Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Історія релігій світу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Організаційна структура Римо-католицької церкви

Ватикан. Ватикан — самостійна держава на території Італії, площею в 44 га. Він розташований на території Ватиканського Холму (де знаходиться собор Святого Павла, два папських дворця, резиколія довжиною в кілька сот метрів, що з'єднує Ватикан з сіттю італійських залізниць, електростанція, радіостанція, телеграф, початкова школа, а також збройні сили, жандармерія, преса. Ватикан випускає свої грошові і поштові знаки. Підданих Ватикану налічується близько тисячі чоловік. Необмеженим головою держави є Папа Римський, він же голова католицької церкви.

Голову Ватикану обирають з середовища кардиналів — вищих представників духовенства — на колегії кардиналів (конклав), на все життя. При цьому Папа відмовляється від свого попереднього ім'я і приймає нове. Збори кардиналів відбуваються у виключних випадках, в основному для виборів нового Папи.

У XIII ст. трапився випадок, коли кардинали не могли домовитися про обрання нового Папи протягом двох років, дев'яти місяців і двох днів. Григорій X був змушений виробити особливу процедуру, яка з деякими змінами існує до цього часу. Було прийняте рішення замуровати конклав кардиналів у круглому залі, що примушувало їх бути більш лояльними. Через три дні з часу відкриття конклаву вводився скорочений пайок, а через вісім днів кардинали отримували лише хліб, воду і вино. Папа обирався більшістю, в два тури; після обрання бюлетені спалювали.

Зв'язок конклаву із зовнішнім світом здійснювався через комин. Коли з труби йшов чорний густий дим, всім було видно, що Папу досі не обрано. Чистий дим означав — нового Папу обрано, конклав завершився. Після цього кардиналів розмуровували, і старійший за віком кардинал виводив обраного Папу і проголошував період нового понтифікату.

Конклав, зібраний 25 серпня 1978 року, був найкоротшим, він продовжувався всього 11 годин. Вибір кардиналів зупинився на тому, хто мав, як здавалося, найменші шанси — на Альбіно Люгоні, патріархові Венеції. Новий Папа прийняв ім'я Іоанна Павла І.

Ранком 28 вересня 1978 року Іоанна Павла І було знайдено мертвим у своїй опочивальні.

Наступний конклав продовжувався 72 години, на престол Папи Римського було обрано 58-річного Кароля Войтилу, польського кардинала, архієпископа краковського, що прийняв ім'я Іоанна Павла II.

За всю багатовікову історію католицизму на папському престолі змінилися 264 Папи та антипапи (так звані папи, чиє обрання вважалося незаконним). До середини XVII ст. з 243 Пап було проголошень самозванцями та єретиками 31, заколото — 13, отруєно — 18, задушено — 9, зіслано й вигнано — 30.

Ворожі католицтву релігійні вчення називались єресями, а їх прибічники єретиками. Католицька церква вела надзвичайно жорстоку боротьбу з єретиками, вона розправлялась з усіма, хто насмілювався підняти проти неї свій голос. Для боротьби з єретиками було запроваджено спеціальний церковний суд — інквізицію. Людей звинувачували у відступі від вчення церкви, кидали у в'язниці, піддавали страшним тортурам; декого присуджували до спалення на кострі.

Інквізиція існувала у всіх країнах Західної Європи. З особливою жорстокістю вона діяла в Іспанії. Згідно з підрахунками істориків в цій країні було спалено й вигнано майже 3 млн. чоловік. Загальна кількість жертв інквізиції у всіх країнах Західної Європи становить 9-12 млн. чоловік.

Проте грати й костри інквізиції не могли зупинити руху, спрямованого проти гноблення й засилля католицької церкви. Серед народних мас зростала невдоволеність політикою папства, накопичувалось обурення проти духовенства. Суду інквізиції підлягали, головним чином, ті, кого підозрювали в єресі; крім них підлягали катуванню і такі категорії звинувачених, як:

  • 1) хулителі релігії і ті, хто мав хибні уявлення про могутність Бога;
  • 2) всі, хто займався чародійством і гаданням, особливо ті, що використовували при цьому священні предмети й речовини, наприклад, святу воду та єлей;
  • 3) всякий відлучений, котрий не шукав примирення з церквою;
  • 4) ті, хто ховав й захищав єретиків;
  • 5) особи, котрі чинили опір ухвалам інквізиції;
  • 6) міста, правителі й королі, які захищали єретиків;
  • 7) влада, що не відмінила в країні постанов, не сумісних з вимогами інквізиції;
  • 8) адвокати, нотаріуси та юристи, котрі захищали єретиків;
  • 9) особи, які відмовилися від присяги, що вимагала інквізиція;
  • 10) іудеї і маври, які схиляли християн до відступництва;
  • 11) всякий, хто торкався єресі словом, справою або твором;
  • 12) всі, хто були повинні у злочинах проти моралі.

Як бачимо, мало хто з людей не міг підпасти під цей перелік "релігійних" злочинів.

В ієрархії католицької церкви спостерігається сувора централізація і безумовна підлегкість нищих церковних органів вищим. Очолює католицьку ієрархію "Священна колегія кардиналів". Кардинал — вища духовна особа після Папи. Згідно з традицією кількість кардиналів не повинна перевищувати 70 чоловік. Частина їх постійно перебуває в Римі й очолює ватиканські установи, інші перебувають у різних країнах, де від імені Ватикану здійснюють керівництво місцевими католицькими організаціями. Кардиналів призначає Папа.

Постійною установою Ватикану є державний секретаріат. Він відає дипломатичними відносинами з тими країнами, з якими Ватикан має стосунки (їх зараз близько 60). Це так би мовити Міністерство закордонних справ. Державний секретар відіграє важливу роль у житті Ватикану. Постійні посли — папські нунції (Італія і Ватикан також обмінюються послами). Якщо постійні дипломатичні відносини не підтримуються, то надсилаються тимчасові представники, яких називають лягатами.

Уся територія, на якій розповсюджений католицизм, поділяється на області, що складаються з 1400 єпархій. Зараз за рахунок країн Африки та Азії чисельність єпархій зростає. У великих єпархіях є вікарні єпископи — помічники єпископів.

У тих країнах, де багато єпархій, є примас, тобто старший для всіх єпископів країни. Вони є там, де національна церква має автономію. Якщо такої автономії нема, то кожний єпископ безпосередньо підпорядковується Риму. Деякі примаси носять звання кардиналів. Є країни, де примас один, а кардиналів кілька. Наприклад Франція, на території якої існувала самостійно держава Бургундія, зникнення якої не скасувало посаду кардинала.

Установи Ватикану включають у себе 9 конгрегацій (об'єднань), 3 трибунали й декілька секретаріатів. Конгрегації очолюються групою кардиналів (3-4 чоловіки) і префектом (своєрідне міністерство).

Найбільш важливою є Конгрегація священної канцелярії. Існує також Конгрегація пропаганди віри, яка здійснює місіонерську діяльність, головним чином у країнах Азії та Африки. Це найбільш багата конгрегація, яка отримує дотації від правлячих кіл. Не тільки бізнесмени-католики, а й інші релігійні напрями (наприклад, баптисти) надають значну матеріальну допомогу в створенні сітки семінарій, університетів, середніх шкіл, що виховують місцеве населення у дусі католицького віровчення. Ця конгрегація має своє видавництво, богадільні, школи тощо. Конгрегація семінарій та університетів відає кадрами, керує підготовкою різних категорій священослужителів. Конгрегація по справах східних церков керує церквами і місіонерською діяльністю в християнських країнах, але некатолицьких (протестантських, православних).

Значну роль у ватиканському керівництві відіграють трибунали:

  • 1)апостольського потенціарію, в якому в минулому відкрито спекулювали індульгенціями, а тепер продовжують "відпускати гріхи" таємно, лише в інтересах Ватикану;
  • 2)трибунал "священної римської роти", що є головним судовим органом папської держави;
  • 3)"верховний трибунал апостольської сеп'ятури", що займається судовими справами католицизму в різних країнах.

Секретаріати схожі на конгрегації, тільки очолює їх кардинал, тобто секретар. Кількість їх змінюється, той чи інший секретаріат можуть створювати на певний строк.

Римсько-католицька церква беззастережно визначає Папу, у православних же немає єдиного верховного керівника, і кожну автокефальну церкву очолює власний духовний пастир.

Папство. Слово "папа" (походить від грецького слова рарас), що значить "батько". Починаючи з раннього середньовіччя ім'я "папа" фігурує в церковних документах як загальноприйнятий титул єпископа Риму, а в 1073 році Папа Григорій VII заявив, що право носити титул "Папа" належить тільки римському єпископу. Однак і донині офіційна номенклатура, яка використовується в католицькому церковному праві, не застосовує слова "папа". Його заміняє вираз "римський понтифік", або верховний жрець, запозичений з язичницької термінології давньоримської релігії, в якій колегія понтифіків під керівництвом верховного жерця відповідала за організацію офіційного державного культу. У церковній мові вираз відбиває дві головні функції Папи: він є єпископом Риму й водночас понтифіком, тобто главою всієї католицької церкви.

Офіційний повний титул Папи займав кілька рядків книжного тексту: єпископ римський, вікарий Ісуса Христа, спадкоємець князя апостолів, Верховний понтифік Вселенської церкви, патріарх Заходу, примас Італії, архієпископ і митрополит Римської провінції, Верховний правитель Держави Град Ватикан, раб рабів Божих. Крім цього Папа обіймає посаду глави держави.

Держава Град Ватикан має свій гімн й офіційний державний прапор (жовта і біла вертикальні смуги). У середині білої смуги — зображення папської тіари (трійчастої корони) і схрещених ключів.

У 1970 році Папа Павло VI ліквідував Благородну гвардію (лишився тільки оркестр), відмовився від папської жандармерії, яка проіснувала півтора століття. Він зберіг лише Швейцарську гвардію.

На даний час швейцарські гвардійці використовуються як вартові, що стоять біля воріт Ватикану, у дворику св. Дамасія, у Клементинському залі Апостольського палацу, а також перед особистими апартаментами Папи.

Папа як глава Ватикану користується правом бути нагородженим "рицарськими орденами". Найвищими нагородами є: Вищий орден Христа, Орден Золотої Шпори, Орден Пія, Орден Св. Григорія Великого, Орден Св. Сільвестра; також "Хрест за Церкву і Папу", медаль за заслуги "Золота Роза".

Офіційні папські документи виходять друком у ватиканському періодичному виданні. Вони поділяються на кілька категорій. Найважливіші з них такі, що носять урочистий характер,— це апостольські конституції та булли. До другої категорії належать так звані скорочені папські постанови приватного характеру. До третьої категорії входять різні папські послання. Деякі з них носять назву "декретів". З 1740 року з'являються "окружні" папські послання, або енцикліки. Як правило, адресатами енциклік є увесь католицький єпископат і віруючі.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші