Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Етика та Естетика arrow Естетика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Естетика Платона

Творчість Платона (427—347 до н. е.) відкриває нову епоху в історії античної естетики та філософії загалом — період високої класики. Основні праці філософа, що містять виклад теорії естетичного — "Іон", "Гіппій Більший", "Банкет", "Федон", "Федр", "Філеб", "Софіст", "Держава", "Республіка". Естетичні проблеми тісно пов'язані у філософії Платона з проблемами метафізики й етики. Саме в його філософії естетичні поняття були введені в систему понять філософії, а головним поняттям естетики постало прекрасне. У трактаті "Гіппій Більший" (перший період творчості) Платон розглядає багато вимірність поняття "прекрасне". Діалог зосереджений на з'ясуванні цього поняття на основі зіставлення двох протилежних позицій: Сократа і софіста Гіппія. Діалог розгортає величезне багатство чуттєвих виявів краси, які, по суті, вкладаються у два визначення: прекрасне — доречне; прекрасне — задоволення, отримане через зір і слух. Жодного з цих визначень Платон не приймає. По-перше, доречне може бути засобом для блага, але власне благом може і не бути, а прекрасне — завжди благо. По-друге, поміж прекрасних форм і тіл є такі, котрі ми цінуємо тому, що вони доречні, а є такі, які цінуємо заради них самих. Платон відкинув суб'єктивістські погляди софістів на красу, адже вони тлумачили прекрасне як таке, що "приємне на зір і слух". Він перший розрізнив істинну й удавану красу.

Поняття "прекрасне" у метафізиці Платона невіддільне від вчення про ідеї. Він почав розробляти поняття "ідея" з другого періоду творчості й продовжував до кінця життя ("Банкет", "Федр", "Федон" та ін.). "Ідея" постає в естетиці Платона вічною умоосяжною сутністю, взірцем, принципом породження, конструювання речей. Світ ідей — це надособовий світ, він втілює закони, за котрими здійснюється світове космічне життя. Ідеї — ідеальні сутності, позбавлені тілесності. Вони є об'єктивною реальністю, яка перебуває поза конкретними речами та явищами. Ідея краси, що входить у цей ідеальний світ і виражає сутність прекрасного як такого, є взірцем, принципом творення прекрасних, чуттєво сприйманих речей. Звідси — прекрасним постає все те, в чому наявна ідея краси.

Найдосконалішим втіленням ідеї прекрасного Платон вважає умоосяжний космос. Космос постає облаштованим, естетично завершеним цілісним, тобто ідеєю. Згідно з Платоном, космос — максимальне здійснення ідеальних принципів буття. О. Лосев зауважує: у Платона "формалізованому космосу повертається його "антропоморфність", тобто "свідомість", "душа"; космос знову стає особистісно-соціальним буттям, тобто міфом... Отже, його початки, його рушійні сили, його субстанційні форми тепер уже — не стихії, не числа і не форми, а боги, причому боги в аспекті логічно вибудованих смислових моделей і структур" [7, с. 179]. Платон розуміє космос як втілення максимально ідеального начала — божественних, діалектично сконструйованих ідей у максимально реальному (чуттєво даній матерії). Ідея та матерія постають як начала (архе); хоча матерія — нижча сходинка буття, обидві вони необхідні для творення світу. Матерія — це те, в чому виникає чуттєва подоба умо-осяжного взірця [13, т. 3, ч. 1, с. 25]. Отже, космос постає найдосконалішим мистецьким витвором.

Платон не заперечує краси в явищах реального світу, розглядаючи її підстави на ґрунті поняття "ідея". У речах реального світу ідея є субстанцією речі, тобто її внутрішньою визначальною силою. Стосовно природного світу та людської творчої діяльності, реальним втіленням ідеї є чуттєво дані речі. Ідея здійснює і втілює себе у власному, також ідеальному тілі. Це специфічно здійснена доцільність, у "тілі" якої поєднані особливе й загальне.

Ідея краси має в естетиці Платона все-проникний характер. Вона виявляє себе красою в природі, душі, суспільстві. Усі людські творіння — наслідування космічного буття, а відтак і здійснених у ньому вічних ідей, хоча вони постають лише їх слабкими копіями. Без ідеї неможливе буття, неможлива визначеність речей, їх у собі виражена само-цінна життєвість, їх "душа" (в "Тімеї" — картина вічно сущого умоосяжного космосу доповнюється фігурою ума-деміурга, що поєднує обидва світи з допомогою "світової душі"). По суті, Платон прагне відповісти на запитання натурфілософів, котрі вважали космос упорядкованим цілим, розумним і визначеним у своїй життєвості.

Модифікаціями естетичного принципу в Платона є різновиди виявлення прекрасного, зокрема такі онтологічні категорії, як "число", "міра", "ритм", "гармонія". Число постає в естетиці Платона як те, що собою створює речі й визначає їх упорядкованість, воно дещо зовнішнє в речах і водночас — єдність внутрішнього та зовнішнього, сила, яка породжує все нові форми. За такого тлумачення ролі числа, буття, згідно з Платоном, є ніщо інше, як буття естетичне. Поняття "гармонія" (harmonia) — єдність протилежностей — це наявність цілого та поєднання в ньому елементів, що утворюють його структурну цілісність. Гармонія постає у Платона і сутнісною ознакою речей (їх оформленість, визначеність), і духовним явищем (певна "однодумність" з цілим). Поняття міра (metron) — одне з визначальних в античній естетиці — Платон також розглядає в двох аспектах. Перший — об'єктивний принцип буття естетичного предмета. У діалозі "Філеб" висунута ідея міри як діалектичного синтезу межі та безмежного. Другий аспект — суб'єктивний принцип міри, пов'язаний з оцінкою доцільності предмета відповідно до його призначення або відповідно до його сутності: чи відповідають мірки цього предмета його сутності, тобто, чи відповідає предмет ідеї краси. Наявність такого критерію виміру Платон вважав підставою існування мистецтва. Естетичний принцип ритму (rhythmos) також постає в естетиці Платона у двох вимірах. Перший — онтологічний: ритм він розглядає як порядок руху, що є всезагальним принципом. Він осягає ритми людського життя, суспільного й індивідуального, закони мистецтва, зрештою, є законом руху космосу. Другий аспект дії принципу ритму пов'язаний з психічними процесами людського життя [13, т. 2, с. 189]. Філософ розглядає різні типи реагування людей на явища: буйну вакхічну природу ритміки та врівноважену, обстоюючи ідею помірних і розмірених переживань. Платон наголошує на важливості істинного вживання ритмів і гармонії як умови виховання моральності й людського благородства загалом.

Важлива проблема в естетиці Платона — це проблема художності. Філософ трактує її значно ширше, ніж звичайно розуміють, пов'язуючи її не стільки з мистецтвом, яке він практично не відділяє від ремесла, скільки з дійсністю як такою. Осмислення цінності краси містить діалог "Бенкет", що постає гімном прекрасному — найвищій цінності світу. Прекрасне в усьому його розмаїтті є найрозумнішим уособленням буття. Філософ стверджує, що всі форми дійсності мають естетичне навантаження, стають виявами художності, оскільки в них відсвічує ідея краси. Основною характеристикою художньої дійсності, згідно з Платоном, є те, що вона — вічно живий організм, у кожному органі якого відображається його ціле, тобто втілюється всезагальна ідея життя.

Оскільки краса має надчуттєвий характер, то й осягається вона не почуттями, а розумом — умоглядним спогляданням ідей. У діалогах "Бенкет", "Федр", "Федон" описано стан філософського екстазу в процесі містичного осягнення прекрасного. Платон вибудовує щаблі сходження до пізнання ідеї краси, що постає як процес долучення до мудрості: від чуттєво сприйманих досконалих тіл, до поняття "краса тіл", а від нього — до ідеї краси. У діалозі "Тімей" красу людського тіла Платон вбачає наслідком поєднання гармонії тіла і душі [13, т. З, ч. 1, с. 535—536]. У системі упорядкованої краси космосу відводиться місце й мистецтву. Однак Платон не вважає його своєрідним видом втілення ідеї краси. Мистецтво у його філософії нічим не відрізняється від природи, а отже, і художня творчість нічим не різниться від виробництва матеріальних речей. Тобто, мистецтво розглядається як майстерність, володіння ремеслом. Щоправда, оскільки природа, ремесло і мистецтво постають тотожними, виникає питання щодо зв'язку ідеї та матерії в природі й у художній діяльності. Природа — єдність матеріального й ідеального (світової душі та світового розуму), відповідно, мистецтво — втілення ідеї у матерії формування, а отже, явище прекрасного. Красу мистецтва Платон розуміє у сенсі, близькому до сучасного абстракціонізму: він вважає красивими не форми, створені руками майстра-митця, а чисті кольори, запахи, звуки: все, в чому не помітні недоліки і де сприймання не пов'язано зі стражданням ("Філеб") [13, т. З, ч. 1, с. 65—66]. Таке розуміння мистецтва зумовлено ідеєю зв'язку духовного та матеріального в предметі формування. Чим менше матерії в предметі, тим він досконаліший. Основне призначення мистецтва він убачає в задоволенні, в грі: "Треба жити граючись" [13, т. З, ч. 2, с. 282—283]. Щоправда, в праці "Закони" він інакше уявляє завдання мистецтва: тут воно тісно пов'язане з мораллю, державною та суспільною доцільністю.

В естетиці Платона відображена і така типова для античної естетики проблема, як наслідування (mimesis). Однак у Платона вона отримує суто негативне забарвлення. У діях митця він вбачає суб'єктивізм, прагнення догодити кожному зображуваному, а тому творчість постає "підробкою". У X книзі "Держави" Платон загалом не знаходить місця митцям у державі, вбачаючи у їх діяльності лише наслідування божественного "першовзірця", тому "наслідування е якась забава, а не серйозна вправа". Звинувативши митців у суб'єктивізмі, Платон вважає за краще надавати перевагу розумному пізнанню, а не мистецтву. Однак його позиція стосовно мистецтва неоднозначна. Він припускає доцільність тих його видів, де предметом постає прекрасне. Зокрема, це стосується музичних мистецтв, у тому числі таких, котрі позитивно впливають на мораль людини, формуючи морально доброчесних громадян. Загалом перевага надається формуванню предметів (ремесло), а не творенню їх образів (мистецтво).

Відповідно до розуміння негативної ролі мистецтва у вихованні особи Платон критикує великих поетів Гомера та Гесіода, а також усіх ліриків і драматургів, які не завжди піднесено писали і говорили про богів, а отже, негативно впливали на благочестя громадян. Ідеальним у вихованні громадян, зокрема воїнів, Платон вважає поєднання гімнастики та музики: разом вони формують дух і тіло людини, а цінними — твори, де втілені ідеї вірності й справедливості громадян одне до одного у мирний і військовий час. Тут відображені соціальні ідеали філософа. В естетиці Платона вперше сформульована ідея єдності Істини, Добра та Краси, що постають розумною цілісністю буття. Тріаду — Істина, Добро, Краса — Платон обґрунтовує у "Федрі" та "Філебі".

Отже, у філософії Платона на основі поняття "ідея" сформульована й обґрунтована цілісна концепція естетичного, основою якого є прекрасне, що набуває всепроникного характеру і постає визначальною характеристикою космічного буття, предметного світу, людини та її діяльності.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші