Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Етнопсихологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Психологія міжетнічних відносин

Міжетнічна взаємодія як сфера вияву національно-психологічних особливостей людей

  • 1. Поняття міжетнічної взаємодії.
  • 2. Основні типи та етапи розвитку міжетнічних відносин.
  • 3. Етноцентризм як механізм міжгрупового сприймання.
  • 4. Поняття про етностереотипи і стереотипізацію. Властивості етностереотипів.
  • 5. Соціальна каузальна атрибуція.

Поняття міжетнічної взаємодії

Специфіка функціонування і прояву національно-психологічних особливостей людей формувалася й закріплювалася у процесі розвитку етнічної спільності, діяльності та міжетнічної взаємодії.

В історії людства взаємодія стала початковою формою зародження і подальшого розвитку всього існування людей, а сама взаємодія перетворилася у повноцінну, різнорівневу і багатофункціональну спільну діяльність. Психологічна наука розглядає взаємодію як процес впливу людей один на одного, що призводить до появи взаємин між ними, спільних переживань, симпатій чи антипатії.

Під взаємодією у соціальній психології розуміють не лише вплив людей один на одного, а й безпосередню організацію їх спільних дій, що дозволяють групі реалізовувати спільну для її членів діяльність. Сама ж взаємодія виступає як систематичне і постійне здійснення дій, що мають за мету викликати відповідну реакцію з боку інших людей.

Міжетнічна взаємодія - це різноманітні контакти між етносами, що призводять до зміни індивідуальних і соціальних характеристик кожної з етнічних груп чи їх представників, які взаємодіють між собою, та до інтеграції їх певних властивостей.

Розрізняють два основних типи міжетнічної взаємодії:

  • 1) відносини субординації;
  • 2) горизонтальні відносини.

За умови відносин субординації одні етноси домінують над іншими, а останні займають нижчий статус, тобто підкоряються першим. Відносини субординації - це ранжована, пірамідальна система, яка з деякими варіаціями існує у США, Індії, Росії та інших країнах. Така структура взаємин етносів може відображатися в Конституції країни.

Наприклад, у Конституції СРСР були закріплені такі територіально-державні структури як союзні республіки, автономні республіки, автономні області та автономні округи. Це справжня етнодержавна піраміда.

Однак у багатьох країнах відносини між етносами не завжди відповідають цій схемі. Реальні суспільства є набагато складнішими, ніж будь-який ідеальний тип суспільства.

У випадку горизонтальних відносин етнічні групи існують паралельно, маючи однаковий соціальний статус. Кожна соціальна група сама по собі є суспільством, усередині якого є власна субординація різних шарів і класів. Суспільства, що містять дві чи більше самостійних етнічних групи, називають полімодальними. В цих суспільствах взаємодії між групами відбуваються через їх кордони, не зумовлюючи появу субординаційних відносин.

Відмінності між двома згаданими вище типами міжетнічних відносин було помічено М. Вебером. Перший тип (тобто, відносини субординації - Авт.) він назвав кастовою структурою (ієрархічно організовані групи), а другий тип (тобто, горизонтальні відносини -Авт.) - системою етнічного співіснування. Субординаційна система виникає з системи співіснування, коли з різних етносів шляхом соціеталізації створюється політична система. Якщо у системі етнічного співіснування кожний етнос зберігає власну гідність, то в кастовій, субординаційній системі більшою шаною користується вища етнічна група, вирізняючись своїм статусом.

Характерна особливість кастової системи полягає в тому, що різним групам, згідно з приписаними їм вродженими (за припущенням) властивостями, надається внутрішня цінність, пошана або чистота.

Розвиваючи ідеї М. Вебера, Дж. Беррман вказує на те, що кожна ранжована система є кастовою. Такі системи існують не лише в Індії, але й у Шрі-Ланці та інших країнах. Поняття "ранжована"

- "неранжована" є досить широкими і містять, як окремий і кінцевий випадок, кастову систему.

Багато відмінностей між цими двома типами систем зумовлено тим, що такі системи виникають по-різному.

Ранжовані системи з'являються у результаті повного завоювання одним етносом іншого чи в результаті таких подій, що є тотожними до повного завоювання. Подібною подією може бути взяття у полон.

Наприклад, англійське завоювання Індії чи низки країн Африки призвело до створення ієрархізованих систем (з перетворенням подібних систем, що раніше існували в цих країнах). А ось суспільство США, яке також є ранжованим, є результатом як завоювання і міграції, так і ввезення негрів-невільників, що ототожнюється із завоюванням негритянських етносів Африки. Стародавній Рим з його станами і рабинями є ще одним прикладом ранжованої соціальної системи.

Після завоювання території та населення певної країни створюється система рангів (статусів), взаємин між індивідами та ідеологія підлеглої групи. Прикладами таких суспільств дослідники (Д. Горовіц та ін.) називають Південну Африку і понадміру ран-жоване суспільство Руанди.

У ранжованих суспільствах етноси територіально є більше змішаними у порівнянні з неранжованими соціальними системами. Ймовірно, що без просторової близькості етносів, які її утворюють, ця система не може довго існувати.

Неранжовані багатоетнічні системи утворюються у результаті вторгнення з неповним завоюванням чи більш-менш добровільної міграції. Такі суспільства з'являються й у результаті розміщення на єдиній території груп, які раніше не мали ніяких відносин між собою. Ці шляхи можуть комбінуватися. Так, вторгнення з невдалим завоюванням призводить до існування паралельних груп (наприклад, на о. Цейлон, в Нігерії та інших країнах).

Міграція, що була зумовлена економічними чинниками, сприяла створенню неранжованих систем у Малайзії. Гвіані та Тринідаді. Аналогічні процеси було помічено у колишньому СРСР: утворення груп російського населення в союзних республіках і етнічних груп інших народів у великих містах Росії. Схожі процеси мають місце в деяких країнах Західної Європи, зокрема у Німеччині, де проживають великі за чисельністю групи турок і курдів.

Паралельні етнічні групи можуть жити як просторово ізольовано, так і змішано. Неповне завоювання і міграція зумовлюють появу міжетнічних проблем, які тривалий час залишаються нерозв'язаними. Наприклад, група, яку не вдалося завоювати, може зберегти свої територіальні претензії, а група, територія якої завойована частково, може зберегти ідею реваншу

Схожі проблеми було помічено у відносинах турків зі своїми сусідами. Не зважаючи на те, що в Малій Азії та Європі у турків немає батьківщини і вони є прибульцями та завойовниками, турки мають територіальні домагання майже до всіх своїх сусідів. У греків, вірмен й інших народів також є бажання реваншу, оскільки вони втратили значні частини своїх споконвічних територій. Представники цих народів вважають присутність турків на своїх землях незаконною із самого початку.

Виділяють три основні види етнічної взаємодії:

  • 1) вплив однієї спільності на іншу, за умови якого один етнос є активним і домінуючим, а інший - інертним та пасивним щодо даного впливу (наприклад, маніпулювання, примус тощо);
  • 2) співдія, за якої два чи кілька етносів на однакових правах надають допомогу, підтримку один одному, досягають єдності в намірах; найвищою формою співдії виступає співробітництво;
  • 3) протидія, тобто перешкода діям, суперечності в позиціях, блокування зусиль іншого етносу чи створення йому перешкод та активна протидія аж до військових дій. Для здійснення протидії необхідно мати такі якості як енергійність і боєздатність.

Кожний з видів взаємодії має свій діапазон проявів, між якими існують перехідні форми, що можуть трансформуватися в інші.

Особливості кожного виду взаємодії виявляються і в специфіці їх результативності. Підсумком тривалого впливу може стати природна чи насильницька асиміляція, яка з одного боку виявляється в активному придушенні одного етносу іншим, а з іншого - у втраті "пасивним" етносом деяких характеристик (традицій, звичаїв, вірувань, мови).

До результатів етнічного впливу належить і дискримінація, тобто обмеження або позбавлення прав певної категорії громадян за ознакою національної чи мовної належності.

Крайньою формою міжетнічної взаємодії є геноцид, тобто знищення окремих груп населення за расовими, національними чи релігійними ознаками, а також умисне створення умов, розрахованих на повне або часткове знищення цих груп.

Іншою крайньою формою прояву етнічної чи расової дискримінації є сегрегація, тобто обмеження в правах за мотивом расової або етнічної належності. Сегрегація породжує у людей зневагу до інших народів, національну гордовитість, почуття національного відчуження.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші