Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Цивільне право України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Право на комерційну таємницю

Поняття та ознаки комерційної таємниці

Розвиток ринкових відносин, зростання рівня інформатизації суспільства зумовили підвищення ролі та значення інформації в усіх сферах життєдіяльності людини. У сучасних умовах конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності володіння комерційно цінною інформацією про технологію виробництва продукції, її складові, методи мінімізації витрат і підвищення доходів та іншими відомостями, надає переваги на ринку певному товаровиробнику, дозволяє отримати ним значні прибутки.

Таємна комерційна інформація стає цінністю для її володільця та потребує надійної охорони, правовий режим якої унеможливлював би поширення чи передачу таких відомостей без згоди володільця будь-яким особам. Виникає нагальна потреба у забезпеченні інформаційної безпеки суб'єктів, що мають доступ до комерційної таємниці, та як наслідок - у нормативному удосконаленні правоохоронного механізму в галузі використання комерційно цінної інформації.

Наразі у чинному законодавстві України лише формується система законодавчої охорони суб'єктивних прав на комерційну таємницю, а особливості її правового режиму відносно недавно стали предметом окремих наукових досліджень у вітчизняній цивілісти ці. Норми, що спрямовані на забезпечення правової охорони комерційної таємниці, закріплені, в основному, в положеннях гл. 46 ЦК України, а також у законодавстві про інформацію. Правова охорона прав суб'єкта на комерційну таємницю здійснюється також механізмами адміністративного та кримінального права (зокрема Законом України "Про захист від недобросовісної конкуренції" та статтями 231, 232 КК України).

Відповідно до ст. 505 ЦК України комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Аналіз законодавчого визначення комерційної таємниці дозволяє сформулювати її ознаки, що є необхідними умовами охороноздатності інформації як комерційної таємниці:

  • 1) інформація, що становить комерційну таємницю, є таємною, тобто вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з цим видом інформації;
  • 2) така інформація повинна мати комерційну цінність для її володільця чи для інших осіб;
  • 3) особа, яка законно контролює інформацію, повинна вживати адекватних заходів щодо збереження її секретності.

Для одержання правової охорони комерційна таємниця повинна відповідати всім зазначеним критеріям у сукупності, тобто бути невідомою іншим особам, становити комерційну цінність та зберігатися у секретності.

Цивільним кодексом комерційна таємниця визначається як один із видів об'єктів інтелектуальної власності (ст. 420), на який поширюються загальні положення про охорону результатів інтелектуальної, творчої діяльності. Однак слід підкреслити, що відомості, які становлять комерційну таємницю, необов'язково повинні бути результатом творчої діяльності особи. Така інформація може стосуватися поточної господарської чи фінансової діяльності виробника (наприклад умов конкретних договорів з постачальниками або споживачами продукції, внутрішніх положень про організацію виробництва та праці на підприємстві тощо). На подібні відомості поширюється правовий режим виключних прав, як найбільш надійної системи їх правової охорони, що допускає можливість управомоченої особи використовувати комерційно цінну таємну інформацію, надавити право на її використання іншими суб'єктами та забороняти вчинення дій щодо поширення таких відомостей без згоди володільця. Згідно з чинним законодавством комерційна таємниця прирівнюється за режимом своєї правової охорони до механізму права інтелектуальної власності, хоча може і не бути результатом творчої діяльності володільця такої інформації.

Порівняно з іншими об'єктами інтелектуальної власності охорона комерційної таємниці має свої особливості, що дістають вияв в її безстроковості, універсальності об'єкта, спрощеній процедурі набуття та збереження прав на таємницю.

Охорона комерційної таємниці не обмежується будь-яким строком, тобто права інтелектуальної власності на таємницю є чинними протягом усього періоду існування сукупності ознак комерційної таємниці. Тому, на відміну від режиму охорони об'єктів патентного права, що є чинним-протягом строку дії патенту, комерційна таємниця охороняється протягом усього періоду, коли інформація зберігає свою секретність, має комерційну цінність та є невідомою іншим особам. У зв'язку з наведеним слід визнати більш вдалою систему охорони організаційних, виробничих та інших рішень у формі комерційної таємниці, ніж забезпечення їх охорони у формі патентування. При отриманні патенту особа має розкрити сутність свого результату технічної творчості іншим членам суспільства, взамін цього вона отримує виключне, монопольне право на використання свого рішення, що посвідчується патентом. Після закінчення строку патенту будь-яка особа вправі використовувати технічне рішення без згоди колишнього патентовласника та без виплати йому винагороди. У випадку охорони технічного рішення у вигляді комерційної таємниці виключне право на її використання має лише володілець такої таємниці протягом строку збереження відомостей про сутність результату своєї творчості у таємниці. Цей строк може значно перевищувати строк дії патенту. Тому за наявності фактичної можливості збереження у таємниці результату технічної творчості обрання форми її охорони у вигляді комерційної таємниці може бути більш привабливим для товаровиробника порівняно з можливістю його патентування.

У світі склалася поширена практика охорони у вигляді комерційної таємниці; як правило, рецептури та технології виготовлення напоїв, лікарських засобів тощо. Слід підкреслити, що охорона технічних рішень у вигляді комерційної таємниці є одним з найбільш давніх способів охорони результатів інтелектуальної діяльності. Секрети виготовлення зброї, керамічного посуду, фарб та барвників у давні часи зберігалися у суровій таємниці та передавалися з покоління в покоління. Тому багато з давніх методів ремісництва залишилися втраченими для нащадків.

Комерційна таємниця є універсальним об'єктом інтелектуальної власності, що охоплює будь-які відомості виробничого, технологічного, організаційного та іншого характеру, що використовуються у діяльності товаровиробників. На відміну від об'єктів патентного права, такі відомості не обов'язково повинні бути результатом творчої діяльності особи. Проте у вигляді комерційної таємниці можуть охоронятися патентоздатні винаходи чи корисні моделі, інформацію про які автор не бажає оприлюднювати невизначеному колу осіб шляхом патентування.

Правова охорона комерційної таємниці є більш спрощеною порівняно з процедурою набуття прав на об'єкти промислової власності. Законодавство не вимагає здійснення патентування чи державної реєстрації прав на таємницю. Достатньо прийняття рішення особою, що володіє комерційно цінною інформацією про збереження у вигляді комерційної таємниці та вжиття нею заходів щодо додержання режиму її секретності. Право на комерційну таємницю також не потребує засвідчення свідоцтвом, патентом чи іншим правоохоронним документом. Достатньо лише факту збереження інформації в секретності та наявності її комерційної цінності.

Частина 2 ст. ЦК України визначає, що комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Наразі перелік відомостей, що не можуть охоронятися як комерційна таємниця, закріплений не у законі, а у постанові Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611 "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці". Відповідно до її змісту комерційну таємницю не можуть становити:

  • - установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;
  • - інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
  • - дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;
  • - відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату, а також наявність вільних робочих місць;
  • - документи про сплату податків і обов'язкових платежів;
  • -- інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також про інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
  • - документи про платоспроможність;
  • - відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;
  • - відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Будь-яка інша інформація технічного, виробничого, організаційного чи іншого характеру, що зберігається у таємниці та становить чи потенційно здатна становити комерційну цінність, може вважатися комерційною таємницею.

Комерційна таємниця тісно пов'язана з такими видами інформації, як "конфіденційна інформація" та "ноу-хау".

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про інформацію" за режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. У свою чергу, інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну. Конфіденційна інформація являє собою відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

До конфіденційної інформації, що є власністю держави, не можуть бути віднесені відомості: про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян; про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення та інші відомості, визначені у ст. 30 Закону України "Про інформацію".

Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Отже, поняття конфіденційної інформації є ширшим порівняно з поняттям комерційної таємниці. Конфіденційною інформацією можуть бути будь-які відомості, розголошення яких може завдати шкоди особі, державі або суспільству. Це не обов'язково мають бути відомості, що становлять комерційну цінність. Крім того, суб'єктом права на конфіденційну інформацію можуть бути як фізичні і юридичні особи, так і держава та інші публічно-правові утворення.

Поняття "ноу-хау" тлумачиться законодавством України неоднозначно. У Законі України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій"' ноу-хау визначається інформація, отримана завдяки досвіду та випробуванням, яка: не є загальновідомою чи легкодоступною на день укладення договору про трансфер технологій; є істотною, тобто важливою та корисною для виробництва продукції та/або надання послуг; є визначеною, тобто описаною досить вичерпно, щоб можна було перевірити її відповідність критеріям не загальновідомості та істотності.

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" закріплює достатньо широке розуміння ноу-хау як інформації щодо промислового, комерційного або наукового досвіду. Закон України "Про інвестиційну діяльність"1 визначає ноу-хау як сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих.

У сфері юридичної науки також відсутній єдиний підхід щодо розуміння ноу-хау. У більшості випадків під ноу-хау розуміють як технічні, комерційні, фінансові або іншого роду навики, знання та досвід, що використовується при здісненні підприємницької діяльності. У цьому аспекті слід підтримати позицію науковців, які обґрунтовують самостійність комерційної таємниці та ноу-хау, різницю в їх змісті та істотних ознаках, та потребу у формуванні окремих режимів їх правової охорони.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші