Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Історія українського літературознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Поглиблення кризи в літературознавстві на материковій Україні

А в ці часи дома, в материковій Україні, маховик кон'юнктурного літературознавства набирав нових і нових обертів. Головною подією 1946 р. став вихід у Києві очікуваного "Нарису історії української літератури". У виступі О. Білецького "25 років українського радянського літературознавства" цей "Нарис..." згадувався як завершена вже і здана до друку робота, підготовлена науковими співробітниками Інституту літератури імені Т. Шевченка АН УРСР С. Масловим, Є. Кирилюком і

C. Шаховським. В опублікованому варіанті серед авторів цієї праці значилися також М. Плісецький, М. Ткаченко, І. Пільгук. Загальне редагування "Нарису..." здійснили С. Маслов і Є. Кирилюк.

Сам авторський колектив оцінював "Нарис..." досить скромно: у передмові до книги зазначалося, що цю працю не стільки створено, скільки "складено" ("оглянуто", "схарактеризовано"), причому — "далеко від культурних центрів України, у важких умовах евакуації", що позначилося "негативно на глибині з'ясування окремих питань, на повноті в збиранні матеріалу, на точності в наведенні цитат і передачі окремих фактів"25. Це був, по суті, стислий конспект раніше відомих історико-літературних праць, зокрема й праць М. Возняка, М. Грушевського, С. Єфремова, на які, проте, не робилося ніяких посилань через їхню "одіозність". Огляд літератури радянського періоду зроблено на основі існуючої критичної літератури 20—30-х років, але з вилученням із неї будь-яких згадок про всіх репресованих письменників і критиків того часу. А коли когось і згадували, то тільки в дусі найжорсткіших політичних звинувачень. Наприклад: "Особливо реакційну роль відіграли в ті часи троцькісти й бухарінці... В Україні літературний процес мав те ускладнення, що тут у галузі теорії троцькісти й бухарінці блокувалися з буржуазними націоналістами. Речником цього блоку виступив у 1925—1926 pp. М. Хвильовий. Маскуючись радянськими фразами, буржуазні письменники в свій час випустили низку книг. В цілому вони мали дві тенденції. Одна з них, так звана лінія "активного романтизму", розробляла образи сильних, волюнтаристського типу людей фашистського складу. Таким, наприклад, був образ Аглаї в романі Хвильового "Вальдшнепи". У буржуазній літературі тих років були вже образи, подібні до Аглаї, і — що дуже характерно — це були типи політичних бандитів часів громадянської війни. Так, наприклад, В. Підмогильний героєм повісті "Третя революція" вибрав Махна, Слісаренко — героєм роману "Чорний ангел" обрав іншого бандита і т. д." (241—242). Добір політичних означень щодо письменників і їхніх героїв, як видно, авторів не дуже регламентував і не зобов'язував до будь-якої диференціації. Для них " троцькістський ", "буржуазний", " націоналістичний ", "фашистський" чи "бандитський" означало практично одне й те ж, підміняючи собою і науковий аналіз, і естетичне поцінування літературних явищ та процесів.

Давня і нова українська література розглядалася в "Нарисі..." за періодами, що були окреслені у працях С. Єфремова, М. Грушевського та ін. Назви тим періодам давалися, щоправда, за просторово-часовим критерієм, але у кожному випадку наголошувалося, що йдеться таки про "українську літературу": "Українська література XI—XVIII століть", "Українська література XIX і початку XX століть" тощо. Це згодом у спеціально прийнятій постанові ЦК КП(б)У буде розцінене як "буржуазно-націоналістичний дух", бо ж нібито недостатньо чітко в

"Нарисі..." розрізнялося, що, скажімо, література часів Київської Русі — це не тільки українська, а також і російська та білоруська, що українська література "завжди" розвивалася під впливом російської та ін. Одне слово, як зазначалося в партійній постанові, автори "перекрутили марксистсько-ленінське розуміння історії української літератури і подали її в буржуазно-націоналістичному дусі". Крім того, за постановою, "Нарис..." не піддає "критиці політичні засади ліберальної течії в українській літературі (П. Куліш, Б. Грінченко та ін.)", не показує "в літературі боротьби партії і радянського народу за перемогу соціалістичного ладу в нашій країні" та ін. І дуже вже нарікала постанова на те, що "поява такого шкідливого "Нарису..." не зустріла належної відсічі з боку наукових установ і Спілки радянських письменників України. Цього було цілком достатньо, щоб "Нарис..." був вилучений з книжкового обігу, а над його авторами зависли хмари ідейної, а отже, й фахової ущербності. Найбільше від цього постраждала освітня справа і літературно-критична думка України загалом. Адже, незважаючи на те, що "Нарис..." був далеко не повним в осмисленні матеріалу, що саме осмислення здійснювалось з антинаукових, утилітарно-класових позицій, він давав хоч якусь інформацію про український історико-літературний процес і міг стимулювати розвиток і академічного, і вузівського літературознавства. Тим більше, що окремі розділи "Нарису..." (зокрема розділи про давню літературу, написані С. Масловим) ще не були остаточно розчиненими в класових вульгаризаціях, а в окремих підрозділах (про М. Костомарова, П. Куліша, Б. Грінченка та ін.) можна було натрапити хоч на якісь об'єктивні літературознавчі судження. Тепер же все це піддавалося анафемі, замикалося в кадебістських спецсховищах, а в критиці та літературознавстві ще глибшою стала кризова ситуація, що офіційно іменувалася боротьбою за чистоту літературних рядів.

Директивну роль у цій "боротьбі" відігравали переважно виступи перед ученими й письменниками партійних функціонерів та програмні (передові) статті в періодичних виданнях, зокрема в "Літературі і мистецтві", що після війни знову прибрала назву "Літературної газети". За прикладом виступу М. Хрущова на сесії Верховної Ради УРСР 1 березня 1944 р. ("Українська література", 1944, № 3—4), який (не без допомоги, звичайно, своїх літконсультантів) означив і тематику, і проблематику майбутньої письменницької праці ("героїчна боротьба нашого народу з німецько-фашистськими загарбниками... українсько-німецькими націоналістами", "подвиги наших людей в тилу ворога і на відбудові народного господарства", "велика дружба радянського народу", "слава великому Сталіну!" та ін.), письменницька газета теж послідовно підказувала, про що і з яким пафосом повинні писати літератори, часом детально розтлумачуючи, якими в них мають бути сюжети, конфлікти, герої і навіть жанрові форми. У статті "Вогонь літератури і мистецтва по українсько-німецьких націоналістах" зазначалося, що "остаточно знищити... облудних ворогів", тобто українсько-німецьких націоналістів, повинна драматургія, "можливим персонажем" у якій повинен бути такий "тип": "закінчений мерзотник, зрадник батьківщини, гітлерівський агент і огидний дворушник, що всіма силами прислужувався німцям, а тепер намагається обдурити радянську владу...".

Водночас письменницька газета не залишала поза увагою і тривожний, на її думку, стан у критичному цеху літератури. У статті "Нам потрібна активна творча критика" йшлося, зокрема, про низький професійний рівень її, про недостатню ідеологічну вимогливість, про незадовільне кадрове зростання та ін. "Кадри професійних критиків у Спілці письменників нечисленні, але й ті, що є, працюють незадовільно. Мало вогню, пристрасті, мало турботи про зростання всієї літератури помітно в працях деяких критиків", — з докором, але поки що без називання імен, писала газета, не пропонуючи і практичних виходів з названої ситуації.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси