Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Національна економіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Макроекономічне планування розвитку національної економіки

У загальному розумінні план - це сукупність обґрунтувань цілей і рішень, необхідних для досягнення цілі. Процес розроблення плану називається плануванням. Особливість макроекономічного планування полягає в тому, що його об'єктом є національна економіка, а суб'єктом - держава. Крім того, слід ураховувати часові обмеження планів, що зумовлено календарним характером планування. Отже, макроекономічне планування - це особливий вид діяльності держави щодо визначення стратегічних, тактичних та оперативних цілей планового періоду, а також способів досягнення таких цілей.

Макроекономічне планування широко використовують у регулюванні розвитку як країн з перехідною економікою, так і країн з розвинутою ринковою економікою. Зокрема, світова практика виробила такі основні форми макроекономічного планування:

  • - директивне планування, яке здійснювалось у країнах командно-адміністративного типу економіки і розглядалось як форма прямого, жорсткого втручання держави в економіку, для якої характерні: чітка регламентація діяльності товаровиробників, централізований розподіл ресурсів, прикріплення виробників до постачальників, абсолютизація державної форми власності, неврахування економічних законів та змін народногосподарської кон'юнктури в процесі формування показників плану;
  • - індикативне планування, яке застосовується в країнах Європи, США, Канаді, Японії, Південній Кореї та в сучасних умовах в Україні. За своєю суттю індикативний план має інформаційний та рекомендаційний характер і розглядається як форма непрямого втручання держави в економіку. У процесі індикативного макроекономічного планування уряд впливає на розвиток національної економіки не шляхом вказівок і затвердження директивних обов'язкових завдань для товаровиробників, а за допомогою координації та регулювання діяльності суб'єктів ринку і забезпечення їх інформацією;
  • - стратегічне планування, що здійснюється в країнах Європейського Союзу, США, Канаді, в останні роки і в Україні, розглядають як системний спосіб управління змінами, процес визначення та здійснення найбільш важливих дій, вивчення сильних і слабких сторін, потенційних загроз та можливостей розвитку. Стратегічне планування забезпечує виживання економічної одиниці будь-якого рівня на динамічному ринку шляхом виявлення та утворення довгострокової стійкої відповідності між цілями системи, її ринковими шансами та внутрішнім потенціалом.

Сутність індикативного планування полягає в тому, що держава діє на суб'єктів ринку не через введення обов'язкових планових завдань згори донизу, а шляхом інформування їх про тенденції розвитку національної економіки, а також про наміри уряду щодо перспектив та напрямів розвитку держави або шляхом розроблення рекомендацій суб'єктам ринку щодо організації їх діяльності, напрямів інвестування, які б відповідали намірам уряду.

В Україні індикативне планування має інформаційний та рекомендаційний характер, який забезпечується через державні замовлення і контракти; через бюджетне фінансування, надання державних кредитів; у вигляді централізованого інвестування і фінансування пріоритетних галузей та виробництв; через розроблення та реалізацію державних програм; шляхом застосування стимулюючих інструментів фінансово-бюджетної, грошово-кредитної, структурно-інвестиційної політики тощо.

Метою індикативного планування є реалізація цілей державного впливу на соціально-економічний розвиток. Індикативний план соціально-економічного розвитку країни - це організаційно-економічний інструмент втілення економічної політики держави у практику діяльності суб'єктів господарювання, який ґрунтується на системі економічних, науково-технічних і соціальних прогнозів, має орієнтувальний, рекомендаційний характер і становить основу для вироблення регуляторів ринку*

Характерні ознаки індикативного планування такі: 1) основні завдання, які містяться в індикативному плані, не є обов'язковими для виконання, вони є орієнтирами, мають рекомендаційний характер, в основному мають безадресний характер (крім директивних показників); 2) є можливість коригувати показники плану залежно від зміни народногосподарської кон'юнктури; 3) у структурі індикативного плану виокремлюють показники-пріоритети, тобто галузі, виробництва, напрями діяльності, які матимуть максимальну державну підтримку; 4) у плані виокремлюють показники-індикатори, тобто показники, які дають можливість здійснювати діагностику стану національної економіки та її зміну (рівень цін, рівень зайнятості, курс валют, платіжний баланс); б) у плані визначають показники-регулятори, тобто засоби реалізації планових завдань (обсяги державних контрактів, ставки податків, мита, ліміти, квоти, обсяги фінансування та асигнування з державного бюджету, показники цільових комплексних програм; соціально-економічні норми і нормативи); 6) індикативний план розробляють на всіх рівнях державного регулювання економіки: макроекономічному, галузевому, регіональному та мікрорівні.

Методологія індикативного планування є системою основних принципів, вимог та методів розробки індикативного плану.

Виокремлюють такі принципи макроекоиомічного планування: системності, комплексності, поєднання інтересів держави, галузей, регіонів, окремих підприємств; порівняння витрат і доходів (результату і затрат); поєднання елементів регулювання та саморегулювання ринку; безперервності та альтернативності планування.

У макроекономічному індикативному плані міститься система показників, а саме:

  • - прогнозні показники: визначені орієнтири розвитку економіки (ВВП, ВНП, рівень інфляції, рівень виробництва, рівень зайнятості, обсяги інвестицій, обсяг експорту й імпорту тощо);
  • - розрахункові показники, які використовують для обґрунтування основних завдань державної соціально-економічної політики (обсяги виробництва основних видів товарів, робіт і послуг, чисельність і структура зайнятих у національній економіці, обсяги капітальних вкладень, ціни і тарифи на основні види товарів і послуг, що регулюються державною);
  • - директивні показники, тобто частина показників плану, які є обов'язковими до виконання і контролюються державою (державні резерви, ставки податків, розміри мита, квоти, обсяги державного фінансування).

Методи макроекономічного планування є сукупністю прийомів, засобів та інструментів, за допомогою яких формуються і розробляються індикативні плани. У практиці макроекономічного планування найчастіше використовують такі методи: аналітичний (метод системного аналізу); нормативний, балансовий, програмно-цільовий та економіко-математичні.

Метод системного аналізу ґрунтується на розумінні національної економіки як складної відкритої динамічної організованої і керованої системи, що має формалізовану структуру, розвиток якої залежить від впливу внутрішніх та зовнішніх чинників. Цей метод передбачає врахування взаємовпливу та взаємозалежності розвитку всіх елементів національної економічної системи: галузей, секторів, видів діяльності та організації виробництва, форм власності, регіонів, макроекономічних процесів та явищ тощо.

Нормативний метод макроекономічного планування ґрунтується на використанні у процесі розроблення показників плану системи техніко-виробничих, економічних, соціальних, екологічних норм і нормативів. Норми і нормативи за сутністю є якісними, відносними показниками. У планово-економічних обґрунтуваннях нормативи є своєрідною константою, яка робить можливим здійснення розрахунків двох типів. Можна визначити, по-перше, очікуваний результат за наявних ресурсів, по-друге, потребу в ресурсах для досягнення певного результату.

Сутність балансового методу в макроекономічному плануванні полягає в застосуванні прийомів і розрахунків, які дають змогу узгодити потреби суспільства та засоби їх забезпечення. Завданням розроблення балансу є досягнення оптимальної відповідності (рівності) між сукупністю потреб і загальною сумою джерел їхнього задоволення. Залежно від виду балансу ресурсна частина й частина, яка характеризує потреби, можуть мати назви: "доходи - витрати", "пропозиція - попит", "надходження - розподіл". За масштабами об'єкта планування виокремлюють народногосподарські, галузеві, регіональні та ін.; за часовою ознакою - статичні та динамічні; за одиницями виміру - натуральні (матеріальні), вартісні (фінансові), трудові. На макроекономічному рівні розробляють три групи балансів: 1) натуральні (матеріальні) баланси, які розраховують у натуральних та умовно-натуральних вимірниках - баланси попиту і пропозиції найважливіших видів продукції, паливно-енергетичний баланс, торговельний баланс тощо; 2) трудові баланси - зведений баланс трудових ресурсів, баланс зареєстрованого ринку праці; 3) вартісні баланси, які формуються в національній валюті, - бюджети всіх рівнів, платіжний баланс, баланс грошових доходів і витрат населення.

У Програмі соціально-економічного розвитку України балансові розрахунки є однією з п складових. Зокрема, до переліку матеріальних балансів, які розробляються на центральному рівні, включені: Баланс попиту і пропозиції зерна; Баланс попиту і пропозицій молока й молочних продуктів (у перерахунку на молоко); Баланс попиту і пропозицій м'яса й м'ясних продуктів; Баланс попиту та пропозиції цукру; Баланс попиту і пропозицій олії; Баланс попиту та пропозиції спирту; Баланс попиту і пропозиції нафти; Баланс попиту і пропозиції бензину автомобільного; Прогнозний баланс електроенергії ОБС України; Баланс попиту і пропозиції вугілля тощо.

Основним вартісним балансом, який закладається в Програму соціально-економічного розвитку, є Зведений баланс фінансових ресурсів України. Такий баланс розробляють з метою визначення обсягів фінансових ресурсів держави на прогнозний період, можливостей їх використання для фінансування економічних і соціальних програм розвитку, встановлення оптимальних напрямів їх розподілу та використання. Він є інформаційною й аналітичною основою для розроблення та обґрунтування фінансової політики держави.

Програмно-цільовий метод макроекономічного планування передбачає розроблення та реалізацію спеціальних державних і регіональних програм економічного, соціального, екологічного розвитку, системи державних цільових комплексних програм, які включаються як складові до Державної програми економічного і соціального розвитку. Економіко-математичні методи макроекономічного планування ґрунтуються на використанні спеціального економетричного інструментарію, економіко-математичвих методів та моделей для оптимізації прогнозно-планових розрахунків і вибору найбільш ефективного варіанта виконання планових завдань.

В Україні макроекономічне планування здійснюється у формі розроблення та реалізації Державної програми економічного і соціального розвитку - організаційно-економічного документа, в якому визначаються цілі та пріоритети соціально-економічного розвитку, засоби та шляхи їх досягнення; формується взаємоузгоджена система заходів, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, а також характеризуються очікувані зміни в стані національної економіки.

Розроблення та реалізація Державної програми економічного і соціального розвитку організуються відповідно до Закону України "Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України"1. Суб'єктами макроекономічного планування є центральні та місцеві органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування. Державна програма економічного і соціального розвитку України обов'язково взаємоузгоджується з проектом Державного бюджету України. Слід наголосити, що в ній конкретизуються заходи, передбачені в програмах діяльності уряду.

Структура Державної програми економічного і соціального розвитку відображає: аналіз стану розвитку національної економіки за минулий період і характеристику основних економічних, соціальних, екологічних та інших проблем; вплив очікуваних змін зовнішньої ситуації та внутрішньої політики країни на національну економіку; цілі та пріоритети соціально-економічного розвитку; систему заходів щодо реалізації державної політики; основні макроекономічні показники і пропорції; основні баланси; перелік державних цільових комплексних програм, що фінансуватимуться з державного бюджету; показники розвитку державного сектору економіки. Проект Державної програми розробляє Кабінет Міністрів України і подає Верховній Раді України одночасно з проектом державного бюджету на розгляд. Після затвердження він публікується і стає орієнтиром для суб'єктів діяльності.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші