Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Правила користування
Контакти
 
Головна arrow РПС arrow Теорія економіки регіонів
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Сутність стратегії сталого розвитку регіону

Аналіз функціонування людського суспільства в кінці XX — на початку XXI століть показує, що подальший прогрес можливий при умові вирішення основних соціально-економічних і екологічних проблем на основі перерозподілу існуючих благ між всіма суб'єктами господарювання та в однаковій мірі їх доступності. А таке можливе тільки при умові формування нової структури потреб, яка відповідає цілям збереження довкілля та раціонального використання ресурсів. Проте значна частина людства, правління багатьох держав ще не готові відмовлятись від економічних пріоритетів економічної свободи заради однакового доступу до споживаючих ресурсів для різних соціальних груп сучасного і майбутнього поколінь. Тому збереження масштабів сучасного впливу людства на навколишнє середовище може привести до незворотних процесів і наслідків, коли уже буде неможливо підтримувати економічну рівновагу.

Наростаюча загроза економічної кризи, проблеми бідності в країнах, що розвиваються, міжнародна злочинність та інші загрози поставили світове суспільство перед необхідністю пошуку нової стратегії розвитку — стратегії сталого розвитку, яка відповідно до Концепції, що запропонована комісією Брунтланд, має на думці необхідність стабільного задоволення потреб сучасного і майбутнього поколінь. Тобто, сталий розвиток економіки треба розуміти як постійний ріст соціально-економічного і науково-технічного потенціалу, які здатні задовольняти зростаючі потреби нинішнього і майбутніх поколінь в товарах і послугах на базі створеної оптимальної територіально-галузевої структури, що забезпечить збалансоване використання кліматичних умов, радикальне зниження споживання ресурсів, які не відновляються, збереже біологічну рівновагу і сприятливе навколишнє середовище.

Сучасне суспільство ще, нажаль, не цілком відповідає критеріям стабільності. В наукових дослідженнях, які присвячені якраз сталому розвитку, зроблено акцент на те, що суспільство, як складна система, не обмежується тільки економічними відносинами. Потреби кожної людини багатогранні, а матеріальні є тільки одним із елементів, тому орієнтуватися на економічні показники з погляду сталого розвитку, є не зовсім вірним. Більш правильною, об'єктивною оцінкою соціально-економічних відносин на основі всестороннього критерію буде та, яка включає в себе соціальні, економічні і екологічні параметри.

Розглядаючи Концепцію сталого розвитку продуктивних сил в Україні треба зауважити, що у першій редакції вона була розроблена ще в 1998 році, а друга редакція — у 2000 році. Передумовами появи Концепції були відповідні рішення міжнародної конференції у Ріо-де-Жанейро (1992 р), а також глибинні системні кризові явища у нашій державі. У першій редакцій сталий розвиток — це "процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб всіх членів суспільства за умови збереження і поетапного відновлення цілісності природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей усіх поколінь". (Така редакція відповідає світовим підходам). У другій редакції "сталий розвиток" формується як "процес розбудови держави на основі узгодження та гармонізації соціальної, економічної і екологічної складових з метою задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь". В даному документі вказується на те, що "сталий розвиток узагальнює в собі процес виживання і відтворення генофонду нації, активізації ролі кожної окремої людини в суспільстві, забезпечення її прав та свобод, збереження навколишнього середовища, формування умов для відновлення біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на природне середовище й гармонізацію розвитку людини в природі".

Головною метою переходу України до сталого розвитку є забезпечення якості життя нинішнього і майбутнього поколінь нашого народу на основі економічного зростання, формування соціально орієнтованої ринкової економіки, забезпечення можливостей, мотивів та гарантій праці громадян, раціонального споживання матеріальних ресурсів, а також добробуту, охорону довкілля, справедливість, ефективне використання природних ресурсів, стабілізацію чисельності населення, освіта, збереження інтелектуального потенціалу країни, міжнародне співробітництво.

Перехід до сталого розвитку держави в цілому можливий тільки в тому разі, якщо буде забезпечений сталий розвиток її регіонів. Це передбачає формування ефективної просторової структури економіки країни за умови дотримання балансу інтересів усіх регіонів.

Проблеми, що вирішуються в кожному регіоні, повинні відповідати загальнодержавним завданням, але при цьому слід врахувати місцеві особливості.

Зокрема, це передбачає:

  • формування регіонального господарського механізму, що регулює соціально-економічний розвиток території;
  • реструктуризацію регіонального господарського комплексу з урахуванням місткості локальних екосистем та вимог ринкової економіки;
  • —розробку комплексних міжрегіональних схем функціонування економіки, які дозволяють підвищити її ефективність.

Регіон, який не відповідає ключовим ознакам сталого розвитку, не може вважатися розвинутим. Ці ознаки конкретизовані у відповідних принципах:

  • принцип цільової орієнтації визначають як спосіб цілеутворення (демократизації вибору), так і характер цілей. Поняття "якість життя" при цьому включає і екологічну складову;
  • принцип організації у просторі стосується базових підвалин регіональної еколого-орієнтованої діяльності — конституційності, спільної відповідальності, еквівалентності, збереження екологічного середовища;
  • принцип організації у часі встановлюють деякі параметри взаємодії поколінь, зобов'язань теперішнього покоління перед майбутніми. Йдеться про не нагромадження екологічних проблем, створення екологічних резервів, необхідність прогнозування наслідків реалізації тих чи інших політико-практичних рішень;
  • принципи екологічної сталості відображають важливі змістовні характеристики людської діяльності, які є імперативними для забезпечення сталого розвитку регіону. Мається на увазі необхідність забезпечення відповідного рівня екологізації економічної діяльності, економізації еколого-орієнтованої діяльності, а також справедливого розподілу компенсаційних витрат, мінімальних шкідливих наслідків зворотної реакції природи;
  • принципи екологічної мотивації наголошують на необхідних мотиваційних передумовах ефективної еколого-орієнтованої діяльності. Наприклад, у регіоні, який не є таким, що само фінансується, стимули такої діяльності будуть пригнічені за будь-яких інших обставин.

Сталий розвиток продуктивних сил України тісно пов'язаний з виконанням таких проблем:

  • — створенням сучасних технологій і технічних засобів, спрямованих на розв'язання проблем екологічної і техногенної безпеки;
  • — технологічним оновленням виробничого потенціалу і випуском екологічно безпечної і конкурентоспроможної продукції;
  • — максимальним залученням науково-технічного потенціалу країни до розв'язки всього циклу проблем ресурсозбереження;
  • — зниження природо - та матеріаломісткості продукції.

Важливе місце займає освіта, підготовка кадрів, як складові соціального капіталу суспільства. Саме завдяки соціальному капіталу, який вважається найприбутковішим у світі, успішно розвивається багато країн світу: США, Японія, Швеція, Південна Корея та ін. Нажаль у нашій країні соціальний капітал є дефіцитом, стримуючим фактором розвитку, загублено таке позитивне завоювання радянського суспільства, як всезагальна середня освіта,курс навчання у загальноосвітній школі відірваний від навчання у ВНЗ, безкоштовна вища освіта. Багато дітей в наш час не в змозі її отримати із-за низького матеріального забезпечення їх батьків, які бувають довший час безробітними.

Якщо у всьому розвинутому світі панує доктрина навчання протягом усього життя і цей процес підтримується постійно зростаючими інвестиціями — то в нашій державі це залишається мрією для більшості дітей, особливо з сільської місцевості, де зовсім в занепаді матеріально-технічна база в середніх школах. Причина одна — відсутність робочих місць, не гарантована оплата праці і т. д.

Сталий розвиток продуктивних сил тісно пов'язаний зі сферою національних інтересів. До них належать: територіальна цілісність, свобода, політична і економічна незалежність; оптимізація структури продуктивних сил; забезпечення якості життя населення; ліквідація економічних полюсів — надбагатіїв та бідних; доброзичливість у взаємовідносинах всіх соціальних верств населення; забезпечення прав і свобод громадян; впровадження механізмів та принципів демократії та соціальної справедливості; запобігання конфліктів на національному, релігійному, соціальному, ідеологічному та будь-якому іншому ґрунті; розбудова громадського піклування про здоров'я всіх верств населення; забезпечення дружніх стосунків з усіма країнами світу, особливо з найближчими сусідами; належний рівень обороноздатності та надійне забезпечення державної безпеки; мінімізація злочинності та корупції; збереження та відновлення довкілля; розвиток культури; оптимізація інформаційного простору; накопичення соціального капіталу, сприяння розвитку малого і середнього бізнесу з боку влади.

Оцінка сталості розвитку економіки регіону є основою для визначення пріоритетних напрямів розвитку та прийняття управлінських рішень. Вона дозволяє визначити відповідність (або невідповідність) розвитку території загальнодержавним критеріям, виявити специфічні особливості регіонального рівня, оцінити ступінь загрози загальнодержавній безпеці.

Сталість розвитку економіки регіону оцінюється за допомогою індикаторів — економічних, соціальних та екологічних.

Перш за все, йдеться про середньорічні темпи приросту обсягів виробництва валового регіонального продукту; виробництво валового регіонального продукту на душу населення; частку інвестицій у валовому регіональному продукті; бюджетну забезпеченість населення; коефіцієнт зносу основних фондів; частку населення з грошовими доходами нижче прожиткового мінімуму; рівень природного приросту населення (чоловік на 1000 населення), техногенне навантаження території.

Залежно від зміни соціально-економічної ситуації, перелік та значення індикаторів може змінюватися.

Важливо не допустити граничного (максимально чи мінімально допустимого) значення індикаторів, а вразі його появи забезпечити нормалізацію ситуації. Недотримання такої вимоги порушує нормальний (сталий) процес розвитку факторів відтворення, формує руйнівні тенденції, призводить до порушення сталості розвитку економіки регіону (рис 3.5). Отже, сталість еколого-економічної системи — це її здатність повертатися до відхилення, викликаного негативним впливом зовнішніх та внутрішніх факторів.

Нажаль, ставлення до розробки і впровадження стратегії сталого розвитку залишається на часі формальним. Створення і зміцнення між секторальних зв'язків ускладнюється політичною інерцією та бідністю наявної методологічної бази. Зростає необхідність посилити відповідальність державної влади за погіршення стану довкілля, збільшення різниці у життєвих рівнях різних верств населення та подолання бідності. А сприйняття екологічної політики як такої не піднялося до її усвідомлення як визначально важливого, центрального компоненту стратегії сталого розвитку. Для широкого загалу і більшості урядовців екологічна політика досі залишається осібним комплексом певних принципів і заходів, що спрямовані не на забезпечення життєво важливих об'єктивних глобальних потреб, а на обслуговування певної сфери діяльності, здійснюється поза соціально-економічним контекстом, обтяжує суспільство додатковими обмеженнями і зобов'язаннями, реалізується вимушено та забезпечується залишково.

Області змін індикаторів

Рис 3.5. Області змін індикаторів

Загальноприйнято, що модель сталого розвитку територій регіонів повинна ґрунтуватися на гармонійному поєднанні основної тріади: людина, господарська діяльність і природа. Господарська діяльність людини має бут направлена на раціональне використання природних ресурсів і охорону історичного спадку, тобто поліпшення соціальної, економічної та екологічної якості довкілля.

Реалізація такої моделі можлива при умові врахування та обліку особливостей розвитку регіону в умовах необхідності розробки ефективного керівного впливу, який зможе забезпечити позитивні зміни у задоволенні життєвих потреб населення. А для цього необхідно справитися з виконанням наступних завдань:

  • 1) адміністративно-територіальне середовище повинно забезпечувати населенню належний рівень життєдіяльності, гарантію безпеки, зайнятості, можливість отримати благоустроєне житло, освіту, медичне обслуговування, виховання дітей та відпочинок;
  • 2) права громадян і суспільства в цілому на належний рівень середовища проживання повинні бути зафіксовані у науково обґрунтованій, зорієнтованій на загальноєвропейські стандарти законодавчій, нормативно-методичній та інформаційній базі;
  • 3) розвиток адміністративно-територіального середовища повинен бути спрямований на збереження культурно-історичної спадщини поколінь та національних традицій;
  • 4) охорону навколишнього середовища, обмеження споживання природних ресурсів, в тому числі територіальних, необхідно розцінювати як одну із пріоритетних і життєво необхідних завдань розвитку регіонів;
  • 5) антропогенний вплив урбанізованих територій на природне середовище не повинно мати згубних наслідків на природне відновлення природно-ресурсного потенціалу регіону;
  • 6) регіональний розвиток повинен сприяти підвищенню ефективності виробництва, створенню конкурентного середовища для виробництва, активізації інвестиційно-інноваційної діяльності, приваблюючи зарубіжних інвесторів (принцип економізації взаємодії природи і суспільства);
  • 7) пріоритет цілей сталого розвитку продуктивних сил по відношенню до їх економічного зростання і економічної вигоди (принцип екологічного імперативу);
  • 8) гармонічне поєднання виробничої діяльності і природних циклів. Відповідність розміщення та розвитку матеріального виробництва асимілюючому потенціалу (принцип еколого-економічної збалансованості);
  • 9) збільшення обсягів виробництва чистої продукції, перехід до маловідходних, наукомістких, екологічно безпечних виробництв і технологій (принцип екологізації виробництва);
  • 10) створення ефективного економічного механізму природокористування (принцип економізації взаємодії природи та суспільства);
  • 11) прогнозування екологічних ризиків, запобігання і оперативна ліквідація надзвичайних ситуацій, мінімізація збиту (принцип упередження);
  • 12) формування оптимальної організаційної структури екологізації економіки регіону;
  • 13) розмежування прав та обов'язків по управлінню природними ресурсами і екологічним контролем та наглядом між різними установами;
  • 14) підпорядкування регіональних і локальних задач глобальним і національним завданням сталого розвитку.

Таким чином варто зауважити, що соціальні, економічні і екологічні інтереси взаємопов'язані і взаємозалежні між собою. Досягнення матеріального добробуту, підвищення рівня життя відіграють пріоритетну роль в сучасному суспільстві. Якраз саме економічні інтереси визначають взаємовідношення людини і природи і є джерелом найбільш актуальних проблем. Тому доцільно шукати шляхи вирішення соціальних і екологічних проблем у сфері економіки.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>