Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Етнопсихологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Етнічне відродження другої половини XX ст.

Розпочинаючи з 60-70 p.p. XX ст. у світовому масштабі стали помічати процеси, які характеризувалися прагненням народів зберегти власну самобутність, підкреслити унікальність своєї побутової культури і психічного складу, усвідомленням мільйонами людей своєї належності до певного етносу, розвитком національної самосвідомості та етнічної ідентичності.

Це явище, що торкнулося населення багатьох країн на всіх континентах, спочатку навіть отримало назву етнічного парадоксу сучасності, оскільки воно супроводжувало стійко зростаючу уніфікацію духовної та матеріальної культури. Однак в умовах сьогодення етнічне відродження розглядається як одна з основних рис розвитку людства другої половини XX ст. Майже всеохоплюючий інтерес до своїх коренів у окремих людей і народів виявляється в різноманітних формах: від спроб реанімації старовинних звичаїв і обрядів, фольклоризації професійної культури, пошуків "загадкової народної душі" до прагнення створити чи відновити свою національну державність.

На жаль, коли ці законні інтереси зіштовхуються з інтересами інших народів, ми спостерігаємо ситуації міжетнічної напруженості. Вони часто доходять до відкритих міжетнічних конфліктів і кровопролитних війн.

У СРСР, на відміну від світової етнічної науки, процеси етнічного відродження не вивчалися, оскільки вважалося, що національне питання в країні повністю вирішено. В цій ситуації чимало етносів задовго до розпаду СРСР прагнули до самовизначення, розглядали існуючий порядок як несправедливий. Національна напруженість виявлялася в багатьох регіонах держави, зокрема масові заворушення та виступи були в Грузії, Абхазії, Північній Осетії, Якутії (70-80 p.p.). Інформація про ці події в той час була відома лише фахівцям. Етнографи і соціологи знали, що на території СРСР існують численні вузли міжнаціональних суперечностей, які можуть спалахнути в будь-який момент (Абхазія, Нагорний Карабах, Південна Осетія).

Тому особливий інтерес становить вивчення етносу як психологічної спільності, що здатна успішно виконувати такі важливі для кожної людини функції:

  • 1) орієнтувати індивіда в оточуючому світі, надаючи йому відносно впорядковану інформацію;
  • 2) задавати спільні життєві цінності для усіх членів етнічної спільності;
  • 3) захищати соціальне та фізичне самопочуття кожного представника етносу.

Людині завжди необхідно відчувати себе частиною "ми", і етнос - не єдина група, в усвідомленні належності до якої людина шукає опору в житті. Однак саме етнічна група з-поміж інших виявляється найкращою, найнадійнішою для людини, оскільки ця група - багатопоколінна, стійка в часі, має стабільний склад, кожний представник має постійний статус у групі (оскільки індивіда не можна виключити з етнічної групи).

Отже, одним з психологічних чинників зростання етнічної ідентичності в другій половині XX ст. є пошук орієнтирів і стабільності в перенасиченому інформацією нестабільному світі.

Іншим психологічним чинником виступає інтенсифікація міжетнічних контактів, як безпосередніх, так і опосередкованих сучасними ЗМІ. Контакти, що повторюються, актуалізують етнічну ідентичність.

В умовах гострої соціальної нестабільності етнос часто є аварійною групою підтримки. Як і у багатьох країнах, що пережили гостру соціальну нестабільність, в Україні стійкими, стабільними групами стали сім'я і етнос.

Завдання, функції та методи дослідження етнопсихології

У сучасній етнопсихології виділяють такі самостійні напрямки дослідження:

  • 1) порівняльні дослідження етнічних особливостей психофізіології, когнітивних процесів, емоцій, які є невід'ємною складовою відповідних розділів загальної та соціальної психології;
  • 2) культурологічні дослідження, які спрямовані на виявлення особливостей символічного світу, народної культури, ціннісних орієнтацій та культури, що пов'язані з етнографією, фольклористикою, мистецтвознавством та ін.;
  • 3) дослідження етнічної свідомості та самосвідомості. В межах цього напрямку, який належить до соціальної психології, вивчаються соціальні установки, стереотипи, міжетнічні відносини;
  • 4) дослідження етнічних особливостей соціалізації дітей. Цей напрямок має безпосередній зв'язок з соціологією та віковою психологією.

Завданнями етнопсихології виступають:

  • 1) осмислення та узагальнення даних про чинники і джерела становлення національно-психологічних особливостей представників конкретних етнічних спільностей та виявлення на цій основі специфіки розвитку етносів;
  • 2) вивчення специфіки мотиваційної сфери національної психології представників етнічних спільностей з метою аналізу своєрідності прояву дійсності, ініціативи, ступеню покладання зусиль та інших якостей, які визначають найвищі показники ефективної діяльності людей;
  • 3) дослідження національних характеристик інтелектуально-пізнавальної активності представників конкретної національності, що виявляються в процесі праці, зокрема, їх логічного рівня, абстрагування, швидкості осмислення, організації ходу інтелектуальних процесів, глибини сприймання, концентрації та стійкості уваги тощо;
  • 4) аналіз та виявлення закономірностей перебігу національних почуттів і специфічних виявів емоційної сфери;
  • 5) вивчення особливостей впливу національних установок на вольову активність: виявлення стійких вольових процесів, своєрідності вольових процесів, своєрідності вольових зусиль, які притаманні представникам тих чи інших етносів;
  • 6) дослідження специфіки комунікативної сфери етнопсихології (людей у процесі спільної взаємодії, спілкування людей у малих групах);
  • 7) порівняльне вивчення національних психологічних особливостей різних народів світу з метою з'ясування закономірностей функціонування національної психології та складання психологічної характеристики, необхідної для взаємин у широкому плані;
  • 8) виявлення специфічних традиційних рис і психологічних особливостей етносів, які пов'язані з релігійною специфікою; етнічних особливостей народів, які мають національні релігії;
  • 9) вивчення політико-правової специфіки в життєдіяльності народів поліетнічних держав з метою узагальнення як негативних, так і позитивних сторін їх життєдіяльності та соціально-психологічного прогнозування їх подальшого розвитку тощо.

Дослідження в етнопсихології грунтуються на таких методологічних принципах: принцип об'єктивності, наукового підходу, системності, дидактичної взаємодії, історизму, діалектичному.

Основними функціями етнопсихології є:

  • 1) гносеологічна, яка полягає в пізнанні закономірностей, що з'являються у психіці суб'єктів етнопсихології;
  • 2) описова, яка виявляється у фіксації результатів вивчення етнічних груп і спільностей за допомогою певних систем позначень, що визначені в науці;
  • 3) прогностична, яка полягає у практиці та теорії прогнозування, що здійснюється на базі етнопсихології;
  • 4) культурологічна, яка пов'язана з вивченням етнопсихологією культурних процесів у конкретному етносі;
  • 5) комунікативна, яка полягає у вивченні етнопсихологією процесів міжособистісного спілкування представників різних етносів та особливостей їх поведінки;
  • 6) етно-політична, яка виявляється у детальному вивченні етнічних процесів в етнічних групах з метою напрацювання рекомендацій щодо безконфліктної політики держави стосовно етнічних груп, які її населяють;
  • 7) виховна, яка полягає у вивченні психології представників етнічних груп для формування ефективнішої програми їх навчання з врахуванням виявлених психологічних особливостей.

Етнопсихологія використовує різноманітний методичний апарат залучаючи методи дослідження не лише загальної психології, але й методи етнографії (аналіз продуктів діяльності), соціології, мовознавства, соціальної психології тощо.

У етнопсихології розрізняють такі види досліджень:

  • 1) стандартне, що пов'язане з вивченням національно-психологічних особливостей представників однієї етнічної спільності;
  • 2) крос-культурне, що передбачає виявлення національно-психологічної специфіки представників декількох етнічних спільностей.

Об'єктами вивчення етнопсихології виступають: етнічна самосвідомість, інтереси, ціннісні орієнтації, потреби і мотиви, комунікативно-поведінкова діяльність, етнічні стереотипи.

В етнопсихології використовуються такі методи дослідження суміжних наук:

  • - етнографії: аналіз продуктів культури (мови, міфів і релігії) та порівняльні (міжкультурні) дослідження;
  • - соціології: кореляційні дослідження, які описують функціональні залежності та потребують статистичної обробки даних;
  • - мовознавства: порівняльний аналіз, понятійно-категоріальний, структурно-формальний аналіз;
  • - соціальної психології: спостереження, аналіз документів (контент-аналіз), опитування (інтерв'ю, анкетування).

Окрім того, для розвитку етнопсихології доцільно використовувати історичний метод, який має традиції в соціальній психології.

Великий обсяг емпіричного матеріалу можна отримати за допомогою психологічного аналізу історії та культури етнічних груп.

В етнопсихології також застосовують такі методи дослідження: польовий метод; спостереження з участю; доцільне використання ММРІ, тесту Кеттелла (для вивчення етнічних типів), методу семантичного диференціалу для дослідження етнічних відмінностей.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші