Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія нових незалежних держав
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Парад суверенітетів

22 січня Борис Єльцин рішуче засудив застосування сили у Прибалтиці, Цей політичний діяч для більшості співвітчизників тоді став харизматичною особистістю. Його лідерство, боротьба проти М. Горбачова і комуністичного диктату, починаючи з літа 1990 р., відіграли роль каталізатора для розвалу радянської системи. У травні 1990 р. Б. Єльцина обрали головою Президії нової Верховної Ради Російської Федерації. Він переконав парламент проголосувати 8 червня за декларацію про суверенітет Росії як засіб передачі влади від центру їй та іншим республікам. Протягом наступних тижнів усі вони ухвалили подібні декларації. Цей період одержав назву "парад суверенітетів" 12 червня 1991 р. на перших всенародних виборах президента РРФСР вже у першому турі з 57,3 % голосів виборців переміг головний опонент М. Горбачова. Перемога Б. Єльцина також означала поразку комуністичної партії, зі спаду якої протягом попередніх п'яти років люди масово виходили.

В Україні піднесенню визвольного руху, особливо на Західній Україні, сприяли прибалтійські події, особливо дискусія навколо радянсько-німецького договору 1939 р. Було організовано "Рух", на якому спочатку порушувалися переважно мовно-культурні проблеми. До того ж не так швидко можна було підняти населення східної та південної частин України. У білорусів вже у 1988 р. національний рух набув суттєвого значення. Приводом цих процесів стало відкриття масових поховань жертв сталінських репресій.

У Середній Азії національні та ісламські рухи залишалися прихованими, а ініціатива національного звільнення йшла від керівних кадрів. Проте у цьому регіоні було зав'язано чимало гострих міжетнічних протиріч. Вони вилилися у криваві сутички між киргизами й узбеками, погроми у Ферганській долині депортованих сюди Й. Сталіним турок-месхетинців, конфлікти у Таджикистані. Національні рухи, що охопили у 1988—1990 рр. майже усі етнічні групи СРСР, були пов'язані з низкою інших конфліктів, які накопичувалися протягом тривалого часу і врешті-решт призвели до краху Радянського Союзу.

Особливо резонансним став страйк шахтарів, передусім вугільних басейнів Донбасу, Кузбасу і Воркути, що розпочався 1 березня 1991 р. Приводом стало різке збільшення — у два — п'ять разів — цін на споживчі товари. Шахтарі вимагали не тільки збільшення заробітної плати, а й відставки М. Горбачова, розпуску Верховної Ради СРСР, націоналізації майна КПРС, реальної багатопартійності, департизації підприємств і організацій, їх вимоги підтримали сотні трудових колективів, які приєдналися до страйкарів у містах країни. Зокрема, тільки у Білорусії їх чисельність у квітні становила понад мільйон.

Союзне керівництво на чолі з М. Горбачовим намагалося зберегти єдність республік. У листопаді 1990 р. він мав проект нового союзного договору замість документів 1922 р. Пропонувалося змінити назву країни на Союз Суверенних Радянських Республік. Але за суттю реальна влада зберігалася за центром. Цей проект не підтримали республіки. Тоді 17 березня 1991 р. за ініціативою М. Горбачова проводиться референдум про збереження СРСР як "Оновленої федерації суверенних республік". Твердження було сформульовано невизначено, і йому було важко заперечувати. Грузія, Вірменія, Молдова, Латвія, Литва та Естонія відмовилися брати участь у референдумі. Більшість учасників (взяли участь дев'ять республік) висловилися на користь збереження Союзу: 76 % — "за", приблизно 22 % — "проти".

23 квітня 1991 р. М. Горбачов, який представляв союзний центр, і керівник дев'яти республік (Росія, Україна, Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Киргизстан, Таджикистан, Азербайджан) підписали документ, відомий як "Заява 9 + 1". У цьому документі декларувалися принципи нового союзного договору. Досягнута згода була найважливішою умовою припинення конфлікту між головою Верховної Ради Росії Б. Єльциним, який очолював табір реформаторів, і президентом СРСР М. Горбачовим, який прагнув зберегти рівновагу між реформаторами і консерваторами, додержуватися інтересів центру перед зростаючими вимогами республік. Укладання нового союзного договору призначили на 20 серпня 1991 р.

Політична й економічна ситуації в країні надто погіршилася. Під приводом її поліпшення група консервативно налаштованих керівників партії і держави спробувала здійснити державний переворот, аби поставити хрест на реформах і повернутися до сталінських моделей. 19—21 серпня владу намагався взяти Державний комітет із надзвичайного стану. До Москви, а також інших великих міст, включаючи і Київ, були стягнуті військові частини. Проте з самого початку путчисти зіткнулися з масовим опором громадян. У Москві його очолив Б. Єльцин, 19 серпня він видав указ, відповідно до якого декрети ДКНС були заборонені на території Росії. Після невдалої спроби заколотників захопити будинок уряду в Москві в ніч з 20 на 21 серпня стало зрозуміло, що їхня поразка неминуча. 21 серпня комітет припинив свою діяльність.

Крах путчу став потужним каталізатором розпаду СРСР. Республіки, які на той час ще залишалися у складі СРСР, почали проголошувати незалежність. 24 серпня Верховна Рада УРСР прийняла Акт про незалежність України. Цей процес завершився всеукраїнським референдумом 1 грудня, на якому 90,3 % учасників висловилися за незалежність України. Деякі аналітики вважають, що саме це фактично припинило існування СРСР. 8 грудня президенти Росії, України і Білорусі, зібравшись у Біловезькій Пущі, констатували, що "Радянський Союз більше не існує". Вони проголосили утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД), відкритої для всіх держав колишнього СРСР. 21 грудня на зустрічі в Алма-Аті (куди, як і в Білорусь, М. Горбачова не запросили) до СНД приєдналися ще вісім республік, підтвердивши тим самим завершення існування СРСР. До складу СНД не увійшли країни Балтії та Грузія. М. Горбачову не залишилось нічого іншого, ніж у телевізійному зверненні 25 грудня оголосити про припинення виконання ним функцій президента СРСР у зв'язку зі зникненням самої держави. В той самий день в 19 год. 38 хв. на головній вежі Кремля червоний радянський прапор був спущений, а російський триколор піднятий. Росія оголосила себе правонаступницею Радянського Союзу.

Дехто і досі вважає, що в усьому винні три лідери слов'янських республік, які зібралися у грудні 1991 р. у Біловезькій Пущі, домовилися між собою і розвалили велику державу. Дата, місце, діячі могли бути іншими. Але загальні результати — історичні й політичні — були вже незворотні. Крах Союзу Радянських Соціалістичних Республік зумовлений сукупністю взаємодіючих факторів.

Багатонаціональна імперія залишалася міцною, поки економіка могла підтримувати сильну централізовану державу. Понад 70 років у СРСР функціонувала радянська модель економіки, яка врешті-решт виявила свою неспроможність і прийшла до стану глибокої кризи. Цю модель можна визначити як модель неринкової, командно-адміністративної економіки, економіки тоталітарної держави із суперцентралізованим управлінням згори до низу, що замінила собою традиційні горизонтальні ринкові зв'язки. Для неї характерні:

  • — однопартійна система з повним контролем з боку партійних органів усіх аспектів економічного і соціального життя;
  • — державна власність на засоби виробництва;
  • — централізоване управління і планування економіки;
  • — наявність правлячої номенклатури — чиновників особливого типу, відданих ідеї та вищому начальству, обов'язково членів партії;
  • — суворе дотримання державній ідеології, широка пропаганда "переваг і досягнень" реального соціалізму;
  • — ізоляція від решти світу, зовнішня торгівля на основі державної монополії.

Нормальний розвиток суспільства й економіки за таких умов неможливий. Така модель не мала внутрішніх стимулів і рушійних сил розвитку, завела економіку у глухий кут, не витримала конкуренції з розвиненими країнами світу. її крах був визначений наперед.

Радянська економічна система ефективно діяла на певному етапі — прискореної модернізації та надзвичайних умов війни. Проте потім вона все більше виявляла свою неспроможність. Діючи за принципом "мета виправдовує засоби", радянське керівництво не рахувало витрат, чи то стосувалося природних ресурсів, або людських життів. Створювався спосіб життя, орієнтований на низький рівень потреб, які до того ж повністю не задовольнялися через постійний дефіцит усього і низьку заробітну плату. Наслідками стали зниження трудової мотивації, низька культура праці, байдуже ставлення до державної власності й результатів власної роботи, низька якість продукції, розвиток тіньової економіки. Така система негативно вплинула на настрої населення: воно стало несамостійним, безвідповідальним і лінивим, політика привчала людей до холопства, вони постійно очікували команди згори. Був навіть жарт: "Уряд робить вигляд, що він нам платить, а ми робимо вигляд, що працюємо". Уряд, тобто номенклатура, все більше відходив від утопічних настанов ("наздогнати Америку", "побудувати комунізм до 1980 року" та ін.) і зосереджувався на власних інтересах.

Раніше, ніж М. Горбачов зміг досягти позитивних результатів у перебудові, номенклатура, яка перебувала у нього у підпорядкуванні, зрадила його. Вона порушила два головні табу номенклатурної поведінки: взяла участь у приватному накопиченні й у національних рухах. Вона вже мала реальні важелі у своїх руках. Номенклатурникам кортіло користуватися ними відкрито, дозволивши собі і своїм близьким усі розкоші. Разом із тим, розчарувавшись у комуністичній ідеології та спостерігаючи за посиленням національно-визвольних настроїв, вони вирішили для себе: "Якщо не можеш перемогти рух, очоль його", і прийняли національні гасла та символи за свої. Пізніше виявилося, що ядро радянської епохи здобуло перемогу практично повсюди, за винятком окремих випадків на зразок Чечні (хоча і там на чолі стояв генерал Радянської Армії Джохар Дудаев).

Радянська економічна система розвалилася ще і тому, що була надто мілітаризованою. Радянська влада могла бути спокійною за свої позиції у власній країні, а також серед союзників, спираючись на силові структури. Тому навіть за часів "нового мислення" і перебудови чисельність Радянської Армії дорівнювала тій, яка була на момент завершення Другої світової війни — 5 млн військовослужбовців. До того ж були зазіхання на панування над усім людством, яке цього не хотіло. Найбільша небезпека вбачалася з боку США та їхніх союзників. Протиборство у "холодній війні" було винесено на території "третіх країн", котрим допомагали обрати "правильний шлях" різними засобами, у тому числі збройними. Найважчою для Радянського Союзу виявилася розпочата у 1979 р. війна в Афганістані, що тривала дев'ять років і під час якої загинуло понад ЗО тис. радянських солдатів і офіцерів.

Для армії нічого не жаліли. За деякими підрахунками, понад 60 % валового продукту країни було військового призначення (дехто з дослідників зазначає й інші цифри: від 70 до 90 %). Але Радянський Союз не витримав гонки озброєнь, особливо коли американський президент Рональд Рейган оголосив про початок нового її етапу — "зоряних війн".

До того ж важливу роль відіграло геополітичне перенапруження, пов'язане насамперед із потребою надавати колосальну матеріальну допомогу "братнім" країнам і партіям. Підраховано, що Радянський Союз підтримував 44 країни і 89 комуністичних і робітничих партій світу. Дуже часто це була військова підтримка. Тобто значні витрати пов'язані з необхідністю утримувати великі гарнізони і флот далеко від місць їх постійної дислокації в середині країни.

За десять років до падіння СРСР, у 1980 р. американський науковець Р. Коллінз на підставі геополітичної теорії передрік цю подію. За його теорією, сила і сталість держави залежать від трьох факторів — ресурсів (чим більше, тим краще), географічного положення (окраїнне положення має перевагу над центральним) і стабільність кордонів. Порівнявши дані про геополітичне положення США і СРСР наприкінці 1970-х років, Р. Колліиз встановив, що США мають ресурсну й окраїнну перевагу і здійснюють для них помірну геополітичну експансію. СРСР програв Сполученим Штатам у ресурсах, населенні та прибутках на душу населення, внаслідок чого відчував дефіцит коштів для підтримання соціальної системи. Його географічне розташування між районами Заходу, ісламським світом, Китаєм та Японією змушувало витрачати значні ресурси для захисту величезної довжини кордонів. СРСР страждав від надмірної геополітичної експансії, що виявлялося у слабкості контролю над союзниками і наявності навколо центру кількох етнічних утворень, які виношували надії на національну державність. Р. Коллінз зробив висновок, що Радянська імперія рокована на дезінтеграцію через нестачу ресурсів, невигідне центральне розташування і надмірне розширення, яке поглинало величезні ресурси. На разі варто зазначити, що нині про цю теорію згадують стосовно сучасної Росії та її перспектив.

Крах радянського соціалізму зумовлений також значними змінами у соціодемографії, які відбулися в останні десятиріччя існування СРСР. Його населення більше не було переважно селянським із притаманними йому низькими споживацькими очікуваннями і високою народжуваністю. Основну частину становили городяни — робітники і службовці з дуже невисокою народжуваністю, але зі споживацькими очікуваннями, які мали тенденцію до зростання, оскільки вже могли порівнювати з рівнем життя і масовим споживанням в інших країнах. Особливо швидко і кардинально змінювалися настрої молоді. Для неї не мали особливого значення досягнення радянських олімпійців або успіхи балету. Вона більше орієнтувалася на американську масову культуру: від джинсів, музики, кінематографа до настроїв. Як зазначив американський соціолог Г. Дерлугьян: "За великим рахунком Червона Армія була розбита за допомогою рок-музики і синіх джинсів".

За часів Л. Брежнєва гроші на придбання товарів масового споживання (від зерна до одягу) одержувалися за рахунок продажу нафти та інших сировинних ресурсів. Проте така ситуація існувала не тривалий час. У "холодній війні" проти СРСР його головний супротивник використовував різні засоби. У 1982 р. Центральне розвідувальне управління створило і запустило у дію план під назвою N800 план розвалу СРСР. Він передбачав такі напрями:

  • — розвал світової системи соціалізму, насамперед через підтримку опозиційних рухів, головним з яких вважалася "Солідарність" у Польщі — центральній країні серед сателітів СРСР;
  • — підтримка афганських моджахедів, аби перенести війну на територію Радянського Союзу;
  • — дії в Західній Європі з метою обмеження радянського доступу до новітніх технологій (зокрема, заборона експорту до СРСР комп'ютерної техніки);
  • — гонка озброєнь з метою підриву радянської економіки (на перший план висувалася "Стратегічна оборонна ініціатива", що передбачала мілітаризацію космосу);
  • — ідеологічні акції, спрямовані на зміну настроїв і послаблення ідейної переконаності в правоті ідей соціалізму;
  • — забезпечення падіння світових цін на нафту, аби зменшити надходження твердої валюти до Радянського Союзу. Між США та Саудівською Аравією, а також найбільшими постачальниками нафти цього регіону була досягнута домовленість про різке збільшення обсягів видобування нафти в обмін на захист від "революцій". Це призвело до падіння цін. Зменшення ціни на один долар за барель нафти дорівнювало багатомільярдним втратам прибутків Радянським Союзом. Тільки за 1986 р. втрати перевищили 15 млрд. дол.

В результаті всіх зазначених і незазначених обставин радянська економіка занепала, соціалізм прийшов до краху, СРСР розвалився. Тобто у споконвічному протистоянні із Заходом Російська імперія зазнала поразки. Показала свої переваги здатність західної цивілізації до стабільної і плюралістичної самоорганізації. В Росії же все споконвіку визначала центральна найвища влада — чи то цар, чи то Генеральний Секретар ЦК КПРС. І царська імперія, і радянська були створені як моногенний організм, що суперечить законам синергетики.

Синергетика

Синергетика — це напрям міждисциплінарних наукових досліджень. її головне завдання полягає у виявленні та пізнай ні загальних закономірностей, що управляють процесами самоорганізації в системах будь-якої природи, а також у вивченні процесів виникнення хаосу і дезорганізації.

За синергетикою, самоорганізація може виникнути лише у відкритій системі, яка обмінюється з навколишнім середовищем речовиною, енергією та інформацією. Радянський Союз існував за "залізною завісою", якою країна була відокремлена від "непотрібної інформації", за якою його керівництво не хотіло бачити зміни у світі, зокрема перехід найрозвиненіших країн до постіндустріального суспільства. Зміни не можна ігнорувати. Якщо на них не реагувати адекватно, система деградує і занепадає.

Задля виживання і прогресивного розвитку потрібен не "моноліт", а поєднання багатоманітності. Радянська система насаджувала соціалістичний колективізм, що насправді діяв як прес стосовно окремих особистостей, особливо тих, хто відрізнявся від "гвинтиків", хто був "надто розумний". Радянська система була зруйнована тому, що перешкоджала вільному розвиткові особистості. З переходом на стадію постіндустріального суспільства стало очевидним, що саме вільна особистість із належною освітою, підготовкою і можливістю відкритого доступу до інформації перетворилася на головну умову і перевагу в сучасній конкурентній боротьбі між системами і державами. Але щоб розвинена індустріальна супердержава без будь-якої серйозної військової поразки після 45 років миру і з внутрішніх причин зазнала краху, — нечуваний факт у сучасній історії.

Запитання для самоперевірки

Які конфлікти на міжнаціональному ґрунті вибухнули за часів горбачовської перебудови?

У чому полягала суть подій кінця 1986 — початку 1987 рр. у Казахстані?

З яких причин три кавказькі республіки протягом 1988— 1989 рр. стали на шлях боротьби за вихід із СРСР?

Яка республіка і коли першою проголосила свій суверенітет?

Що сталося в Литві у 1990—1991 рр.?

Діяльність якого політичного діяча відіграла роль каталізатора у процесі розвалу Радянського Союзу?

В чому полягав сенс нового союзного договору, на якому наполягав М. Горбачов?

Як вплинув серпневий путч 1991 р. на національні процеси в СРСР?

Як можна пояснити крах Радянського Союзу з погляду синергетики?

Завдання для самостійної роботи

Проаналізуйте проблему "перебудова і національне питання в СРСР".

Чому саме прибалтійські республіки виявили найбільшу наполегливість у боротьбі за відокремлення від Радянського Союзу?

Прослідкуйте процеси становлення і зміцнення рухів у радянських республіках.

Проаналізуйте, як М. Горбачов намагався врятувати Союз. Визначте суть подій серпня 1991 р.

Чи можна говорити, що Радянський Союз розвалився у результаті дій лідерів Росії, України та Білорусі?

Висвітлить перемоги і поразки СРСР з точки зору світової історії.


 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші