Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економічна політика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ

У попередніх темах докладно розглянуто основні складові економічної політики. Але без соціальної політики вона не буде довершеною і не зможе забезпечити успіху в побудові соціально орієнтованої економіки, а в перспективі — і постіндустріального суспільства. Соціальна політика поступово перетворюється на серцевину економічного регулювання, тому саме в ній слід убачати ядро формування конкретних економічних програм. Також неодмінно треба відмовитись від залишкового принципу її фінансово-ресурсного забезпечення.

У даній темі пропонується ознайомитися з головними елементами соціальної політики, моделями її реалізації в різних країнах, перспективними напрямками формування сучасної соціальної політики.

Соціальна нерівність і її види

Соціальна політика є пріоритетним складником економічної політики, що пов'язано з глибинними змінами в економіці. По-перше, економіка досягла такого рівня забезпечення, коли вона безпосередньо орієнтується на людину та її потреби, а по-друге, соціальний компонент починає відігравати роль провідного чинника економічного розвитку.

Соціальна нерівність. Соціальна політика допомагає розв'язувати соціальні проблеми, пов'язані із соціальною нерівністю. Під нерівністю в соціальному плані слід розуміти неоднакові можливості доступу до матеріальних благ, влади тощо.

Через конкретно-історичну міру рівності й нерівності у життєвому становищі різних соціальних груп, яка об'єктивно зумовлена ступенем матеріального і духовного розвитку суспільства, на перший план виступає категорія справедливості. Звичайно, це не означає, що справедливість тотожна рівності.

З-поміж науковців, що досліджують проблему соціальної нерівності, існують певні розбіжності. Деякі автори вважають, що соціальна нерівність мала місце завжди . Інші наголошують на протилежному, запевняючи, що первісним суспільствам була властива нерівність, викликана біологічними або фізіологічними чинниками, і що вона не мала соціального статусу. Немає повної єдності й у розумінні того, який чинник вирішальний для існування соціальної нерівності — багатство, влада чи престиж. Це питання надзвичайно складне, бо згадані фактори тісно взаємозв'язані: багатство, гроші дають владу, влада— приносить багатство. "За умов сучасної економіки, — зазначає Дж. К. Гелбрейт, — розподіл доходів у кінцевому підсумку обумовлюється розподілом влади. Останнє своєю чергою являє собою і причину, і наслідок системи перерозподілу доходів. Влада дозволяє одержувати доходи: великі доходи дають владу над розподілом грошової винагороди інших людей" .

Крім цих основних факторів нерівності є й інші, як-от: репутація; привілеї, пов'язані з контролем над тими чи тими ресурсами; певного роду професії, які забезпечують владу та особливі права.

Соціальна нерівність поділяє суспільство на класи, групи, верстви (страти). Ці утворення не є незмінними, вони трансформуються відповідно до економічної, політичної та ін. еволюції. Пішли в історію такі класи, як рабовласники, раби, феодали, закріпачені селяни. Утрачає свій вплив і чисельний клас промислового пролетаріату, формується соціальна група власників на різні види інтелектуальної власності (нове знання, інформація, управлінське мистецтво тощо).

Соціальна нерівність породжує в суспільстві колізії і за певною межею несе загрозу життєдіяльності суспільства. "Скривджена" частина суспільства намагається змінити свою долю на краще. Людство протягом тисячоліть мріяло про соціально справедливе суспільство і робило неодноразові спроби його створити.

Проблема соціальної справедливості — дуже складна і неоднозначна, її розуміння залежить від історичного етапу розвитку суспільства, класових позицій, рівня знання (емпіричного та теоретичного). На побутовому щаблі соціально справедливим вважається таке суспільство, в якому більшість громадян визнає його природним, нормальним, адекватним своєму становищу, потребам, інтересам. Звичайно, ті чи ті умови життєдіяльності суспільства громадяни сприймають як природні тільки на певному історичному проміжку часу. Наприклад, за феодальної доби вважалось цілком підставним, коли поміщик (феодал) безоплатно одержував частку створюваного залежними людьми (закріпаченими селянами) багатства. Але за капіталізму такий порядок сприймався вже як протиправний, а нормальним стало вільно розпоряджатися своєю власністю і робочою силою, вільно конкурувати на різних ринках. Отже, вільна конкуренція стає чи не найсуттєвішим критерієм соціальної справедливості. Розвиток капіталізму і вільної конкуренції закріплює за однією частиною суспільства право на працю, оплата якої забезпечує їй мінімальне задоволення фізіологічних потреб (харчування, одяг, житло), а за другою— власність на засоби виробництва і заможне життя. Однак згодом більшість людей почала сприймати і цей устрій як несправедливий. Низка соціальних революцій у Західній Європі у XIX—XX ст. та Жовтневий переворот у Росії стали наслідком народного обурення гнобленням і вилились у боротьбу за створення справедливого суспільства.

Необхідність соціальної політики. За умов як вільної (досконалої), так і монополістичної (недосконалої) конкуренції в ринковому суспільстві поступово формується такий розподіл багатства, влади, престижу, який не задовольняє переважну частину суспільства, гальмує його розвиток. У рамках офіційної, лояльної до ринку економічної думки виникла ціла низка теорій, які пояснювали проблеми соціальної нерівності та соціальної справедливості, або соціального регулювання, і сприяли їх розв'язанню. Серед них відзначимо теорію добробуту А. Пігу (1877—1959) і "нову теорію добробуту" В. Парето (1848—1923). У першій половині XX ст. склалася соціальна школа, найвідоміші представники котрої (Дж. Тобсон і Дж. Коул в Англії; Г. Мюрдаль -^у Швеції; Л. Ерхард— у Німеччині; Ф. Перру— у Франції; Т. Веблен, Дж. Коммонс, Дж. К. Гелбрейт - у США) піддали критиці основи неокласичної теорії цін і доходів. Вони закликали уряди ринкових країн проводити активну соціальну політику з метою пом'якшення соціальних суперечностей і реалізації "керованої еволюції".

Значна частина цих поглядів утілилась у концепції "соціального ринкового господарства", яка виходить з того, що ринок у чистому вигляді не забезпечує ефективного функціонування економіки, і державне втручання конче потрібне як для економічного, так і для соціального регулювання. Принцип ринкової свободи слід пов'язувати з підтримкою соціальної гармонії. Державне регулювання має застосовувати першою чергою ринкові механізми, і тільки якщо вони не діють, удаватись до прямого коригування. Ринок і план мають доповнювати один одного, і оскільки ринок не може забезпечити соціальної стабільності, держава бере на себе зобов'язання регулювати соціальну сферу, підтримувати соціальну гармонію і досягати соціальної справедливості.

Держава поступово соціалізує свою діяльність, включаючи до неї нові функції. Програмною метою соціальної держави є забезпечення вільного розвитку людини і життєвого добробуту. Тобто, створюючи умови для саморозвитку особистості, держава має відкидати можливість "соціального захребетництва". Адже не тільки держава відповідає перед громадянами за їхній добробут, а й самі люди повинні турбуватись про своє матеріальне забезпечення.

Гарантування добробуту громадян потребує результативного функціонування економіки. Соціальна держава домагається цього завдяки проведенню розумної політики в галузі оподаткування, кредиту, державного підприємництва, інвестицій, митних тарифів, антимонопольного законодавства, фінансування соціальних заходів. Одним з найважливіших завдань соціальної держави є встановлення та додержання законопорядку. Правова база визначає права власності, надає законного статусу приватним підприємствам, гарантує виконання контрактів. Нерідко ринкове середовище породжує антагонізм прав власників. Наприклад, право власності на землю вступає в суперечність із правом на прокладання автостради цією територією. У такому разі держава виконує функцію арбітра в розв'язанні подібних суперечок між суб'єктами господарювання. Із засобів масової інформації населення одержує інформацію про стан економіки і ринкову кон'юнктуру, що сприяє конкуренції.

Проблеми соціальної політики в Україні. Наскільки ж наведеним критеріям соціальної держави відповідає Україна? На жаль, соціально-економічна ситуація в державі свідчить, що влада тільки декларує про соціальну державу.

Соціальна політика перебуває на периферії державної діяльності. За рахунок соціальної сфери особи, наближені до влади, здійснюють первісне нагромадження капіталу, і із цього ж джерела забезпечується ринкова трансформація економіки. Рівень життя народу різко впав, значна частина населення має доходи нижчі за прожитковий мінімум. Дуже скоротилася середня тривалість життя, зменшилось населення країни. У суспільстві панує напруження, багато людей перебуває в психологічно депресивному стані, унаслідок чого ринкові цінності тільки відштовхують народ. Зважаючи на все це, держава має привести у відповідність національну соціально-економічну політику з тими основними принципами, на яких ґрунтується діяльність соціальної держави. Вони такі:

  • • довіра до регулювальних можливостей ринкового механізму (попиту, пропонування, вільного ціноутворення, конкуренції);
  • • відповідальність держави за дію ринкових сил, за впорядкування процедур економічної і соціальної діяльності;
  • • визнання економічної свободи людини і, відповідно, прав найманих працівників, підприємців і їх профспілок на тарифну автономію за умови соціального партнерства;
  • • забезпечення прав на участь працівників у керуванні виробництвом, державному та суспільному житті;
  • • перерозподіл створеного національного доходу на користь найменш забезпечених з об'єктивних причин груп населення.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші