Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Інвестування arrow Інвестування
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Макроекономічне регулювання інвестиційного процесу

В країнах з різним рівнем розвитку ринкових відносин держава, незалежно від форми власності інвестора, втручається в його інвестиційну діяльність.

В теорії існує дві крайні теорії відносно втручання держави в інвестиційний процес.

В першому випадку держава бере на себе якомога більшу частину функцій інвестора (концентрацію капіталу, забезпечення проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними ресурсами, розподілення доходів від інвестицій та ін.).

В другому — надання максимальної свободи для інвестора. В цьому випадку держава впливає на інвестиційний процес лише через макроекономічні регулятори: податкову, амортизаційну, кредитну політику, систему санкцій та субсидій.

В проблемі регулювання інвестиційного процесу головним є питання визначення ролі державного фінансування в загальному обсязі інвестицій. Саме державні інвестиції в структурі бюджету в більшості випадків впливають на його виконання та рівень дефіциту.

Першоосновою державного регулювання інвестиційної діяльності є визначення пріоритетів вкладень, тобто направлення інвестицій в ті сфери і галузі, які забезпечують розширене відтворення, швидку віддачу і підвищення життєвого рівня населення. В основу визначення пріоритетів розподілення державних та залучення недержавних інвестицій закладені наступні принципові орієнтири:

- поступовий перехід до економічно обґрунтованого направлення інвестицій і скорочення вкладень на підтримку збиткових малорентабельних виробництв;

- повна відмова від фінансування соціальної сфери по залишковому принципу, першочергове направлення інвестицій на виробництво товарів народного споживання;

- перехід від адміністративних методів управління інвестиційної сфери (включаючи державних інвесторів) до ринкових методів через податки, амортизацію, кредити;

- заміщення повного держбюджетного фінансування проектів пайовою участю держави;

- фінансування цих проектів за рахунок фінансових інвестицій через випуск і розміщення державних цінних паперів.

Керуючись цими принципами, можна виділити основні пріоритети, які є регуляторами при розподіленні державних інвестицій і впливають на залучення інвестиційних ресурсів з недержавного сектора.

Державна інвестиційна політика України на даному етапі розвитку економіки повинна керуватися слідуючими групами пріоритетів:

1. Розвиток і модернізація паливно-енергетичного комплексу, створення власної бази та інфраструктури енергоносіїв, впровадження енергозберігаючих технологій.

2. Структурна перебудова народного господарства, науково обґрунтована конверсія виробництва. Розвиток інфраструктурних галузей з використанням інноваційних проектів. Реконструкція та створення нових, екологічно чистих виробництв.

3. Інвестування галузей і виробництв, що сприяють розширенню конкурентного середовища, розвитку приватизації і підприємництва.

4. Варіантне інвестування і державна підтримка виробництв, що потребують оновлення фондів і мають значний інноваційний потенціал, який може забезпечити технічний і технологічний прорив, суттєвий приріст об'ємів виробництва.

5. Інвестування виробництв, де можливе їх ефективне перепрофілювання, санація чи вертикальне злиття.

6. Інвестування ліквідації неперспективних, технологічних галузей, збиткових виробництв.

За макроекономічне сприяння інвестиційній діяльності відповідають органи влади країни. У розпорядженні держави є важелі як прямої дії у вигляді централізованих центральних капітальних вкладень в об'єкти загальнодержавного значення, розвиток державного сектора економіки, так і непрямі засоби регулювання інвестиційного середовища за рахунок бюджетної та грошово-кредитної політики.

Бюджетні важелі — це встановлена державою система податків, що практично визначають систему перерозподілу доходів підприємств і громадян країни, яку держава вважає оптимальною для формування прибуткової частини бюджету та збереження у підприємств і підприємців ринкових стимулів до роботи та отримання прибутків. Витрати бюджету є вагомим засобом формування сукупного попиту, а через нього — стимулювання інвестицій взагалі. Система соціальних бюджетних програм (не кажучи вже про прямі бюджетні інвестиції в державний сектор) впливає на структуру попиту, тому що соціальні виплати з бюджету одержують люди, які мають певні споживчі товари, а це стимулює виробництво та відповідні інвестиції.

Захист національного інвестиційного ринку називається протекціонізмом, який здійснюється за допомогою:

- високих митних зборів на товари, що імпортуються;

- податки на іноземні інвестиції;

- обмеження або заборону ввозу окремих товарів;

- заохочення розвитку національного товаровиробника.

Субсидіювання національного інвестора і забезпечення сприятливого інвестиційного клімату та інвестиційної привабливості окремих галузей чи регіонів здійснюється через:

- податкові пільги чи канікули,

- пільгові кредити,

- державні субсидії;

- заохочення створення підприємств з іноземними інвестиціями, міжнародних концернів і консорціумів вільних (офшорних) зон.

Отже, ринкова економіка розвивається циклічно: періоди швидкого зростання й інвестування змінюються економічними кризами, падінням темпів, а іноді й абсолютних рівнів ВВП. Мета державного регулювання — вирівнювати такі циклічні тенденції, гальмуючи надлишкову інвестиційну активність у періоди піднесення та стимулюючи перед спадами виробництва.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси