Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Українська держава гетьмана Павла Скоропадського: досягнення і поразки

29 квітня 1918 року - в останній день існування Центральної Ради-в Києві зібрався хліборобський конгрес. У його роботі взяли участь 8000 чол., переважно селян, від 8 українських губерній. Промовці висловлювали незадоволення політикою Центральної Ради, соціалістичними експериментами і вимагали відновлення приватної власності на землю та утворення міцної влади у формі історичного гетьманату. Присутні одностайно обрали гетьманом Павла Скоропадського, нащадка давнього роду козацької старшини. За допомогою австро-угорських військ в Україні здійснився державний переворот.

ПАВЛО ПЕТРОВИЧ СКОРОПАДСЬКИЙ (1873 - 1945)

Суспільно-політичним діяч, воєначальник, гетьман Української Держави. По батьківській лінії походив віл козака Уманського полку Федора Скоропадського, який загинув у травні 1648 р. в битві під Жовтими Водами. Його дід та батько належали до українофілів. У 1893 р. П.Скоропадський став офіцером привілейованого Кавалергардського полку. Брав участь у російсько-японській війн і, нагороджений за хоробрість Золотою Георгієвською зброєю та чотирма орденами. У грудні 1905 р. призначений флігель-ад'ютантом російського імператора Микола II. У березні 1912 р. П. Скоропадському присвоєно звання генерал-майора. З початком Першої світової війни 1914-1918 рр. Командував кінним полком, 1-ю Гвардійською кавалерійською дивізією. З літа 1916 р. - генерал-лейтенант. У січні 1917 р. призначений командувачем 34-м армійським корпусом, що дислокувався на території України. У липні-серпні за наказом командувача Південно-Західного фронту генерала Л. Корнілова провів "українізацію" довіреного йому 60 тисячного 34-го корпусу. Протягом 1917 р. авторитет Скоропадського як воєначальника значно зріс, і в жовтні 1917 р. на з'їзді Вільного козацтва його було обрано почесним військовим отаманом. Наприкінці 1917р. керівництво Центральної Ради під приводом звинувачень П.Скоропадського у бонапартизмі, примусило його подати у відставку, після чого командування корпусом передав генералу Гандзюку. Перебуваючи в опозиції до УЦР, зокрема її соціальних експериментів, Скоропадський з початку 1918 р. намагався знайти однодумців для поширення власної ідеї побудови державної влади в Україні. У березні 1918 р. в Києві за сприянням Скоропадського створена політична організація Українська громада (пізніше - Українська народна громада), яка розпочала підготов

Гетьман Павло Скоропадський

Рис. 6.6 Гетьман Павло Скоропадський

ку до встановлення в Україні автократичної влади. Ця організація знайшла підтримку Союзу земельних власників. Української демократично-хліборобської партії, частини землевласників і промислово-фінансових кіл, а також німецького військового командування, які були незадоволені соціально-економічною політикою У ЦР. 29 квітня 1918 р. на Всеукраїнському хліборобському конгресі Скоропадського обрано гетьманом України. Проте стати загальнонаціональним лідером Скоропадському не вдалося через опозицію до нього не лише більшовиків і українських соціалістів, а й тих консерваторів, які не змирилися зі снуванням незалежної України 14 грудня 1918 р. у зв'язку зі вступом військ Директорії до Києва він підписав зречення влади. Після цього він деякий час перебував ще у місті, але невдовзі таємно виїхав до Берліна. Протягом двох років жив у Швейцарії. Згодом поселився у м. Ванзеє біля Берліна. Входив до Ради присяжних Українського союзу хліборобів-державників, але згодом через розбіжності у поглядах з В. Липинським вийшов з цієї організації і разом зі своїми однодумцями заснував Союз гетьманців-державників. Був спів організатором численних філій гетьманських осередків у багатьох країнах світу. Скоропадським 1926 р. створено Український науковий інститут при Берлінському університеті. Він тісно співпрацював із Німецько-українським товариством, заснованим у березні 1918 р. П. Рорбахом та А. Шмідтом. 16 квітня 1945 р. під час бомбардування станції Платлінг (біля Мюнхена, Німеччина) Скоропадського було тяжко поранено. Помер колишній гетьман 26 квітня у лікарні католицького монастиря Мсттсн. Похований в Оберсдорфі, на цвинтарі якого поховані всі Скоропадські, що померли в еміграції, крім сина гетьмана Данила, який покоїться на лондонському цвинтарі Ґемлстед,

Наступного дня, 30 квітня, на мурах Києва з'явився маніфест гетьмана Скоропадського - грамота до всього українського народу, якою було скасовано Центральну Раду, міністерства і земельні комітети. Водночас було проголошено "Закони про тимчасовий державний устрій України". П. Скоропадський і

його прибічники заявили про заснування Української держави (на відміну від Української Народної Республіки, проголошеною Центральною Радою). Нова держава спира

Гетьман з родиною

Рис.6.7 Гетьман з родиною

лася на своєрідне поєднання монархічних, республіканських і передусім диктаторських особливостей, її громадянам гарантувалися загальні права, де особлива увага зверталася на недоторканість приватної власності "як фундаменту культури й цивілізації". Гетьман мав право видавати всі закони, призначати кабінет міністрів, керувати військовими і зовнішньополітичними справами, а також виконував функції верховного судді.

а) 28.04.1918 р., м. Київ. Молебень на Софійському майдані в честь інавгурації Гетьмана Скоропадського, б) Скоропадський на чолі делегації в Берліні, в) Кайзер і Гетьман

Рис. 6.8 а) 28.04.1918 р., м. Київ. Молебень на Софійському майдані в честь інавгурації Гетьмана Скоропадського, б) Скоропадський на чолі делегації в Берліні, в) Кайзер і Гетьман

Першим Головою гетьманського кабінету міністрів став полтавський поміщик, виходець із старовинного козацького роду Федір Лизогуб. Його батько, Андрій Лизогуб, був одним з найближчих друзів Т. Шевченка, а старший брат Дмитро, революціонер-народоволець, страчений царським урядом у 1879 р.

За менш ніж 8-місячний період існування гетьманський уряд налагодив дипломатичні стосунки з Німеччиною, Австрією, Швейцарією, Болгарією, Польщею, Фінляндією, Туреччиною, скандинавськими державами, а пізніше - з Францією, Англією, і Румунією. Аналогічні відносини були встановлені з більшовицькою Росією, Доном і Кубанню.

Значні досягнення здобуто у галузі фінансів - встановлено українську грошову систему, засновано банки. Після руїни, яку принесли війна та революція, відбудовувалися залізниці і мости, відновився рух залізничного транспорту.

Вдалося здійснити важливі судові реформи - відрегулювати судову справу, створити Сенат, суд на нових засадах, прийняти низку законів.

Гетьман не шкодував коштів на культурні заклади. До цього слід додати українізацію шкіл усіх ступенів і двох університетів - Київського і Кам'янець-Подільського. Велике значення мало заснування у листопаді 1918 р. Академії наук України, яку очолив всесвітньо відомий вчений академік В.І. Вернадсь-кий1, Національної бібліотеки, Національного архіву. Вживалися заходи у справі організації Національної галереї мистецтв та Українського історичного музею. Засновано Український національний театр, Національну оперу тощо. Знову розгорнулася українська видавнича справа. Водночас гетьманський режим перебував у дуже скрутному становищі. Йому довелося вести боротьбу на два фронти: зовнішньому - з більшовиками і внутрішньому - з українською опозицією та різного роду російськими організаціями. До цього треба додати тяжку спадщину попередньої доби: обов'язки, які взяла на себе Україна згідно зі статтями Брест-Литовської угоди (зокрема, відправка продовольства до Німеччини і Австро-Угорщини), невирішеність земельного питання (селянство чекало на безплатну передачу поміщицької землі та ліквідацій поміщицьких господарств), "каральні загони", які з'явилися разом з німецькою окупацією (вся відповідальність за їх діяльність лягала на гетьманат).

Населення неоднозначно зустріло переворот. Якщо представники заможних верств зустріли його з радістю (він здійснювався передусім в інтересах великих землевласників, про що свідчили відновлення приватної власності на землю і проект нової земельної реформи), то українське національно-свідоме демократичне громадянство відразу поставилося до нової влади неприхильно, а то й вороже. Гетьмана Скоропадського всі вважали ставлеником німців і московської буржуазії в Україні.

В опозицію до гетьмана стали українські соціалістичні партії (есери, соціал-демократи, соціалісти-федералісти), соціалісти-самостійники, трудовики, частково хлібороби-демократи. Вже в середині травня 1918 р. вони об'єдналися в Український національно-державний союз, який очолив боротьбу проти режиму. Великі земельні власники (хлібороби-власники), промисловці (в особі кадетів) підтримали П.Скоропадського.

Становище ускладнювало взаємне недовір'я між урядом та населенням, яке посилювалося антиурядовою пропагандою, з одного боку, і помилками уряду - з іншого. Не налагодилися контакти і з місцевою адміністрацією, більша частина якої вороже ставилася до гетьманату: одні орієнтувалися на Центральну Раду, інші - на більшовиків.

Восени 1918 р. різко змінилося міжнародне становище. 29 вересня капітулювали Болгарія, а за нею Туреччина (союзники Німеччини і Австро-Угорщини у першій світовій війні). 17 жовтня розпалася й Австро-Угорщина. У самій Німеччині насувалися революційні зміни.

З розпадом Австро-Угорщини і Німеччини зросла небезпека війни з Радянською Росією.

Країни Антанти підтримували тільки російські антибільшовицькі сили і негативно ставилися до "сепаратизму" народів, які перебували у складі Російської імперії. Про це свідчила декларація британського прем'єра Вільсона, де підкреслювалося, що завдання союзників - відновлення єдиної Росії.

Тим часом боротьба з гетьманським урядом набувала дедалі загрозливіших форм. У різних місцях України формувалися повстанські загони. Найбільшим було повстання Н. Махна, вчителя з Гуляй-Поля на Катери пославшині. Влітку 1918 р. він організував великий загін з повстанців-селян і розпочав боротьбу проти поміщиків, уряду П. Скоропадського, австрійців і німців. Ці стихійні повстання вносили безладдя, послаблювали місцеву адміністрацію, викликали недовір'я до гетьмана, у якому широкі народні маси бачили тільки російського генерала і поміщика.

В таких умовах Український національний союз почав загальне повстання. Для керівництва повстанським рухом було обрано Директорію у складі п'яти осіб: В. Винниченка, С. Петлюри, О. Швеця, О. Андрієвського та А. Макаренка. її центр розташувався у Білій Церкві, де на той час дислокувалися січові стрільці полковника Є. Коновальця.

14 листопада Директорія звернулася до населення з відозвою скасувати гетьманську владу і оголосити гетьмана Скоропадського поза законом. Повстання активно підтримали січові стрільці. 16 листопада Директорія домовилася з німцями про нейтралітет, а далі її війська зайняли Білу Церкву, Фастів і рушили на Київ.

Становище гетьманського уряду стало катастрофічним. Він був затиснутим між Антантою, більшовицькими військами та армією Денікіна. Виходом з цього скрутного становища могла бути зміна політичної орієнтації. 14 листопада кабінет міністрів, де переважали германофіли, було розпушено. Того ж дня гетьман підписав меморандум про Федерацію України з майбутньою не більшовицькою Росією. Але ідея федерації недодала гетьманові авторитету, швидше навпаки, причому навіть серед росіян і їх прихильників. 18 листопада повстанці розбили нечисленні гетьманські війська під Мотовил і вкою (30 км від Києва).

Доля гетьманату була вирішена. 14 грудня 1918 р. гетьман зрікся влади і за допомогою німців виїхав за кордон. Влада перейшла до рук Директорії.

Так завершилася ще одна сторінка нелегкої боротьби українського народу за свою державність.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші