Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Теорія держави і права
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Основні стадії правотворчого процесу

Правотворчий процес — це система послідовних організаційних дій, взаємопов'язаних процедур щодо прийняття та зміни нормативно-правових актів.

Кожний вид нормативно-правових актів пов'язаний з компетенцією державних органів певного рівня, а тому підготовка, розгляд та прийняття кожного виду актів в їх ієрархії мають специфічні ознаки. Ступінь складності правотворчого процесу визначається тим, які саме нормативно-правові акти приймаються або змінюються (закони, укази, постанови, рішення та ін.).

Проте в загальному вигляді можна виділити такі стадії правотворчого процесу:

  • 1. Передпроектна стадія, що включає:
    • а) формулювання юридичного мотиву про необхідність внесення змін до чинної системи права;
    • б) правотворчу ініціативу, тобто обґрунтування юридичної значущості правової регламентації видання нормативно-правового акта.

Це, по суті, підготовча стадія правотворчості.

  • 2. Проектна стадія, яка охоплює:
    • а) прийняття рішення компетентного органу про підготовку проекту нормативно-правового акта;
    • б) розробку концепції проекту нормативно-правового акта й підготовку його тексту;
    • в) попередній розгляд проекту нормативно-правового акта правотворчим органом;
    • г) обговорення та узгодження проекту із зацікавленими організаціями, доопрацювання проекту, усунення суперечностей та зауважень.

Це, по суті, початкова стадія правотворчості.

  • 3. Обговорення проекту нормативно-правового акта та прийняття самого нормативно-правового акта. Це основна стадія правотворчості.
  • 4. Засвідчувальна стадія, яка включає:
    • а) підписання нормативно-правового акта;
    • б) присвоєння йому реєстраційного коду.
  • 5. Інформаційна стадія, тобто офіційне опублікування прийнятого нормативно-правового акта в засобах масової інформації, доведення його до відома виконавців (адресатів).

Засвідчувальні та інформаційні дії становлять завершувальну стадію правотворчості.

Поняття й різновиди форм (джерел) права

Джерела права — економічні, соціальні, політичні, морально-культурні та інші фактори, що породжують або об'єктивно зумовлюють виникнення та зміст норм права.

Розрізняють джерела права в матеріальному розумінні (матеріальні суспільні відносини, що обумовлюють зміст норм права, форми власності тощо), джерела права в ідеальному розумінні (сукупність юридичних ідей, що обумовлюють зміст норм права, тобто правосвідомість) та джерела права в спеціально юридичному розумінні (власне форми права).

Форми права — це офіційні способи, форми зовнішнього вираження та закріплення змісту норм права.

Виділяють такі форми (джерела) права:

  • 1. Нормативно-правовий акт, тобто офіційний акт-документ компетентних суб'єктів правотворчості, який містить норми права, що забезпечуються державою. Він є основною формою права більшості країн, особливо романо-германської правової сім'ї, і виступає у вигляді законів та підзаконних актів.
  • 2. Правовий прецедент — це рішення судового чи адміністративного органу з конкретної справи, якому надається загальнообов'язкове значення при вирішенні аналогічних справ у майбутньому. Є однією з основних форм права англосаксонської правової сім'ї. Залежно від того, хто приймає рішення, яке породжує прецедент, його визначають адміністративним чи судовим.
  • 3. Нормативний договір — документально оформлене, спільне, узгоджене рішення двох або більше суб'єктів правотворчості, яке містить норми права та забезпечується державою. Ці форми права називають договором з нормативно-правовим змістом (міжнародні угоди, колективні угоди).

Найбільш поширеним прикладом нормативного договору є колективний договір на підприємстві. На відміну від цивільно-правових угод, нормативний договір не має персоніфікованого, індивідуально-разового характеру, оскільки його зміст становлять правила поведінки загального характеру — норми.

Міжнародно-правовий акт — спільний документ двох або декількох держав, що містить норми права про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різноманітних відносинах між ними. Такий акт є основним джерелом у міжнародному публічному праві, а санкціонований державою, він розповсюджується на всю її територію, стає частиною національного законодавства.

  • 4. Правовий звичай — санкціоноване державою правило поведінки, що склалося історично, у результаті багаторазового повторення людьми певних дій. Санкціонування здійснюється шляхом відсилання до звичаю, а не до текстуального закріплення його в нормативно-правовому акті.
  • 5. Правова доктрина, тобто різноманітні наукові праці (монографії, трактати, статті тощо), що містять концептуально оформлені правові ідеї, принципи, що розроблені вченими, на підставі яких правозастосовчі органи приймають рішення з конкретних юридичних справ. Вона є безпосереднім джерелом в англосаксонській правовій системі, у мусульманських державах тощо;
  • 6. Релігійно-правова норма — акт-документ, що містить церковний канон або іншу релігійну норму, санкціоновану державою для надання їй загальнообов'язкового значення, та забезпечується нею. Вона поширена в традиційно-релігійних правових системах, характерна для мусульманського права (Коран, Сунна).
  • 7. Загальні принципи права — вихідні начала правової системи (принципи справедливості, гуманізму тощо), на які юристи посилаються за відсутності інших джерел (форм) права. Застосовуються при усуненні прогалин у праві шляхом застосування аналогії права.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші