Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Банківська справа arrow Історія грошей і банківництва
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

УКРАЇНА В ГРОШОВО-БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ ЄВРОПИ

Проблеми інтеграції у світову та європейську економіку й фінансову систему стали для України визначальними. Важлива складова інтеграційних процесів - європейська грошова система, яка динамічно розвивається.

М. Тетчер у своїх мемуарах зазначила: "Єдина європейська валюта приречена на економічний, політичний і соціальний провал, хоча точні строки, обставини і наслідки цього поки неможливо назвати.

... Врятувати євро неможливо,... оскільки самі основи існування зони євро "є хибними від початку".

Одначе ця думка на європейських теренах не є домінантною.

У цій темі розкриваються основні риси та елементи грошово-банківської системи Європи, сутність запровадження нової світової валюти - євро, яка започаткувала триполюсну міжнародну валютну систему. У світлі закордонного досвіду з'ясовуються перспективи української гривні в умовах після запровадження євро і фінансово-економічної глобалізації.

Основні риси та елементи грошово-банківської системи Європи

Банківська система - сукупність різноманітних банківських інститутів у їх взаємозв'язку та взаємодії, що є складовою частиною кредитної системи. Кредитна система об'єднує банки та небанківські фінансово-кредитні інститути (лізингові, факторингові, інвестиційні, страхові, фінансові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, каси взаємної допомоги).

Основна ланка кредитної системи - банки. До них належать установи, що акумулюють кошти, надають кредити, здійснюють розрахунки, облік векселів та цінних паперів, проводять операції з золотом тощо. За функціями і характером виконуваних операцій банки переділяються на емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні та ін.

У нашій країні функціонує дворівнева банківська система. На першому рівні діє центральний банк (Національний банк України), на другому - комерційні банки різних форм власності, спеціалізації та сфери діяльності. Банки в своїй основі є фінансовими установами, які здійснюють функції кредитування і розрахунків, проводять активні й пасивні операції: пасивні здійснюють посередництво у платежах і утворюють фонди кредитування, активні кредитують клієнтів із метою отримання прибутку.

Завдяки банкам роль кредиту сьогодні не обмежується стимулювальним впливом на підприємницьку діяльність економічних суб'єктів, вона піднеслася на якісно новий рівень. Кожен власник суми вільних грошей має можливість будь-коли віддати їх у вільне володіння у формі депозиту, грошової суми або іншої цінності. Водночас кожен суб'єкт може отримати на певних умовах гроші в банку. Такі дії характеризують ринкову економіку як розвинену.

У світі розрізняють дві основні фінансово-кредитні системи: англосаксонську та німецьку.

Банківська система Німеччини має дворівневу структуру: центральний банк (Бундесбанк) і комерційні банки, що переділяються на універсальні та спеціальні (див. Рис. 17.1.1).

До універсальних належать великі банки Німеччини: Deutsche Bank, Hypo Vereinsbank, Dresdner Bank und Commerzbank; 220 регіональних банків та інших кредитних установ (наприклад, Berliner Bank); 79 філій іноземних банків (наприклад, The Fuji Bank, Morgan Guaranty Trust Comp, of New York); 58 приватних банкірів (наприклад, Merch, Finck & Co. oder Bankhaus Lampe).

Універсальні банки створено як приватні кредитні установи, хоча більшість функціонують як товариства. Від 1976 р. створення банків у формі приватних одноосібних кредитних установ не дозволяється. Діють 534 ощадні каси, які обслуговують муніципалітети й

Комерційні бани Німечини

округи, 12 жироцентралей (частина має назву "земельні банки") та Німецька жироцентраль - Deutsche Kommunalbank, який є центральним банком усього сектора ощадних кас. Крім того, функціонують 1623 місцеві публічно-правові кредитні установи у формі зареєстрованих товариств, що їх досить часто називають народними банками (Volksbanken) або Райффайзен-банками (Raiffeisenbanken), 2 регіональні публічно-правові центральні банки та Німецький публічно-правовий банк AT (Deutsche Zentral-Genossenschafts-bank - DZ Bank AG) як центральний банк у цьому секторі. Останні створено у формі акціонерних або інших товариств.

Спеціальні банки надають особливі послуги, наприклад, іпотечні кредити, позики державним установам, фінансують будівництво приватних будинків і придбання іншого нерухомого майна.

До спеціальних належать також спеціалізовані кредитні установи, наприклад, Кредитна установа для відбудови [Kreditanstalt fiir Wiederaufbau (KfW)], основною метою якої є фінансування експорту Німеччини в Україну та підтримка інвестиційних процесів у нашій державі.

Визначальна роль у здійсненні всього комплексу заходів у сфері грошового обігу та кредитних відносин, незалежно від системи, належить центральному банкові, зокрема в Німеччині - Бувдесбанкові, структура і стратегія якого стала базою для створення Європейського центрального банку.

У період становлення молодої Української держави та її банківської системи більшість комерційних банків перебували у стані розвитку, відкривали кореспондентські рахунки, представництва та невеликі філії. Наприклад, лише за першу половину 1993 р. було створено понад 50 таких банків. За станом на 1 грудня 1993 р. в Україні налічили 221 комерційний банк і 1542 банківські філії. На січень 1998 p., за даними Асоціації українських банків, в Україні було зареєстровано понад 2,5 тис. банківських установ, 220 із яких мали статус юридичної особи. Вони створювали динамічну банківську інфраструктуру, де одні банківські установи виникали, а інші банкрутували.

У процесі формування і становлення українська банківська система переживала затяжну кризу. Зокрема, лише 1997 р. кількість збиткових банків зросла до 36, а сума збитків - в 11 разів. А після фінансового обвалу 1998 р. стан банківської системи різко погіршився. Так, станом на перше півріччя 2000 р. діючих банків в Україні залишилося лише 160; із них 140 працювали з прибутком, а 20 виявилися збитковими.

На початку 2002 р. діючі банки за розміром чистих активів переділили на такі групи: малі банки (до 150 млн грн.); середні (від

150 млн до 400 млн грн.); великі (від 400 млн до 1200 млн грн.) і найбільші банки (1200 млн грн. та більше). За даними Національного банку України, на 29.01.2002 р. зі 153 комерційних банків лише 8 українських банків належали до групи найбільших із розміром чистих активів понад 1200 млн грн. До групи великих банків відносять 12 банківських установ; група середніх банків налічує 35 комерційних банків. Переважна більшість наших кредитно-фінансових установ (98) володіє капіталом менше 150 млн грн.

Підвищення вимог до мінімального статутного капіталу вдарить по малим банкам, їм буде складно втримувати свої позиції в банківській сфері. А зі зникненням малих банків знизиться рівень доступності банківського обслуговування для приватних осіб. Ринок, який звільниться в результаті цього, стихійно заповнюватиметься небанківськими інституціями, які, перебуваючи під менш жорстким контролем, є менш надійними.

Важлива роль у реалізації грошово-кредитної політики країни належить Національному банкові України як основному касирові держави та банкові банків, функції якого саме тому й відрізняються від комерційних чи спеціалізованих банків. Із усіх його функцій вирізняють шість основних. Це:

  • o емісія кредитних грошей, вилучення їх з обігу, акумуляція та збереження касових резервів інших кредитних установ;
  • o збереження офіційних золотовалютних резервів країни, надання кредитів і здійснення розрахункових операцій для урядових органів у тих межах, які визначає Верховна Рада;
  • o здійснення розрахунків і переказних операцій для комерційних банків;
  • o грошово-кредитне регулювання економіки;
  • o контроль за діяльністю кредитних установ;
  • o надання ліцензій на операції з іноземною валютою, обслуговування державного боргу країни.

Однак основною функцією НБУ згідно із ст. 99 Конституції України є забезпечення стабільності грошової одиниці. Кожна держава у своїх інтересах проводить певну кредитну політику, що передбачає систему заходів центрального банку та держави у кредитній сфері з метою регулювання грошового обігу та досягнення інших економічних і соціальних цілей. Вона є важливою складовою частиною загальної економічної політики.

Отже, кредитна політика, як складник загальної економічної політики, охоплює систему фінансово-кредитних заходів держави, її центрального чи національного банку, інших виконавчих структур, спрямованих на досягнення певних економічних цілей. Кредитна політика спирається на відповідні інституції та діючий кредитний механізм. У сукупності кредитні відносини та інституції, що забезпечують їх функціонування й реалізацію, кредитний механізм і кредитна політика формують кредитну систему та інфраструктуру кредитного ринку

Досвід проведення реформ підтверджує коректність здійснюваної в останні роки політики грошової стабілізації та переконує в необхідності ЇЇ продовження. Міцна грошова одиниця має стати визначальним атрибутом національного ринку, вагомим чинником його інвестиційної привабливості, дієвим засобом підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника та модернізації економіки, припинення відпливу капіталу, збереження та нагромадження доходів населення.

У довготривалій перспективі грошово-кредитна і валютна політика має визначатися необхідністю налагодження тісного валютного співробітництва з Європейським центральним банком, поступовим впровадженням критеріїв вступу до валютного союзу ЄС.

Досвід країн з єдиною валютою євро демонструє нові підходи у грошово-кредитній політиці, метою якої є забезпечення стабільності грошової одиниці. Євро - це єдина валюта Європейського Союзу, запроваджена в 11 з 15 його країн-членів. Ці 11 країн успішно забезпечили виконання чотирьох критеріїв конвергенції, визначених в Угоді про утворення Європейського Союзу (відомій також під назвою "Маастрихтська угода") в 1992 р. з метою зближення європейських економік у процесі введення євро.

До травня 1998 р. країни-члени мали відповідати таким критеріям:

  • o по-перше, кожній країні необхідно було продемонструвати, шо відношення державного дефіциту до валового внутрішнього продукту не перевищує 3%;
  • o по-друге, відношення державного боргу до валового внутрішнього продукту не повинно перевищувати 60% чи наближатися до цього показника;
  • o по-третє, рівень інфляції не повинен перевищувати більш ніж на 1,5% середній рівень трьох країн-членів із найкращими показниками рівня стабільності цін за попередній рік;
  • o по-четверте, протягом щонайменше двох попередніх років нормальне відхилення величини обмінного курсу національних валют не повинно виходити за граничні значення, передбачені в рамках Європейської монетарної (валютної") системи.

Три країни - Велика Британія, Данія та Швеція - не погодилися вводити євро 1999 р., проте існує ймовірність, що це буде зроблено згодом. Греція ухвалила рішення ввести євро 2000 р. У січні 1999 р. євро ввели в обіг на світових фінансових ринках, надавши можливість банкам і фондовим біржам проводити операції в євро. Одначе, готівкові банкноти й монети з'явилися в обігу лише в січні 2002 р. Перехідний період тривалістю півроку дозволив одночасне функціонування в єврозоні національних валют поряд із євро.

Європейський центральний банк, заснований у червні 1998 р. у Франкфурті-на-Майні, здійснюватиме управління й контроль за операціями в євро. Головне завдання його полягатиме в забезпеченні стабільності рівня цін у межах зони євро через проведення єдиної валютної політики, яка гарантуватиме однакові інфляційні показники й однакові процентні ставки в 11 країнах - членах єврозони. Втім, питання економічної політики (такі як оподаткування та урядові витрати) залишаються у компетенції національних урядів. До складу Ради Правління ЄЦБ входять управителі центральних банків кожної країни - члена ЄС. Обмінні курси національних валют (відносно як валют інших країн єврозони, так і євро) були незмінно встановлені 1 січня 1999 р. Девальвацію валюти як механізм подолання економічних труднощів у країнах визнано неприйнятною.

Введення євро матиме сприятливий вплив на економіки країн-членів, забезпечуючи, зокрема, стабільність, низькі процентні ставки та нульовий ризик обміну валют. У сфері бізнесу введення євро знизить затрати на здійснення комерційної діяльності та спростить систему зовнішньої торгівлі. У сфері споживання введення євро приведе до жорсткішої конкуренції та забезпечення більшого вибору товарів і послуг, стабільності цін і нижчих процентних ставок. З уведенням євро подорожування стане легшим і дешевшим завдяки ліквідації плати за проведення валютно-обмінних операцій.

11 країн - членів єврозони зараз мають: 290 млн жителів (проти 268 млн жителів США і 126 млн жителів Японії); 19,4% світового ВВП (19,6% - США, 7,7% - Японія) 18,6% обсягу світової торгівлі (16,6% - частка США, 8,2% - частка Японії).

Реалізація Угоди про ЄМС здійснювалася протягом трьох фаз, кожна з яких відзначалася притаманною їй значимістю, особливим характером і тривалістю:

  • o перша фаза (1 липня 1990 р.- грудень 1993 р.) мала: усунути перешкоди для забезпечення вільного руху капіталу; зміцнити координацію національних економічних політик; посилити співробітництво між центральними банками;
  • o друга фаза (січень 1994 р.- грудень 1998 р.): було засновано Європейський монетарний (валютний) інститут у Франкфурті;

передбачалася інтенсифікація процедур координації економічної політики; запровадження політики економічної конвергенції (Маастрихтська угода); затвердження назви "євро" на позначення єдиної валюти; визначення країн-членів, що задовольняють критерії конвергенції; створення Європейського центрального банку; встановлення фіксованого обмінного курсу для країн-учасниць;

o третя фаза (січень 1999 р.- липень 2002 р.): початок процесу введення євро в обіг (лише банківські рахунки, електронні розрахунки); введення в обіг євробанкнот і монет для громадського користування (з 1 січня 2002 р.); завершення перехідної фази; євро стає єдиною валютою з 1 липня 2002 р.

Вперше в історії суверенні держави погодилися на заміну національних валют не лише спільною валютою, а й центральним банком і спільною валютною політикою. Прийняття євро дасть сприятливі результати в економіці країн-учасниць, зумовлюючи:

  • o стабільність, оскільки ситуація валютної кризи, яку Європа пережила на початку 1990 р. і яка призвела до перегрупування паритету певних валют у межах Європейської монетарної системи аж до вилучення деяких із неї, не повинна повторитися. Європейський центральний банк легко зможе подолати потрясіння, викликані будь-яким майбутнім крахом;
  • o низькі процентні ставки - завдяки ринковій довірі, формуванню якої сприяє сильний і незалежний Європейський центральний банк. Низькі ставки, особливо довгострокові, сприятимуть інвестуванню, стимулюватимуть економічне зростання і створення нових робочих місць;
  • o нульовий валютний ризик - фіксований паритет означатиме більшу прозорість цін на товари і послуги, що приведе до жорсткішої конкуренції, нижчих цін і створення нових можливостей розвитку підприємництва і співробітництва для європейських фірм.

Міжнародну роль будь-якої валюти визначають шість головних параметрів:

  • o частка у валютному обміні;
  • o частка у приватних інвестиційних портфелях;
  • o частка у державних боргових зобов'язаннях;
  • o частка у зовнішньоторговельних розрахунках;
  • o частка в офіційних резервах;
  • o маса іноземних валют, обмінні курси яких прив'язані до цієї валюти.

В останнє десятиліття знижується за згаданими вище показниками роль долара і зростає роль західних європейських валют. Це й стало однією з підстав для запровадження євро.

Якщо євро стане другою за значенням світовою валютою, то валютні ринки перестануть повністю залежати від динаміки долара США, і міжнародна фінансова система може стати стабільнішою, ніж нинішня.

Введення євро уже тепер демонструє такі наслідки для банківського сектора країн - членів ЄВС:

  • - загострюється конкуренція між банками і виникає необхідність зміни стратегії їх розвитку, пошуку можливих способів зниження собівартості банківських послуг;
  • - у конкурентній боротьбі міжнародних банків зростає роль електронного банкінгу;
  • - злиття та об'єднання банківських капіталів витручує з ринку дрібні банки на регіональні (периферійні) позиції;
  • - зростають роль і значення управління активами та інвестиційними банківськими операціями.

Великі банки ЄС здійснюють тепер масштабні програми технологічної модернізації, переглядають стратегію своєї ділової активності й розширюють свої ніші на фінансових ринках ЄС.

Отже, євро за короткий час свого існування вже підтвердила свої переваги єдиної європейської валюти, яка конкуруватиме з доларом США і посяде гідне місце на міжнародних фінансових ринках.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші