Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Київська політекономічна школа

Українські економісти не одразу використовували математичні методи в аналізі граничних понять, зосередившись спершу на пошуках власної позиції в економічній теорії, що ілюструється поглядами представників київської політекономічної школи останньої третини XIX — початку XX ст. її основоположником вважають професора політекономії Київського університету М. Бунге (1823—1895), який виклав свої наукові погляди у "Основах політичної економії". За власною оцінкою автора, книга містила не сконцентрований виклад науки, а низку найзагальніших, часто гіпотетичних положень, котрі ще мали опрацювати. Він зазначав, що економічна наука буде зрілою лише тоді, коли розвинуться економічні відносини, з притаманними їм самостійністю особистості, громадянськими свободами і приватною власністю.

Предметом політичної економії М. Бунге вважав вивчення людських потреб, не розглядав їх як суто матеріальні й особисті, адже важко розмежувати потреби приватні та суспільні. У формуванні потреб беруть участь природа і праця, до них приєднується капітал. Механізмом розподілу створених предметів є обмін і ціна, що встановлюються шляхом суперництва попиту й пропозиції.

На думку економіста, політична економія має розглядати такі категорії:

  • 1) потреби;
  • 2) засоби для задоволення потреб;
  • 3) виробництво і продуктивні сили;
  • 4) розподіл та поєднання занять і праці;
  • 5) обмін, цінність і ціну;
  • 6) доходи;
  • 7) власність і споживання.

Стосовно потреб, то їх слід визначати, зважаючи на розвиток суспільств загалом; розвиток індивіда; відповідність між потребами приватних осіб. Властиві кожній людині потреби є збудником її діяльності. Акцентування уваги на них відповідає традиції української економічної думки. Варто згадати "Нарис теорії потреб” (1847) І. Вернадського (1821—1884). М. Бунге, визнаючи велику роль економічної свободи та приватної власності у суспільному розвитку, критикував усі тогочасні напрями і школи, в яких обмежувалися мотиваційні механізми. Соціалістичне маніпулювання заробітком і прибутками, вважав М. Бунге, може негативно вплинути на рівень виробництва. Такий висновок пов'язаний з тим, що характер його наукової діяльності великою мірою визначався практичним досвідом. Він обстоював приватновласницько-ринкову модель економічного розвитку. Таких поглядів дотримувалися вихованці й послідовники М. Бунге, зокрема Д. Піхно (1853—1909), автор дослідження "Закон попиту і пропозиції. До теорії цінності” (1886) і посібника "Основи політичної економіки”. Політична економія, або наука про народне господарство, за його словами, вивчає господарські явища у народному житті і внутрішні закони, котрим підпорядковані ці явища, розглядаючи поняття господарства, корисності, цінності й багатства, і вважав за потрібне передусім задоволення людських потреб.

Сучасний німецький дослідник київської політико-економічної школи Й. Цвайнерт, з одного боку, розкриває причини спадкоємності у поглядах її представників (І. Вернадського, М. Бунге, Д. Піхна, А. Антоновича), а з другого — її відмінності від школи московської. На думку Й. Цвайнерта, головна причина наступності в економічному мисленні київської школи полягає у тому, що Київський університет не зазнав того руйнівного впливу, який російська ліва інтелігенція, а особливо М. Чернишевський, чинили на економічну науку в Центральній Росії. Поряд з цим певну роль відіграв реальний історичний розвиток. В Україні община була розпущена раніше, ніж у Центральній Росії, наслідком якого відразу ж стало суттєве зростання продуктивності праці. Тому в середовищі київських економістів раніше стала очевидною безплідність спроб збереження общинного землеробства.

Щодо важливих теоретико-методологічних відмінностей між київською і московською школами, то одна з них полягала у запереченні київськими економістами (за винятком І. Вернадського) трудової теорії вартості. Вирішальна відмінність більшою мірою полягала у неприйнятті соціалізму представниками київської школи та в їх переконанні, сприйнятому від "молодої" історичної школи, що небажані соціальні наслідки капіталізму можна пом'якшити за допомогою державної соціальної політики.

За всіх методологічних відмінностей представників київської школи об'єднує загальна ознака: захист ліберального економічного порядку за допомогою вчення про вільне розкриття індивідуальних потреб, що становлять основу розвитку цивілізації. "Характерний для всіх київських економістів після Вернадського методологічний конфлікт, — вважає Й. Цвайнерт, — полягає у тому, що вони, з одного боку, переймають погляди німецьких історичних шкіл, згідно з якими економічні закономірності не повинні розглядатися поза залежністю від місця та часу, а з другого — відстоюють політичний лібералізм за допомогою аргументу, що у кінцевому рахунку ґрунтується на вірі у "природній порядок"8.

Водночас сучасні економісти справедливо акцентують увагу на надзвичайному значенні Київської школи для економічної політики Росії 80—90-х рр. XX ст. "Тоді як у Москві та Петербурзі вплив лівої інтелігенції на суспільство досяг вищої точки, — пише Й. Цвайнерт, — із київської економічної школи вербувались відкривачі нових поглядів, що значно забезпечили економічне піднесення 1880-х рр. Праці Бунге і Піхна утворили науковий фундамент фінансової політики як Бунге, так і Вітте; невипадково останній зробив своїм найближчим радником. У цьому розумінні вирішення під керівництвом Вітте валютних проблем Росії можна розуміти як непряму заслугу київської школи. Втілення основоположних вимог київських економістів у галузі аграрної політики — розпуск общини, передача землі селянам і зменшення для них податкового тягаря — розпочалося ще за Бунге, а потім було енергійно продовжено вже П. Столипіним".

Теоретичним підґрунтям проникнення математичних методів в українську економічну науку були праці М. Тугана-Барановського. Він не відкидав трудової теорії так категорично, як це робили представники київської школи, але вже у першому дослідженні високо оцінив теорію граничної корисності. Його науковий доробок спонукав професора математики Київського університету М. Столярова скористатися математичним апаратом в економіці. "Якщо стати на точку зору п. Тугана-Барановського, — зазначав М. Столяров, — то в його визначенні теоретична політична економія такою мірою володіє ознаками абстрактної науки, що її радше було б порівняти з механікою і теоретичними вченнями фізики".

До видатних представників маржиналізму у світовій економічній думці належав професор Київського університету Євген Слуцький.

Найважливіше дослідження Є. Слуцького — опублікована в 1915 р. праця "До теорії збалансованого бюджету споживача", яка в методологічному значенні ґрунтується на концепції граничної корисності.

Посилаючись на поняття корисності В. Парето, український економіст з'ясував його обмеженість і розвинув власне розуміння функції корисності. Корисність будь-якого поєднання благ — величина, що має властивість набувати тим більшого значення, чим більшою мірою це поєднання виявляється ліпшим для певного індивіда. Переважаючу комбінацію благ Є. Слуцький розглядав як таку, коли індивід переходить від поєднання А до поєднання А'.

Якщо такий перехід не здійснюється, то блага А і А' мають однакову величину корисності. Стан рівноваги бюджету індивіда може настати тоді, коли корисність бюджету споживача має однакову або найбільшу величину серед усіх найближчих до нього станів. Таке становище називають станом рівноваги. Воно буде стійким за умови, що будь-яке відхилення від нього зменшуватиме корисність, і нестійким — у протилежному разі. Оскільки на практиці кожен індивідуальний бюджет зазнає різних впливів, що безперервно порушують його рівновагу, то, очевидно, можуть існувати практично лише стійкі бюджети. З'ясування умов стійкості є, на думку економіста, величезним завданням у теорії індивідуальних бюджетів.

Учений з'ясував сутність принципів, на яких побудована теорія бюджету споживача: передумови безперервності як власне функції корисності, так і її похідних; припущення, що тип функції корисності не змінюється протягом розглянутого проміжку часу; припущення, що зміна корисності у процесі переходу від одного поєднання благ до іншого не залежить від способу переходу.

Конкретизуючи погляди В. Парето і не визнавши закон Г. Госсена (про насиченість потреб), Є. Слуцький розглянув два блага: 1)такі, гранична корисність яких зменшується зі збільшенням їх кількості (II и < 0) — блага насичуючі; 2) такі, що їх гранична корисність за тих самих умов зростає (ии > 0) — блага не насичуючі.

Здійснивши відповідно до зазначених принципів математичне дослідження стабільності бюджету споживача, Є. Слуцький запропонував назвати нормальним такий бюджет, для якого всі 'Аі < 0, і анормальним — для котрого лише одна з величин 'А — додатна. Він запропонував ті кількості благ, що збільшуються зі зростанням доходу, назвати відносно необхідними, а ті, які зменшуються зі зростанням доходу, — відносно не необхідними. На основі врахування головних умов поведінки споживача Є. Слуцький сформулював закон попиту:

І. Попит на благо, відносно необхідне

за необхідністю, завжди нормальний, тобто зменшується, якщо ціни на нього зростають, і збільшується, якщо ціни падають.

II. Попит на благо, відносно необхідне — >0 , може в деяких випадках бути анормальним, тобто збільшуватися зі зростанням ціни і зменшуватися з її зниженням".

Вчений увів поняття компенсованої зміни ціни. Це явище має місце тоді, коли збільшення ціни відбувається зі зростанням доходу. Користуючись цим поняттям, він зробив висновок, що остаточна змінність будь-якого блага у разі компенсованої зміни його ціни завжди від'ємна. Є. Слуцький вивів формули встановлення кількісної залежності між емпіричними даними корисності благ, визначив залежність попиту на одне благо від ціни іншого. "Кінцева змінність блага, — зазначав він, — у випадку компенсованої зміни ціни Рі дорівнює кінцевій змінності блага і у випадку компенсованої зміни ціни Р".

Це узагальнення економіст підтвердив складними математичними формулами. У теорії бюджету споживача Є. Слуцького важливе місце посідає аналіз граничної корисності кожного блага у зв'язку з функцією кількості лише певного блага. Попередні дослідники цієї проблеми зважали на закон насиченості потреб, але не змогли надати своїм результатам загального значення. "Досі, — зауважив учений, — майже зовсім відсутня обґрунтована теорія насиченості благ". На його думку, це завдання можна виконати, якщо дивитися на проблему з позицій загальної економічної теорії. Застосовуючи її, Є. Слуцький підсумував: "Якщо бюджет споживача нормальний, то попит на кожне благо збільшується разом зі зростанням доходу і зменшується зі збільшенням ціни на це благо. Якщо бюджет анормальний, то приріст доходу означає посилення попиту для благ насичуючих і його зменшення — посилення попиту для благ ненасичуючих. Зі збільшенням ціни блага ненасичуючого попит на нього має завжди зменшуватися; протилежне може трапитися тільки в попиті на благо насичуюче". Поглиблюючи і конкретизуючи теорію корисності, економіст зробив нові принципові доповнення. Особливо він звернув увагу на потребу взаємозв'язку економічного і психологічного пояснень корисності. "Наше визначення корисності", зовсім чуже психології. Однак такий висновок нас не задовольняє, тому що дотримуючись повної логічної незалежності методів економічної науки від методів психології, ми все ж не спроможні заперечувати існування найповнішої взаємозалежності між фактами, що вивчають обидві дисципліни". З огляду на це вчений трактував сутність корисності: "Корисність якого-небудь поєднання благ — величина, що має такі властивості: вона є більшою для поєднання, якому індивід надає перевагу, і її зміни безпосередньо відчуває суб'єкт". Якщо індивід не помітив змін, що відбулися в кількості блага А', не відчув жодних змін у своєму суб'єктивному ставленні до блага Аі, то гранична корисність останнього не змінилась. У такому разі має місце наближена рівність: 1/аЬ = 0.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші