Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Історія зарубіжної літератури XX століття
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

"Пігмаліон" Б. Шоу - зразок "драми-дискусії"

План

  • 1. Драма "Пігмаліон" - втілення естетичних і соціальних принципів драматурга. Переосмислення автором міфу про Пігмаліона.
  • 2. Проблематика твору.
  • 3. Парадокс - сюжетна основа п'єси.
  • 4. Система образів, авторське ставлення до героїв, подій твору.

Завдання для підготовчого періоду

  • 1. Дати тлумачення поняттям: "парадокс", "квінтесенція", "Пігмаліон", "пуритани".
  • 2. Подумайте, що споріднює драму Б.Шоу з античним світом і що відрізняє?
  • 3. Зіставте і порівняйте міф і драму.
  • 4. Складіть ЛС.

Література

  • 1. Гражданская 3. Б.Шоу. - М., 1979.
  • 2. Ивашева В. Литература Великобритании XX века. - М., 1984.
  • 3. Пирсон. Бернард Шоу. - М., 1972.
  • 4. Хьюз Э. Бернард Шоу. - М, 1976.
  • 5. Сіптарова С. В. Б. Шоу "Пігмаліон": матеріали до варіативного вивчення // Всесвітня література. - 2005. - № 5. - С. 42-44.
  • 6. Гусєв А. Квіти запізнілого кохання. "Пігмаліон": Бернард Шоу і місіс Кембл // Всесвітня література і культура. - 2004. - № 1. - С. 13-15.
  • 7. Гладишев В., Шошура С, Пономаръова І. Б.Шоу "Пігмаліон": матеріали до варіативного вивчення // Всесвітня література. - 2000. - № 2. - С.47-49.
  • 8. Домановсъка Н. Від квіткарки до герцогині. Матеріали до уроку з вивчення п'єси Б. Шоу "Пігмаліон" (10 клас) // "ЗЛ". - 2005. - № 11 (411). - С. 11-12.
  • 9. Васильєв Є. М. "Усе-таки Галатеї не зовсім подобається Пігмаліон". Матеріали до вивчення комедії Б. Шоу // Всесвітня література і культура. - 2004. - № 1. - С. 7-12.

Інструктивно-методичні матеріали

Автор назвав свій твір "романом у п'яти діях". Існувало декілька варіантів перекладу самого жанру: "роман-фантазія у п'яти діях", "сентиментальний роман у п'яти діях".

Жанр твору

Роман у п'яти діях

Епос

Драма

  • - опис героїв
  • - поширені пояснення
  • - приділено увагу психологічному стану персонажів
  • - є авторська оцінка
  • - діалогічна структура
  • - ремарки
  • - "режисерська драматургія" (автор зазначив кожний сценічний рух героя)

В: синтез епічної і драматичної основ

Як і більшість творів Шоу, "Пігмаліон" мав коротку передмову під назвою "Професор фонетики" та велику післямову, у якій йшлося про подальшу долю головної героїні твору. Твір написаний у 1912-1913 роках, уперше поставлено на сцені віденського театру 1913 року. Англійська ж прем'єра відбулася у лондонському Театрі Його Величності 11 квітня 1914 року і витримала 118 вистав. Драматург сам був режисером власної п'єси; роль Елізи Дуліттл написав спеціально для Стелли Патрік Кемпбелл, професора Хіггінса грав відомий актор Герберт Бірбом Трі.

Тема твору - духовне пробудження людини за допомогою мистецтва слова, творчості.

Назва твору утвердило призначення людини-митця бути Творцем, служити своєю творчістю пробудженню духу людини.

Шоу подав не традиційну структуру: зав'язка - розвиток дії - розв'язка, а дещо змінює її: зав'язка - розвиток дії - "дискусія". У "Пігмаліоні":

  • 1. експозиція - несподівана зустріч за випадкових умов двох героїв твору;
  • 2. зав'язка - парі Пікерінга і Хіггінса щодо "створення герцогині з квітникарки";
  • 3. розв'язка - "герцогиня бунтує проти професора".

Розв'язка у Шоу стала одночасно новою зав'язкою, початком дискусії. Автор створив дискусійну ситуацію, висунув конфлікт ідей, перетворив хід подій у сутичку протилежних життєвих позицій. П'єса мала відкритий фінал. Прозаїк вважав, що п'єса повинна мати "відкриту" кінцівку, спонукати читача до відповіді на поставлені запитання, до обговорення проблеми. Автор не дав глядачам однозначної відповіді, не показав щасливого фіналу.

Особливості поетики Б. Шоу у п'єсі "Пігмаліон":

  • - основні художні засоби - парадокси і дискусії;
  • - засоби комічного поєдналися з реальним трагізмом буття суспільства і духовно багатої людини, якій не було місця в оточуючому світі;
  • - найбільший парадокс - людина.

Бернард Шоу прагнув створити проблемний інтелектуальний театр, і п'єса "Пігмаліон" стала шедевром його творчої майстерності.

Сюжет твору був іронічною, а часом і пародійною стилізацією давньогрецького міфу про Пігмаліона та Галатею. Відповідно до античного міфу Пігмаліон був великим скульптором, жив на Кіпрі багато віків тому і ненавидів жінок і шлюб. Якось він вирізьбив із слонової кістки статую дівчини небаченої краси. Мов жива, стояла ця статуя у майстерні. Здавалося, що вона дихало і ось-ось почне рухатися. Чоловік закохався у чарівну скульптуру і почав молити богиню кохання Афродіту оживити Галатею. Побачивши, як щиро кохав скульптор, Афродіта оживила його витвір. Га-латея стає реальною прекрасною жінкою, Пігмаліон одружився з нею, у них народилися діти.

Але Шоу далекий від думки про відтворення образів і ситуацій античного міфу, навпаки, вони парадоксально змінені в його п'єсі У ролі Галатеї постала неосвічена дівчина Еліза Дуллітл, що торгувала квітами, а роль скульптора грав професор фонетики Генрі Хіггінс.

Головна колізія твору: професор Хіггінс разом зі своїм другом полковником Піке-рінгом взявся навчити Елізу правильної англійської мови і манер настільки добре, що ніхто не зрозумів її від герцогині. Еліза виявилася здібною ученицею і не тільки навчилася доброї вимови та манер, але й змінилася духовно. Але Шоу показав трагічну неможливість талановитої, духовно збагаченої та освіченої жінки достойно владнати своє життя без належного капіталу. Драматург декілька разів змінював фінал п'єси: спочатку Еліза рішуче залишила Хіггінса, щоб більше ніколи не повернути до нього; згодом у післямові автор сказав про те, що Еліза могла вийти заміж за Фредді Ейнсфорд Хіллі та за матеріальної підтримки Хіггінса і Пікерінга відкрити квітковий магазин. Зрештою виник ще один варіант фіналу: Еліза повернулася до Хіггінса, але не як дружина чи коханка, а як приятелька, їхні стосунки суто ділові, дружні.

Центральним сюжетним мотивом "Пігмаліона" став мотив пробудження людини.

Образ Хіггінса - це варіація на тему "художник". Діяльний, жвавий, всюдисущий Хіггінс сповнений тієї творчої зацікавленості, без якої неможлива будь-яка творча діяльність. Він не мав особливого шанування до буржуа. Для нього всі люди рівні, без поділу на класи. Саме тому так сміливо береться він довести, що за три місяці квіткарка стане герцогинею. Професор зважився на експеримент і докладав всіх зусиль, щоб довести правильність власної істини. Герой порівняв себе із творцем - Богом. Фонетичний експеримент Хіггінса, по суті, здійснився за принципом "людина для фонетики", а не "фонетика для людини". Хіггінс не думав про те, що буде після того, як казковий сон скине свої чари, і

Галатея прокинеться. Природні сили, що були приспані в Елізи, виявилися набагато більшими, ніж на це міг розраховувати професор фонетики. Хіггінс прирівняний автором до Пігмаліона.

Професор Хіггінс

Пігмаліон

  • 1)Він навчав мови Елізу, допоміг зрозуміти світ мистецтва, хоча так, як і Пігмаліон, ненавидів жінок
  • 2) Еліза майже нічого не змінила в поглядах професора, і він не збирався змінюватися сам
  • 3) Він не відчував відповідальності за долю людини, його захоплювали вищі ідеї, результат експерименту

1) Галатея змінила Пігмаліона, її краса розбудила в його душі завмерлу струну кохання

Професор Хіггінс - людина науки, для якої не існувало іншого життя. Він - аристократ, але його манери не аристократичні, експериментатор, але без відповідальності за долю піддослідного. Водночас це порядна людина, адже він не обіцяв Елізі чогось більшого, а мови і манер він її навчив.

Еліза стала гідним суперником Хіггінса. Вона сповнена гордощів, самоповаги. Опановуючи мову, Еліза засвоїла також і навички правильного мислення, що допомагало їй мати власні судження про життя. Вона вважала, що її шлях до герцогині розпочався тоді, коли полковник Пікерінг назвав її "міс Дуллітл", коли він виявив до неї увагу: зняв капелюх, відчинив двері, адже "різниця між леді і квітникаркою полягала не в тому, як вона поводиться, а в тому, як до неї ставляться".

Еліза в розпачі, перед нею зрештою постала жорстока істина - здобувши манери й вимову герцогині, вона не знайшла собі місця серед аристократії, коло цих людей її не прийшло; і від свого класу Еліза вже відірвана, вона не стане тією простою "нетіпахою", якій так весело було жити на світі.

Таким чином, розпочавши з проблем фонетики, автор вивів читача на проблему особистості, її духовного розвитку. Він зазначив, що навіть освічена, розумна людина навряд чи змогла б вийти за межі свого соціального стану. А якщо і знайшла у собі сили для цього, то це процес непростий і болісний.

Парадокс у творі - це основний засіб постановки проблеми. Шоу сказав, що його парадокси відтворили дійсність, що парадоксальні не його п'єси, а саме життя. Письменник тільки допоміг це побачити.

Висновок до твору: драма не про кохання, а про силу творчості, про духовне пробудження людини під впливом мистецтва, про можливість здобуття особистістю внутрішньої краси й свободи.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші