Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Історія українського літературознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Останні статті О. Білецького і створення "Історії української літератури" у 8-ми томах

Подвижництвом в умовах тоталітарної совєтчини було, поза сумнівом, і дослідження творчості цих письменників. І чи не найбільш переконливою тут є наукова спадщина О. Білецького, п'ятитомне видання якої (вибрані праці) готувалося до друку в рік опублікування нарису І. Кошелівця "Сучасна література в УРСР". З цього п'ятитомника постає справжня драма вченого, який на певному етапі розвитку свого дослідницького таланту (з кінця 20-х років) став переводити власну наукову методологію (переважали в ній принципи компаративістики) на рейки антинаукового марксизму. Як наслідок, ученому вдалося, з одного боку, охопити своїм зором значну частину видатних явищ української літератури, створити, по суті, свою концепцію її розвитку, а з іншого — марксистська кон'юнктура дуже попсувала ту концепцію (особливо, коли О. Білецький пробував віднаходити в літературному процесі "буржуазні", "ліберальні", "націоналістичні" та подібні до них "компрометуючі" мотиви), породивши в його окремих дослідженнях усілякі натяжки, підтасовки і навіть цілком очевидні фальсифікації. Наприклад, про передмову до вибраних творів Лесі Українки в 3-х томах (1937) говорити навіть не доводиться, оскільки в ній відбився цілковитий колапс тогочасної літературної ситуації в Україні. У 1949 р. О. Білецький пише розвідку "Прометей" Есхіла і його потомки (очевидно, нащадки. — М.Н.) в світовій літературі", і, щоб розмежувати в ній "революційну демократку" Лесю Українку і "буржуазного ліберала" М. Драгоманова, дослідник без жодної наукової аргументації розводить їх на різні боки ідеологічних барикад навіть у трактуванні ними образу античного Прометея. Для Лесі Українки, мовляв, Прометей втілює революційність, а для М. Драгоманова — тільки поступ. Тим часом П. Филипович ще в 20-х роках переконливо показав, що "вживання образу Прометея у Драгоманова і Лесі Українки однакове; він у них є лише абстрактним символом — засобом для висловлення визвольної думки: у першого — в популярному нарисі, поданому в розповідній манері, у другої — в поезіях, сповнених громадського розумування".

Кон'юнктурні фальсифікації найчастіше з'являлися в працях О. Білецького, що датовані періодом від середини 30-х років (тобто, з часу написання монографії "К. Маркс, Ф. Енгельс і історія літератури") до середини 50-х років. Проте в останні роки життя він ставав дедалі вільнішим від догм вульгарно-марксистського літературознавства. Це видно, зокрема, в таких його статтях, як "Світове значення творчості Т. Шевченка", "Світове значення Івана Франка", "Українська література серед інших літератур світу", "До питання про періодизацію історії дожовтневої української літератури" та ін., у яких обґрунтовувалась специфіка української літератури як феномена естетики, навіть містився заклик "подолати залишки догматичного ставлення до марксизму", коли йдеться про художню творчість, "прихильніше", ніж у 1958 p., розглядалася концепція української літературної історії, яку розвивав Д. Чижевський та ін. Принциповою була, зокрема, думка О. Білецького про обов'язкову потребу розглядати українську літературу в контексті світових літератур (розвивалася, отже, школа компаративістики), про необхідність якнайповнішого охоплення дослідниками літературного матеріалу, незалежно від його "другорядності" чи "національної обмеженості", котра в колоніально поневолених літературах (якою була українська) виникала мимовільно. "Посередньо чи безпосередньо Білецький спричинився до того, що історики літератури почали говорити про такі визначні постаті XIX ст., як П. Куліш і М. Драгоманов. Наприклад, не без його впливу з'явилися два дуже цінні дослідження (про них була мова раніше. — М.Н.) М. Бернштейна "Журнал "Основа" і український літературний процес кінця 50— 60-х років XIX ст." (1959) і "Українська літературна критика 50—70-х років XIX ст." (1959), у яких, попри засадничу фальш методи, подано багато фактичного матеріалу, зокрема й про центральні постаті тодішнього процесу — П. Куліша й М. Драгоманова. Сам Білецький скоментував і видав твори М. Вороного, працював над дослідженням і поверненням до історії української літератури Б. Грінченка тощо. У критиці Білецький, коли це стало можливим, дав в останні роки блискучі зразки застосування формально-естетичної методи (в поєднанні, звичайно, з компаративістикою. — М.Н.), бувши ерудицією й талантом за приклад молодшим критикам" (Кошелівець І., цитована праця, с. 271—273). Певна частина нових, "післякультівських" праць О. Білецького була опублікована в повному обсязі лише після -смерті вченого, а ширший загал дослідників ознайомився з ними, по суті, лише з виходом п'ятитомника його вибраних досліджень (1965—1968). Вони дуже суттєво вплинули на розвиток тогочасного академічного літературознавства, презентатори якого саме тоді почали виконувати чи не найвідповідальніше за всі пореволюційні роки завдання — створення восьмитомної "Історії української літератури" (1967—1971).

У передмові до цієї праці ("Від редакційної колегії"), а також у статті голови редколегії Є. Кирилюка про наукові принципи видання наголошувалось" що автори його, переважно співробітники академічного інституту літератури, використали досвід своїх попередників, а науковою основою для них служать матеріалістичне розуміння художньої творчості, висхідні положення "ленінської теорії відображення, вчення про культурну спадщину, положення про наявність двох культур у кожній національній культурі у класовому суспільстві, ленінського принципу партійності літератури". Отже, щось нове (з точки зору методології) в новій "Історії..." ніби не передбачалося, але фактичний матеріал її все ж був позначений деякими новими поглядами, що випливали саме з останніх за часом написання праць О. Білецького. В періодизації літературного процесу, наприклад, крізь безлику хронологію проглядали спроби значно активніше, ніж у попередніх радянських "Історіях...", акцентувати на специфіці художньої творчості, а не тільки на тісних зв'язках и з суспільними процесами (зокрема, під час розгляду літератури часів Київської Русі і другої половини XVIII — початку XIX ст.); у прагненні повноти та об'єктивності осмислення кожного періоду з'явилась тенденція до розширення кола письменницьких імен та до супроводу їх не тільки класово жорсткими, а й естетичними характеристиками тощо. У передмові Є. Кирилюка з'явилося визнання, що "ми ще не дійшли до повної міри об'єктивності, але значно наблизились до неї"; це видно, зокрема, з того, що, хоча, скажімо, О. Олесь чи М. Вороний названі в "Історії..." поетами-декадентами, а про М. Хвильового, М. Івченка чи В. Підмогильного сказано, що в їхній творчості виявились "впливи ворожої ідеології", та все-таки їм відводилось у виданні більш-менш значне місце. Так само ширшою в "Історії..." була інформація про П. Куліша і М. Драгоманова, О. Кониського і Я. Щоголіва, М. Чернявського й А. Кримського, М. Філянського і П. Карманського, В. Пачовського і Б. Лепкого, Г. Косинку і М. Куліша, О. Слісаренка і Г. Епіка, М. Хвильового й О. Досвітнього, а також про багатьох письменників із покоління шістдесятників.

Дещо нове з'явилося в тих розділах восьмитомника, де розглядалися канонізовані соцреалізмом явища української класичної і радянської літератур — хрестоматійні твори давнього періоду, творчість І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, Ю. Яновського, А. Головка та ін. Це стало можливим завдяки тому, що протягом 60-х років опубліковано низку нових монографічних праць про них, здійснено повніші видання їхніх творів тощо. Хоча всі розділи були вражені корозією вульгарно-марксистської методології, яку сприйняла від своїх попередниць восьмитомна "Історія...", але відчувалося, що її автори в своєму мисленні були вже більш демократичними і намагалися далеко не кожне літературне явище "заштовхувати" в класові рамки, в прокрустове ложе "соціально зумовленої правди життя". Принаймні, в "Історії..." вже не знайдемо тверджень на зразок, що "Франко художньо відтворив процес первісного капіталістичного нагромадження", а сатирична поезія Шевченка "після Жовтня... допомагала духовному озброєнню радянських людей проти загрози буржуазно-поміщицької реставрації". Непорушними для авторів "Історії..." залишались тільки найзагальніші і тому найбільші вульгаризації марксистсько-ленінської естетики, зокрема — про "дві культури в кожній культурі", про "соціалістичну за змістом і національну за формою" літературу, про "партійність як вищу форму народності" тощо. Внаслідок цього вся українська література і надалі поділялася на "прогресивну" і "реакційну", у творах усіх письменників і надалі відшукувались риси "партійності", на основі чого робився висновок про "ворожість" цих письменників щодо народу чи про "відданість" йому. Засуджувались тільки царистські та сталінські "перегини" в поглядах на ці проблеми і трактування їх так званим буржуазним літературознавством та буржуазною історіографією. Найвагоміші роботи з цієї "буржуазної" сфери, як правило, замовчувались або піддавались нещадній критиці. Так, у переліку давніших праць з історії української літератури в цитованій статті Є. Кирилюка не згадуються ні "Історія українського письменства" С. Єфремова, ні "Начерк історії української літератури" Б. Лепкого, ні "Історія української літератури" М. Грушевського, ні "Історія української літератури" Д. Чижевського, зате висловлено нарікання, ніби "у нас, на жаль, немає багатотомної історії України" і це ускладнювало написання літературної історії. Про існування десятитомної "Історії України-Руси" М. Грушевського в самому восьмитомнику все ж згадано, але, звичайно, з від'ємним, "буржуазно-націоналістичним" знаком. Як і про "Історію українського письменства" С. Єфремова, котра схарактеризована всього лише лайливим словом "писання".

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси