Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Господарське право України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ЗАКОНОДАВЧЕ ВИЗНАЧЕННЯ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

  • 4.1. Загальна характеристика суб'єкта господарювання.
  • 4.2. Установчі документи суб'єктів господарювання - юридичних осіб.
  • 4.3. Класифікація суб'єктів господарської діяльності.
  • 4.4. Правовий статус юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів.
  • 4.5. Характеристика правового статусу громадянина-підприємця.

Загальна характеристика суб'єкта господарювання

Суб'єктами господарювання (в тому числі підприємцями) визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську (підприємницьку) діяльність.

Загальні положення щодо осіб, які можуть займатися підприємницькою діяльністю, містяться у ГК та ЦК України.

Співвідношення поняття "суб'єкт підприємницької діяльності" із поняттям "суб'єкт господарської діяльності". Для характеристики цих осіб означені нормативні акти допускають паралельне існування декількох термінів: "суб'єкт підприємницької діяльності" (див., наприклад, ст . 74, 130, 209 ГК України), "суб'єкт підприємництва" (див., наприклад, ст. 3, 45, гл. 23 ГК України), а також "підприємець" (див., наприклад, ст. 21, 46 ГК України). Натомість ЦК України відмовляється від єдиного узагальнюючого поняття і запроваджує термін "підприємець" стосовно фізичних осіб (див., наприклад, ст. 35, гл. 5 ЦК України), а також прикметник "підприємницькі" стосовно юридичних осіб - товариств (див., наприклад, ст. 83 ЦК України). Отже, розуміючи очевидну їх тотожність, враховуючи ст. 9 ЦК України про те, що окремим законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання, вважаємо за необхідне використовувати термінологію, яку вживає ГК України, звертаючись, звичайно, і до ЦК України як до акту загального у частині, що не суперечить акту спеціальному, тобто ГК України.

Поняття "суб'єкт підприємницької діяльності" співвідноситься із поняттям "суб'єкт господарської діяльності" так само, як співвідносяться поняття "підприємницька діяльність" і "господарська діяльність", тобто як частка і ціле. Тому під час характеристики суб'єктів підприємницької діяльності ми будемо, звичайно, звертатися і до загальних ознак, притаманних суб'єктам господарської діяльності.

ГК України не містить чіткого визначення поняття "суб'єкт підприємницької діяльності", формулюючи його опосередковано через поняття "господарська діяльність" і "суб'єкт господарювання". Так, за змістом ч. 2 ст. 3 ГК України суб'єктами підприємництва вважаються особи, які займаються підприємницькою діяльністю "для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку". Стаття 42 ГК України, визначаючи підприємництво як вид господарської діяльності, прирівнює суб'єктів господарювання, що здійснюють господарську діяльність з ознаками підприємницької, до підприємців.

Тому, виходячи з цього, поняття суб'єкта підприємницької діяльності слід розглядати крізь призму визначення поняття "суб'єкт господарської діяльності" з урахуванням специфіки, обумовленої зайняттям саме підприємницькою діяльністю. За змістом ч. 1 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання (підприємцями) визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську (підприємницьку) діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Ознаки суб'єкта господарської (підприємницької) діяльності:

  • 1. У господарських відносинах суб'єкти господарської (підприємницької) діяльності реалізують їх господарську компетенцію, якою є сукупність господарських прав та обов'язків таких суб'єктів. Це означає, що в межах загального права фізичних та юридичних осіб на здійснення господарської, в тому числі і підприємницької, діяльності (ст. 42 Конституції України, ст. 50, 84 ЦК України, ст. 55 ГК України) особа, визнана в установленому законом порядку суб'єктом господарської діяльності, безпосередньо здійснює права і несе обов'язки, обумовлені конкретними господарськими відносинами. Наприклад, у межах зазначеного загального права на здійснення господарської діяльності особа, керуючись принципами свободи вибору постачальників і споживачів продукції (ст. 44 ГК України) та предмета договору (ст. 67 ГК України, ст. 3 ЦК України), уклала договір поставки, за яким вона як постачальник зобов'язується передати в обумовлені строки другій стороні - покупцеві товар і, відповідно, має право вимагати від покупця прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 265 ГК України, ст. 712 ЦК України) . Покупець, у свою чергу, має право вимагати від постачальника поставки товару обумовлених асортименту, якості та в обумовлені договором строки, зобов'язуючись його оплатити. Сукупність взаємних прав та обов'язків постачальника і покупця становить їх господарську компетенцію.
  • 2. Суб'єкти господарювання мають відокремлене майно, крім фізичних осіб - підприємців. Стосовно юридичних осіб це, зокрема, означає, що на час реєстрації їх як суб'єктів господарської діяльності необхідна наявність майна, склад та порядок внесення якого визначається їх засновниками. Для юридичних осіб визначених законодавством організаційно-правових форм вартість майна, що вноситься засновниками, не повинна бути меншою за величину, встановлену відповідним законом. ЦК України (ст. 80), визначаючи поняття юридичної особи, не зазначає наявність відокремленого майна як обов'язкову її ознаку. Проте, зважаючи на те, що спеціальним актом (ГК України) його наявність для юридичних осіб - суб'єктів господарювання вимагається, слід визнати, що на момент реєстрації саме юридичної особи - суб'єкта господарювання наявність майна є обов'язковою.

Щодо фізичної особи-підприємця законодавство (ані ЦК, ані ГК України, а також інші нормативні акти) не передбачає положень, що безпосередньо регулюють відокремлення майна, яке використовується нею для зайняття підприємницькою діяльністю, від її особистого майна. Єдиним винятком з цього є положення ст. 54 ЦК України, яка передбачає, що якщо фізична особа-підприємець визнана безвісти зниклою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки та піклування може призначити управителя цього майна. Тому положення щодо обов'язкової наявності відокремленого майна у фізичної особи має декларативний характер і означає лише проголошення того, що їй слід мати майно як матеріальну базу для здійснення своєї господарської діяльності. Склад такого майна, його кількість, звісно, не можуть бути заздалегідь регламентовані, а набуття фізичною особою статусу суб'єкта господарської (підприємницької) діяльності ставитися у залежність від його наявності.

Звичайно, законодавство, що регулює порядок здійснення господарської діяльності, містить вимоги щодо наявності у суб'єкта господарської діяльності, в тому числі і у фізичної особи, визначеного майна. Так, наприклад, п. 64 Переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 р. № 756, передбачає, що для отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном заявником, зокрема, подається засвідчена в установленому порядку копія документа, що підтверджує право власності суб'єкта господарської діяльності або оренди ним приміщення для провадження діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.

П. 4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном, затв. наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2001 р. № 155/534, передбачає конкретизовані вимоги щодо службового приміщення для провадження означеного виду діяльності. Проте, повторимось, ці вимоги не ставлять у залежність набуття суб'єктом господарської діяльності, в тому числі фізичною особою, яка в нашому разі також має право надавати послуги із працевлаштування за кордоном, статусу суб'єкта господарської діяльності від наявності чи відсутності у неї відповідного приміщення. Така наявність майна має значення лише для провадження певного виду діяльності і перевіряється (документально) під час видачі ліцензії на її ведення. Філії (представництва), інші відокремлені підрозділи юридичних осіб (структурні одиниці), які ГК України відносить до суб'єктів господарської діяльності, також за змістом ч. 1 ст. 55 ГК України повинні мати відокремлене майно. Проте, зважаючи на відсутність у них статусу юридичної особи, майно, що "відокремлюється" господарською організацією-власником, знаходиться у них на основі права оперативно-господарського використання майна (ч. 5 ст. 55, ст. 138 ГК України) без права розпорядження ним.

3. Відповідальність за своїми зобов'язаннями суб'єкти господарювання несуть в межах відокремленого майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Щодо юридичних осіб це положення ГК України конкретизоване у ст. 96 ЦК України, відповідно до якої юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. При цьому учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Законом деякі винятки передбачені щодо господарських товариств певних видів, а також щодо казенних підприємств, про що йдеться нижче.

Щодо фізичної особи-підприємця ГК (ст. 128) і ЦК України (ст. 52) містять ідентичні положення про те, що вона відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з господарською (підприємницькою) діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Додатково ч. 2 ст. 52 ЦК України містить положення, відповідно до якого фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Обсяг відповідальності фізичної особи - суб'єкта господарювання, порівняно з обсягом відповідальності юридичної особи, ще раз доводить положення щодо неможливості (і недоцільності) реального відокремлення майна, що використовується фізичною особою для здійснення нею господарської діяльності, із загальної маси належного їй майна.

Щодо філій (представництв), інших відокремлених підрозділів юридичних осіб (структурних одиниць) положення ГК України про їх відповідальність у межах відокремленого майна суперечать правовій природі і правовому режиму такого майна. Адже відповідно до ч. 3 ст. 95 ЦК та ч. 2 ст. 132 ГК України вони "наділяються майном юридичної особи, що їх створила", яке знаходиться у них на праві оперативно-господарського використання. Тому відповідальність майном структурних підрозділів несуть не самі підрозділи, а юридичні особи, які їх створили.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші