Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Адвокатура
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Психологія адвоката.

За своєю психологією адвокат в ідеалі - це високоосвічений інтелектуал, активна і публічна правозаступницька постать у сфері судочинства й інших державних інстанціях, де відбуваються процеси захисту та відновлення конституційних прав фізичних та юридичних осіб.

Психологія адвоката формується під впливом професійних і соціальних факторів, основні з яких такі.

1. Відсутність владних повноважень. Здійснюючи правову допомогу в тій чи іншій справі, адвокат не володіє жодними владними повноваженнями. Рішення приймаються державними чиновниками - слідчим, суддею, прокурором чи іншими, залежно від характеру справи. Основна та єдина зброя адвоката - це професійні знання у правовій та законодавчій сферах і вміння використати їх у законних інтересах свого клієнта.

2. Фінансова незалежність від держави. На відміну від чиновника, якому заробітна плата гарантована незалежно від якості виконаної праці, адвокат позбавлений такої гарантії. Він сам забезпечує себе роботою і змушений за будь-яких обставин виконувати її сумлінно та якісно, залишившись у пам'яті клієнта грамотним, умілим фахівцем і достойною людиною. Добробут адвоката прямо залежить від кількості та якості (суспільного становища, достатку тощо) клієнтури. У свою чергу, кількість і якість клієнтури залежить від уміння працювати з людьми з першої зустрічі до завершення доручення. Ця обставина притаманна адвокатській психології.

Адвокат прагне до популярності не менше за естрадну зірку. Йому імпонує, коли у приміщення, де працюють декілька адвокатів, приходить людина і запитує саме його.

Психологічною рисою адвоката, чим він докорінно відрізняється від чиновника, є діаметрально протилежне ставлення до кожного відвідувача. Людина, що постукала у двері - це (не будемо цього замовчувати) потенційний заробіток адвоката, і він зацікавлений справити якнайкраще враження на відвідувача.

Водночас досвідчений адвокат розуміє, що демонстрація перед потенційним клієнтом своєї значущості та широких можливостей - це марне і не дуже безпечне заняття. Особливо, якщо перспектива справи не обіцяє бажаного результату відвідувачеві. Тому адвокат даремно гає час, коли "распускає хвіст" перед клієнтом, бажаючи сподобатись на етапі знайомства.

Неприпустимим ні з етичних міркувань, ні з огляду на власний імідж, є скептичне глузування адвоката над колегою, який займався цією справою раніше, чи зневажливе ставлення до попередника. Як правило, таке загравання адвоката перед клієнтом не додає поваги. Французькі адвокати в цьому питанні зайняли жорстку позицію. Дізнавшись від клієнта, що цією справою вже займався колега з іншої контори, адвокат зобов'язаний впевнитися, що клієнт повністю розрахувався з попередником, і лише тоді продовжувати розмову щодо провадження справи. В іншому випадку за існуючими етичними правилами, він буде змушений сплатити своєму колезі заборгованість непорядного клієнта.

Адвокатові слід надавати увагу питанню - що змусило клієнта звернутись до іншого адвоката? Може виявитись, що вимоги клієнта не тільки не відповідають закону, але й позбавлені здорового глузду. Можливо, клієнт підшукує не стільки адвоката, скільки "ділка", який би вирішив справу "позасудовим" шляхом, і тому його не задовольнив попередній адвокат.

Оптимальним варіантом у цьому плані є максимальне терпіння. Співрозмовник прийшов насамперед за співчуттям і розумінням його позиції, якою б сумнівною вона не була.

3. Адвокат розраховує лише на власні сили. На боці державного чиновника закон і владні повноваження. Звідси стійкий синдром власної правоти. Чиновник рідко вагається і не схильний до активних витрат власної енергії не на власні інтереси і конфлікти. Сенс адвокатської професії в захисті та відстоюванні саме чужих інтересів і вирішенні чужих конфліктів. На боці адвоката лише знання, веління обов'язку, професійна та матеріальна зацікавленість. Тому адвокат не обмежується тим, що лежить на поверхні справи, а щиро докладає всіх зусиль, щоб віднайти обставини, які поліпшать позицію клієнта.

4. Однобокість позиції адвоката. Розслідуючи злочин, слідчий концентрує свою увагу на обставинах, що підтверджують або спростовують провину підозрюваного чи обвинувачуваного у скоєнні діяння, яке йому інкримінується. Адвокат зосереджується лише на пошуках обставин, що спростовують чи пом'якшують відповідальність підзахисного. У практиці існує такий поширений термін - "розвалити справу". Йдеться про вміння адвоката знаходити найпотаємніші вразливі місця у кримінальній справі та в умінні їх подати так, що обвинувачення втрачає і сенс.

Іноді цей термін у слідчих і обивателів набуває негативного звучання. Насправді ж, починаючи роботу над справою, адвокат не ставить перед собою завдання "розвалити справу". Він відшукує помилки слідчого, приховані від недосвідченого ока, натяжки, зловживання, тобто все те, що так чи інакше послаблює обвинувачення. Якщо врешті-решт це призводить до розвалу справи, то означає лише одне: справа розслідувана неякісно, обвинувачення необґрунтоване.

Перелічені фактори, під впливом яких формується психологія адвоката, дають підстави дійти єдиного висновку - адвокат, як правило, - це людина ввічлива, уважна, зацікавлена, освічена, високоінтелектуальна, бюрократична та прискіплива (у професійному сенсі). Узагальнений психологічний портрет адвоката дещо деформується накладанням на нього характерних рис особистого темпераменту, якостей конкретної людини.

Але не слід відкидати твердження, що з роками професія накладає рельєфний відбиток на психологію людини, формуючи професійну мораль, що стає невід'ємною частиною характеру.

Діапазон особистісних та професійних факторів, що формують психологію людини, яка обрала для себе професію адвоката, був би неповним без урахування таких фізико-психічних категорій, як темперамент, стан здоров'я, вихованість, вікові параметри тощо. У межах такої психології формуються певні типи адвокатів. Адвокати - живі люди і, природно, повністю відображають усі недоліки і переваги суспільства, зрізом якого вони є. Залежно від особистих схильностей та людських якостей, моральних настанов, виховання, працелюбності тощо адвокатську братію можна умовно поділити на певні типи: "роботяги", "гастролери", "маестро", "яструби", кишенькові адвокати.

1. "Роботяга". Адвокат полюбляє сидячу й одночасно напружену, вкрай насичену і копітку консультаційну роботу чи внаслідок якихось фізичних або психологічних особливостей не схильний до поїздок в судові інстанції та різні установи. Він повністю віддається консультаційній роботі. Процес прийому відвідувачів його цілком влаштовує. Такий адвокат із задоволенням консультує, складає папери і т. ін. Він не відмовиться заслухати в суді невеличку справу, але це, швидше, виняток, ніж норма. В основному це літні адвокати чи такі, кому за станом здоров'я більш зручно працювати безпосередньо за своїм робочим столом. На цих працівниках лежить увесь тягар щоденного обслуговування тисяч різних відвідувачів: непередбачуваних, скривджених, нервових, хитрих і довірливих, нещирих та правдивих, загалом людей, що шукають правової підтримки своїх праведних і не завжди прагнень. Такі адвокати є в кожній юридичній консультації, і уявити собі адвокатуру без них вкрай важко. Цей вид адвокатів - головна ланка адвокатури для надання правових послуг населенню і опора завідувача юридичної консультації. їхні прізвища не звучать у гучних процесах, але вони щоденно стикаються з десятками різноманітних правових питань, і тому є найкомпетентнішою частиною адвокатського складу.

Саме вони закривають "діри" у справах за призначенням, надають безоплатну правову допомогу пільговикам та нужденним, терпляче вислуховують тисячі нарікань щодня.

2. "Гастролер". На місці не сидить. Береться за будь-яку справу. В результаті його компетенція зводиться до формули: знає "всього по троху". У підсумку, на жодному виді справ не спеціалізується, не набуває іміджу професіонала у певній сфері і все життя залишається адвокатом-універсалом з іронічним підтекстом. До конкретної справи такий адвокат ставиться "легко", не перевантажуючи себе особливим заглибленням у специфіку справи, що, природно, не сприяє повноті захисної позиції.

3. "Яструб". Адвокат переймається інтересами кожного клієнта до такої міри, що втрачає здатність адекватного ставлення до інтересів інших сторін у справі, а також до всіх, хто ці інтереси озвучує. Під впливом сліпого чи свідомого сприйняття інтересів свого довірителя здатен зневажати, а часом і ображати особу, що відстоює протилежні інтереси, і навіть колег. В судовому засіданні такі адвокати іноді поводяться занадто емоційно, некоректно, ігнорують елементарні вимоги професійної етики, за що нерідко їм дістається і від своїх колег, і від суддів.

У бажанні набути іміджу принципового та сміливого адвоката він у присутності своїх клієнтів чи підзахисного вдається до брутального поводження зі слідчими, свідками під час допиту, потерпілими тощо, чим частіше за все, лише погіршує позицію власного підзахисного. На жаль, цим нерідко грішать і адвокати досить високої проби. Тривалий час одним із найсильніших адвокатів у господарських справах у Донецькій області визнавався адвокат Б. Жоден гучний судовий процес у господарській сфері не обійшовся без нього. Працював над справою якнайсумлінніше, копав глибоко і завжди досягав значних успіхів. Але всюди залишав за собою стійкий слід пихатості і недоброзичливості.

Знайомство зі слідчим з нагоди виконання ст. 218 КПК він починав із запитання: "Ви знаєте, хто до вас прийшов? Я адвокат Б." Особливо діставалось молодим слідчим: "Підшийте цю макулатуру, тоді я буду знайомитися зі справою" і т. ін. Цілком законні вимоги він обов'язково викладав у образливій і не дуже пристойній формі, що завдавало йому немало особистих неприємностей.

Своєю поведінкою такі персонажі створюють негативний імідж адвоката і в такий спосіб шкодять адвокатському загалу в цілому.

4. "Маестро". Адвокат, якому під силу багатопланові справи. Але, як правило, він не хапається за будь-яку справу, а на свій розсуд обирає певний сектор справ і глибоко спеціалізується в оволодінні специфікою певної категорії злочинів (дорожньо-транспортні пригоди, злочини у сфері економіки, інформатики, цивільні справи з певним ухилом тощо), завдяки чому набуває досвіду, необхідного для якісного і результативного захисту у таких справах, і широкої професійної популярності. Це адвокат, за дверима якого завжди черга персональних клієнтів. Такий статус досягається тривалою копіткою повсякденною працею.

Нерідко серед колег після успішно проведеної гучної справи на адресу такого адвоката можна почути таке: щастить йому, де він тільки бере такі виграшні справи? Як правило, в таких запитаннях криється суміш лінивої заздрості з погано прихованим лукавством. Скрипку Страдіварі держали в руках сотні людей, але використали її можливості до кінця і добули з неї усі чарівні звуки - одиниці. Без майстра скрипка залишилася б гарним витвором теслі. Талант і титанічна праця майстра добули скрипці славу. Так, дотик до справи справжнього майстра, зброєю якого є небайдужість, інтелект, високий професіоналізм, неабияка працьовитість, - запорука успіху.

Саме ці якості, помножені на такі особистісні риси характеру, як принциповість, працелюбність та професійна амбітність, сприяють появі на адвокатському небосхилі "зірок" у сфері судочинства.

5. "Кишеньковий". Не пам'ятаю, де, але читав, що тварини, котрих привезли до м'ясокомбінату на забій, якось відчувають це і не хочуть заходити в загін. Тоді випускають білого козлика, який першим заходить до забійного цеху, втягуючи за собою інших. Козлику дають цукерку і ховають до наступної черги, а тварини ідуть на забій. На жаль, існує категорія адвокатів, що виконують роль такого козлика щодо свого підзахисного. Частіше за все, Вони "потрапляють" в адвокатуру переважно з "органів". Успішно користуються знайомствами серед слідчих та суддів, їх, як правило, постачають клієнтурою слідчі, котрі умовляють обвинувачуваного запросити саме цього адвоката. У винагороду за це слідчий, у свою чергу, вимагає від останнього не помічати певних хиб у справі. У такий спосіб адвокат зраджує і обвинувачуваного, що легковажно повірив слідчому, і свою професію. Результатом буде повна дискваліфікація, неповага колег і, природно, імідж "кишенькового адвоката".

Зазначимо, що є адвокати, які прийшли в адвокатуру після тривалої роботи слідчим чи суддею і зуміли піднятися на досить високий щабель у новій професії. Щоправда, ці люди і на своїй попередній службі користувались повагою. На жаль, таких меншість.

Звичайно, не всі справи вимагають однакових нервових та фізичних сил, напруження та розумових зусиль. Але кожна справа потребує сумлінності. За такими критеріями, як складність, необхідність розумових та нервових витрат кримінальні справи можна умовно поділити на:

1) ординарні;

2) групові;

3) професійно-специфічні;

4) резонансні.

До ординарних справ можна віднести такі, що не потребують глибоких знань з інших професій і де не фігурують будь-які складні експертні висновки. Це хуліганські вчинки, бійки, дрібні крадіжки тощо. Проте це зовсім не означає, що ці справи не потребують уваги і пращ. Нерідко трапляється так, що все лише починається з простого хуліганства, а згодом переростає в інший, більш небезпечний злочин. Та виняток лише підтверджує правило.

Тут адвокат рідко відчуває такі емоції, як симпатія до особи підзахисного. Хуліган залишається хуліганом. Не потрібно докладати багато зусиль, аби справа була розглянута з урахуванням усіх обставин, що пом'якшують відповідальність підзахисного.

Як правило, цією категорією справ займаються адвокати-початківці (з невеликим досвідом роботи) чи такі, що не претендують на більш складні справи з об'єктивних причин чи за складом характеру (не вміють або не бажають займатися складними справами тощо).

Такі справи становлять значну частину всього масиву кримінального судочинства і саме вони забезпечують великій кількості адвокатів районного масштабу постійну зайнятість.

До цієї категорії справ належать і більшість цивільних справ, які вирішуються на рівні місцевого суду будь-якого району.

Групові справи ускладнені значною кількістю обставин як матеріального, так і процесуального характеру. Обставини матеріального характеру випливають з наявності такої обтяжливої кваліфікаційної ознаки, як змова, організація злочинної групи, наявність розподілу ролей тощо. Із процесуального боку ці справи, зазвичай, характеризуються тривалістю розслідування та судового розгляду, наявністю розбіжностей позицій та суперечністю інтересів членів угруповання, що, в свою чергу, тягне за собою ускладнення захисту інтересів підсудного, щоб не зісковзнути на обвинувачення інших підсудних.

Зазначені справи потребують зваженості, стриманості і водночас пильності й активності у відстоюванні інтересів свого підзахисного від "нападок" інших підсудних та їхніх захисників. Крім того, групові справи потребують доброго здоров'я та міцних нервів самих адвокатів, адже іноді розтягуються на тривалий період.

Останнім часом групові справи, що були дуже "модними" в радянській державі майже до кінця шістдесятих років, знову стають "популярними". Складність цих справ полягає, насамперед, в тому, що вони, як правило, тягнуться місяцями, а то і роками. Певна категорія адвокатів вважає за удачу нагоду взятися за таку справу, бо вона забезпечить постійний гонорар на тривалий термін, з одного боку, і водночас потребує незначних навантажень (кілька Прикладів) - з іншого.

Але є й негативна сторона таких справ. Адвокат надовго заглиблюється в одноманітність, відволікається від інших можливостей зростання. Часто-густо трапляється і так, що виникає необхідність відволіктися у власних термінових справах, що потребує перерви судового процесу, учасниками якого є десятки людей. Тому зазначена категорія справ потребує зваженості при наданні згоди на здійснення захисту, врахування часу і фізичного стану.

Специфічні кримінальні справи - це умовне визначення, яке не претендує на будь-яку категоричність. Йдеться про категорію справ, де задіяні серйозні експертні сили у сфері будь-якої професійної діяльності, де задля успішного виконання завдань судового захисту, необхідно оволодіти знаннями у певній професії на такому рівні, щоб вільно дискутувати з професіоналами. Зрозуміло, що було б некоректно стверджувати, що, зіткнувшись з певною специфічною справою, адвокат опановує нову професію. Йдеться про те, що в будь-якій справі виокремлюється якась головна обставина, доведення чи спростування якої вирішує долю всієї справи. Скажімо, синці на тілі людини. Вони можуть мати різне походження (етіологію), але підкоряються певним законам визрівання: строки, колір тощо. Ці обставини можуть виявитися вирішальними з огляду на розвиток тих чи інших подій, що інкримінуються обвинуваченому чи підсудному.

Досконале вивчення питання етіології синців, механізм їхнього походження і локалізації на тілі людини, кольору, розмірів у зіставленні з матеріалами справи можуть дати неоціненний матеріал для висновку щодо винуватості обвинувачуваного чи підсудного.

Адвокат має бути психологічно готовим до сприйняття як реалії необхідності чесно відмовитися від справи, якщо він з тих чи інших причин не здатен опанувати специфіку конкретної справи. Слід передбачити можливість такого варіанта, коли клієнт, не задоволений некомпетентністю адвоката, звернеться до суду з позовом про повернення витрачених на адвоката грошей.

Резонансні справи. Такі справи стали ознакою нашого часу. Це справи, які набули широкого обговорення у пресі і на певний час привернули до себе увагу суспільства. Адвокат, якому довелось "втрапити" у таку справу, одразу ж стає публічною фігурою - дає інтерв'ю, з'являється на екранах телевізорів. Для адвоката, незалежно від того, чим закінчиться справа, - це прорив до широкої публіки, до популярності. Потреба в популярності - невід'ємна риса психології адвоката, як і артиста. Втрата популярності, якщо вона є, негативно позначається на стані добробуті: зникає попит, падають заробітки. Водночас засвітитися у резонансній справі, на яку звернена увага сотень або тисяч людей, означає залишитися у пам'яті багатьох з них, стати відомим.

Справи такого характеру можуть бути дуже привабливими для адвоката своєю специфікою, процесуальною перспективою тощо. Але не слід забувати, що такі справи багато до чого зобов'язують, потребують від адвоката великих витрат часу та енергії. Він стає публічною постаттю з усіма наслідками публічності, коли кожен його крок на виду, а кожний прорахунок фіксується.

Викладені обставини потребують великої відповідальності і критичного ставлення до власних можливостей при укладенні угоди на здійснення захисту як на досудовому слідстві, так і в суді.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що психологічні особливості адвокатів неоднозначні і значною мірою залежать від виховання, якості отриманої освіти, місця роботи й оточення. Багаторічні спостереження дають підстави стверджувати, що психологія районного адвоката досить помітно відрізняється від психології адвоката, що працює в обласному центрі. Трохи менша відмінність спостерігається між обласними та столичними адвокатами. Суттєво різняться колективи адвокатів великих індустріальних центрів (Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Харків) від своїх колег у невеликих містах агроспрямованих областей (Вінниця, Черкаси, Полтава та ін.).

У невеликих районних містах, де всі добре знають один одного, дружать сім'ями, щодня зустрічаються, гострота зіткнень адвокатів зі слідчими та між собою на грунті професійних відносин значно послаблюється. Небажання псувати стосунки, застаріла кругова порука часом сильно знижують рівень вимог прокурорів до міліції, адвокатів - до слідчих, суддів - до адвокатів та прокурорів, що в цілому негативно позначається на загальній якості роботи всіх перелічених ланок.

Було б наклепом і несправедливістю поширювати таку невеселу характеристику на всі районні центри. Іноді поява в районі принципового прокурора, судді чи талановитого адвоката змінює атмосферу в місцевій правоохоронній сфері. Десь десятиріччями зберігаються один раз посіяні кимось зерна боротьби за пріоритетність свого відомства перед іншими. Усе це так чи інакше негайно впливає на психологію адвокатів, які, зазвичай, виявляються десь посередині згаданих процесів. Десь народжується "мирний" конформізм - краще ні з ким не лаятися, подалі від гріха тощо. Десь, навпаки, переважає дух власної гідності і поваги до своєї професії.

Крім того, на психологію адвоката впливає менталітет клієнтури. Одна справа, коли адвокат через вікно своєї контори годинами очікує відвідувача і, врешті-решт приходить старенька бабуся зі скаргою на сусіда і кількість таких відвідувачів на день не перевищує і п'яти, і зовсім - інша, коли під дверима контори ще до її відкриття, стоїть черга, у якій підприємці, "патентовані" позивачі, освічені та по-міському розкуті люди.

Значне місце у психології адвоката посідає досвід, який дає змогу обирати правильне рішення за відсутності достатньої інформації і є підсвідомим вітрилом його діяльності. Інтуїція - продукт досвіду незамінна при вирішенні питання про укладення угоди з надання юридичної допомоги на досудовому слідстві чи в суді.

При укладенні угоди з клієнтом на провадження справи, велике значення має вміння адвоката проникнути у психологію клієнта, а згодом і в психологію безпосередньо підзахисного.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси