на особливе значення чинника інноваційності технологічного розвитку. Нові технології у розвинутих країнах світу дають майже 86 % приросту ВВП. Обсяг світового ринку наукомісткої продукції у 2006 р. перевищив 2,3 трлн дол. США. 36 % цієї суми припадає на США, 30 — на Японію, 9,5 — Німеччину і 6 % — на Китай. Частка Росії становить 0,3 %.

Світовий економічний форум щорічно подає основний рейтинг конкурентоспроможності національних економік. Спочатку його укладали за індексом зростання конкурентоспроможності (GCI — Growth Competetitiveness Index), а з 2006 p. — за індексом глобальної конкурентоспроможності (GCI — Global Competetitiveness Index). Дані табл. 13.5 показують досить однозначні результати щодо позиції України у 2001—2007 pp.

Таблиця 13.5. Зміни позицій України за конкурентоспроможністю економіки серед інших країн (оцінка Світового економічного форуму)

Рік

Місце в міжнародному рейтингу за індексом зростання конкурентоспроможності

Місце в міжнародному рейтингу за індексом глобальної конкурентоспроможності

2001

69-те серед 75 країн

2002

77-ме серед 80 країн

2003

84-те серед 102 країн

2004

86-те серед104 країн

2005

84-те серед 117 країн

2006

78-ме серед 125 країн

2007

73-тє серед 131 країни

Отже, за даними міжнародного рейтингу конкурентоспроможності економіки Україна посідала загалом досить низькі позиції. Суттєві зміни рейтингу України згідно з оцінкою Світового економічного форуму в найближчій перспективі не передбачаються.

2. Рівень економічної свободи: захист приватної власності, яку має забезпечити держава; право вільного вибору; право вільної конкуренції; незалежність суддів; кількість і рівень податків; рівень впливу держави на економіку; рівень захисту інтелектуальної власності; наявність або відсутність прихованих митних бар'єрів.

Паралельно щороку укладають два міжнародні рейтинги за індексом економічної свободи — дослідницьким центром The Heritage Foundation і фахівцями Інституту Катона (The САТО Institute) та канадського Інституту Фрезера (The Fraser Institute). Проведені дослідження показали значний позитивний зв'язок між рівнем економічної свободи в країні та матеріальним добробутом (особистими доходами) її громадян. Справджується і зворотна залежність: чим менша свобода, тим більша злиденність.

В обох рейтингах Україна посідає досить низькі місця, не входить навіть до складу першої сотні країн. Наприклад, у 2006 р. вона займала 112-те місце серед 141 країни (оцінки The САТО Institute і The Fraser Institute) і 133-тє серед 167 країн (оцінка The Heritage Foundation), фактично віддаляючись у своєму розвитку до рівня 2000 р.

Такий низький рейтинговий рівень зумовлений переважанням політики і влади над економікою та підприємництвом. У країні не розмежовані економічна та політична влади, що дає можливість політичній еліті реалізувати свої бізнес-плани за допомогою неформальних методів на відміну від задекларованих. Це призводить до деформації галузевої структури економіки України та є наслідком недотримання формальних правил в інституціональному середовищі і переходу до обслуговування неформальних інтересів заінтересованих груп. На жаль, таке становище вважають нормальним.

3. Вкрай високий рівень регламентації та втручання держави в підприємницьку діяльність. Ефективність функціонування держави не можна визначити спрощеною моделлю "витрати — виробництво", оскільки вона має багато інших специфічних параметрів, які не завжди економічно вимірюються. В Україні, на перший погляд, проблемою державного втручання є надзвичайно розвинутий чиновницький апарат управління. Проте порівняно з іншими країнами, навіть високорозвиненими, цей показник досить зважений. Частка чиновників серед всього зайнятого населення у Швейцарії становить 32 %, у Франції — 25, Німеччині — 14,5, Україні — 8 %. Тому навряд чи є залежність між чисельністю чиновників і рівнем регулярного втручання у підприємницьку діяльність. Швидше за все значення у цій ситуації має суб'єктивний чинник у процесі прийняття процедур дозволу стосовно бізнесу й об'єктивність роботи державних інститутів.

Великі трансакційні витрати на початковому етапі юридичного оформлення підприємництва зумовлені браком відповідних навиків бюрократії, яка не заінтересована в їх зниженні, а намагається тільки зберігати квазіренту. Цей чинник доповнюється тим, що в країні немає незалежної судової системи і недостатньо захищена інтелектуальна власність. Унаслідок дії цих факторів процвітає такий вид опортунізму, як рвацтво, зумовлене наявністю специфічного активу, що дає можливість їх власнику експлуатувати інших заради отримання квазіренти.

Створена і великою мірою запозичена від попередньої економічної системи за допомогою влади та бюрократичного апарату вертикальна система непрозорих і недемократичних повноважень стала привабливою для одержання незаконного багатства. Це одна з головних причин гальмування економічного розвитку країни. Сформувалося таке інституціональне середовище, що змушує підприємця для отримання сервісної послуги державного апарату не тільки вдаватися до прямих грошових витрат (офіційні і неофіційні), а і здійснювати витрати під час специфічних операцій, що потребують додаткового часу і ресурсів, наприклад, на ведення переговорів для виконання незаконної трансакції. Прикладом цього є ситуація в Україні навколо податку на додану вартість.

Варіантом виходу з такого стану може бути досвід Польщі, яка стала каталізатором змін у Центральній та Східній Європі і досягла значного прогресу в проведенні інституціональних реформ. Вони дали їй змогу досягти високих західноєвропейських стандартів — серед важливих інституційних проблем, які розв'язувала Польща, були: дерегуляція економіки, мінімізація державного втручання у бізнес, зменшення чисельності чиновників, перегляд рівня заробітної плати, перерозподіл доходів і управлінських повноважень від центру до регіонів.

Якщо зважати на світову тенденцію — підвищену увагу у розвинених краї" нах до господарської діяльності середніх і малих підприємств, то для України це завдання має бути надзвичайно важливим. Протягом 60—70-х років частка малого і середнього бізнесу у ВВП Великої Британії зросла більше ніж на чверть, а в США вони виробляють 46 % ВВП. Підприємці реалізовують більшість нововведень і винаходів. За останні роки дві третини інноваційних технологій запропонував саме малий бізнес. Такі показники досягнень підприємців багатьох країн, як високі зайнятість, інновації, рівень добробуту, мають стимулювати державні інституції до створення сприятливих умов в українському середовищі для розвитку малого і середнього бізнесу. Взаємозв'язок між підприємництвом і економічним зростанням можна реалізувати через такий ланцюжок: підвищення середнього грошового доходу —> підвищення купівельної спроможності населення —> підвищення попиту як стимулу розширення підприємницької активності —" поглиблення первинного мультиплікаційного ефекту.

Цей взаємозв'язок сприяє, з одного боку, швидким темпам зростання загального добробуту, а з іншого — збільшенню чисельності підприємців, які забезпечують подальше зростання ВВП. Проте для ефективної взаємодії ланок цього ланцюга потрібно створити спрощену регулятивну політику щодо підприємництва. Показники якості регулятивних процедур у підприємницькій сфері розробив Світовий банк: формування нової компанії, наймання працівників і збільшення їх чисельності, ліквідація (банкрутство) підприємства, реєстрація прав на нерухомість майна, захист інвесторів. Такі показники щодо України порівняно з низкою країн подано в табл. 13.6. У середньому в розвинутих країнах для організації нової компанії потрібно виконати приблизно 6 процедур, у бідних — 11, заплатити кошти, що дорівнюють 8 і 122 % доходу на одну особу. За часом витрати становлять 27 і 59 днів відповідно.

Таблиця 13.6. Деякі показники організації підприємницької діяльності в окремих країнах, 2004 р.

Деякі показники організації підприємницької діяльності в окремих країнах, 2004 р.

Деякі показники організації підприємницької діяльності в окремих країнах, 2004 р.

Наведені у табл. 13.6 дані свідчать про те, що внаслідок відмінностей в адміністративних процедурах в Україні майже вдвічі складніше створити бізнес або займатися ним, ніж у країнах із розвиненою економікою. Власники майна в Україні мають менше способів захисту прав на нерухоме майно, ніж у багатших країнах. Ефективність функціонування ринкової системи залежить і від чіткості специфікації прав власності, що змушує агентів господарювання приймати ефективні рішення. У протилежній ситуації, яка характерна для України і визначається як "розмивання" прав власності, порушуються правила гри, що не дає змоги стабілізувати економічні відносини між учасниками ринку і мінімізувати негативні зовнішні екстерналії.

Регулятивна політика держави до бізнесу не може не враховувати і специфічних чинників інституціонального середовища країни. Будь-яке копіювання інститутів з метою мінімізації вартості трансакцій іноді дає протилежний результат. Проте для будь-яких змін необхідні послідовні дії влади, щоб створити цивілізовані і прозорі правила гри для бізнесу. І навіть в умовах досягнення позитивних результатів варто пам'ятати, що цей процес потребує постійного вдосконалення. Наприклад, країни Центральної та Східної Європи, маючи досконаліше правове поле й інституціональне середовище розвитку підприємництва, продовжують здійснювати реформи для вдосконалення регулятивних механізмів.

Отже, як показує досвід країн, які досягли значного економічного успіху, його основою був створений за нетривалий час "інституціональний каркас" ринкової економіки, тобто ті інститути, що гарантують стабільність, далекоглядність, прозорість ринкових правил і процедур, мінімізують вплив тіньових і кримінальних факторів. Насамперед, це стосується відповідного інституціонального середовища для становлення і розвитку підприємництва, підвалинами якого є приватна власність і належне оформлення прав власності, що дає змогу перетворювати активи на джерело інституту. Це головний критерій ефективності інституціональних основ держави і ринкових принципів розвитку підприємництва. Україна перебуває на цьому шляху.

У процесі руху на шляху до формування ефективного інституціонального середовища для розвитку підприємництва варто врахувати його унікальність, яка полягає в тому, що підприємницька діяльність в Україні виникла і розвивається не еволюційним шляхом, як у країнах із традиційною ринковою економікою, а в результаті економічної революції: ламання жорстко централізованої планової системи. Саме тому підприємницька діяльність пов'язана з низкою труднощів і суперечностей.

По-перше, повільно і часто безсистемно формується законодавча база підприємництва, яка має забезпечити і закріпити право власності на засоби виробництва та кінцевий продукт діяльності. Бізнес в Україні виник і розвивається в умовах майнового хаосу та "вільно плаваючого" права власності на засоби виробництва — з одного боку, та надмірних податків, які позбавляли фірм значної частини результату діяльності, — з іншого. Відсутність специфікації прав власності зумовила продовження внутрішнього процесу перерозподілу власності.

По-друге, принципи часткової автономії регіонів обмежені, адже вільній діяльності господарювання, договорів і об'єднань протистоять традиційна для командної економіки монопольна організація господарства, яку неможливо скасувати тільки вольовим рішенням, оскільки економічну структуру України десятиліттями створювали як державну монополію.

По-третє, товарно-грошовий обіг ускладнюють недосконалість фінансово-кредитних відносин (проблема вилучення готівкових грошей, криза платежів та ін.), високі темпи інфляції, що спричинюють спекулятивні дії підприємців, банків, експортерів.

Деяка частина таких дій спрямована не на довготривалу перспективу, а в виключно тимчасовим засобом нагромадження первинного капіталу, що посилює нестабільність, невизначеність і недовіру у сфері бізнес-діяльності.

Створення сприятливих інституціональних умов для підприємництва значно пришвидшить його розвиток в Україні, поставить у цивілізовані межі, сприятиме переміщенню капіталу в найбільш перспективне виробництво. Держава має створити умови для розвитку виробничо-комерційної діяльності фірм (підприємств) усіх форм власності, адже кожна з них має право на життя у ринковій економіці, свої переваги і недоліки.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші