Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Соціологія arrow Соціологія праці
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Типологія трудової поведінки

У вітчизняній літературі із соціології праці поки ще не розроблено стрункої типології трудової поведінки. Так, В. А. Полторак пропонує розрізняти типи трудової поведінки (соціально-трудова, економічна і функціональна) та види (деструктивна, інноваційна, адаптивно-пристосувальна та ін.) *56.

*56: {Див.: Полторак В.А. Социология труда. С. 116-117; Економічна соціологія. К., 1997. С. 125-130. }

Серед видів соціально-економічної поведінки, яка за змістом дуже близька до трудової поведінки, В.Є. Пилипенко вирізняє демографічну, міграційно-мобільну, професійно-трудову та ін. Заслуговує на увагу його зауваження про відсутність чітких кордонів між видами трудової поведінки, що дає змогу формувати комплекси, які охоплюють декілька видів трудової поведінки. До таких комплексів він відносить: "господарський", виконавський, молодіжний та "гігієнічний" (орієнтований на збереження здоров'я). Звичайно, склад комплексів трудової поведінки може бути різним залежно від характеристик суб'єктів трудової діяльності, конкретних умов праці та певної трудової ситуації.

Систематизована класифікація видів трудової поведінки представлена російським соціологом О. В. Ромашовим (табл. 1).

Таблиця 1

Класифікація видів трудової поведінки

№ пор. Підстави для класифікації Види трудової поведінки
1 Суб'єкти поведінки Індивідуальна, колективна
2 Наявність (відсутність) взаємодії Передбачає взаємодію, не передбачає взаємодію
3 Виробнича функція Виконавська, управлінська
4 Ступінь детермінованості Жорстко детермінована, ініціативна
5 Ступінь відповідності прийнятим нормам Нормативна, відхилена від нормативів
6 Ступінь формалізації Усталена в офіційних документах, не усталена
7 Характер мотивації Ціннісна, ситуативна
8 Виробничі результати і наслідки Позитивна, негативна
9 Сфера здійснення поведінки Власне трудовий процес, побудова відносин на виробництві, створення трудової атмосфери

Закінчення табл. 1

пор.
Підстави для класифікації Види трудової поведінки
10 Ступінь традиційності поведінки Усталені види поведінки, види, що зароджуються, в тому числі у формі реакції на різні соціально-економічні акції
11 Результати й наслідки з погляду людської долі Відповідні бажаним зразкам трудового життя, не відповідні
12 Ступінь реалізації трудового потенціалу Не вимагають змін досягнутого ступеня реалізації трудового потенціалу, вимагають суттєвої мобілізації різних компонентів трудового потенціалу (як сукупності якостей працівника)
13 Характер відтворення трудового потенціалу Передбачає просте відтворення трудового потенціалу, вимагає розширеного відтворення трудового потенціалу

Цілісне уявлення про трудову поведінку дає її типологізація за формами, здійснена В.І. Верховіним*57. Це такі форми: цільові; інноваційні; адаптивно-пристосувальні; церемоніально-субординаційні; характерологічні, невмотивовані і спонтанні; деструктивні. Розглянемо коротко кожну із цих форм.

*57: {Див.: Социология труда / Под ред. Н.И. Дряхлова , А.И. Кравченко, В.В. Щербины. М., 1993. С. 158-166. }

■ Цільові форми пов'язані з реалізацією цілей, що:

  • • безпосередньо стосуються виконання конкретних трудових функцій на робочому місці (функціональна поведінка);
  • • спрямовані на досягнення певного рівня добробуту і якості життя (економічна поведінка);
  • • здійснюються в процесі організаційно-управлінської взаємодії (організаційна поведінка);
  • • забезпечують чи спрямовані на досягнення зміни професійних кваліфікаційних та адміністративних статусів (стратифікаційна поведінка).

Функціональна поведінка — це конкретна форма реалізації професійної активності, зумовлена технологічним алгоритмом робочого місця. Вона збігається зі змістом трудової діяльності і є її поведінковим аналогом. У свою чергу трудова діяльність може розглядатися як фіксований ряд циклічно повторюваних операцій, виконавських дій і поведінкових стереотипів, а також як когнітивно-понятійний образ професійних дій, що фіксує логічну і значеннєву структуру трудового процесу. Залежно від домінуючого елемента види професійної діяльності розрізняються за переважанням у них фізичних чи розумових навантажень. В одному випадку превалюють інтелектуальні функції (інші компоненти виконують допоміжну роль), в іншому — матеріально-практичні операції з перетворення речовини природи.

Економічна поведінка. Як відомо, орієнтація на результат завжди співвідноситься з кількістю і якістю витрат людських ресурсів. Крім того, праця завжди зумовлена системою соціальних норм і правил, які визначають рольову структуру трудової поведінки, у тому числі й у сфері економіки. Застосовуючи свої професійні здібності, індивід звичайно орієнтується на оптимальний баланс між витратами і їх компенсаціями, на баланс між найважливішими потребами і способами їх задоволення. Стандартні форми та алгоритми поведінки спрямовані на підтримку стійких зв'язків обміну й рівноваги із соціально-виробничим середовищем.

На індивідуальному рівні даний тип поведінки представлений адаптивними формами компенсації витрат. Очікування майбутньої компенсації створює можливість "глибокого занурення", тобто входження людини в процес праці, формує широку гаму мотивації і заінтересованості працею. Дослідження показують, що до певної межі чим більша компенсація і сильніше очікування (віра в її можливість), тим повніше задіяність у праці і трудова віддача.

Як бачимо, професійні здібності приводяться в дію тільки в разі реальної необхідності й можливості їх застосування, забезпечуючи певний рівень досягнення життєво важливих цілей.

За співвідношеннями витрат і результатів, свободи вибору й гарантованості доходу розрізняються такі типи економічної поведінки:

  • • поведінка за формулою "максимум доходу ціною максимуму праці". Вона характеризується максимізацією зусиль, витрат, вкладень і відповідними розмірами очікуваної вигоди, але водночас певним ступенем ризику й можливих збитків;
  • • поведінка, що відповідає формулам "гарантований дохід ціною мінімуму праці" чи "мінімум доходу за мінімуму праці". Трудова поведінка подібного типу не допускає інновацій і мінімізує ризик при одержанні результату, але жорстко лімітує гарантовані розміри доходу;
  • • поведінка за формулою "максимум доходу ціною мінімуму праці". Вона орієнтована на мінімізацію зусиль і не відкидає нетрудового способу одержання доходу.

Різні форми економічної поведінки наявні у сфері розподілу і споживання. їм відповідають специфічні стратегії і тактики, в основу яких покладені домінуючі зразки і стандарти підтримки досягнутого рівня добробуту і якості життя в різних соціальних групах.

Організаційна, або адміністративна, поведінка. В загальному вигляді регулювання організаційної поведінки означає формування позитивної мотивації членів організації на основі виявлення функціональних і бажаних видів поведінки, на основі ефективного підкріплення (схвалення, винагорода) її. Регулювання організаційної поведінки означає спробу забезпечити більшу ясність і наочність стосовно того, наскільки мета і вчинки індивідів відповідають цілям організації. Реалізація суб'єктами тих чи інших форм функціональної активності залежить від їхнього статусу, авторитету, рангу, влади, ресурсів, ступеня ідентифікації з цілями організації.

Стратифікаційна поведінка характеризується: а) такими цілями, як престижні статуси й різноманітні зразки соціально-професійних досягнень; б) відповідними цілям засобами й методами. Вона реалізується в межах офіційних чи неофіційних каналів соціальної мобільності. Інноваційна поведінка пов'язана з упровадженням нестандартних рішень, які змінюють систему соціальних відносин на різних рівнях організації, характеризується якістю, масштабом і глибиною змін у сформованій системі інтересів і поведінкових стереотипів.

■ Інноваційна поведінка припускає ряд етапів, на першому з яких відбувається злам усталених стереотипів, звичок і традицій, подолання стандартних, консервативних думок. Конкретні дії суб'єкта починаються з констатації необхідності реконструктивних змін у виробничих структурах, виявлення тупикових ситуацій і суперечностей, які об'єктивно вимагають подолання. Класична форма інноваційної поведінки містить ряд самостійних процесів, що мають свою логіку, тактику, стратегію і спосіб організації в часі та просторі:

  • • рекрутування суб'єктами інноваційної поведінки прихильників з числа осіб, згодних з необхідністю зміни. Причому чим актуальніша проблема, чим очевидніша суперечність, тим більше індивідів згодні з її рішенням (пасивна більшість);
  • • рекрутування активних прихильників з числа тих, чиї інтереси перебувають у відповідності з перспективою реконструктивних змін. Це, як правило, професіонали, що вміють, можуть і хочуть змінити стан справ (активна меншість);
  • • нейтралізація опозиції, що складається насамперед із тих, чиї інтереси тією чи іншою мірою не відповідають інноваційним змінам в організації;
  • • пошук і формування організаційних методів досягнення проміжних і кінцевих цілей реконструктивних змін;
  • • мобілізація людського фактора, пошук необхідних ресурсів і приведення в дію процесу впровадження.

Інноваційна поведінка — це подолання різних перешкод, опозиційних настроїв і думок. Психологічно вона досить дискомфортна, бо пов'язана з функціонуванням індивіда в екстремальних ситуаціях. В інноваційній поведінці криється великий рівень ризику, відповідальності, невизначеності, непередбачуваності. Вона може оцінюватися консервативною опозицією в дуже широкому діапазоні: як нестандартна, що порушує звичну рівновагу на одному полюсі, і як протиправна — на іншому. Через дискомфортний характер інноваційної поведінки частка людей, що беруть участь у ній, вирізняється прихильністю до тих чи інших стратегій інноваційної поведінки. Так, згідно з даними Л. Я. Косалса, у самостійній розробці нововведень та активному їх впровадженні беруть участь менш як один відсоток*58. Серед керівників і провідних фахівців їхня частка становить 6,3 %. Самостійну активність у здійсненні нововведень виявляють до 28 % працівників, близько половини з яких — керівники і провідні фахівці. Участь в інноваціях без самостійної активності притаманна 55 %, серед керівників і провідних фахівців їхня частка становить більше половини, а серед рядових працівників — понад 80 %. Пасивна участь у нововведеннях притаманна 21 % працівників, більшість з яких — рядові й керівники середньої ланки. Активно чинять спротив нововведенням близько 4 % працівників; як правило, це рядові працівники й керівники середньої ланки.

*58: {Див.: Косалс Л.Я. Социальный механизм инновационных процессов. Новосибирск, 1989. С. 47. }

■ Адаптаційно-пристосувальна поведінка реалізується в процесі пристосування працівника до нових професійних статусів, вимог технологічного середовища, ролей "значущих інших", нарешті до системи соціально-психологічної комунікації. Така поведінка виявляє себе у фазі первинного входження працівника у виробничий процес, професійне середовище, колектив. У цьому разі говорять про форсування професійних навичок, звичок і досвіду, а також про засвоєння значущих цінностей та еталонів поведінки. Відбувається поступове вростання людини у професійне й соціальне середовище, формування чітко визначеної лінії трудової поведінки. Зазначимо, що при цьому не слід перебільшувати пристосувальний характер такої поведінки. Як буде показано в главі 6, ця поведінка має активний характер.

■ Церемоніально-субординаційні форми трудової поведінки виявляються на різних рівнях організаційної ієрархії, виконуючи ряд необхідних і додаткових функцій. Зокрема, вони забезпечують збереження, відтворення і передачу значущих цінностей, професійних традицій, звичаїв і зразків поведінки; підтримують стійкість та інтеграцію працівників з організацією в цілому. Церемоніально-субординаційні форми пов'язані з реалізацією службового, професійного й посадового етикету, виконанням формалізованих процедур організаційної, адміністративної та ділової взаємодії. Вони базуються на об'єктивно заданій субординацій ній структурі професійного й посадового підпорядкування, використовують форми визнання, збереження та підтримки авторитету влади й суб'єктів владних повноважень. Однак за певних умов може відбуватися деформація таких форм поведінки, особливо коли влада посади, статусу окремої особистості трансформується в систему офіційних і неофіційних привілеїв, що не мають ні економічного, ні соціального виправдання.

■ Характерологічні форми трудової поведінки залежать від зовнішнього прояву тих чи інших особистісних властивостей працівника, виступають їхньою (явною чи неявною) проекцією на зовнішнє оточення. Діапазон такого прояву різноманітний. Це може бути явно виражена поведінкова проекція характеру людини, її емоцій і настроїв. У деяких випадках особистість може тиснути на інших своїм вольовим темпераментом, демонструючи якості, до яких потрібно пристосовуватися, щоб не порушити оптимальних форм міжособистісної і ділової комунікації. Одним із різновидів характерологічної форми є спонтанна, невмотивована поведінка. Вона виникає, як правило, під дією сильних емоцій, тих чи інших дезінтегральних станів. Прикладом може служити фрустрація — конфлікт між намірами, спрямованістю особистості та її можливостями. Невмотивована поведінка найчастіше виявляється в особливо складних ситуаціях. Це можуть бути процеси аварійності на виробництві, екстремальні ситуації, пов'язані з підвищеним ризиком і відповідальністю в сфері прийняття рішень, міжособистісні конфлікти та ін. Наслідки спонтанної поведінки негативно позначаються на нормальному перебігу трудового процесу: порушується функціональна стабільність виробничого циклу, виникають рецидиви організаційно-управлінської нестійкості, конфліктні ситуації, що деформують систему сформованих ділових комунікацій.

■ Деструктивні форми трудової поведінки — це вихід працівників за межі статусно-рольових розписів, норм і дисциплінарних рамок трудового процесу. Виокремлюють декілька різновидів деструктивної поведінки:

  • • протиправна поведінка, викликана вмотивованим чи невмотивованим порушенням (недотриманням) юридичних норм трудового, карного чи адміністративного права;
  • • адміністративно-управлінська поведінка, пов'язана з перевищенням прав і повноважень, із прямим невиконанням обов'язків чи зловживанням службовим становищем;
  • • дисфункціональна поведінка, що проявляється у професійній некомпетентності;
  • • індивідуально-цільова поведінка, що має вкрай егоїстичний характер, спрямована на реалізацію суто особистих інтересів на шкоду колективним інтересам;
  • • групова поведінка, здійснювана співтовариством (каста, група, кліка) на шкоду інтересам суспільства (груповий егоїзм);
  • • види групової та індивідуальної поведінки, пов'язані зі збереженням консервативних звичок і традицій, що певною мірою стримують ініціативу, творчість, новаторство;
  • • імітаційна поведінка, що камуфлює справжні інтереси й наміри працівників та породжує феномен псевдоактивності, за яким приховується протилежний зміст;
  • • поведінка, що відхиляється, пов'язана з реалізацією асоціальних звичок і схильностей або засуджуваних зразків поведінки.

Зазначимо, що типологізація трудової поведінки створює основу для адекватного використання механізму регуляції різних форм трудової поведінки в різних трудових ситуаціях.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші