Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Антикризовий менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Оцінка фінансових загроз виникнення кризи

В теорії економічного аналізу поняття "фінансова криза" розглядається як дефіцит внутрішніх можливостей підприємства для підтримки поточної господарської і фінансової потреб в оборотних коштах.

Поточна фінансова потреба в оборотних коштах визначається як сума виплат за поточними зобов'язаннями (включаючи відсотки по них), а також штрафів і пені (в разі прострочених платежів) за певний період.

Обсяг обігових коштів, необхідних для ведення господарської діяльності, і підтримка їх величини на відповідному рівні формується за рахунок грошових і еквівалентних їм ресурсів підприємства.

Поточна господарська потреба в оборотних коштах є різницею між сумою вироблюваних в перебігу певного періоду і обсягом виробничих запасів підприємства в межах розмірів, обумовлених господарською діяльністю підприємства.

Поточна потреба покривається грошовими коштами або прийнятними для підприємства і кредиторів за змістом і умовам взаємозаліків активами. Це дозволяє констатувати пріоритетність показника наявності грошових коштів у визначенні кризового стану підприємства.

Дане припущення зроблено на основі того, що:

  • o по-перше, - кожна взаємно-залікова операція може бути достатньо легко приведена до грошової оцінки з урахуванням вартісних і тимчасових втрат;
  • o по-друге, - різні види поточних активів сильно відрізняються по ступеню ліквідності.

Так, дебіторська заборгованість може бути безнадійною незалежно від формальних термінів і зобов'язань по її погашенню, якщо наприклад, місткість побудованих комунікаційних мереж не запитана. В цьому випадку їх наявність ніяк не забезпечує реальної платоспроможності підприємства.

Уточнимо, що згаданий вище еквівалент грошових коштів - це величина покриття потреби підприємства в оборотних коштах за конкретний період часу не грошовими видами поточних активів підприємства. Звідси виникає необхідність уточнення діалектики економічного і фінансового аналізу. При плануванні грошових і еквівалентних їм коштів, ключовими чинниками слід рахувати структуру потреб підприємства (сировина, матеріали, грошові кошти) і час протягом якого ці потреби повинні бути задоволений.

Діагностика фінансової кризи підприємства є системою оперативної оцінки фінансового стану. Чинники фінансової кризи доцільно розглядати відповідно до моделі механізму управління кризою на підприємстві. Основною метою діагностики фінансових загроз є попередня оцінка масштабів кризового стану підприємства. Така оцінка проводиться на основі системного аналізу окремих сторін діяльності підприємства за попередній період.

В практиці фінансового менеджменту моніторинг фінансового стану включає аналіз комплексу показників, які дозволяють ідентифікувати зону кризи і визначити її глибину. Основне завдання аналізу полягає у встановленні розрахунково-аналітичної залежності тенденцій кризових процесів. Стан і динаміка фінансових показників в умовах невизначеності й ризику, аналіз доцільності витрат і оцінка альтернативної вартості динамічних процесів представляють методичний інструментарій дослідження поведінки підприємства.

Для виявлення тенденцій і закономірностей прояву кризових явищ дане дослідження проведено на основі прикладу підприємств сфери телекомунікаційних послуг.

Областям критичного і кризового стану відповідають зони гострої переборної і непереборної кризи. Деструктивна дія кризи перевищує існуючий потенціал підприємства і вимагає радикальних управлінських рішень по управлінню об'єктами фінансової кризи. Аналізується достатність фінансових можливостей для формування оборотних коштів.

Особливість розрахунку фінансового ризику полягає в тому, що з оборотних коштів виключаються високоліквідні активи підприємства, а увага менеджменту концентрується на об'ємі товарних запасів і стані виконавської і договірної дисципліни.

Однією з форм використовування інформації балансу і іншої фінансової звітності є агрегатні балансові моделі оцінки фінансової стійкості підприємства. Розроблена типологія фінансової стійкості і балансові рівняння з метою їх оцінки, яку іноді називають моделями В.В. Ковальова, який вперше привів їх в своїй роботі.

Реалізація цього методичного підходу передбачає визначення таких показників:

o Власні обігові кошти (ВОК) підприємства, розмір яких визначається за формулою:

де ВОК - власний капітал (сума рядків 280, 420 і 620 пасиву балансу);

НА - необоротні активи (розділ І активу балансу, рядок 080).

  • o Запаси (З), розмір яких визначається як сума рядків 100 - 140 розділу ІІ активу балансу підприємства. Залежно від співвідношення розглянутих показників виділяють наступні типи поточної фінансової стійкості підприємства:
    • 1. Абсолютна фінансова стійкість, досягнення якої відбувається при умові:

Це співвідношення свідчить про абсолютну незалежність підприємства від зовнішніх кредиторів для покриття фінансових потреб, оскільки всі необхідні оборотні активи формуються за рахунок власних джерел фінансування. Даний тип на практиці трапляється дуже рідко і не може розглядатися як ідеальний, оскільки використовування позик для формування оборотних активів є достатньо поширеною політикою фінансування. У разі її реалізації підприємство не використовує переваги, які властиві зовнішньому фінансуванню, обмежує темпи зростання об'ємів своєї діяльності.

2. Нормальна фінансова стійкість, яка відповідає такій нерівності:

де Кд - довгострокові кредити і позики (ІІІ розділ пасиву балансу, рядок 420).

Даний тип фінансової стійкості свідчить про ефективну політику залучення і використовування позикових засобів, оскільки виробничі потреби підприємства в повному об'ємі забезпечені нормальними джерелами фінансування, термін погашення яких не настав; платоспроможність гарантована.

2. Нестійке фінансове положення, яке відповідає нерівності:

де Кк - короткострокові кредити і позики (IV розділ пасиву балансу, рядок 620).

Цей тип фінансової стійкості свідчить про наявність певних проблем з джерелами фінансування запасів: для покриття запасів притягуються короткострокові кредити і позики; платоспроможності торкнулося, але є можливість її відновити.

4. Критичне фінансове положення, яке діагностується у разі наявності такого співвідношення:

Виявлення вказаного положення свідчить про неможливість підприємства своєчасно розрахуватися з своїми кредиторами, підприємству загрожує банкрутство, якщо підприємство має кредити і позики, не погашені у встановлений термін (рядок 410 пасиву балансу).

З початку 60-х років ХХ століття до теперішнього часу теоретики і практики антикризового управління зосередилися на розробці багатовимірних статистичних моделей, які прогнозують достовірність ліквідних ускладнень і загрозу банкрутства на основі певної системи показників господарсько-фінансової діяльності. Такий підхід до рішення проблеми прогнозування банкрутства пов'язаний з ім'ям відомого дослідника Едварда Альтмана.

Особливістю цього методу є формування функції, яка характеризує взаємозв'язок між зміною кількісних характеристик і якісною ознакою відповідних груп, на які класифікується деяка сукупність об'єктів. Результатом групування є формування дискримінантної функції у вигляді так званого 2-розрахунку.

За моделлю двох чинників Е. Альтмана вірогідність банкрутства визначається коефіцієнтом покриття (КП) і коефіцієнтом автономії (Кавт) за формулою:

Для цієї моделі застосовуються наступні обмеження, що дозволяють оцінити ступінь вірогідності банкрутства:

якщо 2 = 0 - імовірність банкрутства дорівнює 50 %; якщо ї > 0 - імовірність банкрутства велика, перевищує 50 % і зростає із збільшенням ї;

якщо Ъ < 0 - імовірність банкрутства менше 50 % і далі знижується в міру зменшення Ъ.

Ця модель достатньо проста, не вимагає великого об'єму початкової інформації, але достатньо точно прогнозує вірогідність банкрутства. Погрішність при застосуванні цієї моделі Ъ = ± 0,65.

Для того, щоб прогноз був більш точним, для оцінки рівня ризику в західній практиці застосовують модель п'ятичинника Альтмана, розроблену в 1968 році (формулу Ъ-фактору Е. Альтмана):

де їА - інтегральний показник;

Х; - власні оборотні кошти (робочий капітал)/сума активів;

Х2 - реінвестований прибуток/сума активів;

Х3 - прибуток до виплати відсотків і податків/сума активів;

  • - ринкова вартість власного капіталу/позиковий капітал; Х5 - виручка від реалізації продукції, товарів послуг/сума активів. Ймовірність банкрутства в моделі п'ятичинника оцінюється залежно від значення ї- розрахунку, обчисленого за реальними даними підприємства:
  • o до 1,8 - дуже висока;
  • o від 1,81 до 2,7 - висока;
  • o від 2,71 до 2,99 - середня (можлива);
  • o понад 2,0 - дуже низька.

Інтервали 1,81<ї<2,7 і 2,71<ї<2,99 - це "темна зона" (велика ймовірність помилки). Точність прогнозування банкрутства за цією моделлю достатньо висока: на горизонті в один рік вона складає 95 %, в два роки -82 %.

Беручи до уваги привабливість методики, за допомогою якої можна отримати кількісну характеристику такого складного поняття, як банкрутство, застосування моделі істотним чином обмежується вимогою мати ринкову оцінку власного капіталу Х4. Це можливо лише для великих корпорацій, акції яких вільно котируються на фондових біржах. Враховуючи недостатній розвиток фондового ринку України, використовування моделі їА для переважної більшості українських підприємств є некоректним.

Після розрахунку можна робити висновки:

  • o отриманий результат ї-фактору порівнюється з ймовірним рівнем ризику, обумовленим даною стратегією;
  • o різниця між фактичним і прогнозованим розміром ї-фактору показує ступінь впливу ризику на досягнення поставлених цілей підприємства;
  • o якщо фактичний рівень ризику перевищить прогнозований, то, має місце значний (< 1,2) вплив ризику на ступінь досягнення цілей підприємства;
  • o перевищення (>1,2) прогнозованого рівня ризику над фактичним означає незначний вплив ризику на ступінь досягнення цілі. Українські підприємства можуть застосовувати модифіковану модель Альтмана (2АМ), запропоновану їм в 1982 році:

де Х4 - балансова вартість власного капіталу/позиковий капітал, його граничне значення дорівнює 1,22.

Окрім індексу Альтмана в зарубіжних країнах використовують тести на вірогідність банкрутства Лису (їЛ) 1972 року і Таффлера (їТ) 1977 року:

де Л1 - оборотний капітал/сума активів;

Л2 - прибуток від реалізації/сума активів;

Л2 - нерозподілений прибуток/сума активів;

Л4 - власний капітал/позиковий капітал. Граничне значення їл дорівнює 0,027.

де Т1 - прибуток від реалізації/короткострокові зобов'язання; Т2 - оборотні активи/сума зобов'язань; Т2 - короткострокові обов'язки/сума активів; Т4 - виручка від реалізації продукції, товарів, услуг/сума активів. Вірогідність банкрутства по цій моделі оцінюється таким чином: якщо їт > 0,25, то у підприємства непогані довгострокові перспективи, якщо їт < 0,25 - банкрутство більш ніж ймовірно.

Відомий також показник діагностики платоспроможності Конана-Гольдера (їкг):

де Х1 - (дебіторська заборгованість + грошові кошти)/сума активів;

Х2 - постійний капітал/сума пасивів;

Х2 - фінансові витрати/виручка від реалізації продукції;

Х4 - витрати на персонал/додана вартість;

Х5 - валовий прибуток/позиковий капітал. По моделі їКГ оцінюється платоспроможність підприємства як достовірність затримки платежів, значення яких приведена в табл. 2.1.

Таблиця 2.1. Вірогідність затримки платежів для різних значень ZКГ

Значення Zкг

-0,164

-0,121

-0,107

-0,087

-0,068

Достовірність затримки платежів %

10

20

20

40

50

Значення Zкг

-0,047

-0,026

+0,002

+0,21

+0,48

Достовірність затримки платежів %

60

70

80

90

100

Для оцінки вірогідності банкрутства існує також модель Спрінгейта (ЯС):

де С1 - робочий капітал/сума активів;

С2 - прибуток до сплати податків і процентів/сума активів; С2 - прибуток до сплати податків/короткострокова заборгованість; С4 - виручка від реалізації продукції, товарів, послуг/сума активів. Вважається, що точність прогнозування банкрутства по цій моделі достатньо висока і складає 92 %, проте з часом цей показник зменшується, а якщо їс<0,862, то підприємство є потенційним банкротом.

Для прогнозування вірогідності банкрутства Терещенко А. А. запропонував універсальну дискримінанту функцію (їУ) :

де А - сдай^о^/поточні зобов'язання;

В - валюта балансу/ поточні зобов'язання;

З - чистий прибуток/валюта балансу;

Б - чистий прибуток/виручка від реалізації;

Е - виробничі запаси/виручка від реалізації;

Б - виручка від реалізації продукції, товарів, послуг/валюта балансу. Вірогідність банкрутства підприємства моделі 2У оцінюється такими значенням 2у:

  • o менше 0 - напів-банкрут;
  • o від 0 до 1 - загрожує банкрутство, якщо не здійснити санацію;
  • o від 1 до 2 - фінансової стійкості торкнулося, але за умови переходу на антикризове управління банкрутство не загрожує;
  • o більше 2 - вважається фінансово стійким, банкрутство не загрожує.

У вітчизняній практиці вказані моделі застосовуються мало, оскільки вони не враховують галузевих особливостей розвитку підприємств і властивих їм форм організації бізнесу. Йдеться про суто теоретичний характер підходів до визначення достовірності банкрутства. У вітчизняних умовах дані такого прогнозу є суб'єктивними і не дають підстав для практичних висновків.

В економічній теорії існують різні точки зору відносно розглянутих моделей визначення г-розрахунку. Найпоширенішу серед них виділяє складність в адаптації даних моделей до діяльності вітчизняних підприємств. Серед суперечливих умов найбільш часто висловлюється точка зору щодо захищеності цих моделей до зовнішнього впливу і коректності обліку комплексу показників на підприємстві. До використовування даних показників слід ставитися неоднозначно (певною мірою критично).

Прогноз фінансового стану підприємства слід здійснювати на основі аналізу фінансової стійкості підприємства. Критичний перегляд існуючих дискримінантних функцій у вигляді г-розрахунку дозволив запропонувати для критерійної оцінки фінансової кризи фінансові моделі Альтмана (гА), Спрінгейта (гС) і універсальні А. А. Терещенка (гУ). Цей вибір зроблений виходячи з таких критеріїв: можливості адаптації до умов діяльності вітчизняних підприємств, захищеність від зовнішнього впливу, конкретність показників у складі моделей.

г-розрахунок за моделлю Спрінгейта характеризується різкими коливаннями. Тому з урахуванням реальної можливості адаптації і найвищої оцінки точності прогнозу (92 - 95%) рекомендовано для критерійної оцінки використовувати універсальну модель. Для адаптації цієї моделі до мети аналізу запропонований чинник витрат виробництва розглядати як сукупність двох чинників: запасів і витрат підприємства.

Алгоритм визначення зони фінансової кризи повинен бути доповнений системою критерійної перевірки достовірності отриманих результатів. Система критеріїв достовірності будується на нормативних обмеженнях, застосовних до діагностики фінансової кризи підприємства.

Критерійну оцінку фінансової кризи по універсальній моделі запропоновано доповнити в першу чергу системою відносних коефіцієнтів ліквідності. Відомі дві концепції ліквідності. За одній з них, під короткостроковою ліквідністю розуміється здатність підприємства сплатити свої короткострокові зобов'язання, а по іншій - це організаційні здібності і швидкість, з якою поточні активи можуть бути перетворений на грошові кошти. При цьому враховується ступінь знецінення поточних активів в результаті швидкої їх реалізації.

Відсутність короткострокової ліквідності може означати, що підприємство не здатний використовувати ділові можливості, якщо такі з'являються. Низький рівень ліквідності - ця відсутність свободи дій менеджменту. Більш серйозними наслідками неліквідності є нездатність підприємства сплатити свої поточні зобов'язання, що може привести до вимушеного продажу довгострокових фінансових вкладень і активів, до неплатежів і у результаті до банкрутства. Зниження ліквідності супроводжується зниженням прибутковості. Контрольна функція не виконується. Виникають складнощі із завантаженістю основних фондів, що позначається на якості вироблюваних товарів і послуг і структурі підприємства.

Початковою інформацією для оцінки ліквідності виступає баланс підприємства, який слідує перегрупувати для перевірки його відповідності наступним нерівностям:

А1 ? П1 А2 ? П2 А2 ? П2, А4 ? П4 , (2.14)

де А1-4 - активи підприємства, залежно від швидкості їх перетворення в грошові кошти;

П1-4 - пасиви, залежно від термінів їх оплати.

Розглянемо зміст кожній з чотирьох груп. До першої відносяться самі ліквідні активи або грошові кошти, а також короткострокові фінансові вкладення підприємства. Для аналізу ліквідності балансу вони порівнюються з пасивами першої групи, до яких відносять найтерміновіші зобов'язання, кредити і позики, і неоплачену кредиторську заборгованість за товари, роботи і послуги.

До другої групи активів відносять активи, які можуть бути швидко реалізований і є дебіторською заборгованістю. Вона порівнюється з короткостроковими пасивами у вигляді короткострокової заборгованості, що виключає термінові зобов'язання.

Третя група представлена активами, які є поволі реалізованими. До їх числа відносять запаси підприємства. Вони порівнюються з довгостроковими пасивами.

Активи четвертої групи є капіталом підприємства у вигляді основних фондів і нематеріальних активів. Ця група порівнюється з постійними пасивами або власним капіталом підприємства.

Якщо показник поточної ліквідності не відповідає нормативу, то слід проаналізувати дебіторську заборгованість підприємства, зіставивши її з кредиторською, враховуючи їх динаміку. В цій ситуації або на підприємстві недостатньо уділяється увага роботі з дебіторською заборгованістю, і тоді слід розглянути значення критичної ліквідності, або час обігу кредиторської заборгованості перевищує терміни погашення дебіторської заборгованості.

Третім критерієм оцінки достовірності позиціонування підприємств по відношенню до фінансової кризи можуть виступати показники фінансової стабільності, автономії і фінансового важеля, що відображають структуру капіталу.

Оптимізація структури капіталу - одне з складних завдань фінансового менеджменту. Наразі в практиці не існує єдиного підходу до визначення оптимального співвідношення між власним і позиковим капіталом. Це співвідношення залежить від особливостей фінансово-господарської діяльності підприємства, галузі, до якої воно належить, об'ємів виробництва й інших чинників.

По-перше, використовуючи метод аналізу доцільності витрат, розраховується рівень ризику платоспроможності підприємства. Отримані результати доповнюються даними розрахунку фінансової стійкості підприємства на основі адаптованої універсальної моделі.

По-друге, на основі отриманих розрахунків здійснюється позиціонування підприємства по відношенню до фінансової кризи, що дозволяє дати характеристику зони фінансової кризи і його глибини.

По-третє, отримані результати слід перевірити на достовірність результатів розрахунків. Для цього пропонується система показників крите-рійної оцінки об'єктів фінансової кризи. Вона включає розрахунок ліквідності балансу, показників ліквідності оборотних активів і характеристики структури капіталу.

По-четверте, отримані дані є інформаційною базою для ухвалення відповідних управлінських рішень в умовах фінансової кризи. В цьому процесі основними пріоритетами є формування власних оборотних коштів і оптимізація їх структури.

Управлінський алгоритм діагностики фінансової кризи з обґрунтуванням об'єктів управління наведено на рис. 2.2:

Алгоритм діагностики фінансової кризи

Рис. 2.2. Алгоритм діагностики фінансової кризи

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші