Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Національна економіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Соціально-економічне прогнозування: функції, принципи та методи

Для планування розвитку національної економіки використовується система різноманітних прогнозів, до яких належать соціальні, економічні, демографічні та ін. Прогноз виступає важливою частиною процесу планування економічної політики. Він дає змогу намітити результати економічного розвитку національної економіки. В цілому прогноз дає інформацію про розвиток об'єкта у майбутньому. Прогнози розробляються державними та недержавними організаціями у вигляді якісних характеристик розвитку і кількісних оцінок економічних показників. Прогноз Ґрунтується на якісних та кількісних параметрах. Прогноз охоплює такі етапи: формування інформаційної бази; аналіз об'єкта; аналіз зовнішнього середовища; визначення прогнозної траєкторії об'єкта; прийняття рішень; оцінка якості прогнозу. Сутність економічного прогнозування полягає у науково обґрунтованому передбаченні динаміки і структури економічних та соціальних явищ і процесів, які мають альтернативний, імовірнісний характер та проявляються на національному, галузевому та інших рівнях. Метою такого передбачення є підвищення якості рішень, уникнення помилок при розробці проектів короткострокової і довгострокової державної політики.

Прогнозування економічного і соціального розвитку національної економіки передбачає вивчення економічного і соціального, науково-технічного, промислово-виробничого, сільськогосподарського, соціального потенціалу. Джерелами інформації виступають: накопичені знання і досвід, фактична і статистична інформація, економіко-математичні моделі.

На практиці існують наступні способи прогнозування: експертний, характеризується опитуванням спеціалістів стосовно конкретного об'єкта; екстраполяції, характеризується збиранням інформації про розвиток об'єкта у минулому і перенесення закономірностей на майбутнє; моделювання, характеризується побудовою моделей зі змінами у майбутньому.

Головними об'єктами прогнозування виступає національна економіка, економіка міжгалузевих та галузевих комплексів, економіка окремих регіонів та адміністративно-територіальних одиниць, економіка підприємств. Суб'єктами прогнозування виступають держава в особі державних органів управління певного рівня, економічні служби органів місцевого самоврядування, економічні підрозділи підприємств.

Єдність різноманітних методів і моделей розробки прогнозів забезпечують принципи соціально-економічного прогнозування. Відображаючи різні сторони розробки прогнозів, ці принципи створюють єдине ціле. Виділяють такі принципи прогнозування національної економіки, як цілеспрямованість, адекватність, альтернативність, системність, ефективність та наукова обґрунтованість.

Найважливішим принципом соціально-економічного прогнозування є принцип цілеспрямованості. Він полягає у змістовному описі об'єкта дослідження, який здійснюється на основі поставлених перед дослідженням завдань. Принцип адекватності прогнозів характеризує оцінку взаємозв'язків у розвитку національної економіки і створення теоретичного аналога реальних економічних процесів із повною їх імітацією. Тобто, під час розробки прогнозів методи й моделі прогнозування мають бути спочатку перевірені. Принцип альтернативності прогнозування випливає з можливості розвитку економіки та соціально-економічних процесів у різних напрямках. Принцип системності означає, що економіка розглядається як єдиний об'єкт прогнозування. Принцип ефективності передбачає результативність прогнозу визначення вартості його аналітичної підготовки. Сутність принципу наукової обґрунтованості прогнозів полягає в прогнозуванні, що потребує всебічного врахування дії об'єктивних економічних законів та законів розвитку суспільства.

Соціально-економічне прогнозування проявляється через його функції:

  • 1. нормативна функція, дає можливість реалізувати прогностичну модель та застерігає органи управління від суб'єктивізму в їх діяльності;
  • 2. орієнтаційна функція виражається у визначенні суб'єктом управління цілей розвитку суспільства у більш реалістичному напрямі й вибірковому підході до інформації;
  • 3. попереджувальна функція, завданням якої є інформування органів управління про можливі й реальні відхилення об'єкта від прогностичної моделі.

Однією з найважливіших характеристик соціально-економічного прогнозування є класифікація прогнозів за різноманітними критеріями (рис. 21.4). В свою чергу прогнозування також класифікують за різними критеріями і ознаками.

Класифікація соціально-економічних прогнозів

Рис. 21.4. Класифікація соціально-економічних прогнозів

Залежно від сфери застосування прогнозування буває соціально-економічним і науково-технічним. Соціально-економічне прогнозування дає оцінку можливим перспективним змінам економічних і соціальних умов життєдіяльності суспільства. Науково-технічне прогнозування націлене на розробку наукових, технічних і технологічних засобів реалізації планів соціально-економічного розвитку.

Залежно від рівня управління прогнозування поділяється на народногосподарське, галузеве (або регіональне) і прогнозування розвитку підприємств. Народногосподарське прогнозування враховує можливості оптимального досягнення мети виробництва, виконання завдань економічного розвитку. Галузеве прогнозування здійснюється з урахуванням пропозицій різних галузей та регіонів. Прогнозування розвитку фірм, корпорацій, підприємств виконується з урахуванням нових тенденцій економічного й соціального аспекту та найновіших досягнень техніки та технології виробництва.

За ступенем обґрунтування прогнозування поділяються на пошукове (дослідне) і нормативне. Пошукове прогнозування оцінює перспективні тенденції розвитку економіки, а нормативне пов'язане з визначенням шляхів і термінів досягнення бажаного стану економічного та соціального розвитку країни на основі досягнутих результатів. Нормативне прогнозування здійснюється на базі завчасно визначеної мети. Його завдання - окреслити шляхи і терміни досягнення можливого стану економіки в майбутньому на основі заданих нормативів [8, 58].

Прогнозування - це вид діяльності органів державного управління, одна із функцій державного управління. У ринковій економіці, коли господарські зв'язки формуються горизонтально, а адміністративні методи впливу на товаровиробників мають обмежену дію, роль прогнозування набуває першочергового значення.

Економічне прогнозування реалізується на основі використання як загальних наукових методів і підходів дослідження, так і специфічних методів, властивих науковому прогнозуванню економічних явищ. У числі загальних підходів можна виділити наступні: історичний, комплексний, системний, структурний, системно-структурний.

Історичний підхід полягає в розгляді кожного явища у взаємозв'язку його історичних форм. Прогнозування базується на перенесенні законів, тенденцій, що існують у сьогоденні, за його межі, для того, щоб на цій основі відтворити ще не існуючу модель майбутнього. Зв'язок різних історичних форм існування того самого явища означає, що сучасний стан досліджуваного об'єкта є закономірним результатом його попереднього розвитку, а майбутній стан - закономірним результатом розвитку в минулому і сьогоденні.

Комплексний підхід включає розгляд явищ у їхньому зв'язку і залежності один від одного, використовуючи для цього методи дослідження не тільки даної, але й інших наук, що вивчають це ж саме явище. Теоретичною основою розробки наукових уявлень про майбутній розвиток є політична економія. З тією же метою в теорії і практиці економічного прогнозування широко використовується науковий апарат інших суспільних наук.

Системний підхід припускає дослідження кількісних і якісних закономірностей проходження імовірнісних процесів у складних економічних системах. Він відіграє важливу роль у економічному прогнозуванні. Кожне явище дійсності може розглядатися як система. Це означає, що воно складається з ряду пов'язаних між собою частин, елементів, що забезпечують у цілому визначені властивості, функції. Знаючи ці властивості і функції можна передбачати, як буде поводити себе досліджуваний об'єкт.

Структурний підхід відіграє важливу роль у дослідженні об'єктів прогнозування, оскільки метою дослідження є причинне пояснення, тобто встановлення причини досліджуваного явища.

Системно-структурний підхід припускає, з одного боку, розгляд економічної системи як цілого, що динамічно розвивається, а з іншого боку - розчленовування системи на складові структурні елементи в їхній взаємодії, оскільки в реальних умовах кожен структурний елемент впливає як на всі інші елементи, так і систему в цілому. Тим самим створюється можливість розкрити закономірності зв'язків елементів системи, а також їхнє співвідношення і субординацію.

Соціально-економічне прогнозування передбачає використання різноманітних методів, які можна розуміти як сукупність способів мислення. Вони дозволяють на основі даних вивести судження певного й достовірного відносно майбутнього стану досліджуваного об'єкта.

Загалом виділяють інтуїтивні та формалізовані методи прогнозування національної економіки (рис. 21.5).

Класифікація методів прогнозування за ступенем формалізації

Рис. 21.5. Класифікація методів прогнозування за ступенем формалізації

Інтуїтивні методи прогнозування використовуються, коли неможливо врахувати вплив багатьох чинників через складність об'єкта прогнозування, і у такому випадку використовуються думки експертів щодо поведінки об'єкта прогнозування. Вони бувають індивідуальними (анкетування, інтерв'ю, аналітика, написання сценарію) та колективними (рішення колективної експертної комісії, колективна генерація ідей - мозкова атака, метод "Дельфі", матричний метод).

Формалізовані методи прогнозування Ґрунтуються на аналітичних сітках, що виражають як сукупний попит, так і сукупну пропозицію. До групи формалізованих методів належать методи екстраполяції і моделювання.

Прогнозна екстраполяція може здійснюватися з використанням методів найменших квадратів, експонентного згладжування, ковзних середніх, адаптивного згладжування. При формуванні прогнозів за допомогою екстраполяції виходять із тенденцій змін тих чи інших кількісних характеристик об'єкта, що статистично склалися. Однак ступінь реальності прогнозу, складеного з використанням цих методів, є значно нижчим, оскільки на економічне явище мають вплив декілька змінних, які не підлягають екстраполяції. Окрім того, екстраполяція орієнтується на минуле та сьогодення, а прогнозні параметри можуть залежати від факторів, які не діяли в минулому.

До методів моделювання прогнозів відносяться структурне, сітьове, матричне та імітаційне моделювання.

Структурні моделі описують зв'язки між окремими елементами єдиного цілого (міжгалузевий баланс).

Сітьові моделі забезпечують оптимізацію прогнозних рішень за допомогою методів математичного програмування [9, 62].

Матричне моделювання передбачає складання експертної матриці на базі опитування експертів.

Імітаційні моделі відтворюють розвиток об'єкта прогнозування відповідно до очікуваної ситуації або аналогічного явища [10, 86].

За допомогою вищезазначених методів прогнозування можна зробити висновки про розвиток національної економіки у майбутньому.

Прогнозування економічного і соціального розвитку України

Законодавчою базою для соціально-економічного прогнозування в Україні є Конституція України, Закон України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України", інші закони України та підзаконні нормативно-правові акти.

Згідно з даною правовою базою основними принципами, на яких базується державне прогнозування економічного і соціального розвитку України є наступні: принцип цілісності, об'єктивності, науковості, гласності, самостійності, рівності та дотримання загальнодержавних інтересів.

Проведення економічного і соціального прогнозування припускає вивчення загального потенціалу України (регіону, галузі, підприємства). Учасники державного прогнозування і розробки програм економічного і соціального розвитку України - органи державної влади, що розробляють, стверджують і виконують прогнозні і програмні документи економічного і соціального розвитку, а саме: Кабінет Міністрів України, уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики, інші центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації і органи місцевого самоврядування.

Довгостроковий державний прогноз економічного і соціального розвитку України розробляється на 10-15 років і уточнюється кожні п'ять років. У ньому повинні бути: припущення про зовнішньоекономічну ситуацію і внутрішню економічну політику; аналіз економічного і соціального розвитку країни за минулі роки; прогнозні макроекономічні показники (ВВП, рівень інфляції, реальна заробітна плата, рівень безробіття, дефіцит бюджету у відсотках до ВВП, зовнішньоторговельне сальдо, зовнішній борг); висновки про головні тенденції розвитку економіки в довгостроковому періоді.

Прогноз економічного і соціального розвитку України на середньостроковий період розробляється на 5 років.

Державний прогноз економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період розробляється щорічно на наступний рік. Показники цього прогнозу використовуються для оцінки надходжень і формування показників державного бюджету України [6].

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші