Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Філософія родознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

Аналіз писемних джерел засвідчує певну подібність термінів "аванкулат" (лат. avunkulus — дядько по матері), "аталичество" (тюрк, ama — батько), "кормильство". Йдеться і про їхнє суспільне значення, виконання соціальних функцій: виховання княжичів, навчання військової справи, основ державного управління, інколи також дипломатичні. Відомо "кормильство" у більшості європейських держав. На Русі та в Польщі воно виникло як сімейний звичай, проте трансформувалося у впливовий владний інститут, значення якого поступово втратилося у XVI—XIX ст. (Мазур, 2001).

Проблеми еволюції української сім'ї, сімейного побуту і звичаїв висвітлюють наукові дослідження. З-поміж них — І. Франко (1885), О. Франко (1887), М. Зубрицький (1906), М. Владимировський-Буданов (1890), Є. Сіцинський (1891), Ю. Гошко (1994), А . Пономарьов (1994), О. Кравець (1996), Р. Чмелик (1999) та ін.

Український родинний уклад життя вирізняють народна етика, шанування землі, хліба, землеробські традиції, спрямовані на дотримування рівноваги двох систем: матері-природи і матері-землі. В українській народній культурі надзвичайно розвинені традиції магії, чародійства, спрямовані на шанування духів землі, рослинності. Різноманітні обереги забезпечували вдале завершення хліборобської праці.

Родинне життя українців історично ґрунтується на традиціях трудового і морального виховання. Повага до землі, хліба, батьків, передусім, жінки-матері, — головні моральні заповіді українського народу.

Володимир Мономах залишив автобіографічне "Поучення" (1117), адресоване дітям і широкому загалу. "Поучен-ня" пропагує ідеї миру, патріотизму, справедливості, наполегливої праці, моральні чесноти. У настановах він наголосив: "Старих шануй, як отця, а молодших — як братів; Лінощі ж — усьому [лихому] мати: що [людина] вміє — те забуде, а чого ж не вміє — то того не вчиться; страх божий майте вище над усе" (Літопис руський, 1989, с. 454—461).

Митрополит Андрей Шептицький про українську християнську родину.

Християнському вихованню приділяв особливу увагу митрополит Андрей Шептицький. Він зазначав, що християнській родині належить відповідальна місія у вихованні особистості, а родинний порядок становить основу "цілого суспільного ладу" і "дочасного щастя кожної одиниці" (Шептицький, 1965, с 31).

На пріоритетному значенні родинного виховання наголошував відомий український педагог Г. Ващенко (1878—?). Безумовно, позитивно впливають на формування волі та характеру успадковані від дідів-прадідів "здорові традиції" української родини: чистота тіла і душі, шанування батьків і старших людей, християнське виховання (Ващенко, 1999, с. 268—269).

Вияв шанобливого ставлення до батьків — традиційне народне звертання на "Ви", що й донині побутує у більшості сучасних українських родин.

В українському домі почесним символічним місцем предків є покуть (покуття), де ставилися ікони — найважливіша родинна духовна цінність. Ікони передавалися із роду в рід, іконами батьки благословляли дітей, прийдешні покоління.

Функції покуті в українській оселі.

Покуть належить до головної орнаментальної частини світлиці. Покуть — це кутик проти вхідних дверей, між східним і південним вікнами; він перший привертає до себе увагу при вході у світлицю; тут на Різдво стоять "дід" ("дідух"), тобто святий сніп з різноманітної пашні, символ доброго духу, врожайності, щедрості, християнські образи (ікони). Християнський звичай пошанування ікон (прийнятий у нас з Візантії) робить з хати — святилище (Щербаків-ський, 1980). В українській оселі покуть — найсвятіше місце. Тут обрядово відбувалося життя людини від її народження до смерті. Для головної ікони Богоматері або Спаса виготовляли окремий рушник ("божик"), кінці якого сягали лави під іконою. Покуття — онтарне, престольне місце в оселі, яке зберігало родовід від лукавих і грізних сил (Скуратівський, 1992).

На відповідальній духовній місії ікони як духовного оберегу, загалом християнства в житті родини, народу наголошував український богослов, отець-доктор Іван Музичка (Музичка, 1995; Колодний, Музичка, 1999).

У наукових джерелах простежуються спроби визначити особливості "української душі", тип української родини. Ці питання досліджували видатні діячі української культури М. Костомаров, І. Нечуй-Левицький, В. Липинський, у тому числі представники української діаспори Є. Онацький, О. Кульчицький, В. Храмова, Б. Цимбалістий, М. Шлемкевич. У концептуальному відношенні їх підходи зумовили теоретичні засади гуманістичної філософи, аналітична психологія, методи історико-генетичного дослідження, соціально-культурна антропологія.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші