Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Філософія arrow Філософія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Українська філософія: традиції та особливості

Філософія України - органічна частина всесвітньої філософії. Проблеми, які вона розглядає, тісно пов'язані з постановкою і теоретичним їх розв'язанням у світовій філософії. Разом з тим історія філософії України відтворює і самобутні підходи і шляхи розв'язання цих проблем, що спираються на національні культурні традиції. Наше звернення до історії вітчизняної філософії має велике пізнавальне значення. Відомо, що без історії немає і теорії. Не вивчивши зміст і етапи розвитку філософської думки в Україні, неможливо повною мірою зрозуміти історію українського народу, особливості формування його духовного світу, його культури та традицій.

Ряд філософів у розвитку та становленні філософії в Україні виокремлюють три періоди: перший - становлення і розвиток філософської думки в Київській Русі; другий-період філософії українського Відродження та Просвітництва і розвитку філософії в Києво-Могилянській академії; третій - період української філософії в культурі романтизму XIX-першої половини XX ст. Погоджуючись із такою концепцією періодизації історії філософії в Україні, мабуть, варто доповнити її четвертим і п'ятим періодами. Четвертий період-від 30-х років XX ст. до кінця 80-х років - філософія радянського періоду, а також філософія української діаспори. П'ятий-період народження культури незалежної України й формування сучасної філософії кінця XX та початку XXI ст.

Отже, мета цього розділу - провести загальний огляд розвитку української філософської думки, починаючи з доби Київської Русі і закінчуючи дослідженнями сучасних вітчизняних філософів.

Філософська думка в духовній культурі Київської Русі

Київська Русь - перша східнослов'янська держава, де в межах духовної культури здійснювалося становлення вітчизняної філософської думки. Але визначити "момент" виникнення філософії як такої, звісно, ніхто не може, оскільки її становлення - це тривале накопичення узагальнених знань про довколишній світ.

Можна лише з упевненістю сказати, що для вітчизняної культури у становленні давньоруської філософської думки принципове значення мав процес християнізації Київської Русі (988). Перемога християнства наприкінці X ст. мала своїм наслідком проникнення античних та середньовічних філософських ідей на Русь через Візантійську імперію та сусідню Болгарію. Цей час і є початком розвитку філософської думки у Стародавній Русі.

Другою важливою передумовою виникнення, поширення та розвитку філософських ідей у Київській Русі є писемність. Історики вважають, що писемність на Русі виникає відразу після утворення слов'янської азбуки Кирилом та Мефодієм, тобто з початку X ст., а набуває розвитку і поширення з середини X ст. Про це свідчать, наприклад, тексти договорів, укладених князями Олегом та /горем у 907,911, 944 роках. їх складали грецькою мовою і відразу ж перекладали і писали руською.

Важливим етапом у зародженні філософської думки на Русі є формування літературно-писемної мови, коли у зв'язку з уведенням християнства почався масовий переклад книг.

У давньоруській літературі XI-XII ст. можна виокремити такі напрями: перекладна література та оригінальна. Перекладалися передусім біблійні тексти, твори отців церкви та богослужебна література, потрібні для практичного функціонування нової ідеології. Біблія перекладалася частинами. У ХШ-ХІV ст. був перекладений Новий Завіт та кілька книг Старого Завіту. Повний же переклад Біблії здійснили лише наприкінці XV ст.

Перше місце серед найпоширеніших у Давній Русі перекладених творів посідає твір Іоана Дамаскіна "Джерело знань". Широко був відомий у Давній Русі слов'янський просвітник Іоанн Болгарський (864-927). Він переклав з грецької твори Іоана Дамаскіна, написав кілька своїх творів і склав слов'янський "Шестиднів", тобто тлумачення біблійного оповідання про шість днів утворення світу (за Біблією).

Поширення в Київській Русі набули і збірки висловів давньогрецьких та римських філософів. Однією з таких була збірка "Бджола", де містилися уривки з філософських творів Платона, Аристотеля, Сократа, Піфагора, Демокріта, Епікура, Анаксагора та ін. Завдяки таким творам, як "Повість про царевича Іосафа" та "Повість про Акіра премудрого", Давня Русь знайомилася з філософською думкою середньовічного Сходу.

У XI-XII ст. з'являються й оригінальні твори давньоруських авторів. На перше місце за своїм філософсько-світоглядним значенням слід поставити "Слово про Закон і Благодать", написане першим руським за походженням митрополитом Іларіоном. У формуванні світоглядних ідей велику роль відігравали і такі твори, як "Послання до Фоми" Клименты Смолятича (сер. XII ст.), "Слово про терпіння та любов" Феодосія Печерського (бл. 1036-1074 рр.), "Златоуст" і "Торжественник", а також "Притча про людську душу і тіло" Кирила Туровського (бл. 1130-1182 рр.), "Слово" та "Моленія" Данила Заточника (кінець XII - поч. XIII ст.). В основу майже всіх руських літописів, що розповідають про початкову історію Русі, покладено літописне зведення, що називається "Повість временних літ". Не можна не згадати .і твір "Слово о полку Ігоревім" (1187). Це не тільки видатний літературний пам'ятник, а й джерело філософських поглядів етапу становлення державності східних слов'ян.

Мислителі, письменники, публіцисти були не тільки серед осіб духовного звання, хоча саме вони переважають у середньовічний період. Значним культурним діячем Київської Русі серед мирян, безсумнівно, є князь Київський Володимир Мономах, автор "Повчання". Це один із небагатьох текстів, де поданий етичний кодекс поведінки мирян.

Ми перелічили основні пам'ятки писемної культури Київської Русі, хоч далеко і не всі. До нас дійшло 424 рукописи ХІ-ХІ 11 ст. А загальна кількість рукописних книг часів Київської Русі може становити від 31,5 до 130-140 тисяч томів.

У всіх цих працях знаходять свій вияв особливості, що становлять основу філософської культури Київської Русі. Які ж це особливості?

По-перше, для філософської культури Київської Русі характерний синкретизм, тобто нерозчленованість. Річ у тім, що в культурі Давньої Русі не існувало ще розподілу між різними сферами духовної діяльності людини. Кожен твір тієї епохи для нас є водночас пам'яткою і історії, і літератури, і філософії.

По-друге, для філософської думки тієї епохи характерна різноманітність підходів до розв'язання тих чи інших проблем. Вона розвивається не як монолог, обмежений православною догмою, а як поліфонія (багатоголосся) різних позицій.

По-третє, для філософської думки того періоду характерна теїстичність, тобто розвиток під егідою церкви, церковного світогляду. Однак, будучи теїстичною, вона не була теологічною. Як це розуміти?

Річ у тім, що давньоруські книжники здебільшого були не теологами, не релігійними проповідниками, а політиками. їх непокоїли передусім соціально-політичні та етичні проблеми. Проте їх праці створювалися під значним впливом релігійної ідеології. Тож філософська культура того періоду є теїстичною, але не теологічною.

По-четверте, для філософської культури Київської Русі характерна етизація. Це означає, що розгляд будь-яких проблем здійснювався книжниками з позиції етики: через конфлікт сил добра і зла.

По-п'яте, для філософської думки періоду становлення характерна історіософічність. Тобто центральною проблемою філософської думки Київської Русі була проблема вироблення уявлень про людську історію.

Які ж філософські питання були в центрі уваги київських "книжників"?

Насамперед давні русичі намагалися відповісти на питання: що таке філософія? їх цікавив комплекс проблем, що стосувався світобудови. Вони прагнули з'ясувати глибинні джерела людської історії, знайти відповідь на питання: "Звідки пішла земля Руська?". їх захоплювали загадки людського буття. Напружений пошук відповідей на ці та подібні питання становив зміст філософської думки Київської Русі.

Отже, можна стверджувати, що вже в епоху розвитку Київської Русі були закладені підвалини філософського мислення, сформульовані основні поняття та категорії, засвоєні і творчо пристосовані до руської дійсності елементи візантійської, а через неї грецької та східної філософської культури.

Подальший розпад Київської держави, міжусобиці, перенесення шляхом обману в 1169 р. єпископом Федором митропольної кафедри до міста Володимир негативно вплинули на розвиток духовної культури та філософської думки на Русі. Та Русь чекали ще більші випробування, а саме - татаро-монгольська неволя, що відкинуло її розвиток на сотні років. Мине час, і Києво-Печерський "патерик" у XV ст. зі співчуттям та гордістю пригадає колишню міць Київської Русі, духовну стійкість русичів у роки монолітної країни.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші