Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Етика та Естетика arrow Етика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Мораль Давнього Риму

Давньоримська мораль була типовою для рабовласницького суспільства, в якому високими моральними чеснотами наділялися лише вільні громадяни, а раби перебували поза сферою моралі. Однак у Давньому Римі частіше, ніж у Давній Греції, лунали голоси на захист гідності людини незалежно від її соціального статусу. Раб, за словами Л.-А. Сенеки, є рівним іншим людям, у його душі теж є начала гордості, честі, мужності, великодушності.

Ставлення до фізичної праці, було негативним, правда, не повсюдно, адже найулюбленішим заняттям римлян було рільництво, а диктатора Цинцинната (V ст. до н. е.) римляни високо шанували за те, що він власними руками обробляв свою землю. За переказами, його просто від плуга запросили народні збори на найвищу державну посаду.

Основною клітиною давньоримського суспільства була родина. До неї належали батько, його дружина, діти і навіть дорослі сини зі своїми дружинами й дітьми. Поки батько жив, навіть дорослі сини цілком залежали від нього. Батько був володарем і суддею родини, міг продати синів у неволю і навіть убити. Він розпоряджався всім майном родини, зокрема й тим, що діти придбали своєю працею. Від імені родини батько відправляв молитви й релігійні обряди. Родина була фундаментом, який утримував суспільну організацію Давнього Риму. Невипадково, здійснюючи реформи, імператор Гай Юлій Цезар Октавіан Август (64—14 до н. е.) намагався відродити давне родинне життя в Римі. У своїх едиктах (указах) він виступив проти подружньої зради і розпусти, видав закон, згідно з яким громадяни віком від 25 до 60 років мали обов'язково вступати в подружні зв'язки, карав бездітних, винагороджував батьків великих родин.

Жінка в римській родині була не невільницею, а господинею. Вона самостійно керувала своїми справами, посідала значно почесніше місце, ніж у Давній Греції, країнах Давнього Сходу. Наприклад, після того як син останнього короля Римської держави Тарквінія Гордого зневажив жінку високого роду і вона наклала на себе руки, піднялося повстання, на хвилі якого диктатора вигнали з міста, а Римська держава стала республікою.

Певний час мораль у Давньому Римі мала становий характер. Однак після тривалої боротьби між патриціями і плебеями тут було утверджено громадянську рівність, згідно з якою походження не відігравало великої ролі. Попри те, будучи рівними перед законом, римляни належали до різних класів відповідно до майнового багатства, насамперед землі та капіталу. Регламентованими були їх поведінка і навіть одяг. Найвищою соціальною верствою вважалася шляхта (нобілес). Другою могутньою верствою був рицарський стан (вершники). Вони відбували військову службу в кінноті, маючи власних або наданих державою коней. Звичаї та моральні норми селян і пролетаріату суттєво відрізнялися від неписаних норм поведінки нобілів і рицарів.

Мораль Давнього Риму зазнала істотного впливу з боку знаменитого римського права. Адже ефективність та розвиток моралі залежать від здатності держави забезпечити повноцінне функціонування норм права (законів держави). Влада давньоримської держави однією з перших дійшла висновку про необхідність рахуватися з культурою інших народів, навіть завойованих.

Визнаючи себе учнями античної Греції у сфері науки й філософії, римляни були дуже високої думки про свій спосіб життя, звичаї, державу.

Етика як вияв рефлексії індивіда у рабовласницькому суспільстві

Логічним наслідком виокремлення моралі як відносно самостійного феномену є рефлексія людини — як моральної істоти, — за допомогою якої осягається природа, сутність, структура і функції моралі.

Рефлексія (лат. — вигин, відображення) — осмислення людиною власних дій та їх закономірностей, самопізнання, що розкриває духовний світ людини; у психології — самоаналіз, роздуми людини (часом надмірні) про власний душевний стан.

Виявом рефлексії є етика. Свідомість може зробити себе предметом теоретичного аналізу тільки за умови, що вона опредметнена в реальних формах, тобто винесена назовні і може відноситися до себе опосередковано. Таким опредметненим виявом моральної свідомості є реальні моральні стосунки людей (моральність), які стали об'єктом уваги теоретичного мислення. Сталося це в рабовласницькому суспільстві і було спричинене численними суперечностями, що існували в ньому.

Проблеми моралі відображалися в міфах первісного суспільства, в художній літературі, перших філософських працях. Проте наука про мораль особливо активно розвивалася наприкінці IV ст. до н. е., коли античне суспільство було вражене глибокою і затяжною кризою. Саме тоді етичні проблеми стали домінувати у філософських працях мислителів. Криза міст-полісів викликала наприкінці IV — у III ст. до н. е. глибокі зміни в інтелектуальному житті давньогрецького суспільства. Тогочасні філософи дійшли висновку, що суперечності суспільного життя неможливо подолати засобами політичної боротьби, а особистість не може протистояти загальній необхідності світового порядку, який включає в себе і необхідність усіх людських дій. Філософія була змушена обґрунтувати принципи особистої поведінки у межах існуючої держави, що безмірно переважає своєю могутністю силу окремих осіб. У зв'язку з цим на перше місце серед питань філософії виходять питання етики.

Виникнення етики було зумовлене більше внутрішніми особистісними потребами вільних греків, ніж необхідністю ідеологічного впливу на рабів. Бо навіть для виправдання перед своєю совістю рабовласник повинен був переконати себе, що рабство справді є природним, вічним і необхідним для розвитку суспільства. Виконуючи це соціальне замовлення (та інші), античні мислителі створили відповідні етичні концепції. Криза рабовласницького суспільства зрештою навела багатьох античних мислителів на думку, що раб є такою самою людиною, як і всі інші. Про це переконливо писав Л.-А. Сенека.

Стоїки (представники течії в античній філософії, які виступали за подолання пристрастей, понад усе цінували силу духу, стійкість), маючи на увазі вільних громадян, стверджували, що всі люди рівні перед моральним законом. Ці думки стосувалися, хоч і в іншому аспекті, й рабів.

Загалом сформульований в античні часи висновок про всезагальність моралі, незалежність моральної значущості людини від її соціального статусу був значним кроком у процесі історичного становлення моралі, а відтак і етики.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші