Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Страхова справа arrow Страхування
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  • 17.1. Об'єктивна необхідність, зміст та межі державного регулювання страхової діяльності,
  • 17.2. Державний нагляд за страховою діяльністю.
  • 17.3. Ліцензування страхової діяльності.
  • 17.4. Оподаткування страховиків.

Об'єктивна необхідність, зміст та межі державного регулювання страхової діяльності

Об'єктивна необхідність державного регулювання страхової діяльності зумовлена тим, що по-перше, конкуренція в цій галузі неефективна у зв'язку з тим, що дрібним страховим компаніям не під силу страхування великих ризиків, що потребують виплат досить значних обсягів відшкодування у разі настання страхових випадків. З цим завданням можуть впоратись тільки страховики з великим капіталом. Про це свідчить те, що в більшості країн світу 10 страхових компаній, що займаються страхуванням, відмінним від страхування життя (поп life), отримують понад 90 % страхових премій. Це означає, що страховий ринок за своєю природою тяжіє до олігопо-лістичного, а тому вимагає антимонопольного регулювання.

По-друге, ціла низка страхових послуг за змістом тяжіє до суспільних чи змішаних (квазісуспільних) благ у зв'язку з тим, що суспільна корисність цих послуг значно вища, ніж індивідуальна, і, оскільки споживач згоден оплачувати тільки індивідуальну корисність, страховий ринок недоотримував би значної частки тих видів страхового захисту, які мають вищу суспільну цінність. Прикладом таких благ у галузі страхування є: страхування депозитів; страхування ядерних ризиків тощо.

По-третє, певні сегменти страхового ринку відносять до неповних ринків. Наприклад, страхування від землетрусів, сходження селевих потоків, виверження вулканів та інших стихійних лих катастрофічного характеру та інших подій, яким властива кумуляція ризиків (страхування кредитних ризиків в умовах високого рівня інфляції тощо), робить невигідним для приватного страховика взяття до страхування таких ризиків. У зв'язку з цим, незважаючи на перевищення ціни попиту над ціною пропозиції, ринок не пропонує належного обсягу цих послуг. Саме тому і в попередньому, і в щойно описаному випадках потрібна участь держави у формах запровадження загальнодержавного обов'язкового страхування, поручительства чи сумісної участі держави і юридичних та фізичних осіб у формуванні страхових фондів за тими видами і підвидами страхування, задовольнити попит на які суто ринковим шляхом неможливо.

По-четверте, участь держави в страховій сфері вимагає необхідність урегулювання негативних екстернальних ефектів, спричинених техногенними аваріями, ядерними інцидентами, створенням унаслідок господарської діяльності ситуацій, що призводять до глобальних змін у довкіллі, тощо. Запровадження обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, а також відповідальності суб'єктів за перевезення небезпечних вантажів і т. ін. теж забезпечується державою.

По-п'яте, функціонування страхового ринку в межах законодавчого поля вимагає прозорості дій страховика та доступу його (страховика) до достовірної та повної інформації про страхувальника1. Тут роль держави теж виявляється незамінною. Окрім того, з законодавчим забезпеченням та державними гарантіями пов'язане входження України до СОТ.

Український економіст Ярослав Шумелда дає визначення державного регулювання страхової діяльності (ДРСД) як "системи засобів і методів, здійснюваних на правовій основі з метою визначення рамок і правил функціонування страхового ринку та діяльності страхових компаній на ньому"1. Державне регулювання включає правові, адміністративні та економічні методи впливу, які у свою чергу мають власну будову (рис. 17.1).

Структура методів регулювання страхової діяльності

Рис. 17.1. Структура методів регулювання страхової діяльності

Правове регулювання страхової діяльності здійснюється на основі норм, визначених Конституцією України, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України "Про господарські товариства", "Про страхування", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг". Окрім Закону "Про страхування", який регламентує загальні основи здійснення страхової діяльності, в Україні набрали чинності закони, що регламентують страхування окремих галузей, видів чи підвидів страхування. Це, зокрема, закони України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової діяльності власників наземних транспортних засобів", "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення", "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру" та ін., а також закони, що регламентують інші види діяльності, але спеціальні норми зі страхування містяться в них: закони України "Про іпотеку", "Про нотаріат", "Про туризм", "Про заставу", "Про об'єкти підвищеної небезпеки" та ін. Страхова діяльність регламентується також міжнародними угодами, підписаними та ратифікованими Україною; постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, декретами, постановами та розпорядженнями уряду України; нормативними актами органу, уповноваженого здійснювати нагляд за страховою діяльністю (Уповноваженого органу).

Правове регулювання, як і будь-яке інше, не може здійснюватись без адміністрування. Воно (правове регулювання) спрямоване на встановлення "правил гри" на страховому ринку для забезпечення певного порядку відносин суб'єктів - учасників цього ринку, які б відповідали світовим стандартам щодо надання страхових послуг (або на початкових етапах його становлення та розвитку наближались до них).

Правове регулювання страхової діяльності здійснюється всіма трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою та судовою.

Центральним органом виконавчої влади, що здійснює правове регулювання страхової діяльності, є Кабінет Міністрів України. Наглядовим органом є Міністерство фінансів України в особі Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг. Валютне регулювання здійснює НБУ; податкове - Державна податкова адміністрація України; антимонопольне - Антимонопольний комітет; управління частками державного майна - Фонд державного майна; проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері надання фінансових послуг - Держфінпослуг. Розгляд та вирішення спірних питань у галузі страхової діяльності покладено на Господарський суд.

Окрім того, є коло проблем, вирішення яких покладається на інститути, створені самими учасниками страхового ринку для врегулювання відносин між самими страховиками, між страховиками, посередниками і страхувальниками, між учасниками страхового ринку і державою, а також між національними та міжнародними інститутами (організаціями) страхової сфери.

Вирішення цих завдань покладається на Лігу страхових організацій України та інші об'єднання страховиків.

Ліга страхових організацій України (ЛСОУ) - це неприбуткове об'єднання учасників страхового ринку, засноване в 1992 р. з метою захисту інтересів своїх членів та інших учасників ринку страхових послуг. ЛСОУ нараховує 109 організацій.

Основні завдання ЛСОУ:

  • o сприяння розвитку страхового ринку;
  • o захист прав та інтересів учасників ринку страхових послуг, що є членами ЛСОУ;
  • o сприяння формуванню та вдосконаленню правової бази страхової діяльності;
  • o сприяння підвищенню кваліфікації та професіоналізму керівників та спеціалістів - учасників ринку страхових послуг;
  • o ознайомлення громадськості з діяльністю учасників ринку страхових послуг та їх роллю в економічному житті України;
  • o сприяння реалізації антимонопольного законодавства у сфері страхової діяльності;
  • o утвердження взаємної довіри, надійності, порядності та ділового партнерства у взаємовідносинах між учасниками ринку страхових послуг та споживачами страхових послуг;
  • o доведення до учасників ринку страхових послуг законодавчих та нормативних актів органів державної влади та управління з питань, що стосуються сфери страхової діяльності;
  • o розробка рекомендацій з питань методології страхової справи.

З метою виконання цих завдань ЛСОУ:

  • o співпрацює з органами державної влади та управління щодо вироблення напрямів удосконалення страхової діяльності;
  • o забезпечує своїх членів кваліфікованими методологічними, методичними та інформаційно-нормативними послугами та допомогою в усіх справах, що стосуються страхової діяльності;
  • o створює з відповідними навчальними закладами центри і курси підготовки та перепідготовки кадрів;
  • o співпрацює з засобами масової інформації, готує інформаційні бюлетені та інші матеріали;
  • o проводить симпозіуми, семінари, конференції, забезпечує обмін досвідом роботи, сприяє встановленню ділових контактів;
  • o вивчає, узагальнює та поширює досвід, забезпечує рекомендаціями щодо ефективного здійснення страхової діяльності;
  • o координує діяльність учасників ринку страхових послуг у сфері спільних інтересів членів Ліги;
  • o залучає представників членів Ліги до участі в заходах, що проводяться органами державної влади та управління з метою подальшого розвитку страхової діяльності в Україні;
  • o сприяє комплексному рекламно-видавничому та інформаційному забезпеченню членів Ліги;
  • o здійснює координацію розроблених типових правил страхування1.

У сфері формування державної політики щодо функціонування та розвитку страхового ринку ЛСОУ співпрацює з Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, іншими органами державної влади, громадськими організаціями - партнерами ЛСОУ та засобами масової інформації.

Вище розглянуто причини, що зумовлюють потребу державного впливу на страховий ринок, зміст та напрями цього впливу. Тепер розглянемо межі участі держави в цьому процесі. Взаємовідносини страховика і держави регламентуються ст. 41 Закону України "Про страхування", в якій зазначається: "Страховик не відповідає за зобов'язання держави, а держава - за зобов'язання страховика. Не допускається, за винятком обов'язкових видів страхування, страхування життя, майна фізичних осіб, перестрахування, страхування експортно-імпортних поставок під гарантію держави та діяльності страхових посередників, будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов'язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика і страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству України".

Разом з тим у ст. 42 цього Закону зазначається, що держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції у здійсненні страхової діяльності.

Втручання в діяльність страховиків з боку державних та інших органів забороняється, якщо воно не пов'язане з повноваженнями органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків.

Звичайно, держава повинна залишатися повноважним суб'єктом страхового ринку, але вона не повинна перебирати на себе ті функції, які може виконати ринок. Вона мусить взяти на себе відповідальність за страховий захист від тих ризиків, які не хоче брати до страхування приватний страховий бізнес. Не всі суспільно значущі страхові захисні функції має виконувати держава, вона може делегувати їх виконання приватному сектору на таких умовах, які були б прийнятними для нього. Це по-перше.

По-друге, і законодавча, і виконавча влада мусять враховувати той факт, що страховій діяльності не властивий вільний міновий оборот, що ця галузь економіки не запрограмована на високу прибутковість, її покликання полягає в запровадженні такої системи використання невідшкодованих страховиком страхових премій, щоб страхові компанії України стали здатними здійснювати страховий захист таких ризиків, які наразі під силу тільки державі. Це вивільнило б значну частку коштів державного бюджету для вирішення інших нагальних завдань.

По-третє, головним завданням держави є забезпечення такого законодавчого поля, за якого ті суб'єкти, які хочуть і можуть подбати про себе у випадку скрути, мусять здійснювати страхування за свої кошти, а ті, кому це не під силу, - за рахунок спільних зусиль.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші