Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Здобутки національного руху

Минуло небагато часу і з'явилися перші результати органічної праці. За період від Франкового "Не нора!.." (1880) до 1898р. український рух зміцнів і організаційно, і кількісно настільки, що поет констатував: "Ще не вмерла, ще не вмерла і не вмре!". Широкі кола українства Галичини усвідомлювали свою окремішність і поступово переходили до примату національної ідеї. Так, у 1893 р. відбулося урочисте перевезення останків М.Шашкевича з Новосілок до Львова. Ця подія сколихнула десятки тисяч галичан до вияву національного самовизначення. Тоді вулиці Львова вперше рясно замайоріли жовто-блакитними прапорами. Уся Галичина маніфестувала вдячність "Пробудителеві" краю. У1895 р. постулат політичної самостійності України підтримала газета "Робітник". А через два роки у Львові на вечорі пам'яті Т.Шевченка голова "Академічної громади" І.Голубович проголосив політичну самостійність України найважливішим ідеалом української молоді. У1898 р. на всенародному вічі у Львові з нагоди 50-річчя скасування панщини в Галичині, усі українські політичні угруповання зійшлися на принципі самостійності української нації. Це, по суті, була перша між-партійна платформа на самостійницькому ґрунті. З цього ж року дедалі послідовніше поширюються терміни "Україна" й "український", замість дотеперішніх "Русь" і "руський". Така активізація українського руху в кін. XIX ст. наочно показувала його потенційні можливості.

Усе більшого резонансу серед широких мас набувала радикальна преса. Якщо демократичні видання 70—80-х років були розраховані головним чином на інтелігенцію та молодь, то видання 90-х років адресовані переважно селянам і міським робітникам. Ще з поч. 1890р. за редакцією І. Франка та М.Павлика виходив радикальний часопис "Народ". Видавалися газети "Хлібороб" і "Громада". Друкувалася політична література, зокрема серію брошур І.Франка під загальною назвою "Радикальна тактика".

Дбаючи про ріст національної самосвідомості галицьких українців, радикали не забували й про інші землі України. Так, коли в 90-х роках відзначалося тисячоліття Угорської держави, що проходило в умовах наступу шовіністичних і католицьких сил з метою асиміляції населення Закарпаття, І.Франко, М.Павлик, В.Гнатюк та інші діячі опублікували "Протест галицьких русинів проти мадярського тисячоліття" . У ньому піддавалися гострій критиці угорські загарбники, що проводили політику пригнічення закарпатських українців, указувалося на відступництво української інтелігенції, яка мадяризувалася, цуралася рідної мови.

У кін. XIX ст. Русько-українська радикальна партія пережила кризу. Намітилися суперечливі тенденції, суть яких полягала в тому, що поруч з розгортанням радикального руху і охопленням ним трудящого люду дедалі більше виявлялася політична диференціація ви лавах. До цього призвели соціально-економічні, політичні й ідеологічні чинники, пов'язані з дальшим розвитком капіталістичного господарства, соціальним розшаруванням суспільства, виходом на політичну арену робітничого класу, піднесенням національної свідомості. Внутріпартійна боротьба викристалізувана три основні фракційні групи: власне радикальну, яку очолили М.Павлик, К.Трильовський, Л.Бачинський, соціал-демократичну на чолі з Р.Ярославичем, М.Ганкевичем, М.Новаковським та національно-демократичну, якою керували І.Франко, Є.Левицький, В.Будзиновський, Т.Окуневський. У результаті у 1899 р. з'явилися ще дві парти: національно-демократична та соціал-демократична.

На Різдво 1900 р. Народний Комітет, як керівний орган Української національно-демократичної партії (У НДП), опублікував перту відозву до народу. У ній наголошувалося: "Ідеалом нашим повинна бути незалежна Русь-Україна, в якій би всі частини нашої нації з'єдинилися в одну новочасну, культурну державу". Ці слова, як і програма У НДП, припали до вподоби багатьом галицьким українцям. Вже незабаром національні демократи, відкриваючи свої осередки на місцях та розгортаючи широку політичну діяльність по всьому краю, стали домінуючим чинником українського життя в Австро-Угорщині.

На самостійницьких позиціях стояла й Українська соціал-демократична партія (У СДП). її друкований орган "Воля" писав, що метою українських соціал-демократів є "вільна держава українського люду, українська республіка". У СДП, як і У НДП, також вийшла з лона радикальної партії, перша була в ній лівим крилом, а друга правим. За висловом жандармського полковника Мезенцова, члени всіх цих партій були "одними й тими ж мазепинцями".

Отже, на зламі століть незалежницькі ідеї починають захоплювати чимраз ширші кола західноукраїнського суспільства. Галичина, що з легкої руки Є.Чикаленка дістала назву "українського П'ємонту" (П'ємонт — історична область Італії, яка в сер. XIX ст. стала центром національного об'єднання), внаслідок напруженої праці кількох поколінь галицько-українських громадських діячів та при істотній інтелектуальній та фінансовій допомозі зі Східної України, стала тим місцем, де генерувалася ідея національного визволення та возз'єднання всіх українських земель.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші