Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Про нас
Правила користування
Політика конфіденційності
Угода користувача
Політика Cookies
Контакти
 
Головна arrow Політологія arrow Зовнішня політика України
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Регіональний вимір зовнішньої політики України

Активна регіональна політика України розглядалася як передумова успішної реалізації стратегічного курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Плідною була співпраця України з ОБСЄ, посилилася взаємодія з Бюро з демократичних інституцій і прав людини та іншими інститутами Організації на гуманітарному напрямі. Упродовж 2007—2008 рр. вітчизняна дипломатична служба забезпечила активну участь у семінарах і нарадах ОБСЄ з питань "людського виміру", заходах з боротьби проти антисемітизму й інших форм нетерпимості. Україна успішно співпрацювала з інститутами ОБСЄ а питань підготовки до проведення парламентських виборів і сприяння в розгортанні й діяльності Міси ОБСЄ зі спостереження за виборами в Україні. Вдруге в історії України міжнародні експерти визнали парламентські вибори такими, що в принципі відповідають зобов'язанням, узятим Україною в рамках ОБСЄ, Ради Європи та інших міжнародних організацій. Одним з пріоритетів у відносинах з ОБСЄ залишалося співробітництво у військово-політичному напрямі в рамках Форуму ОБСЄ з питань співробітництва у галузі безпеки, Спільної консультативної групи Договору про звичайні збройні сили в Європі, Консультативного комітету Договору про відкрите небо. У цьому контексті основними напрямами регіональної політики стали: активна участь у врегулюванні "заморожених конфліктів", передусім у Придністров'ї та Грузії; підтримка та просування регіональних інтеграційних утворень в основу яких покладено європейські стандарти й цінності, насамперед Організації за демократію та економічний розвиток — ГУАМ; участь України в міжнародних регіональних об'єднаннях (ЦЄІ, ОЧЕС, Ви- шеградській четвірці, Веймарському трикутнику тощо) в рамках диверсифікації міжнародних контактів та співпраці з інтеграції регіону до ЄС.

Суть нової регіональної політики була чітко висловлена у виступі Президента України В. Ющенка перед Європейським парламентом 23 лютого 2005 р.: "...головне наше завдання полягає саме у просуванні у нашому регіоні цінностей ЄС, європейської громадянської, бюрократичної і правової культури, розвитку практичних аспектів європейської інтеграції (трапскордоппе співробітництво, транспортні та енергетичні мережі тощо). Регіональна інтеграція на основі європейських цілей і цінностей, формування від Вітебська до Баку зони стабільності та співробітництва, простору, максимально гомогенного з ЄС, осі країн, які прагнуть відповідати європейським нормам і стапдартам, — одна з ключових цілей України".

Одним з головних механізмів реалізації такої регіональної політики, а фактично — чи не єдиним регіональним форматом співробітництва, де Україні належить провідна роль, залишалося об'єднання ГУАМ. Лише через успіх ГУАМ як організації, що втілює у життя проголошені цілі, можна було б досягти успіху нової регіональної, а також усієї зовнішньополітичної доктрини.

Фактично ГУАМ став своєрідним випробуванням для нового українського уряду. Лише успішні результати цього тесту сприятимуть тому, що Україну сприйматимуть як самостійного і впливового міжнародного гравця, партнера з упровадження європейських цінностей на життєво важливому для ЄС просторі.

Отже, перед зовнішньою політикою України виникло питання оновлення своїх цілей щодо ГУАМ та їх послідовне втілення в життя. Основними засадами було визначено такі:

завершення інституалізації Об'єднання і його утвердження як міжнародної регіональної організації. Важливою складовою цього процесу став пошук нової назви Організації, яка не була б прив'язаною до найменувань країн-членів. Саме проголошення нової назви разом із оновленими статутними та програмними документами розглядалися як засіб безконфліктної модернізації ГУАМ;

створення у Києві на основі Інформофісу ГУАМ ефективного секретаріату Організації з достатніми повноваженнями та фінансуванням;

підвищеппя ефективності ГУАМ у забезпеченні стабільності та безпеки в регіоні, врегулювання регіональних конфліктів, збільшення внеску Організації в боротьбу з тероризмом та іншими видами злочинів, зокрема, створення ГУАМБату —

спільного військового підрозділу, який, наприклад, на першому етапі міг би ввійти до складу миротворчих військ у Придністров'ї;

посилення взаємодії ГУЛМ з країнами та міжнародними організаціями (США, ЄС, ООН, ОБСЄ, ОЧЕС, НАТО та ін.), підвищення скоординовапості зовнішніх політик країн-учас- ниць. Особливо перспективним є співробітництво у рамках ОБСЄ та ООН, а також щодо взаємної підтримки сторін у процесі європейської та євроатлантичної інтеграції;

посилення міжпародпої підтримки в реалізації конкретних проектів і програм ГУЛМ у економічній, торговельній, правоохоронній та транспортній сферах;

посилення взаємодії в гуманітарній сфері. Важливого значення набуло співробітництво у сфері туризму (створення культурного проекту "Європа — Кавказ — Азія". Для досягнення зазначених цілей було розпочато роботу на експертному рівні. Досягнутий прогрес продемонстрував саміт ГУАМ у Ки- шиневі 22 квітня 2005 р. Як гості у роботі саміту взяли участь президенти Литви та Румунії, представник Державного департаменту СІНА та Генеральний секретар ОБСЄ. Саміт відбувся за присутності численних представників дипломатичного корпусу та ЗМІ.

Лейтмотивом саміту стала теза української делегації про те, що країни ГУАМ не сприймають себе "уламками" колишнього Радянського Союзу, а є суверенними державами, що прагнуть посісти гідне місце в об'єднаній Європі.

Учасники зустрічі визнали, що геополітичні реалії, зокрема, розширення ЄС та НАТО, зумовлюють необхідність спільних зусиль демократичних держав для зміцнення миру і безпеки, формування духу довіри і нової культури міжнародного співробітництва, забезпечення верховенства права як у внутрішніх, так і в міжнародних справах. Визнаючи зростаючу роль регіонального співробітництва в загальноєвропейських процесах, учасники саміту наголосили на тому, що розвиток демократичних процесів, зокрема, інститутів громадянського суспільства в країнах ГУАМ, сприятиме створенню простору стабільності та безпеки, сталому економічному та соціальному

розвитку, а також поглибленню повномасіптабних інтеграційних зв'язків із ЄС.

Сторони домовилися активізувати енергетичне співробітництво в рамках ГУАМ, спрямоване на реалізацію спільних енергетичних програм і проектів на основі їхньої комерційної рентабельності, зокрема, стосовно транспортування енергоресурсів Каспійського регіону на європейський енергетичний ринок з використанням територій держав — учасників Об'єднання.

Значну увагу під час саміту було приділено питанням безпеки і стабільності в регіоні. Зазначалося, що неврегульовані конфлікти в деяких державах ГУАМ підривають їхній суверенітет і територіальну цілісність, ускладнюють повномас- штабне здійснення демократичних реформ та економічний розвиток регіону, негативно впливають на європейські інтеграційні процеси. Сторони домовилися активізувати взаємодію у врегулюванні конфліктів на основі норм і принципів міжнародного права, боротьби проти тероризму, сепаратизму, екстремізму й інших викликів і загроз міжнародній безпеці.

Значну увагу було приділено питанню подальшої інституа- лізації Об'єднання. На жаль, під час підготовки саміту не вдалося досягти консенсусу щодо нової назви Організації. Пропонувалося близько десятка можливих варіантів, серед яких — Організація східноєвропейського співробітництва; Організація східноєвропейської інтеграції; Чорноморсько-Кас- пійський альянс, чи співдружність; Партнерство заради розвитку. Найбільше схвалення отримала назва Співдружність заради розвитку та демократії, однак було вирішено продовжити експертне обговорення.

За підсумками саміту було прийнято декілька документів, зокрема підписано Кишинівську декларацію "Заради демократії, стабільності та розвитку" і схвалено Спільну заяву глав держав Азербайджану, Грузії, Литви, Молдови, Румунії та України "Побудова демократії від Балтійського до Чорного моря".У травні 2006 р. у Києві відбувся наступний саміт глав держав — членів Об'єднання, під час якого було реалізовано доволі амбіційну ідею трансформації ГУАМ у формат міжнародної організації з притаманними їй характерними ознаками та чіткою організаційною структурою. Наслідком саміту стала реорганізація Об'єднання на міжнародну структуру під пазвою "Організація за демократію і економічний розвиток — ГУЛМ". Вступ до Організації відкритий для інших держав.

У 2007 р. однією з тем саміту ГУАМ, який відбувся 18— 19 червня в Баку (Азербайджан) стало питання формування миротворчого контингенту ГУАМ для участі в миротворчих операціях у зонах "заморожених конфліктів". За підсумками саміту ГУАМ підписано декларацію, де, серед іншого, висловлено переконання, що взаємодія країн-членів сприятиме винайденню справедливих рішень щодо врегулювання конфліктів та реінтеграції конфліктних територій у політичну, правову та соціально-економічну системи держав.

Серед пріоритетів політики в регіоні для України залишалася реалізація масштабних транспортних проектів і зміцнення безпеки в регіоні, створення Чорноморської зони вільної торгівлі. Про це Президент України Віктор Ющенко заявив у своєму виступі 25 червня 2007 р. на пленарному засіданні 15-го саміту Організації чорноморського економічного співробітництва, що відбувся в Стамбулі. Україна наголошувала на необхідності "постійного контролю" над такими актуальними питаннями, як запобігання тероризму, боротьба з нелегальною міграцією, торгівлею людьми, незаконним обігом наркотиків і зброї.Однією з найгостріших проблем європейської та регіональної безпеки надалі залишається проблема врегулювання "заморожених" конфліктів. У цьому контексті варто згадати перший Київський безпековий форум "Врегулювання "заморожених" конфліктів у контексті безпеки та стабільності в Чорноморському регіоні", який відбувся в середині листопада 2007 р. Форум пройшов під егідою Міністерства закордонних справ України, Центру документації та інформації НАТО і Фонду ім. Ф. Ебер- та. Метою Форуму був аналіз дієвості існуючих механізмів врегулювання "заморожених" конфліктів у Чорноморському регіоні та пошук перспективних стратегій розв'язання цієї важливої міжнародної проблеми. Україна продовжувала докладати зусилля в контексті придністровського врегулювання, відповідно до формули "до врегулювання через демократію". Ще з 2005 р. почала працювати Місія Європейських комісій з надання допомоги Україні та Республіці Молдова щодо питань кордону. Ці дії отримали позитивну оцінку світової спільноти та дали змогу поставити на системну основу боротьбу з контрабандою.

Дедалі вагомішими стають перспективи співробітництва придунайських країн. Активне залучення країн до освоєння найзручнішого в усіх аспектах дунайського міжнародного транспортного коридору з використанням практичних можливостей Ренійського та Ізмаїльського морських портів сприятиме підвищенню рівня економічного розвитку регіону та поглиблепню взаємодії у сфері культури, туризму, екології та в інших галузях, які становлять взаємний іптерес.

Підтвердженням цьому може слугувати рішення, ухвалене III Міністерською конференцією країн — учасниць Процесу дунайського співробітництва (ПДС), яка відбулась 18 квітня 2007 р. в м. Белграді (Республіка Сербія). У конференції взяли участь делегації Австрії, Болгарії, Боснії і Герцеговини, Молдови, Румунії, Республіки Сербія, Словаччини, Словенії, України, Угорщини, ФРН, Хорватії, Чехії, представники Європейської комісії, ПС/ПСЄ, а також запрошені гості США та міжнародних регіональних організацій. За результатами обговорення було схвалено Заключний документ, який окреслив основні напрями діяльності ПДС. Серед цих напрямів пріоритетним визнано поглиблення субрсгіонального дунайського співробітництва та підтримку євроіптеграційних процесів у регіоні.

Важливим фактором залишається Співдружність Незалежних Держав. Попри критику щодо її неефективності, вона залишається одним з інструментів впливу на пострадянському просторі, та й ставлення до цього утворення в українському політикумі неоднозначне.

Водночас Україні необхідно ефективніше використовувати формат СНД з метою забезпечення власних інтересів на пострадянському просторі, насамперед, для максимально можливого наближення до режиму вільної торгівлі в межах СНД.

З огляду на сучасний стан Співдружності, можна розглянути кілька сценаріїв розвитку подій. І чи не найвірогіднішою варто вважати ситуацію, за якої, власне, жодного розвитку не буде. На користь цього сценарію свідчить не надто палке бажання багатьох суб'єктів СНД щось радикально змінювати. Так може тривати доти, доки якась із країн не зміцнить своє становище настільки, що вирішить вийти із СНД. При цьому вона, мабуть, подбає про підтримку з боку інших — самотужки протистояти Росії важко. Тоді ймовірним стане напівстихійний розпад Співдружності.

Здебільшого вчені у прогнозах щодо майбутнього СНД запевняють, що жодні зміни в державах-учасницях (зокрема "оксамитові" чи "кольорові" революції), вступ до СОТ, НАТО не призведуть до їх виходу з СНД, бо робити "різкі рухи" — не в їхніх інтересах. Водночас, не відчуваючи "віддачі", держави- учасниці поступово обмежуватимуть свою реальну участь у СНД за схемою "пасивно-формальна" (на зразок Туркменістану) чи "активно-формальна" (на зразок Таджикистану).

Україна, мабуть, ніколи не стане ініціатором розпуску СНД, але так само, як у 1991 р., використає такий розвиток подій на свою користь. Тоді Київ, нарешті, зможе зосередитися на європейському напрямі розвитку зовнішніх відносин.

Ще один сценарій майбутнього СНД передбачає перетворення цієї аморфної організації на дійову та впливову. З огляду на чинники, висвітлені вище, такий розвиток подій здається найнеймовірнішим. Але шанс вижити, і не просто вижити, а й здобути нове дихання, у Співдружності є. Для цього необхідне усвідомлення, що СНД не може бути засобом досягнення мети лише одного або кількох її суб'єктів. Її призначення — бути інструментом узгодженої та взаємовигідної політики, економічного й культурного розвитку, що сприятиме запровадженню "нових демократій".

За такого сценарію Співдружності протипоказаний замкнений світ, альтернативний загальноєвропейському та загальносвітовому. Вона повинна сприяти безболісному входженню країн-членів до світового співтовариства. А відтак виникає запитання: навіщо приділяти таку увагу Міжпарламентській Асамблеї СНД, якщо є Рада Європи? Багато говориться про узгодження законодавств у межах СНД, але взірцем є не загальноприйнята європейська нормативна база, а російська.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>