Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Філософія arrow Філософія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Антропологія права

Великий розділ філософії права присвячений проблемі людини в контексті аналізу умов та особливостей її існування. Ця частина - екзистенціальна філософія права - порушує такі проблеми, як ситуативна поведінка людини, її вибір і рішення в контексті свободи та примусу тощо. У межах екзистенціального підходу до права з'ясовується розрізнення співвідношення права як екзистенціального явища (живе право) і позитивного права (офіційний закон). У цьому сенсі екзистенціальне право трактується як "справжнє право", що відповідає "справжньому існуванню", екзистенції, а закон (позитивне право) - як формальне, відчужене від людини, протилежне її пластичній, змінній екзистенційній сутності. За екзистенціального підходу соціальна природа і функції права розглядаються з позиції індивідуальної особливості людини як вираження специфічних умов її конкретного, ситуаційного буття. Світ "справжнього" людського існування постає як суб'єктивне переживання світу. Він протистоїть зовнішньому "обов'язковому", "примусовому* світові з його неминучими соціальними проблемами та негараздами. Буття людини як суб'єкта, діючої особи правових подій та процесів поєднує в собі одноразовість і неповторність цього буття і обов'язкову присутність індивіда у спільному соціумі, загальному соціальному середовищі, яке впливає на нього.

Особливість екзистенційного підходу до права полягає в тому, що в фокусі його уваги перебуває людська особистість. Антропологія права (здійснення людського виміру права), досліджує роль людини у створенні правової реальності, її буття в умовах цієї реальності, аналізує специфіку відображення її у правовій свідомості людини, вивчає деструктивні, девіантні форми людської поведінкової активності, що руйнують правову реальність поза нею і в ній.

Запропоноване австрійським правознавцем Б. Еріхом поняття "живе право" означає безпосередньо-практичні форми правової буттєвості, що існують поряд із позитивним правом, але є більш динамічними, здатними випереджати його у своєму розвитку. Вимоги "живого права" існують за межами формальних юридичних приписів. Лише з часом вони включаються в їхній зміст і стають компонентами позитивного права. Так виникає зв'язок між неписаними правилами повсякденної поведінки особи громадянського суспільства (традиції предків і сімейного виховання, релігійні і моральні вимоги) і новими нормами позитивного права, що нерідко мають препелентну природу і зумовлені певними істотними для суспільства і держави випадками, які набувають юридичної легалізації.

Філософія права є смисловою наукою, вченням про смисл права. Поняття смислу належить до найскладніших понять науки. Пізнанню її допомагає логічна процедура розуміння, яку досліджує герменевтика - мистецтво осягнення і тлумачення різноманітних змістів сущого і належного. У юриспруденції герменевтичний метод покликаний виявити смисл того чи іншого явища (факту) права, зрозуміти його. Цей смисл не явний, він закодований, зашифрований у явищі. Розшифрувати інформацію, яку несе в собі повідомлення про правові реалії, - необхідна умова розуміння права. Саме в цьому полягає процес смислоутворення в юридичних науках. Оскільки ця процедура відбувається в індивідуальній свідомості людини, вона набуває характеру авторського, суб'єктивного витлумачення (інтерпретації). Така процедура використовується стосовно певного правового тексту, закону, промови, виступу, який цікавить правовика. Одержане внаслідок герменевтичного розуміння знання набуває конкретного формулювання, інтерпретаційного викладу. Тобто герменевтика є вченням про те, як досягти розуміння, безпосередньо пов'язаного з практичним застосуванням цього "розумного" знання. Тому правова філософія за своєю суттю є герменевтичною. Юридична герменевтика - теорія і мистецтво тлумачення юридичних текстів, окремий розділ філософсько-правової науки, що вивчає специфіку інтерпретації в юриспруденції, а також процес інтерпретації в галузі права.

Філософія права, з'ясовуючи різноманітними методами, у т. ч. герменевтичними, істину права, її смисл для громадянина порушує тим самим проблематику значень, тобто цінностей, в їх юридичному розумінні.

Юридична аксіологія у філософії права набуває значної актуальності у зв'язку з еволюцією антропоцентричної моделі суспільства і світу. Головною особливістю всіх цінностей (справедливість, гідність, честь, свобода тощо) є їх антропогенний характер. Уявлення про них утворює людина, а потім вона "потрапляє в полон" цих уявлень, які санкціонуються в правовій свідомості як "позитивні" вимоги правильної (належної) в юридичному сенсі поведінки. За своїм змістом ціннісні правові уявлення близькі до моральних норм. Тому філософія права у своїй аксіологічній частині взаємодіє з юридичною етикою, нормами професійної моралі правників, юридичною деонтологією.

Поряд із "позитивними" цінностями існують їх антиподи: свободі протистоїть насильство, справедливості - несправедливість, гідності - підлабузництво, сервілізм (лат. serve - раб); добру опонує зло в різних його проявах. Специфіка права полягає у тому, що воно переважно має справу з різними проявами девіантної поведінки, порушеннями встановлених законів. Філософія права виявляє внутрішню суперечність (антиномічність) людського життя і поведінки. Норма й аномальність (патологія, збочення, відхилення, порушення - "негативна свобода") - невід'ємні супутники людської поведінки, адже існування зла є обов'язковою умовою існування добра.

Однією з форм девіантної поведінки є злочин - соціально небезпечне діяння (дія або бездіяльність). Філософсько-правове осмислення природи злочину, його численних проявів, з'ясування засобів мінімізації зла в усіх його різновидах - одне з теоретичних завдань філософії права. Із цим пов'язана "філософія покарання". З позиції позитивного легізму - вчення, яке проголошує примат цивільного права над релігійним, звичаєвим тощо (dura lex sed lex - суворий закон, але це - закон), саме в покаранні втілено цінність закону (права). Ця позиція вбачає значущість правової норми в тому, що її порушення обов'язково каратиметься (кратична, тобто владна, силова, насильницька функція права). У природоправовому розумінні наголос робиться на покаранні як засобі відновлення справедливості і рівності (принцип таліону (лат. talio - відплата), караючої справедливості; "око за око"). Екзистенціальне розуміння покарання аналізує явище злочину відповідно до проблеми вибору (того, хто скоїв злочин, і того, хто його оцінює). У США та інших країнах, де існує суд присяжних, вину підсудного визначає не один професійний суддя, а 12 непрофесійних, але збагачених життєвим досвідом членів суспільства. Право вироку надається порядним людям. У філософії покарання, як у філософії права загалом, спостерігається тенденція лібералізації ставлення до порушників закону. У багатьох країнах проголошено принципом права "вищий статус серця", у зв'язку з чим етичне урівнюється з юридичним. Цей принцип вимагає відповідної освіти, високої правової культури осіб, причетних до правотворення і правового регулювання поведінки людей.

Етика права

Культура правової діяльності є специфічним виявом культури людини, у т. ч. фахівця-правознавця. Вона ґрунтується на соціальному розумі - принциповому усвідомленні своєї відповідальності не лише перед громадянином, а й перед суспільством. Культура правової діяльності є водночас наукою, мистецтвом і стилем практичної роботи. Вона передбачає наявність етичного елементу в діяльності правовика, характеризує морально-психологічний клімат в колективі працівників правової сфери, технологію забезпечення малоконфліктної поведінки співробітників тощо. За своєю структурою правова культура відображає світоглядні позиції юриста, висококваліфіковане знання справи, особистий моральний кодекс поведінки і спілкування (демократизм, гуманність, толерантність, чуйність, порядність тощо). Для юриста сучасного типу важливою ознакою його професійної культури є здатність приймати нестандартні рішення, бути внутрішньо вільним та ініціативним, в разі необхідності виважено ризикувати.

Сучасний юрист має володіти інноваційним стилем мислення, відкритістю до нових ідей і концепцій. Неодмінні його якості - інформаційна культура, вміння користуватися засобами електронно-комп'ютерної техніки у процесі одержання необхідних знань і прийняття рішень. Для працівника правової сфери (судді, адвоката, нотаря, державного службовця, митника тощо) важливу роль відіграє вміння зайняти правильну громадянську позицію. Юрист є представником держави, від її імені здійснює свої повноваження. Усвідомлення цього має утримати його від політичної заангажованості, підпорядкувати його діяльність розбудові правової цивілізованої держави, розвитку громадянського суспільства, в яких вищою цінністю є людина.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші